Гендерные особенности поведiнки особистостi в конфлiктних ситуацiях

МІНІСТЕРСТВО З ПИТАНЬ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ УКРАЇНИ ТА ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ВІД НАСЛІДКІВ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ

 

 

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ УКРАЇНИ

 

Соціально-психологічний  факультет

 

Кафедра загальної психології

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

З ПРЕДМЕТУ «СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ»

 

на тему:

 

«ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ  ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ В КОНФЛІКТНИХ  СИТУАЦІЯХ»

 

 

 

 

 

Виконала:

Слухач групи ЗП-08-5К

Павлова Т. В.

 

 

Науковий керівник:

Старший викладач кафедри загальної психології,

Селюкова Т. В.

 

 

 

 

 

 

 

                                            Харків - 2011

ЗМІСТ

ВСТУП....................................................................................................................3

 

РОЗДІЛ 1. КОНФЛІКТ – ЯК СОЦIАЛЬНО – ПСИХОЛОГIЧНИЙ ФЕНОМЕН…………………………....................................................................5

1.1. Поняття конфлікту та загальні характеристики його прояву ……………5

1. Причини виникнення та основні стадії конфлікту………………………..10

1.3. Стратегії поведінки чоловіків та жінок у конфліктній ситуації…………14

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1……………………………………………….....20

 

РОЗДІЛ 2. ЕМПЕРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ  ГЕНДЕРНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПОВДІНКИ ОСОБИСТОСТІ  В КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЯХ……………………………………………………………………22

2.1. Характеристика вибірки та методів дослідження......................................22

2.2. Порівняльна характеристика  гендерних особливостей конфліктної  поведінки……………………………………………………………………..…25

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2………………………………………………......28

ВИСНОВКИ..........................................................................................................29

СПИСОК  ЛІТЕРАТУРИ.....................................................................................31

ДОДАТОК 1..........................................................................................................33

ДОДАТОК 2..........................................................................................................35

 

                                         ВСТУП

 

        Актуальність. Актуальність проблеми полягає в тому, що сучасне суспільство знаходиться в постійному розвитку. Конфлікт є одним із основних способів прогресу. У всіх сферах життєдіяльності людина зустрічається з конфліктом між людьми або між елементами особистості. Чоловіки та жінки знаходяться у постійній боротьбі за цінності, однакові права, домагання на певний статус, владу й ресурси. Між ними виникають протиріччя яке породжує конфлікт.

         Поведінка чоловіків і жінок в конфліктній ситуації різна. Жінкам під час конфлікту властива більше виражена установка на активізацію інших людей, чим чоловікам, які в аналогічній ситуації частіше схиляються до більш пасивного поводження. Чоловіки більш чітко розглядають і розрізняють конфліктні ситуації, чим жінки, і диференціюють своє поводження залежно від сфери конфлікту. Чоловіки й жінки по-різному долають конфліктні ситуації, що виникають у сімейному й домашнім колі. Жінки проявляють більше терпимості й прагнення до компромісного примирення інтересів. Чоловіки в цій ситуації частіше прибігають до «міцного» вираженням і лайкам, а жінки скоріше готові заплакати.

          Схильність особистості до конфліктних взаємодій може бути зв'язана не тільки з віком, що визначає вибір тієї або іншої форми протистояння конфліктним ситуаціям. Але й професійним стажем, характером професійної діяльності, приналежністю людини до чоловічої або жіночої статевої групи, до великого або малого соціуму, етнічній групі й соціальному шару, прийняттю їм певної соціальної ролі, а також із соціальним досвідом у цілому.

          Недостатня практична розробленість визначили вибір теми нашого дослідження.

Об'єктом дослідження є поведінка особистості в конфлікті.

Предмет – гендерні особливості поведінки особистості в конфліктних ситуаціях.

Метою роботи є вивчення гендерних особливостей поведінки особистості в конфліктних ситуаціях.

Завдання нашої курсової роботи були наступні:

1.Розглянути теоретичні підходи вивчення проблеми конфлікту, гендерних особливостей поведінки в працях зарубіжних і вітчизняних авторів;

2. Визначити стилі поведінки в конфліктних ситуаціях;

3. Дослідити відмінності поведінки в конфліктній ситуації між жінками та чоловіками.  

