Міністерство  освіти та науки, молоді та спорту України

Волинський  національний університет імені  Лесі Українки

      Проблема  ідентичності у психології

      Виконала

      Студентка 52 групи

      Факультету  психології

      Мирчук  Олена

      Перевірила

      доц.Кордунова  Н.О.

      Луцьк, 2011 
Вступ

      В умовах сучасного українського суспільства  питання про формування особистості, становлення її ціннісно-смислової  сфери, навичок цілепокладання та діяльного  ставлення до свого життя є  актуальним та життєво важливим. Успішне  функціонування та зростання всіх сфер суспільного життя значною мірою  визначається особистісними якостями, здібностями, домаганнями та цінностями конкретної людини, яка здатна протиставляти  соціуму свою волю та свої бажання, здатна захистити свої права та здійснювати  свідомий життєвий вибір. Тому актуальності на сьогоднішній день набуває питання  формування та розвитку особистості, становлення  її ідентичності.

      Ідентичність  – це усвідомлення самототожності, цілісності та неперервності в часі власної особистості. Це – серцевина, що забезпечує постійність особистості при змінах в оточуючому світі та при зміні власних поглядів, установок і можливостей.

      Питання змісту та механізмів становлення ідентичності розглядали багато авторів (А.Адлер, Є.П.Белінська, Р.Бернс, Е.Еріксон, І.С.Кон, К.Роджерс, З.Фрейд, Е.Фром, К.Юнг). Ідентичність визначається як центральний конструкт самосвідомості, що детермінує особливості самосприйняття та самоконтролю, ставлення до інших людей та поведінку особистості. Ідентичність – це поняття, що відображає унікальність та неповторність особистості, єдність реальної поведінки з прагненнями, переконаннями людини. Д.Майєрс зазначає. що відчуття самих себе лежить в центрі нашого світу [16]. Виділяють два основні аспекти ідентичності: особистісний та соціальний, що відображають усвідомлення власної автономності, унікальності та відчуття приналежності до соціальної групи.

      Механізмом  формування ідентичності в онтогенезі є ідентифікація, як процес самоототожнення  з іншою людиною, групою та цінностями, що існують у суспільстві. Тобто, становлення ідентичності відбувається в суспільному контексті з урахуванням всіх обставин життя конкретної людини.

      Дослідження А.Д.Андреєвої, Л.І.Божович, Л.С.Виготського, Є.І.Головахи, І.В.Дубровіної, Д.Б.Ельконіна, І.С.Кона, О.О.Кроника, Б.С.Круглова, К.Левіна, О.М.Леонтьєва, В.С.Мерліна, Ж.Піаже, О.М.Прихожан, Д.І.Фельдштейна та інших свідчать, що рання юність є періодом самовизначення, розвитку механізмів самоусвідомлення та становлення ідентичності.

      Найважливішим новоутворенням раннього юнацького  віку є готовність до життєвого самовизначення. Його передумовою є розвиток пізнавальної, емоційно-вольової, ціннісної сфер особистості, а також становлення  адекватної та позитивної ідентичності. На основі ціннісного самовизначення особистість здійснює професійний вибір, має можливість обміркувати, планувати, структурувати свій життєвий шлях.

      Процес  становлення ідентичності передбачає високий рівень розвитку особистісної рефлексії, на основі якої в процесі  ідентифікації з цінностями формується в індивіда уявлення про своє Я. Нові інтелектуальні здібності та набутий  досвід дають можливість формувати  індивідуальну систему ціннісних  орієнтацій, що визначає пріоритетні  напрямки самореалізації та вибір реальних шляхів досягнення мети.

      Є категорія молодих людей, у яких становлення ідентичності проходить  із значними труднощами. Це зумовлено  тим, що особистість у період ранньої  юності, коли вибір ідентичності стає необхідним, реально виявляється  не готовою до цього, оскільки несформованість  рефлексивних складових самосвідомості ускладнює процес становлення індивідуальної системи ціннісних орієнтацій, що призводить до аномальних ліній розвитку ідентичності. У такій ситуації молода людина не може виробити систему цілей, планів, ідеалів, завершити психологічне самовизначення.

