Видтворення та впизнавання

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра авіаційної психології

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

(ПОЯСНЮВАЛЬНА  ЗАПИСКА)

з дисципліни «Експериментальна  психологія»

ВІДТВОРЕННЯ ТА ВПІЗНАВАННЯ (МЕТОДИКИ ДОСЛІДЖЕННЯ)

 

 

 

 

 

 

 

Виконала :

студентка 208 групи

Гуманітарного інституту

Родюк Л. С.

Науковий керівник :

кандидат психологічних  наук, доцент 

Гічан І. С.

 

 

 

 

Київ 2012

 

РЕФЕРАТ

Пояснювальна записка  до курсової роботи “Відтворення та впізнавання (методики дослідження)” : 37 с., 7 табл., 3 додатка, 26 літературних джерел.

Об’єкт – пам’ять як психічний процес.

Предмет – відтворення та впізнавання як основні процеси пам’яті.

Мета дослідження –  дослідити особливості процесів відтворення та впізнавання у  студентів пізнього юнацького віку (студенти І курсу).

Методи дослідження –  аналіз та систематизація теоретичного матеріалу, практична частина роботи була виконана за допомогою методів: спостереження та самоспостереження, експеримент (“Методика порівняння процесу відтворення у формі пригадування і впізнавання”, “Дослідження мимовільного запам'ятовування і умов його продуктивності” за допомогою методики І. П. Зінченко).

За методикою “Порівняння процесу відтворення у формі пригадування і впізнавання” встановлено, що впізнавання слів у студентів знаходиться на значно кращому рівні, ніж пригадування. Впізнавання дається досліджуваним набагато легше, а процес пригадування додає більшої складності та затрат часу. Продуктивність процесу відтворення у формі пригадування і впізнавання у даної вибірки знаходиться на середньому рівні.

Згідно з результатами методики І. П. Зінченка по дослідженню мимовільного запам'ятовування і умов його продуктивності було виявлено, що продуктивність мимовільного запам’ятовування у студентів пізнього юнацького віку знаходиться на високому рівні.

У курсовій роботі використовувався критерій

Результати курсової роботи рекомендується використовувати при  організації

навчальної діяльності студентів, в процесі побудови практичних занять з психологічних дисциплін.

Ключові слова: ПАМ’ЯТЬ, ПРОЦЕСИ ПАМ’ЯТІ, ВІДТВОРЕННЯ ТА ВПІЗНАВАННЯ, МНЕМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ, ПРОДУКТИВНІСТЬ ПАМ’ЯТІ.

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..4

Розділ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ДОСЛІДЖЕНЬ ПРОБЛЕМИ                               ВІДТВОРЕННЯ ТА ВПІЗНАВАННЯ

1.1. Загальна характеристика  відтворення та його різновидів  як основних процесів пам’яті…………………………………………………………………...7

1.2. Науково-теоретичний аналіз  концепцій та підходів до вивчення  проблеми пам’яті пізнього юнацького віку……………………………………13

Розділ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВІДТВОРЕННЯ ТА ВПІЗНАВАННЯ ПІЗНЬОГО ЮНАЦЬКОГО ВІКУ 

2.1. Характеристика методик дослідження відтворення та впізнавання……17

2.2. Аналіз та інтерпретація результатів дослідження відтворення та впізнавання пізнього юнацького віку…………………………………………..23

2.3. Математична обробка  результатів дослідження процесу відтворення у формі пригадування та впізнавання……………………………………………30

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...33

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….36

ДОДАТКИ………………………………………………………………………..39

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Пам’ять є однією із найцінніших особливостей людського життя. У психології вона вважається одним із основних пізнавальних процесів. Крім того – вона є своєрідною основою будь-якого пізнання.

Пам’ять пов’язує минуле людини з її сьогоденням і майбутнім  та є важливим пізнавальним процесом, що лежить в основі розвитку особистості, навчання. Всі інші психічні процеси  не можуть здійснюватися без участі пам’яті, тобто кожна психічна функція як би має свій мнемічний аспект.

Початок експериментального дослідження пам’яті поклали  наприкінці ХІХ століття роботи німецького психолога Г. Еббінгауза, який у дослідах на собі самому намітив кількісні закони заучування, утримування і відтворення послідовностей безглуздих складів. На початку ХХ ст. французький філософ А. Бергсон протиставив “пам’ять звички”, сформовану при механічному повторенні, і “пам’ять духу”, що фіксує осмислені одиничні події біографії суб’єкта.

