Завдяки самовизначенню особистість включається  в ті чи інші соціальні зв’язки  через індивідуальний вибір. Людина сама робить вибір, хоч не завжди його усвідомлює, обираючи з того, що їй реально зараз доступне. А.Адлер підкреслював, що людина сама відповідальна за те, ким вона стає і як вона себе поводить. Особистість кожного індивіда є його власним творінням .

      Деякі дослідники (С.Степанов, Л.Журавльова, І.Шалагінова) ототожнюють зміст  понять “ідентичності” та “самовизначення”, проте ми розглядаємо самовизначення як один із механізмів становлення  ідентичності. Російський науковець Л.Б.Шнейдер зазначає (2001), що самовизначення – це “пошук смислу” і він передує ідентичності як усвідомленому володінню цим смислом. Самовизначення – це проектування та “будівництво” життєвого шляху, тоді ідентичність – це освоєння завершеної будівлі. Якщо перше без другого безглуздо, то друге без першого нереальне.

      Проблема  самовизначення особистості відноситься  до числа проблем, що мають екзистенційне  звучання. Усвідомлення унікальності та сенсу свого буття є найсильнішою спонукальною та самоорганізуючою силою  людської поведінки. Психологами встановлено, що тільки особистісний смисл здатен пронизувати суб’єктивний час особистості, структурувати його, якщо цього не відбувається, час перетворюється в  “порожню нескінченність”, позбавлену смислів, що, врешті, втілюється в кризах ідентичності. Таким чином, зорієнтованість  в майбутнє є умовою психічного благополуччя в теперішньому.

      Часові  аспекти ідентичності (Х.Маркус, П.Нуріус, Е.Белінська) розглядають в рамках поняття “можливого Я” – уявлення індивіда про те, яким він може бути, яким він хотів би бути і яким він боїться стати . Набір можливих Я. що включені в систему Я індивіда – це когнітивні образи цілей, прагнень, мотивів, страхів та побоювань. Вони є детермінуючими чинниками мотивації  людини, при чому їхня кількість, когнітивна складність та ієрархічна структура  прямо пов’язані із формуванням  змісту ідентичності.

      4. Рання юність як актуальний період становлення ідентичності

      Рання юність – етап дозрівання і розвитку людини, що знаходиться між дитинством та зрілістю. Як зазначає І.С.Кон, юність – фаза переходу від залежного  дитинства до самостійної та відповідальної дорослості, що передбачає, з одного боку, завершення фізичного, зокрема, статевого, дозрівання, а з другого – досягнення соціальної зрілості.

      В юності розвиток пізнавальних процесів досягає такого рівня, що молоді люди стають практично готовими до виконання  всіх видів розумової роботи дорослої людини, включаючи найскладніші. Старшокласники засвоюють багато наукових понять, вчаться використовувати їх в  процесі вирішення різних задач. Сформованість теоретичного або  словесно-логічного мислення приводить  до інтелектуалізації всіх інших  пізнавальних процесів. Нові інтелектуальні можливості підвищують адаптивні можливості молодої людини до нової соціальної ситуації розвитку.

      В ранній юності формується психологічна готовність до самовизначення, яка  передбачає становлення самосвідомості – усвідомлення своїх якостей  та їх оцінка, уявлення про своє реальне  та бажане Я, про рівень домагань в  різних областях життя і діяльності, це оцінка себе та інших з точки  зору приналежності до певної статі  чи соціальної групи. Саме нова якість когнітивного розвитку приводить не лише до розширення самосвідомості, а  також до ускладнення емоційної  сфери, збільшення діапазону переживань та ставлень, диференціації моральних  оцінок.

      Канадський  психолог Джеймс Марша виділив чотири етапи розвитку ідентичності молодої  людини, які визначаються мірою професійного, релігійного та особистісного самовизначення.

      1. На етапі “невизначеної (розмитої) ідентичності” індивід ще не  виробив яких-небудь чітких переконань, не обрав професію та не  зіткнувся з кризою ідентичності.