         У ході вивчення теоретичних основ конфлікту та конфліктної поведінки нами була висунута гіпотеза про те, що між групами випробуваних будуть спостерігатись достовірні відмінності у стилях поведінки в конфліктних ситуаціях.

         Методи які використовувались в нашому дослідженні це теоретичний аналіз, емпіричний аналіз та математична статистика.

          Для перевірки гіпотези та вирішення поставлених завдань були використані такі методики як: «Методика вивчення особистісної схильності до конфліктної поведінки К. Томаса» та методика «Особистісна агресивність та конфліктність» (Є.П. Ільїн та П.А. Ковальов).

          У нашому  дослідженні брали участь 40 осіб.

Методологічною основою дослідження конфлікту та гендерних особливостей поведінки в конфлікті є основні теоретичні та методологічні положення, сформульовані у працях таких дослідників як Герберт Спенсер, Георг Зиммель, Ральф Дарендорф, Ильин Е. П, Берн Ш, Карл Маркс.

Структура роботи: курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку літератури, який складається з джерел. Курсова робота має обсяг  сторінок.

 

 

РОЗДІЛ 1

КОНФЛIКТ – ЯК СОЦIАЛЬНО – ПСИХОЛОГIЧНИЙ ФЕНОМЕН

 

     1.1. Поняття конфлікту та загальні характеристики його проявів.

    

       Ще задовго до офіційного  народження  соціології існували теорії, що розглядають суспільство як організований конфлікт або боротьбу між індивідами й соціальними групами, між різними шарами суспільства. У кінці 19 століття Герберт Спенсер зробив висновок про те, що суспільство відбирає в процесі природного відбору кращих із кращих. Сучасник Спенсера Карл Маркс сформулював інший погляд на дану проблему. Він припустив, що соціальне поводження може бути кращим образом поясненее як процес конфлікту. Видатний німецький теоретик Георг Зиммель був зацікавлений у вивченні конфлікту в малих групах. Він відзначав, що конфлікти серед членів однієї тісно зв'язаної групи мають тенденцію бути більше інтенсивними ніж конфлікти серед людей, які не розділяють загальних почуттів приналежності до однієї групи. Ральф Дарендорф затверджував що, постійні соціальні зміни в суспільстві, і є переживання соціального конфлікту [2].

       У сучасній психології конфлікт  визначається як відсутність  згоди між двома або більше  сторонами - особами або групами.  Конфлікт - ситуація, у якій кожна  зі сторін прагне зайняти позицію,  несумісну й протилежну стосовно  інтересів іншої сторони.        

        У найбільш загальному вигляді  конфлікт можна визначити як  загострення суперечностей, що  виникають у результаті відмінності  в поглядах, інтересах, прагненнях людей і сприймаються та оцінюються його учасниками як несумісні з їх власними.

         Це супроводжується спробами примусового нав'язування власної позиції й призводить до психологічної напруженості та протиборства [22].

        Основними складовими конфлікту  є: учасники конфлікту, події його виникнення, сприйняття конфліктуючими один одного в ситуації, що виникла (насправді чи уявно), спрямованість і емоційна виразність дій конфліктуючих. Усякий конфлікт має свою причину, виникає із приводу необхідності задоволення потреб. Та цінність, що здатна задовольнити цю потребу й через оволодіння якої виникає конфлікт, і є його об'єктом. Учасниками конфлікту можуть бути окремі індивіди, соціальні групи, організації. Головними учасниками конфлікту є протидіючі сторони або супротивники[6].

У кожному конфлікті можна виділити його окремі компоненти (сторони): пізнавальний, емоційний, вольовий. Пізнавальний компонент полягає в протиріччі сприймання тих чи інших подій, явищ, фактів його учасниками в існуючій ситуації, викривленні уявлень про індивідуальні особливості один одного та займану позицію, справжні причини напруженості, можливі варіанти вирішення проблеми. Конфлікт може також спричинитися акцентуванням уваги не на цілісному тлі події, а на окремих її фрагментах (частинах, деталях), загостренням пам'яті на негативних обставинах, пов'язаних з контактами конфліктуючих у минулому, низьку критичність мислення, нездатність зрозуміти позицію іншого чи визнати правильність відмінної від своєї точки зору, тенденційність та упередженість оцінок.

