Мислення людини

Люди відрізняються почуттями, які вони переживають у процесі розв'язання задачі, досвідом, який вони використовують при перевірці гіпотез, своїм ставленням до процесу розв'язання задачі, до своїх міркувань, особливостями прийняття рішень та здатністю оцінити свою роботу. Так, Ю.М. Кулюткін та Г.С. Сухобська називають три варіанти прийняття рішення: імпульсивне, зрівноважене та обережне.

Отже, ми розглянули індивідуальні особливості, пов'язані зі змістовими й операційними та операціональними (загальними компонентами діяльності) структурними складниками мисленнєвої діяльності. Поділ їх на такі групи інтелектуальних властивостей слід вважати умовним.

Індивідуально-типологічні особливості мислення вчених описав Е. Кречмер, пов'язуючи особливості мислення з конституціональними особливостями людини. Так, для циклотимічного типу характерними є такі риси, як величезна екстенсивність роботи, наочно-емпіричний напрям у роботі, схильність до збирання та опису конкретного наукового матеріалу, схильність до всього чуттєвого, до безпосереднього споглядання. Водночас учені-циклотиміки виявляють схильність до популяризації здобутих ними знань.

У шизотиміків "потяги до форм" домінують над "потягами до змісту", виявляється інтерес до всього формального.

П.Б. Ганнушкін описав особливості інтелектуальної діяльності за деяких форм психопатії. Так, для конституційно-депресивних представників групи циклоїдів характерним є те, що вони природжені песимісти, у зробленому вони вбачають тільки помилки. Інтелектуальні зусилля пов'язані для цих людей з великим напруженням. Серед них домінують важкодуми.

Конституційно-збуджені психопати вирізняються гнучкістю та різноманітністю своєї психіки, багатством думки, часто художньою обдарованістю, душевною добротою, а головне - завжди веселим настроєм. Проте, як пише автор, при близькому знайомстві виявляються риси іншого ґатунку, зокрема, поверховість та нестійкість інтересів.

Для шизоїдів характерні відірваність від дійсності, відсутність внутрішньої єдності та послідовності у психічних процесах. Звідси їхня схильність до нежиттєвих формальних побудов, що виходять не з фактів, а зі схем. Ці схеми спираються на гру слів та довільні поєднання понять. Шизоїди полюбляють химерні, алогічні комбінації, формально зближують між собою поняття, які насправді нічого спільного не мають. Через нерозвиненість логічного мислення вони не помічають суперечливих суджень та логічних помилок. Але серед них трапляються люди, які досягають вершин царини ідей (естети-митці, талановиті вчені, філософи).

Мислення параноїків недосконале й неглибоке, воно нагадує дитяче, це мислення не тільки суб'єктивне, а й афективне. На думку параноїка, правильним є тільки те, що йому подобається. П.Б. Ганнушкін відзначає схильність параноїків до своєрідних побудов, в основі яких лежить щось сумнівне, логічно помилкове.

Головними особливостями мислення істериків є разюча суперечливість їхніх суджень, відсутність логічної оцінки фактів, наявність вигадок як продуктів їхньої багатої фантазії.

Про патологічних брехунів, які належать до групи істериків, автор, посилаючись на Е. Крепеліна, пише, що їхньому мисленню бракує планомірності, порядку, зв'язності, судженням - обґрунтованості, а всьому сприйняттю ними життя - глибини та серйозності.

Конституційно-тупі люди від народження нерозумні, обмежені, елементарно-прості, примітивні, виконують лише нескладні завдання.

К. Юнг показав, що мислення може залежати від орієнтації суб'єкта на внутрішнє або зовнішнє. Енергія інтровертів спрямована на внутрішній світ, а енергія екстравертів - на зовнішній. Інтроверти прагнуть до глибинної інтроспекції, екстраверт не має нахилу до "вникнення в себе", аналізу своїх внутрішніх переживань, його цікавлять переважно ідеї та думки інших.

Серед розладів у мисленні називають ментизм - некерований потік думок або невиправдана "обґрунтованість мислення" - багато зайвого, другорядного, дрібниць, а серед них втрачається суттєве; паралогічне мислення - намагання шукати зв'язки там, де вони насправді відсутні; функціональна ригідність у мисленні - неспроможність самостійно знаходити рішення; марення, або "інтелектуальну мономанію" - продукування думок, що не відповідають дійсності.

Розвиток мислення

Генетичними ступенями інтелектуального розвитку є наочно-дійове, наочно-образно і словесно-логічне мислення. У кінці першого року життя дитини з'являються перші прояви мислення у формі наочно-дійового мислення. Основними ознаками цього мислення є елементарний аналіз, знаходження ситуаційно важливих зв'язків між предметами, які відбуваються з участю практичних дій, та нездатність до суттєвих абстрагувань і узагальнень.

