Основи психологічної реабілітації осіб з порушеннями зору

Це дозволило з’ясувати тривалість мимовільної та довільної уваги у слабозорих дітей старшого дошкільного віку, її залежність від глибини порушення зору, якості бачення при певному очному захворюванні, використання компенсаторних функцій збережених аналізаторів.

Сама експериментальна процедура повинна бути адекватною реальним можливостям дитини. Перш за все необхідно переконатись, що дитина зрозуміла суть завдання. Адже в силу ряду причин (мовленнєвих, сенсорних, інтелектуальних) інструкція, яка добре зрозуміла для нормального розвитку дитини виявляється незрозумілою дитині з порушеним зором.

Так, наприклад, в ряді випадків, особливо при тотальній сліпоті, перш ніж почати спостереження, дитину треба цій діяльності навчити. Наприклад, в дослідженні К.С. Довгополої “Особливості формування самоконтролю у сліпих молодших школярів” використовувався метод лабораторного експерименту за методикою Л. Венгера при виконанні діяльності з рельєфного малювання. Суть адаптації методики полягала в тому, що перед виконанням завдань з рельєфного малювання з дітьми проводилась підготовча робота з вивчення об’єкту зображення (водою, що біжить з крана та дзиґою, що крутиться). Експериментатор проводив бесіду про те, як ці об’єкти можна намалювати. Складність проведення спостереження в тифллопсихології пов’язана також з таким явищем, яке В.М. Сорокін назвав “дефект-центризмом” . Це явище пояснюється тим, що експериментатор, знаючи про наявні проблеми дитини у процесі спостереження прагне їх пояснити, змішуючи вікові та індивідуальні характеристики дитини з клінічними симптомами, тобто створює настановлення, яке перекручує процес спостереження. У дослідженнях проблем тифлопсихології, слід відмітити факт бідності арсеналу спеціальних методик, проте, так само як і в загальній психології, використовуються методи: вивчення фактів, поданих у літературі та документації, бесіда, опитування у формі інтерв'ю та анкетування, тестування, вивчення продуктів діяльності, експертне оцінювання, збір і зіставлення незалежних характеристик, лабораторний та природний експерименти. Окрім того, залежно від характеру та важкості порушення розвитку дитини, змінюються пропорції використання тих або інших методів. Буває, що не завжди можна провести класичне експериментальне дослідження через труднощі встановлення контакту з дитиною, її розгальмованості, або навпаки і т. ін. В таких випадках процедура експерименту або суттєво змінюється, або робиться акцент на методах спостереження та збору психологічного анамнезу. Перш, ніж зупинитися на основних вимогах до застосування методів дослідження в тифлопсихології, підкреслимо, що їх головна мета - встановити достовірні зв'язки між змінами в психофізичному і соціальному розвиткові незрячої дитини.

Отже, головною фігурою дослідження залишається людина з порушеннями зору, але вона розглядається в єдності психічного розвитку з соціально-педагогічним оточенням. Ці два обов'язкові компоненти досліджень в зазначеній галузі (сліпа людина як носій системи фізичного, біопсихічного, психосоціального та педагогічного оточення, як система цінностей, цілей, змісту, умов і засобів як суб'єкт діяльності) є відкритими, нелінійно динамічними і багатозначно залежними як одна від другої, так і від інших впливів, такими, де зовнішні явища далеко не завжди відбивають внутрішню сутність.

Застосовуючи методи емпіричного дослідження, слід врахувати, що в тифлопсихології особливо важливо забезпечити конкретну цілеспрямованість і активність у використанні кожного з них. Це пов'язано з недостатньою активністю самих сліпих та слабозорих людей, їх зниженою працездатністю, втомлюваністю, незрілістю мотиваційної сфери та ін..

Вивчення особистості в тифлопсихології вимагає чіткого визначення першочергово важливих фактів, визначення того, наскільки ці факти вагомі для з'ясування суттєвого, наступної інтерпретації предмету дослідження.

Специфічним в дослідженнях тифлопсихології є співвідношення констатувального та формувального експериментів, що пов’язано з необхідністю не лише постановки діагнозу, але й прогнозу, розкриття потенційних можливостей дитини. Формувальний експеримент став невід’ємною частиною диференційної діагностики в тифлопсихології. Його використання допомагає якісно оцінити психічні явища, а не лише фіксувати результат. Так, встановлюється специфічність розвитку у сліпої дитини тієї або іншої психічної функції, особистісної якості та ін. психічних новоутворень. В сучасній психолого-педагогічній науці цей метод має назву експериментально-генетичного і реалізується головним чином у формі навчального (формувального) експерименту як лабораторного, так і природного.

Експеримент, що лежить у основі цього методу, за своєю суттю полягає в тому, що спеціально створюються педагогічні умови, які безпосередньо або опосередковано викликають запрограмовані (заздалегідь передбачувані) психологічні зміни у розвиткові незрячої людини. Такі зміни можуть стосуватися різних аспектів особистісного розвитку, пізнавальних (сприймання, мислення, пам'яті, мовлення, уяви, уваги) та емоційно-вольових процесів, психічних станів, рис характеру (моральних, естетичних, колективістських та ін.), соціальної спрямованості особистості, її комунікативних можливостей, фізичного розвитку, якості знань, умінь і навичок тощо. Але суттєво важливим є проведення дослідження саме у генетичному плані, тобто поетапно прослідкувати як, під впливом педагогічних умов (зміст навчання чи виховання, форми і методи організації навчання або виховної роботи, особливості взаємодії педагога і учнів, організація і корекція стосунків між дітьми тощо) розгортається процес формування нової якості.