      2. “Дострокова (передчасна ідентифікація)  має місце тоді, коли індивід  включився у відповідну систему  відносин, але зробив це не  самостійно та обдумано, а на  основі чужих думок чи наслідуючи  авторитетний приклад.

      3. Етап “мораторію” характеризується  нормативною кризою самовизначення, коли індивід вибирає із багаточисельних  варіантів розвитку той єдиний, котрий може вважати своїм.

      4. На етапі “досягнутої, зрілої  ідентичності” криза успішно  завершена і молода людина  від пошуку себе перейшла до  практичної самореалізації.

      Дана  послідовність етапів є досить умовною, бо юнак з невизначеною ідентичністю може вступити в стадію мораторію  і потім досягнути зрілої ідентичності, але може також назавжди залишитись на рівні розмитої ідентичності чи піти по шляху дострокової ідентифікації, відмовившись від активного вибору та самовизначення.

      Таким чином, рання юність – один із найскладніших  і найбільш важливих та відповідальних в плані формування особистості  періодів онтогенетичного розвитку. Високий рівень розвитку інтелектуальних, вольових здібностей та розширення емоційної  сфери дозволяють в ранньому юнацькому  віці сформувати особистості адекватну  ідентичність. Соціалізація, біологічно детерміновані задатки, набутий  досвід можуть чинити як позитивний, так  і негативний вплив на особистісний розвиток.

      Становлення ідентичності носить соціальний характер, тому важливо сприяти формуванню адекватної та позитивної ідентичності, надаючи особистості необхідну  психологічну підтримку, вказуючи ефективні  шляхи самореалізації, пропонуючи дійсно значущі об’єкти для ідентифікації, забезпечуючи свободу вибору та волевиявлення.

      Висновки

      Отже, передумовою гармонійного розвитку особистості, самореалізації та успішної адаптації до змінних суспільних умов є становлення ідентичності як складної ієрархічної системи  знань, уявлень про себе та емоційного відношення до них. Неадекватна ідентичність є причиною невідповідних та недосяжних домагань, порушень емоційно-вольової сфери особистості, конфліктів та непорозуміння в міжособистісних стосунках.

      Становлення ідентичності – індивідуальний процес, який визначається біогенетичними факторами; властивостями та якостями особистості; впливом соціального оточення; конкретними  обставинами життя. Розвиток ідентичності відбувається послідовно протягом всього життя людини, проте сензитивним  періодом її формування є рання юність.

      Список  використаної літератури

1. Алексеева А.В. Идентичность: особенности становления в юношеском возрасте // “Журнал практического психолога”, № 1, 1999. ст. 6-10
2. Антонова Н.В. Проблема личностной идентичности в интерпретации современного психоанализа, интеракционизма и когнитивной психологии // Журн. “Вопр. психологии”, № 1, 1996. ст.131-143
3. Белинская Е.П. Временные аспекты Я-концепции и идентичности // “Мир психологии”, № 3, 1999. с. 40-46.
4. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание – М., Прогресс, 1986
5. Гинзбург М.Р. Личностное самоопределение как психологическая проблема // Журн. “Вопр. психологии”, № 2, 1988
6. Доній В.М., Несен Г.М., Сохань Л.В. та ін. Життєві кризи особистості: Науково-методичний посібник: у 2 ч. – К., ІЗМН, 1998 – Ч. 1: Психологія життєвих криз особистості
7. Доній В.М., Несен Г.М., Сохань Л.В., Єрмаков І.Г. та ін. Мистецтво життєтворчості особистості: Наук.-методичний посібник: у 2 ч. – К., ІЗМН, 1997 – Ч. 1: Теорія і технологія життєтворчості
8. Дубровина И.В. Формирование личности старшеклассника – М., Педагогика, 1989
9. Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Психология: словарь-справочник – Минск, Хэлтон, 1998
10. Ериксон Е. Идентичность: юность и кризис: Пер. с англ./ Общ. ред. и предисл. Толстых А.В. – М.: Издательская группа “Прогресс”, 1996. – 344с.
11. Карпенко З.С. Аксіологія особистості – К., ТОВ “Міжнародна фінансова агенція”, 1998