Гендерні особливості мотивації та соціально-психологічного клімату колективу в спортивній діяльності

Гендерні особливості  мотивації та соціально-психологічного клімату колективу в спортивній діяльності

Анотація: основна мета теоретичного дослідження полягала у визначенні значення гендерного аспекту в соціально-психологічному кліматі і його впливу на мотивацію  до занять спортом та команди. У статті розглянуто поняття гендерного аспекту, вплив гендерної стереотипізації, соціалізації та ідентичності на соціально-психологічний клімат. Також визначено вплив внутрішньо групових процесів, таких як гомогенності та гетерогенності на соціально-психологічний клімат та вплив гендерних відмінностей тренерів на мотивацію спортсменів.

Cпорт вже давно став одним з елементів зовнішньої і внутрішньої політики провідних держав світу. Перемоги на спортивних змаганнях піднімають міжнародний авторитет держави і патріотичний дух громадян. Однак особливої уваги заслуговує психологічний аспект спортивної сфери.

Визначення особливостей мотиваційної сфери спортсменів  надасть можливість тренеру сформувати позитивне ставлення до конкретної діяльності, зокрема, до професійної  фізичної підготовки.

Створити хороший соціально-психологічний  клімат у спортивному колективі, підібрати команду так, щоб всі  її члени не тільки успішно взаємодіяли  на полі чи майданчику, а й гармоніювали між собою як особистості, побудувати правильні взаємини в колективі  – велике мистецтво і велика психолого-педагогічна  праця.

З життєвого досвіду та з теоретичних надбань науковців  відомо, що в складних умовах завжди загострюється емоційно-почуттєве  сприйняття дійсності, підвищується ступінь  прояву непоступливості, нетерпимості до думок і дій інших, зростає  конфліктність і агресивність.

В спортивній діяльності, особливо в ігрових видах спорту, емоційне напруження досягає високого рівня. Причому сумісні дії гравців  у процесі гри є зачіпкою для  того, щоб виразити свої негативні  емоції, або незадоволення у будь-чому на товариша по команді. Непорозуміння, низький рівень емпатії, заздрісність, непоступливість, безкомпромісність і цілий ланцюг інших якостей і станів особистості гравців зумовлюють погіршення психологічного клімату в команді, що, безумовно, відбивається негативно на результатах її ігрової діяльності.

Саме тому проблема формування сприятливої атмосфери в команді  є важливою і практично значущою. Створити команду з підходящим психологічним  кліматом, підібрати гравців таким  чином, щоб всі вони не тільки успішно  взаємодіяли на ігровому майданчику, але й були гармонічні між собою  як особистості, уникали конфліктів і суперечок – це велике психолого-педагогічне  мистецтво. Розглядаючи взаємовідносини  гравців у команді, варто зазначити, що в межах цієї проблеми явною  є недостатність фактичного матеріалу  і наукових розробок.

Оскільки, спортивна діяльність носить колективний характер, вона протікає і формується в присутності  інших людей та за їх участю. Спортивна  команда представляє собою колектив зі своїми психологічними особливостями, в якому між спортсменами складаються  певні відносини. Якісні і кількісні  показники цих відносин поєднуються  поняттям “соціально-психологічний  клімат колективу”. На думку відомого російського психолога Б. Паригіна, поняття “соціально-психологічний клімат колективу” відбиває характер взаємин між людьми, переважний тон суспільного настрою в колективі, пов’язаний із задоволенням умов життєдіяльності, стилем і рівнем управління й іншими факторами.

Питання, пов’язані з так  званою гендерною проблематикою, займають сьогодні не останнє місце в найрізноманітніших областях науки. Протягом останніх десяти-п’ятнадцяти  років і в нашій країні, і за кордоном зберігається стійкий інтерес до теми жіночого спорту і фізичної культури, що виражається, зокрема, у зростанні кількості публікацій, розширення складу авторів, різноманітності розглянутих проблем.

Особливості гендерної та статевої психології приваблювали багатьох дослідників особистісного напрямку. Немає практично жодної з відомих  теорій особистості, яка б не розглядала закономірності чоловічої й жіночої  психології як характеристику сутності особистості.