Проте, як зазначає В.М. Синьов отримані в таких умовах результати перед тим, як їх рекомендувати для впровадження у педагогічну практику потребують спеціальної адаптації до їх використання у природних, звичних для практики формах організації навчально-виховного процесу. Тому в тих або інших сполученнях перевірені в лабораторних умовах засоби навчання, виховання і корекції мають пройти надійну апробацію у формувальному природному експерименті. При проведенні його, а також при використанні інших методів емпіричного дослідження у тифлопсихології корисно порівнювати результати, отримані від дітей з різними формами і ступенями зорових порушень, а також в дослідах з нормальними дітьми.

Використання емпіричних методів у в тифлопсихологічних дослідженнях, повинно враховувати важливі специфічні моменти:

- все нове, що вноситься  у педагогічну практику через  свою новизну є незвичним для  дитини, спрацьовує далеко не одразу і на перших етапах застосування може викликати не просто "нульовий", але й від'ємний ефект;

- зміна умов проведення  дослідження (скажімо, у формі лабораторного  експерименту) часто дає викривлені результати, наприклад, у відповідях дітей, у порівнянні з виконанням таких же завдань у звичайних умовах;

- недостовірність результатів  дослідження може бути пов'язана також з тим, що у дітей з порушеннями зору бідний запас уявлень про оточуючий світ та обмежений практичний досвід, окрім того на дітей сильно впливає особистість того, хто з ними проводить роботу - добре знайомий вчитель чи нова людина в особі дослідника; при цьому такий сильний вплив може бути як позитивним, так і негативним;

- небезпечність помилкових  висновків у педагогічних дослідженнях з сліпими та слабозорими людьми посилюється складною взаємодією у їх психіці змістових (наявність і якість адекватних уявлень та знань), операційних (сформованість умінь і навичок виконувати поставлені завдання) та мотиваційних компонентів діяльності, а також її фізіолого-енергетичним забезпеченням. Наприклад, відсутність предметних уявлень при сліпоті, або погіршене зорове сприймання при слабозорості можуть дати викривлені результати при обстеженні їх з використанням знань про навколишній світ або візуальних завдань; відмова сліпої чи слабозорої людини від виконання поставленого експериментатором завдання може бути пояснена як справжньою некомпетентністю (відсутність знань і вмінь), так і (у випадках, коли така компетентність є) іншими причинами, а саме, патологічно імпульсивним реагуванням, або загальмованістю, невпевненістю у своїх силах, боязню невдачі, нерозумінням мотивів експериментатора, фазовим охоронним

гальмуванням в корі головного мозку та ін.

Відбираючи ті або інші тестові методи, питання для анкетування, завдання для самостійного виконання за інструкцією, слід подбати про адаптацію матеріалу, до особливих умов експерименту або створивши нові спеціальні методики, особливо коли він пред'являється у словесно-писемному вигляді, пристосованим до можливостей сприймання інформації незрячими людьми.

Наприклад, для дослідження особливостей зорових відчуттів та сприймань при порушеннях зору збільшують кутові розміри тест-обєктів, їх контрастність і освітлення, при використанні методик досліджень умовних рефлексів заміняють світлові подразники звуковими або механічними, створюють спеціальні методики для вивчення таких феноменів, як відчуття перешкоди, шкіряно-оптична чутливість і т. ін.

При використанні анкет або тестів, надрукованих рельєфним шрифтом неможливо зберегти конфіденційність відповідей, якщо сам експериментатор не вміє читати рельєфний шрифт і запрошує для цього перекладача, який стає свідком прочитаного. До того ж анкети та тести, надруковані рельєфно-крапковим шрифтом досить об’ємні та їх важко тиражувати. Заміна анкетування інтерв’ю часто буває ускладненою при використанні цього методу в роботі з дорослими незрячими, які часто бувають некомунікабельними або з неадекватним психологічним настановленням на уникнення зрячих, а аналіз продуктів образотворчої діяльності ускладнюється через особливості їх сприймань і уявлень про навколишній світ у осіб з порушеннями зору.

Досить багато тестових методик, розроблених у загальній психології, можуть в адаптованому вигляді використовуватися для психодіагностики розвитку сліпих та слабозорих. Проте, окремо слід зупинитися на стандартизації оригінальних тестових методик в тифлопсихології, оскільки це дозволяє поставити усіх досліджуваних в однакові умови і тим самим співставити результати.

