Ознайомлення дітей з тваринним світом

Вступ

Сімя, родина, дошкільний заклад -  у цих інституціях  розпочинається виховання в дитини інтересу до навколишнього світу, прилучення до спільної з дорослими екологічно доцільної діяльності. Інтерес до природи, її пізнання пробуджується  у малюка насамперед через спілкування з дорослими. Власне, дитина спочатку і сприймає довкілля крізь призму дорослого. Самостійно діти рідко звертають увагу на об’єкти та явища неживої природи, рослинного й тваринного світів. Їхню увагу, зазвичай, привертають лише рухомі, цікаві своїм зовнішнім виглядом та поведінкою тварини і рослини.  Тож завдання дорослого – допомогти дитині помітити і хмари у небі, і землю під ногами, і траву, і камінці – все, що навколо, навчити розрізняти й пізнавати їх у грі, казці, практичній діяльності.  (2, стр.7)

Далеко не все захоплює людину однаковою мірою. Тому ставлення  до навколишніх предметів та явищ вибіркове. Людський інтерес насамперед пов'язаний з тим, у чому відчувається людиною потреба, що має для неї  особливе значення. Лише коли той чи інший предмет, явище, подія, вид діяльності уявляються важливими, значними, тоді з особливим захопленням людина пізнає його або віддає йому свою увагу. Якщо хтось, прагнучи заглибитись у сутність предмета, віддається пошуковій діяльності, такий інтерес розглядають як пізнавальний.

Тут пошук невідомого, непізнаного спирається на вже сформовані знання. Бажання пізнати нове, пояснити незрозуміле, заглибитись у сутність предметів і явищ природи свідчить про наявність пізнавальних інтересів.

Психологічні дослідження свідчать про винятково важливе значення розвитку пізнавальних інтересів у підготовці дітей до школи. Пізнавальні інтереси розглядаються ними як важливий і гуманний мотив навчальної діяльності: дитина повинна навчатися тому, що їй цікаво дізнатися про різноманітні явища природи і суспільного життя, а не тому, що цього вимагають дорослі. Дослідження Л.С. Славіної, Н.Г. Морозової та інших доводять, що основна причина неуспішності дітей у перших класах школи – недостатній розвиток пізнавальних інтересів. З проблеми розвитку пізнавальних інтересів у процесі ознайомлення дошкільників з природою проведено ряд досліджень: Л.Ф. Захаревич, Н.К. Постниковою, Л.В. Маневцовою, Т.А. Куликовою та іншими.

Слід відмітити, що інтерес  дослідників до проблеми розвитку пізнавальних інтересів саме у процесі ознайомлення дошкільників з природою не є випадковим, тому що природа надає для цього необмежені можливості. Різноманітність видів рослин, тварин, зміни в процесі їхнього росту і розвитку, пристосування до умов середовища – ось те, що може щоденно забезпечувати надходження нової інформації, сприяти формуванню пізнавальної активності дітей. (21, стр 37-38)

Проблема стимулювання пізнавальних інтересів – нині одна з найактуальніших у теорії психологічної  науки та у практиці ДНЗ, оскільки активність особистості є необхідною умовою формування її розумових якостей самостійності, ініціативності. Формування пізнавальних інтересів дошкільників здійснюється в процесі навчання й виховання, де розвиваються пізнавальні психічні процеси: відчуття, сприймання, уявлення, пам'ять, увага, уява, мовлення. Проблема пізнавальних інтересів дошкільників знайшла відображення в дослідженнях багатьох учених О. Іогансон, А. А. Бистров, Р. М. Басс, А. М. Степанова, Е. І. Залкинд, Е. І. Волкова, Е. Геннінгс, І.Анікеєва, Д. Годовікова, С.Ладивір, І. Литвиненко, Л. Лохвицька, М. Лісіна, М.Марусинець, Б.Мухацька, З. Плохій, Г. Стаднік, Т. Ткачук та ін.) (11, стр 134 – 135)

Надавав великого значення вихованню дітей засобами природи, безпосередньому їх спілкуванню з природою видатний педагог В. Сухомлинський. Він вважав, що природа є могутнім чинником виховання, особливо тоді, коли дитина пізнає і розкриває її таємниці, розумно перетворює  і примножує її багатство, оберігає її скарби.

Об'єктом дослідження  - пізнавальні інтереси дітей старшого дошкільного віку в процесі ознайомлення з природою.

Предмет дослідження – формування пізнавальних інтересів дітей старшого дошкільного віку.

Мета курсової роботи -  полягає у розкритті пізнавальних інтересів та їх формування у дітей  старшого дошкільного віку,       розробка системи завдань з виховання і розвитку у дітей старшого дошкільного віку пізнавальних інтересів.

Завдання:

1) проаналізувати психолого-педагогічну літературу;

2) проаналізувати знання  дітей

3) розробити педагогічні рекомендації для батьків.