З удосконаленням сприймань та оволодінням активним мовленням у дітей збагачуються уявлення. Діти починають виявляти наочно-образне мислення, виразніше у старшому дошкільному віці.

З розвитком активного мовлення посилюється його вплив на розвиток сприймань, уявлень, символічної пам'яті і мислення. Зі шкільних років діти вчаться мислити поняттями, символікою, що свідчить про розвиток словесно-логічного мислення.

Поява цих інтелектуальних сходинок не має чітко окреслених меж. З'являються ці види мислення послідовно, але з появою кожного нового виду попередні не припиняють свого розвитку. Вони розвиваються впродовж онтогенезу людини. Під впливом спрямованості особистості, її основних видів діяльності окремі види мислення набувають значення особистісних характеристик.

Якщо взяти до уваги оволодіння дитиною мовленням та його зв'язок з мисленням, можна в онтогенезі мислення виділити такі його види, як понятійне і допонятійне.

Допонятійне мислення обмежене власним сприйманням. Для нього характерним є егоцентризм як невміння відмовитися від своїх поглядів, залежних від власних сприймань, і зрозуміти позиції інших. Егоцентризм у мисленні зумовлює нечутливість до суперечностей, синкретизм (злитість),трансдукцію (перехід часткового до часткового, випускаючи спільне), відсутність уявлення про збереження кількості.

Понятійне мислення приходить не відразу, а, як писав Л.С. Виготський, проходить п'ять підготовчих етапів:

1) у перші 2-3 роки виявляється синкретизм мислення, а тому якщо запропонувати дитині схожі предмети зібрати разом, вона буде складати докупи будь-які предмети;

2) на другому етапі діти, виконуючи таке саме завдання, як і на першому, складають разом два предмети, які мають об'єктивні елементи схожості, а вже третій добирають за ознакою схожості лише до одного, а не до двох предметів;

3) на третьому етапі діти 6-8 років  можуть об'єднати групи предметів за схожістю, але не можуть усвідомити і назвати ознаки, які характеризують цю групу;

4) у дітей 9-12 років з'являється понятійне мислення, але воно недосконале, первинні поняття ґрунтуються на життєвому досвіді, а не на науковому;

5) досконалі поняття виникають  у 14-18 років, коли науковий досвід  дітей допомагає їм вийти за межі чуттєвого і життєвого досвіду. Для активізації мисленнєвого процесу використовують "мозковий

штурм" або "брейнстормінг", які спрямовані на вироблення ідей або рішень. "Мозковий штурм" може відбуватися у формі синектики, у процесі якої використовують прийоми аналогій.

Для активізації пошуку використовують метод фокальних об'єктів, який полягає в перенесенні ознак випадкових об'єктів на фокальний. А також метод морфологічного аналізу, коли спочатку виділяють головні характеристики об'єкта, а потім до кожної з них добирають варіант.

Сприяє інтенсифікації пошуку і метод контрольних запитань, який передбачає використання з цією метою списку навідних запитань.

7.10. Поняття про інтелект

В аналізі мислення важко обійтися без понять "інтелект" та "інтелектуальні здібності". Словом "інтелект" (від лат. розуміння, розум) позначають відносно стійку структуру розумових здібностей. Існують різні тлумачення цього поняття, зокрема, його ототожнюють із мисленнєвими операціями, зі стилем та стратегіями розв'язання проблемних ситуацій, зі здатністю до учіння та пізнання, з індивідуальними особливостями орієнтування в ситуації, з когнітивним стилем, з біопсихічною адаптацією до наявних обставин життя. Більшість психологів схильні думати, що є три типи інтелекту: генетичний, який неможливо вивчити; поведінковий, що виявляється і спостерігається в поведінці; вимірний, тобто такий, що підлягає тестовій оцінці. Частина психологів, об'єднуючи прояви інтелекту в поведінці (оперування абстракціями, здатність вчитися, адаптуватися до обставин тощо), називають його загальною здатністю до переробки інформації.

Структура інтелекту дуже складна. Одні вчені вважають, що її можна оцінювати за трьома показниками: як систему операцій з даними, як суму конкретних даних (за змістом) та за результатами інтелектуальної діяльності (Дж. Гілфорд). Виходячи з цих трьох вимірів, Дж. Гілфорд створив кубічну модель і вдався до спроби визначити кожну зі 120 здібностей. Тип інтелекту визначають за перевагою якоїсь комбінації з цих варіантів. Для найбільш загальних характеристик використовують поняття конкретного практичного, абстрактного, потенційного та набутого інтелекту.