Роль організації матеріалу  при запам’ятовуванні підкреслювалася  гештальт-психологією. У психоаналізі робилися спроби пояснити забування “витісненням” неприємних, травмуючих вражень зі сфери свідомості. Інші дослідники показали складний реконструктивний характер процесу пригадування розповідей і залежність його від існуючих культурних норм, значущість соціокультурних факторів у формуванні вищих форм пам’яті.

Вітчизняні психологи  тлумачать уявлення про пам’ять як про “дію у власному сенсі слова”, що має свідому мету і спирається на суспільно-вироблені знакові засоби. Поряд із довільним запам’ятовуванням вивчалось і мимовільне, досліджувалася залежність успішності процесів запам’ятовування від їхньої структури діяльності.

Проблема пам’яті є  однією з традиційних проблем  класичної та сучасної психології. В різних психологічних концепціях було розкрито багато загально-психологічних  закономірностей пам’яті. Психологи  П. Блонський, Л. Виготський, П. Зiнченко, А. Смирнов, О. Леонтьев, С. Рубiнштейн займалися дослiдженням розробки та створення конкретних рекомендацiй з метою розвитку пам’ятi в процесi навчання і одержали вiдповiдно цiннi вiдомостi про зв’язок пам’ятi з процесом навчання в рiзному вiковому перiодi, в тому числі й пізньої юності.

Отже, актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю детального вивчення процесів пам’яті, а саме – відтворення та впізнавання, з метою визначення шляхів їх покращення під час навчальної діяльності студентів.

Проблема вивчення пам’яті  як професійно важливих здібностей особистості, зокрема у студентів, перебуває  на самому початку своєї розробки. Закономірності пам’яті завжди проявляються у специфічній індивідуальній формі, і тому вивчення індивідуально-психологічних  особливостей пам’яті сприяє як глибшому розкриттю загальних закономірностей  функціонування професійної пам’яті, так і розробці методів професійного відбору спеціалістів на підставі врахування їх мнемічних здібностей.

Об’єкт дослідження – пам’ять як психічний процес.

Предмет дослідження – відтворення та впізнавання як основні процеси пам’яті.

Мета дослідження – дослідити особливості процесів відтворення та впізнавання у студентів пізнього юнацького віку.

Відповідно до сформульованої мети були розроблені такі завдання дослідження:

1.  Розглянути сутність  та види відтворення та впізнавання.

2.  Проаналізувати основні  наукові концепції та підходи  до вивчення проблеми пам’яті  пізнього юнацького віку.

3. Вивчити та охарактеризувати основні методи дослідження відтворення та впізнавання пам’яті.

4.  Визначити характерні  особливості мнемічних процесів  пізнього юнацького віку.

5.   Розробити емпіричне  дослідження процесів відтворення  та впізнавання і провести  його зі студентами пізнього  юнацького віку.

Гіпотеза дослідження – ми вважаємо, що у більшості студентів пізнього юнацького віку відтворення та впізнавання пам’яті знаходиться на завершальному етапі свого розвитку, а їх рівень – вище середнього.

Перевірку гіпотез виконано за допомогою методик, а саме:

• Методика “Порівняння процесу відтворення у формі пригадування і впізнавання”;
• Методика “Дослідження мимовільного запам’ятовування і умов його продуктивності”.

При проведенні наукового  дослідження ми використовували  такі методи:

• аналіз психолого-педагогічної літератури;
• спостереження;
• теоретичне узагальнення отриманих результатів;
• експеримент.

Практичне значення отриманих  результатів полягає у можливості їх використання у науковій галузі та в учбовій діяльності при організації  навчально-виховного процесу студентів  пізнього юнацького віку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ  АНАЛІЗ ДОСЛІДЖЕНЬ ПРОБЛЕМИ ВІДТВОРЕННЯ  ТА ВПІЗНАВАННЯ

 

1.1. Загальна характеристика  відтворення та його різновидів  як основних процесів пам’яті

Проблема пам’яті привертала увагу людей із давніх давен. У давніх греків була богиня пам’яті Мнемозина – мати 9 муз наук і мистецтв. Давній грецький драматург Есхіл (525-456 рр. до н. е.) вклав у вуста героя Прометея слова:

“Послухайте, що смертним зробив Я –

  Число їм винайшов  і букви навчив з’єднувати,

  Їм пам’ять дав – матір муз, усього причину” [1; 88].