- розкрити сутність  та чинники формування пізнавальної  активності дошкільнят;

- охарактеризувати особливості  та динаміку розвитку пізнавального  інтересу у дітей старшого  дошкільного віку;

- розробити систему завдань для формування у старших дошкільнят пізнавального інтересу в процесі ознайомлення з природою;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

 1. 1. Сутність та чинники формування пізнавальної активності дошкільнят в процесі ознайомлення з природою

Феномен пізнавальної активності як один із найважливіших чинників навчання постійно привертає увагу дослідників, оскільки взаємодія людини із навколишнім світом природи можлива тільки завдяки її активності та діяльності. Під пізнавальною активністю розуміють самостійну, ініціативну діяльність дитини, спрямовану на пізнання навколишньої дійсності (як прояв допитливості) й зумовлену необхідністю розв'язати завдання, що постають перед нею у конкретних життєвих ситуаціях [20, с. 10].

Ця якість не є вродженою. Вона формується протягом усього свідомого життя людини.

Велике значення в  науковому обґрунтуванні методики ознайомлення з природою зіграли  дослідження, які почали проводитися  в 1950-і роки на кафедрах дошкільної педагогіки педагогічних інститутів. Одне з перших - дослідження Е. І. Залкинд, присвячене ознайомленню дошкільників з птахами, - показало, як важлива правильна організація сприйняття об'єктів природи: продумане керівництво спостереженнями дає дітям багато вражень, які перетворяться в конкретні і узагальнені уявлення, сприяють розвитку мови. На початку 1970-х років почали проводитися педагогічні дослідження, які надалі увійшли до ядра теоретико-експериментального обґрунтування методики екологічного виховання дошкільників. Це було пов'язано з новими ідеями, ініційованими Академією педагогічних наук.

У вітчизняній та зарубіжній психолого-педагогічній літературі неабияка увага приділяється проблемі активізації  навчання.

Про інтереси дитини та інтенсивність  її прагнення ознайомитися з світом природи свідчать: увага й особлива зацікавленість; емоційне ставлення (подив, стурбованість, сміх тощо); дії, спрямовані на з'ясування будови та призначення предмета природи (тут особливо важать якість та різноманітність обстежувальних дій, розмірковувальні паузи); постійний потяг до цього об'єкта.

Коли ж саме ми втрачаємо  змогу розвивати в дитини  інтерес  до пізнання і які освітні технології виявляються малоефективними? Чому діти сьогодні так мало знають про  природу, а відтак згодом навіть не прагнуть надолужити брак уявлень про неї й осягнути її багатющий світ? (15, стр. 7)

      Головні  причини такі :

• нехтування віковими та індивідуальними особливостями дітей, психологічними механізмами формування екологічної свідомості;
• недостатність знань про світ природи в дорослих, які виховують дитину.

Згідно з даними екологічної  психопедагогіки ( В. Ясвін, С. Дерябо), визначальним у ставленні дошкільнят до природи є когнітивний компонент,  тобто готовність і прагнення  одержувати, шукати та переробляти  інформацію про природні об’єкти. Так, якщо дорослий, побачивши метелика, зрадіє його красі, то  першою реакцією дитини буде бажання впіймати його,потримати в руках. Психологи експериментально дослідили, що здатність розрізняти живе й неживе (Д. Петяєва), а також рівень розвитку пізнавальної сфери визначають і характер взаємодії з природними об’єктами, і ставлення до них.

     Добираючи  інформацію про природу, слід  враховувати психологічні стимули,  які сприяють кращому  засвоєнню  дітьми природничих знань. Зокрема,  дошкільнят доцільно знайомити з особливостями поведінки мурах, але не узагальнювати їх відразу ж , а подавати цікаві приклади з їхнього життя: як вони будують мурашник, чистять його, здобувають їжу, тягнучи майже непосильну ношу до свого помешкання, тощо.

     Діти погано  засвоюють те, що не зачіпає їхні почуття, не має для  них особистісного значення. Тому важливо, щоб дитина сприймала об’єкти природи як суб’єкти. Щоб «увімкнути»  цей психологічний механізм, при доборі інформації слід дотримуватися таких умов.

     По-перше, дошкільнят слід спочатку знайомити із зовні привабливими рослинами і тваринами. Наприклад, формуючи уявлення про комах, варто детальніше  ознайомити  малих з жуком-сонечком, метеликом, джмелем, бджолою, бабкою, а вже згодом – із тлею, колорадським жуком, мухою тощо. З-поміж птахів на першому етапі доцільно вибрати синицю, шпака, ластівку; про ворону, сову, шуліку тощо нехай діти дізнаються пізніше.

     По-друге,  ознайомлення з об’єктами природи  має бути індивідуалізованим: найкраще  формувати уявлення про конкретну рослину або тварину, а не про певний вид чи клас. Пташці, наприклад, можна дати якесь ім'я  і ознайомити із зовнішнім виглядом, поведінкою конкретної синички, яка прилітає до годівнички за вікном. Одну з мурашок можна позначити фарбою – це виділить її з-поміж інших у мурашнику й активізує спостереження.