      1. Ідентичність як  психологічний феномен

      Одним із центральних понять психології особистості  є Я, під яким розуміється змістовно-динамічний аспект самосвідомості як переживання  безперервної самототожності та цілісності людини. Я – компонент особистості, що містить різні уявлення та образи про себе, свої якості в теперішньому та в майбутньому, а також –  відношення до себе, до різних сторін своєї  особистості. Один із аспектів Я особистості  – ідентичність як стан усвідомлення індивідуальної самототожності, наступності  та єдності, які формуються на основі ототожнення себе з цінностями, що існують у суспільстві.

      Серед відомих теоретиків психології особистості (А.Адлер, Г.Олпорт, Р.Кеттел, К.Роджерс, З.Фрейд, К.Юнг) поняття ідентичності розглядається як конструкт, який забезпечує цілісність, тотожність власної особистості. У вітчизняній психології уявлення про ідентичність традиційно розвивались  в рамках досліджень самосвідомості та самовідношення, а також ідентичність розглядається при вивченні питання  самовизначення та соціалізації особистості.

      Дане  поняття в зарубіжній літературі, починаючи з робіт Е.Еріксона, який вперше звернувся до нього, завоювало  велику популярність і сьогодні є  невід’ємним атрибутом категоріального  апарату. Теоретичною базою своїх  поглядів Еріксон визначає роботи З.Фрейда та У.Джемса.

      У.Джемс  першим із психологів почав розробляти поняття “Я”. Він розглядав глобальне  особистісне Я як двозначне утворення, в котрому поєднані Я-що-усвідомлює та Я-як-об’єкт. Це дві сторони однієї цілісності, що співіснують одночасно  та нерозривно. На думку Джемса, Я-як-об’єкт – це все те, що становить зміст  конкретного людського життя, що є значущим та актуальним. В цій  сфері Джемс виділяє чотири складові: духовне Я, матеріальне Я, соціальне Я та фізичне Я. Я-що-усвідомлює пізнає всі ці аспекти, оцінює їхній зміст та задає динаміку розвитку.

      Р.Бернс уявлення індивіда про себе виділяє як Я-концепцію  та визначає її як сукупність установок, спрямованих на самого себе. В структурі  установки традиційно виділяють  три основні елементи: переконання, оцінки та тенденції поведінки. Відповідно, Я-концепція включає такі складові:

1. Образ Я  – уявлення індивіда про самого себе.
2. Самооцінка – афективна оцінка цього уявлення, що може бути як позитивною, так і негативною. В залежності від змісту конкретних уявлень індивіда про себе різною може бути і інтенсивність самооцінки.
3. Потенційна поведінкова реакція, тобто ті конкретні дії, котрі можуть бути зумовлені образом Я та самооцінкою.

      Бернс зазначає, що предметом самосприйняття та самооцінки індивіда можуть стати  і його тіло, його здібності, і його соціальні відношення та будь-які  інші особистісні прояви. Уявлення індивіда про себе можуть бути істинними  чи хибними, грунтуватися на об’єктивних  знаннях чи суб’єктивних враженнях, але вони завжди є дуже переконливими  для нього та значущими. В структурі  Я-образу Бернс виділяє такі аспекти: фізичне Я, соціальне Я, інтелектуальне Я. емоційне Я. В кожному з цих  аспектів завжди присутня оцінка, є  невід’ємною його частиною. Я-концепція  включає наступні модальності, що стосуються всіх ракурсів самосприйняття:

1. Реальне Я – уявлення індивіда про те, який він насправді.
2. Дзеркальне (соціальне) Я – установки, пов’язані з уявленнями індивіда про те, як його сприймають інші.
3. Ідеальне Я – установки, пов’язані із уявленням про те, яким індивід хотів би стати.

      Р.Бернс  підкреслює соціальну обумовленість  змісту всіх цих уявлень. Судження, вчинки, дії інших людей, які відносяться  до індивіда, виступають для нього  основним джерелом даних про самого себе. Дуже важливим для генезису позитивної Я-концепції є узгодженість змісту всіх модальностей. Значні розбіжності  уявлень реального, соціального  та ідеального Я провокують внутріособистісні  конфлікти та дезадаптацію особистості  в суспільстві.

      Як  вже зазначалося, вперше в психологічній  науці його почав розробляти в  теорії розвитку Его Е.Еріксон. Він  визначив ідентичність як “суб’єктивне натхненне відчуття тотожності і  цілісності” (1968). Поняття “Я” Еріксон  тлумачить як вітальний центр  свідомості індивіда, при цьому підкреслюючи функціональну роль ідентичності як інтимного переживання неперервності  свого існування: “Розвиток людини не починається і не закінчується ідентичністю: сама ідентичність для  зрілої людини стає відносною. Психосоціальна ідентичність необхідна як якір в  швидкоплинному існуванні людини “тут і тепер”.