Наш психічний світ різноманітний. Завдяки високому розвитку психіки  ми багато можемо і багато вміємо. В  свою чергу психічний розвиток можливий тому, що ми зберігаємо набутий досвід і знання. Все, що ми дізнаємось, кожне  наше переживання, враження чи діяння залишають у нашій пам’яті  вагомий слід, який може зберігатися  досить довгий час і при відповідних  умовах  проявлятися знову, стаючи предметом свідомості. Тому під пам’яттю ми розуміємо процес запам’ятовування, збереження і відтворення минулого досвіду й інформації.

Пам’ять є основою психіки  людини. Завдяки пам’яті людина накопичує досвід, одержує знання, уміння та навички. Пам’ять є сполучною  ланкою всіх психічних явищ [2].

Пам’ять є складною системою процесів, що здійснюють повний цикл перетворень інформації суб’єктом: запам’ятовування, зберігання, відтворення і забування. У структурі цілеспрямованої діяльності людини ці мнемічні процеси виступають як важлива умова її ефективності. Пам’ять слушно вважають основою навчання, і його продуктивність пов’язують з повнотою засвоєння знань, тривалістю їх зберігання у часі, готовністю до адекватного використання в різних ситуаціях [3].

Особливістю пам’яті є  те, що її складові виступають водночас і як автономні процеси. Звичайно, можливе таке їх поєднання, як-от у  короткочасній пам’яті, коли всі  процеси здійснюються послідовно, один за одним, і процес запам’ятовування одразу переходить у зберігання, а  невдовзі й у відтворення (застосування), як і в забуванні відразу ж  після використання. Однак у більшості  випадків кожний із процесів пам’яті  може здійснюватися самостійно. При  цьому інші процеси можуть бути відстроченими  в часі або й не відбуватися  зовсім. Школяр, наприклад, добре вивчивши математику й фізику, не певен, що він  десь ще використає набуті знання, крім іспитів в школі.

Процеси пам’яті треба  розглядати в єдності, і не тільки в зовнішніх зв’язках і взаємній зумовленості, а й у більш тісних відносинах взаємного проникнення  і закономірних переходах одного процесу в інший. Зрештою, без  запам’ятовування і збереження не може бути відтворення і забування, бо треба щось запам’ятати, щоб потім  відтворити чи забути. Отже, пам’ять  являє собою складний, але єдиний і безперервний процес. Його детермінують і об’єднують діяльність особистості та її спрямованість на досягнення мети. Аналізуючи окремі процеси пам’яті, доводиться абстрагуватися від зв’язків і визначати кожний з них за домінуючими ознаками [4].

Отримання матеріалу з  пам’яті здійснюється за допомогою двох процесів – відтворення і пізнавання. Відтворення – один з основних процесів пам’яті. Відтворення – процес актуалізації знань, вмінь, навичок, засвоєних при запам’ятовуванні. Здійснюється у вербальній і руховій формі; є показником міцності запам’ятовування і водночас наслідком цього процесу.

Основою відтворення є  активізація раніше утворених тимчасових нервових зв’язків у корі великих  півкуль головного мозку [5].

Ефективність відтворення  залежить від запам’ятовування і  зберігання, тому воно пов’язане з  тими самими факторами, які опосередковують  якість цих процесів і одночасно  забезпечують готовність до наступної  реконструкції засвоєних знань.

Відомий дослідник розладів пам’яті Т. Рібо писав, що нове зникає раніше за старе, а складне – раніше за просте; спочатку забуваються недавні, погано закріплені враження від сприймання, потім – здобутки мислення, слідом за ними – почуття, звички. Вчений наголошував, що наше уявлення про себе підтримується пам’яттю; якщо пам’ять порушується, виникає її розлад, то відразу ж змінюється уявлення людини про себе [23; 239].

Для свідомого керування  пам’яттю знання закономірностей відтворення не менш важливе, ніж знання закономірностей запам’ятовування. Відтворений матеріал найчастіше є реконструкцією того, що зберігалося пам’яттю. Реконструкція тим значніша, чим більший обсяг і складніший зміст матеріалу, чим слабша спрямованість на точність запам’ятовування; чим менше він заучувався; чим тривалішим був період між запам’ятовуванням і відтворенням. Репродуктивні мнемічні дії тісно пов’язані з мисленням: узагальнення того, що в оригіналі подане в деталізованій формі; конкретизація того, що подане, в більш загальному або стислому вигляді; зміна одного змісту іншим, подібним за суттю; зміщення або переміщення окремих частин оригіналу; об’єднання того, що подане окремо одне від одного, і роз’єднання того, що в оригіналі пов’язане між собою; доповнення, яке виходить за межі оригіналу.