Так, І.М. Некрасова здійснила дослідження щодо визначення ступеня та рівня розвитку в слабозорих учнів окремих проявів розумової діяльності. В експерименті було використано поширений дитячий варіант методики Д. Векслера. Для порівняння індивідуальних результатів. Отриманих від слабозорих дошкільників з запрограмованими нормативами використовувався не весь тест, а його частини, які були найбільш адекватні можливостям дітей і дещо змінені стандартні умови. Результати тестування показали прискорений розвиток у слабозорих учнів початкових класів вербального мислення і дещо нижчі результати, ніж у дітей з нормальним зором, розвиток наочно-практичних видів мислення. Слід підкреслити, що для тифлопсихології важливим є не лише факт про отриманий низький або високий результат, а розуміння його причин.

Використання проективних тестів з візуальним стимульним матеріалом (“Намалюй людину”, “Дерева - тест” та ін.) у тифлопсихології можливе в роботі зі слабозорими і передбачає як створення умов для малювання (хоч і в цьому потрібно дотримуватись порад лікаря-офтальмолога щодо того, в яких умовах дитина краще бачить), так і спеціального підходу до оцінювання малюнка. В цьому випадку тифлопсихолог обов’язково повинен володіти знаннями про особливості уявлень та образотворчої діяльності слабозорих дітей, враховувати пояснення дитини під час малювання. (Наприклад, слабозорі діти мають ускладнення при встановленні меж аркуша паперу і оцінювання розташування малюнка на папері може дати неправильні результати).

В роботі зі сліпими дітьми проективні методики або модифікуються або створюються аналоги, які можна використовувати в наочно-дійовій формі, де наочне сприймання замінюється дотиковим та слуховим.

Так, найбільш широко використовувані проективні графічні методики: "Автопортрет", "Дім-дерево-людина", "Малюнок сім’ї", "Неіснуюча тварина" та ін. за умови адекватного зорового сприймання, можуть бути використані в роботі зі слабозорими дітьми, але при сліпоті мають бути адаптовані до можливостей дітей, а саме, використовуватись у вербальному варіанті або замінені іншими, в тому числі і авторськими. У процесі вивчення особливостей психічного розвитку дитини з порушеним зором дослідник повинен враховувати: глибину порушення зору, час його виникнення та якісну своєрідність зорових сприймань; наявність у дитини зорових уявлень, які можна використовувати для підбору стимульного матеріалу та для порівняння при отриманні експериментальних результатів; наявність супутніх дефектів розвитку, що перешкоджають отриманню адекватних результатів. Велике значення в процесі дослідження психіки дитини, що розвивається в умовах сліпоти або слабозорості, має ознайомлення з медичними даними та особовою справою дитини. Вони необхідні для встановлення наявних відхилень у психофізичному розвитку дитини.

Ознайомлюючись із особовою справою дитини, тифлопедагог отримує дані про час, обставини виникнення та особливості проявів порушень зору.

Соціометричне опитування, або метод вибору, застосовується для з’ясування стосунків у колективі, оцінних ставлень піддослідних до інших, надання переваги одним членам колективу чи групи перед іншими при виборі керівника, товариша. У тифлопсихології відома соціометрична методика “Вибір товариша по партії”, як і в загальній психології використовується у письмовому варіанті, але з використанням адаптованих до глибини порушення зору видах письма (збільшений шрифт – для слабозорих та рельєфний – для сліпих). Проте, сам процес виконання завдання дітьми та його обробки експериментатором досить трудомісткий займає багато часу, тому доцільно його проводити у формі індивідуальної бесіди з постановкою запитань, щодо виборів дітей до спільної діяльності. При цьому важливо, щоб дитина довіряла експериментатору. Якщо дослідник відчуває, що не зміг встановити потрібний зв'язок з дитиною, або для перевірки отриманих в бесіді відповідей, проводиться експеримент під назвою “вибір в дії”, коли дитині (знову таки в індивідуальній формі) пропонують, наприклад, покласти вітальні листівки на парти тих дітей, кого вони бажають привітати в першу чергу, другу, третю.

Експериментатор в цей час робить відмітки в протоколі спостереження за діями дитини. Для того, щоб краще розібратися у масиві емпіричних фактів, зібраних у дослідженні за допомогою відповідних методів, з'ясувати наявність зв'язків між ними і ступінь сталості таких зв'язків, встановити, наскільки розбіжності, які виявлені в показниках різних груп дітей, охоплених дослідженням, є переконливими, використовуються методи статистичної обробки кількісних показників. Їх важливість у тифлопсихологічних дослідженнях зростає, оскільки внаслідок вище зазначеної суттєвої специфіки проведення дослідницької роботи з сліпими та слабозорими людьми (неадаптованість методик, своєрідність реагування на стимульний матеріал тощо), результати досліджень мають ще більш виражений відносний, імовірнісний характер, ніж у загальній психології. Проте, застосування статистичних методів у дослідженнях проблем тифлопсихології якоїсь помітної специфіки не має. Слід зазначити лише, що при всій їх важливості для дослідження занадто захоплюватися ними на шкоду якісній, теоретичній інтерпретації одержаних матеріалів не можна, оскільки формалізація живого, діалектичного, багатофакторного, синергетичного аналізу може відволікти увагу дослідника від його по-справжньому глибинного вивчення і привести до хибних наслідків при перенесенні результатів дослідницької роботи у реальну педагогічну практику.