Сучасна психологія визначає гендер, як соціально-біологічну характеристику, через яку визначаються поняття «чоловік» і «жінка», психосоціальні, соціокультурні ролі чоловіка і жінки як особистостей, на відміну від статі, яка позначає біологічні відмінності. На відміну від біологічної статі, гендер виступає набором соціально рольових самоідентифікацій (самовизначень), які можуть співпадати із суто біологічними статево-рольовими стереотипами або суперечити їм.

Гендерні відмінності  формуються у процесі соціалізації — навчання ролі чоловіків і жінок, яке відбувається від перших днів народження до статевозрілого віку, і  меншою мірою — пізніше. На це впливають  сімейне виховання, школа, взаємодія  з іншими дітьми та ігрова активність. Розуміння відмінностей між статями  формується починаючи приблизно  з двохрічного віку [9].

У сьогоднішньому суспільстві  соціально-рольові функції чоловіків  і жінок у значній мірі зазнають серйозних змін, коли частина традиційних  ролей одної біологічної статі  засвоюється і демонструється протилежною  статтю.

У той же час в повсякденному  житті ми постійно в тій або  іншій формі стикаємося з уявленнями про відмінності між статями. У максимально узагальненій формі  вони представлені стереотипами мужності і жіночності. Традиційно в суспільній свідомості чоловік повинен бути сильним, незалежним, активним, агресивним, самодостатнім, орієнтованим на індивідуальні  досягнення. Жінка – ніжною, тактовною, терплячою, слабкою, залежною, емоційною, орієнтованою на сім’ю.

Статево-рольові стереотипи, як показують численні дослідження, присутні у багатьох сферах діяльності. І. Броверман з колегами вивчив описи чоловіків і жінок, надані клінічними практиками, психіатрами та соціальними працівниками. Виявилася спільна для них установка стосовно того, що компетентність більше притаманна чоловікові, ніж жінці. Жінки ж характеризувалися як більш слухняні, менш об’єктивні і схильні до зовнішнього впливу, менш агресивні і змагальні, але більш дратівливі з незначних приводів. Дж. Мак-Кі та А. Шеріффс прийшли до висновку, що типово чоловічий образ – це набір рис, пов’язаний з соціально необмеженим стилем поведінки, компетенцією і раціональними здібностями, активністю та ефективністю. Типово жіночий образ, навпаки, включає соціальні та комунікативні уміння, теплоту й емоційну підтримку. Загалом, чоловікам приписується більше позитивних якостей, ніж жінкам. При цьому автори вважають, що надмірна акцентуація як типово маскуліних, так і типово фемініних рис набуває вже негативного оцінюючого забарвлення: типово негативними якостями чоловіка визнаються грубість, авторитаризм, зайвий раціоналізм тощо, жінок – формалізм, пасивність, зайва емоційність і т.п. [6].

Стереотипи, що відносяться  до розподілу гендерних ролей  між чоловіками та жінками (і властиве цим розподілам розуміння того, хто  більше повинен прагнути до успіху – чоловіки чи жінки), починають  формуватися з раннього віку, і  активно проявляються у студентські  роки, коли у молодих людей проходить  процес професійного становлення.

Процеси гендерно-рольової соціалізації чоловіків і жінок мають багато відмінностей. Для жінки, згідно з  історично сформованими патріархальними  стереотипами, які, незважаючи на суспільний прогрес, ще мають місце, переважає  орієнтація на сім’ю та сімейні  цінності, ведення домашнього господарства тощо. Для чоловіка, згідно з тими самими стереотипами, нормативно бажаною  є більша активність за межами сім’ї: професійна діяльність, суспільна активність. Не даремно існує приказка, що “для жінки сім’я – це друга робота, а для чоловіка робота – це друга сім’я”. Згідно з таким розмежуванням важливою умовою самореалізації для жінки вважається успішний і вчасний шлюб. Жінка, яка не створила сім’ю, вважається невдахою, її називають “старою дівою”. Чоловіка, який ніколи не одружувався, ніхто не називає невдахою, і для нього немає відповідного прізвиська. З іншого боку, успішність самореалізації чоловіка пов’язується з його кар’єрою, часто зі статусом в суспільстві.