          Емоційний компонент конфлікту  виявляється як взаємна антипатія чи особлива небезсторонність один до одного, взаємна подразливість та збудливість, агресивність та злобливість, неприйнятність емоційного стану іншої людини, емоційна тупість чи, навпаки, підвищена чутливість.

        Вольовий компонент конфлікту виражається через взаємну демонстрацію (зазвичай - словесну) суперечності позицій, непоступливість, негативізм, небажання зрозуміти один одного й розібратися в ситуації, що склалася, затяте нав'язування своєї точки зору. Зазначені компоненти конфлікту взаємодоповнюють один одного, щоразу проявляються по-різному[6].

       Необхідно розрізняти причину  й привід виникнення конфлікту,  причому вони можуть бути як справді суттєвими, так і незначними й оцінюватись кожною із сторін по-різному. Причини не завжди «лежати на поверхні», вони інколи знаходяться в минулому й тому приховані, незрозумілі одній із конфліктуючих сторін. Конфлікт може виникнути непередбачено (випадково, ситуативно) чи викликатися спеціально (провокуватися), загострюватися при виникненні сприятливої ситуації. Є ще один варіант виникнення конфлікту, який полягає в поступовому накопиченні в стосунках різних, поки що незначних суперечностей, виникненні ворожнечі та її загостренні, «розпалюванні» родичами, близькими - аж до цілковитої неможливості нормального співіснування.

       До  необхідних умов виникнення соціального  конфлікту варто віднести соціальну  позицію, економічне становище  людей, а також ступінь ідентифікації  людини з конкретною групою, культурну  зрілість. Саме соціальна позиція  (положення) забезпечує границі доступного й можливого для індивіда й соціальної групи. Останні впливають на формування відповідних реалістичних бажань і досягнень. Положення, відбите в бажаннях, почуттях і життєвих планах, перетворюється в сукупність складних стимулів діяльності в інтереси, які й виступають як основний мотив соціального поводження. Протиріччя ж соціальних інтересів є головною причиною конфліктів[7].

       Формулу  соціального конфлікту можна  представити як єдину трихотомічну систему «суб'єкти, інтереси, дії». Таким чином, соціальна причинність конфлікту визначається такими соціологічними категоріями як потреби, інтереси й цінності. Саме вони є внутрішніми побудниками активності. Спільне між потребами, інтересами й цінностями полягає в тому, що у всіх випадках ми маємо справу із прагненням людей, що впливають на їх соціальне й економічне поводження. Однак якщо потреби орієнтують поводження людей на володіння тими благами, які життєво необхідні, то інтереси й цінності стимулюють дії, що виходять із взаємного відношення людей один до одного. Безпосередній предмет соціального інтересу й цінності  це не най головне, а ті позиції індивіда або соціальної групи, які забезпечують одержання цього блага. А оскільки ці позиції не рівні, остільки інтереси й цінності в певному змісті більше конфликтогенні, чим потреби. Отже, інтереси й цінності пов'язані із соціальним станом, що фіксує на певний час сукупність можливостей, наданих діючій особі суспільством [1].

        Конфлікт має певний набір  елементів і стадій розвитку, які характеризують різного роду конфліктні взаємодії як на рівні особистості, так і між суб'єктами. З одного боку, це стадії розгортання соціального протиріччя, а з іншої  власна динаміка соціального конфлікту.

      Основними ознаками конфлікту як психологічного феномену є:

1) наявність  протиріччя (реального чи уявного,  вигаданого), що оцінюється як  непереборне й набуває відкритої,  демонстративної форми. Таке протиріччя  може виникнути власне як функція  ситуації, так і бути результатом  «зусиль» учасників, їхніх вчинків, поведінки, ставлення один до одного;

2) зміна характеру  спілкування в напрямі конфронтації, негативної спрямованості мінімум однієї, а частіше – обох сторін. Відчуваючи взаємну ворожість і небажання спілкуватись, учасники конфлікту вимушені це робити (через наявність відносин службової залежності чи підпорядкованості, для «збереження» сім'ї тощо), що стимулює ескалацію конфлікту;