      Еріксон і Де Левіта розрізняють три форми  ідентичності:

      1. Приписна – це ті умови,  які окрема людина не обирає  і вони не піддаються її  впливу (приналежність до раси, нації,  соціального прошарку, вікової групи,  статі).

      2. Набута – те, що досягнуто власними  зусиллями індивіда, те, чим людина  самостійно “оволоділа” (професійна  самореалізація, вільно вибрані  зв’язки і орієнтація).

      3.Запозичена ідентичність відображає виконання людиною ролей, засвоєних в ході розвитку та в результаті збігу різних обставин. Часто ці ролі запозичені в якогось зразка і обумовлені очікуваннями оточуючих. Проте ідентичність не зводиться до вибраної ролі, хоч та чи інша роль сильно впливає на ідентифікацію, основні складові ідентичності (постійність та неперервність особистості) з неї не випливають.

      В пізніх роботах Еріксон розглядав  розвиток людини як необхідно пов’язаний із релігією та релігійністю. Це міркування стало наслідком самої клінічної  практики та проблематики роботи. В  релігійному самовизначенні особистості  Еріксон бачить логічне завершення процесу досягнення людиною своєї  ідентичності. Він дає функціональне  визначення релігії, тому що підкреслює аспект взаємовідносин людини з Абсолютним. Релігійний досвід завжди пов’язаний із щоденним біографічним досвідом. Релігія  покликана об’єднувати людей, сприяти  повноцінній груповій ідентичності, забезпечувати наступність поколінь, надаючи підростаючим поколінням продуктивні  ціннісні орієнтири для для формування персональної ідентичності.

      Ідентичність  – це складний феномен, багатопланова  психічна реальність.

      Н.Лейтес виділяє наступні основні аспекти  ідентичності:

• почуття власного існування;
• почуття своєї окремішності (відокремленості) від оточуючих;
• почуття відмінності від інших, воно пов’язане з усвідомленням своєї індивідуальності;
• почуття постійності, що передбачає відчуття свого існування у часовій перспективі;
• почуття цілісності та зв’язності (єдності);
• прагнення одночасно до постійності та мінливості.

      В роботах А.Ватермана (1982) в більшій  мірі акцентується ціннісно-вольовий аспект ідентичності. Він вважає, що ідентичність пов’язана з наявністю  у людини чіткого самовизначення, котре включає вибір цілей, цінностей  та переконань, котрими вона керується  в житті. Цілі, цінності, переконання  А.Ватерман вважає елементами ідентичності, що формуються в результаті вибору із альтернатив в період кризи ідентичності та являються підставою для життєвого визначення.

      Він розглядає ідентичність з процесуальної  та змістовної сторін. По-перше, процес формування ідентичності охоплює засоби, з допомогою яких людина ідентифікує, оцінює та відбирає цінності, цілі, переконання, котрі в подальшому стануть елементами її ідентичності. По-друге, ідентичність неможливо розглядати без врахування змістовної специфіки цілей, цінностей  та переконань, котрі людина обирає. Кожний елемент відноситься до якоїсь сфери людського життя. А.Ватерман виділяє чотири сфери життя, найбільш значущі для формування ідентичності:

• вибір професії та професійного шляху;
• прийняття та переоцінка релігійних і моральних переконань;
• політичні погляди;
• прийняття набору соціальних ролей, включаючи статеві ролі та очікування щодо шлюбу та батьківства.

      2. Соціальний та особистісний аспекти ідентичності

      Як  вже було сказано, в психологічній  науці розмежовують два аспекти  Я-концепції: особистісний та соціальний. Їхній зміст відображається в  соціальній та особистісній ідентичності. Науковці вже тривалий період не можуть прийти до єдиної точки зору на проблему їх співвідношення.Під поняттям “особистісна або особиста ідентичність” розуміють  набір рис чи інших індивідуальних характеристик, які відрізняються  певною постійністю і дозволяють диференціювати даного індивіда від  інших людей. Тобто, особиста ідентичність робить людину схожою на саму себе та відмінною  від інших.