     Подібну  «суб'єктну установку» доцільно  формувати й щодо берізки, каштана,  яблуньки, які ростуть поблизу  будинку чи дитячого садка.  Спостереження за сезонними змінами,  які відбуваються  з ними, доповнені інформацією дорослого, перетворять пізнання у безпосереднє спілкування: листячко не просто шелестітиме, а «розповідатиме» дитині про радісне й сумне у житті дерева.

     По-третє,  підвищенню пізнавального інтересу  сприяє проведення в інформаціях про живі істоти паралелей з людиною: йдеться про влаштування гнізда, догляд за дитинчатами тощо.  Потреба живих істот у збереженні певних умов для свого життя стає дітям ближчою, коли вона порівнюється з потребою людини в диханні, їжі, воді, світлі, у волі та безпеці.

     Використання  принципу  індивідуалізованості  в ознайомленні з  об’єктами  природи стимулює дію такого  механізму формування екологічної  свідомості, як емпатія. Адже можна  відчувати прихильність до конкретної  кішки, але не до всіх кішок  загалом.

     Формуючи  у дітей уявлення про природу,  слід орієнтуватися на індивідуальну  значущість одержуваної інформації. Для дошкільнят і молодших  школярів більше важать відомості  про найбільш поширених у природному  довкіллі представників флори  та фауни, аніж про рослини і тварин далеких північних країв чи тропіків. Малим цікавіше більше дізнатися  про півня на власному подвір'ї , аніж про зозулю, яка живе в лісі, про троянду у своєму квітнику, аніж про заморську мешканку в теплиці.

     Налагоджуючи  пізнавальну діяльність дитини, слід враховувати сенситивність особистості до певних стимулів. Дошкільнят, скажімо, мало цікавить детальний аналіз особливостей  зовнішнього вигляду жаби (чим вкритий тулуб, розміри голови тощо), водночас  їхню  увагу  неабияк привертають особливості її поведінки (як ловить здобич, стрибає, кричить, де зимує). Дівчатка охочіше слухатимуть про те, де у мурашнику перебуває мурашина цариця і як турботливо доглядають мурашки за лялечками (мурашиними яйцями), а хлопчики – про летючих мурашок, про мурашині війни абощо.

     В ознайомленні  дітей з природою необхідно  дотримуватися принципу гетерогенності  екологічної діяльності, який полягає  у педагогічній доцільності залучення  дитини  до максимально розмаїтої  діяльності пов’язаної  зі світом природи. Йдеться про різноманітну реальну й ідеальну взаємодію особистості з об’єктами довкілля. Малі мають одержувати інформацію про природу з безпосередніх спостережень, розповідей дорослого, читання художньої літератури, під  час проведення  найпростіших дослідів, догляду за рослинами і тваринами, дидактичних ігор, перегляду фільмів.  За такого інтегрованого підходу працюють обидві півкулі головного мозку, позаяк дитина недостатньо сприймає інформацію на слух ( сидячи за столом, швидко втомлюється, не прислухається до розповіді дорослого й починає шукати собі будь-яку роботу), тому організовані заняття слід максимально насичувати наочно-дидактичними матеріалами, з якими можна працювати (діяти).

     Психологічні  особливості дітей дошкільного  віку зумовлюють необхідність використання активних форм пізнавальної діяльності. В ознайомленні зі світом природи мають домінувати безпосередні спостереження, проведення дослідів, догляд за рослинами і тваринами. Малі повинні самі сприймати явища природи, а не знайомитися з результатами чиїхось спостережень. Нехай під час спостереження будуть задіяні всі органи чуттів дитини: зір, слух, нюх, смак, дотик. Саме рівень розвитку чуттєвої уваги (вміння вдивлятися, прислухатися, принюхуватися) та чуттєвої пам'яті  (вміння розрізняти кольори, форми, звуки, запахи) є основою розвитку наочно-образного, а згодом – словесно-логічного мислення.

          Помітно активізує пізнавальну  діяльність дітей залучення їх  до простих дослідів. Досліди,  власне, дуже нагадують фокуси, вони  посильні для дошкільнят і цікаві їм. До структури дослідницької діяльності входять: постановка проблеми, пошук шляхів її розв’язання та побудова гіпотез; розв’язання завдання за допомогою практичних дій. Кожний етап потребує мобілізації всіх психічних зусиль особистості.   

 Мислення є процесом  руху думки від невідомого  до відомого. А здатність бачити  невідоме залежить від попереднього  досвіду. Тому дослідницька діяльність  можлива за наявності в дітей   певних знань  про світ  природи.  Одна дитина, наприклад, помітить, що трава під дошкою, яка лежала на ній тривалий час, жовтувата, а трава «на волі» зеленіша; інша ж дитина навіть не зверне на це уваги.