Такі стереотипи впливають  на свідомість дитини, що тільки починає  шлях у суспільному житті. Так, дівчатка часто ростуть з переконанням, що вони не можуть бути такими цінними  працівниками в професійній сфері, як чоловіки, що впливає на самооцінку і певною мірою “виправдовує”  той факт, що серед жінок дуже мало лідерських ролей (тим менше, чим  вище статус цієї ролі). За результатами деяких досліджень, дівчатка в школі  мають більш низькі оцінки з математики, ніж хлопчики, не тому, що мають нижчі  математичні здібності, а тому, що мають занижену самооцінку в цій  сфері і стикаються з відповідними очікуваннями педагогів. Якщо врахувати, що існують цілком реальні соціальні  і економічні умови, що закріплюють  такі перекоси, то стає цілком зрозумілим, що існує серйозна соціально-психологічна проблема, пов’язана з соціально-психологічною  самореалізацією жінки. Ці проблеми спричинили появу численних феміністичних  рухів, покликаних допомогти жінкам в подоланні цих труднощів.

Але не треба думати, що труднощі гендерної соціалізації мають лише жінки. Хлопчик у процесі гендерного розвитку стикається з численними проблемами, в першу чергу пов’язаними  з визнанням в оточенні однолітків, з лідерством, суперництвом тощо. Якщо для дівчинки проблема лідерства  полягає в тому, що вона, з точки  зору суспільних стереотипів, не повинна  до нього прагнути, то для хлопчика – навпаки, суспільна думка змушує вважати його невід’ємною цінністю свого буття. Чоловік, не реалізований в сфері лідерства, часто тією ж громадською думкою вважається менш компетентним, ніж чоловік з  високим статусом, інколи – навіть невдахою. Ця думка нерідко тисне  на свідомість, змушує відмовлятися від  покликання на користь сходження  щаблями влади. Для хлопчика прагнення  відповідати взірцям маскулінності (крім влади – це необхідність бути сильним, хоробрим, компетентним, емоційно стриманим тощо) є не стільки внутрішньою потребою, скільки суспільною нормою, і невідповідність їй спричиняє більш критичне ставлення до нього, ніж для дівчинки невідповідність стандартам фемінності. Особливі вимоги висуваються до чоловіка в сфері інтимних стосунків, наприклад, завжди мати потенцію (для порівняння – жінка таких проблем практично не має). Як результат всіх перелічених проблем – велика кількість стресових ситуацій, в які потрапляє чоловік, внутрішні конфлікти, неврози, проблеми зі здоров’ям тощо.

Гендерний аспект у вивченні мотивації до занять спортом не був  достатньо вивчений і висвітлений  у вітчизняних психологічних  дослідженнях

Хоча проблема спортивної мотивації є однією з найбільш актуальних в психології спорту. Однак  гендерні її аспекти досі вивчені  явно недостатньо, хоча спроби виявлення  специфіки мотивів спортивної діяльності у спортсменів різної статі робилися неодноразово. У той же час, їх вивчення є надзвичайно перспективним, оскільки дозволяє відповісти на ряд важливих в науковому і практичному  відношенні питань, які пов’язані  з виділенням специфіки спортивної мотивації у спортсменів різної статі.

Повно й докладно цей аспект вивчення мотивації розглянув Е. П. Ільїн у своїй роботі «Диференційна  психофізіологія чоловіка і жінки» [2]. Розглядаючи проблеми мотивації  персоналу, він поділяв її на два  типи: зовнішньо організовану і внутрішньо організовану. Під зовнішньо організованою  мотивацією він розумів такий  процес формування людиною мотиву, який відбувається під значним впливом ззовні (коли інші люди віддають накази, розпорядження, поради). Внутрішньо організована мотивація – це процес формування мотиву, при якому людина виходить з наявної потреби, без стороннього втручання у вибір цілі і способів її досягнення. Однак, як зазначав Е. П. Ільїн, на формування мотивації людини великий вплив мають гендерні стереотипи, які склалися в нашому суспільстві. Подібні стереотипи і вплинули на процес формування мотивації чоловіків та жінок до досягнення успіху.

Сформувалася думка, що чоловіки більш схильні до першості, переваги, тому мотивація досягнення успіху у  чоловіків набагато вища, ніж у  жінок. У роботі «Жіноча психологія»  К. Хорні вказує на те, що для юнаків домінуючим типом мотивації вважається «орієнтація на успіх», у дівчат ж домінує мотивація на «уникнення невдачі»[10].

Однак пізніші дослідження  показують інші результати. Так, наприклад, у дослідженні М.Л. Кубишкіної, не були виявлені відмінності між юнаками та дівчатами у розподілі мотиваційних тенденцій таких як уникнення невдачі, прагнення до визнання та суперництва. Були також виявлені вікові особливості мотиву соціального успіху: у дівчат надія на соціальний успіх має перевагу над мотивом уникнення невдачі, у дорослих жінок виявлена перевага мотиву уникнення невдачі над надією на соціальний успіх. Крім того, жінки менш схильні до суперництва, і більш схильні уникати невдачі, ніж чоловіки. М.Л. Кубишкіна припустила, що дівчата не менше, ніж юнаки, націлені на соціальну активність і також ставлять перед собою завдання соціальної самореалізації. Дівчата так само, як і юнаки, прагнуть до визнання та ділового успіху. Різниця ж в мотивації дівчат і старших жінок, з одного боку, пояснюється відмінностями у соціальному досвіді, а з іншого – трансформацією соціальних впливів, що формують образ успішної жінки на противагу традиційному образу «радянської жінки», де більш значимою інтегральною характеристикою була відповідність стандарту «робітниці», «селянки», члена трудового колективу, однією з багатьох – сумлінної та скромної [2].

Розбіжність результатів  дослідження М.Л. Кубишкіної та багатьох інших сучасних дослідників, що займаються вивченням гендерних особливостей, за даними К. Хорні пов’язана з низкою факторів – з тимчасовим розривом, соціальними та культурними відмінностями досліджуваних респондентів.

Є.П. Ільїн виділяє три  точки зору на прояв мотиву досягнень  у чоловіків і жінок:

1.  Жінки по-іншому мотивовані  на досягнення, ніж чоловіки (у  жінок вища мотивація досягнення  результату, у чоловіків – мотивація  вдосконалення і змагання).

2.  Чоловіки і жінки  мотивовані різними потребами:  для жінок потреба в емоційному  прийнятті важливіша, ніж потреба  в досягненнях.

3.  Чоловіки і жінки  мають мотив досягнень в рівній  мірі, але реалізують його в  різних видах діяльності  Н.П.  Лукашевич зазначає, що успіх  залежить від психології конкретної  людини, від системи його цінностей,  від ступеня його радощів і  страхів. При цьому система  цінностей кожної людини може  з часом зазнавати зміни [8].

Це припущення проілюстровано результатами дослідження, проведеного  Лабораторією проблем вищої школи  ХГУ «НУА» у 2003 році серед студентів  у віці від 17 до 22 років [3]. В результаті цього дослідження, була складена ієрархія життєвих цінностей юнаків та дівчат. Перша трійка цінностей (наявність  хороших і вірних друзів, здоров’я та кохання) у юнаків і дівчат практично  зійшлися. Далі було виявлено досить симптоматичну  розбіжність у рангах цінностей  серед представників різних статей. Причому ряд розбіжностей підтримує  традиційні моделі мускулінності і фемінності. Отримані дані, на перший погляд, підтверджують позицію про більшу орієнтованість чоловіків на роботу, досягнення успіху, самореалізацію. На противагу ж з рольовій моделі поведінки «типової феміни» вступає нижчий (у порівнянні з юнаками) статус щасливого сімейного життя і більш високої кар’єри, службового професійного зростання.