Поняття «аномальна дитина». Види дитячих аномалій та причини їх

Вирішальну роль у виникненні та прояві типових характерологічних рис психопатій відіграють соціальні фактори, головним чином, умови виховання дитини. Якщо ці умови сприятливі, психопатичні риси розвитку можуть бути значною мірою компенсовані. Та навпаки — за несприятливих умов виховання у дитини-психопата розвиваються значні патологічні зміни в характері та поведінці.

Основні ознаки психопатичного розвитку належать до емоційно-вольової сфери дитини і є виявами дисгармонічного розвитку окремих психічних функцій. Ці вияви можуть бути різноманітними. В одних випадках діти схильні до надмірної вразливості, образливості, плаксивості, дражливості (астенічні психопати), постійних сумнівів і невпевненості в собі (психастенічні психопати). Цим дітям, зокрема, притаманна така риса, як вибіркова нав'язлива прихильність до якоїсь однієї людини з кола близьких при повній байдужості щодо інших. В інших випадках відмічають патологічний егоїзм, надмірно завищену самооцінку та рівень намагань, що є причинами конфліктів з іншими дітьми та дорослими.

Характерними рисами психопатичного розвитку є слабка воля, невміння стримувати себе відповідно до обставин, імпульсивність реакцій і подекуди — афективні спалахи. Так, безпідставні вибухи гніву або відчаю властиві збудливим психопатам.

Недорозвиненість емоційно-вольової сфери виявляється у дітей-психопатів і в певному зниженні працездатності, пов'язаному з невмінням довільно зосереджуватись, долати труднощі при виконанні завдань. Проте можна назвати і такі варіанти психопатичного розвитку, при яких дитина, навпаки, проявляє надмірну наполегливість на шляху до реалізації якоїсь мети, що виникла у неї внаслідок потягу до утворення над-цінних ідей (параноїчні психопати).

Як уже зазначалося, психопатичні порушення розвитку поділяють на органічні та конституційні психопатії.

При органічній психопатії, в основі   якої   лежить органічне ураження підкіркових мозкових систем, недорозвиненість особистості, порушення емоційно-вольової сфери, які проявляються у вадах характеру та поведінці, даються   взнаки   найвиразніше. При   цьому первинно виникають такі ознаки дефектного розвитку, як схильність до афективних вибухів, роздратованість, упертість, нестійкість та поверховість емоцій, примітивність потягів та їх розгальмованість, невміння підкорити поведінку та діяльність вимогам ситуації. Якщо своєчасно не докласти зусиль, спрямованих на корекцію  розвитку таких  дітей, на початок шкільного віку зазначені  недоліки  закріпляються, перетворившись на стійкі характерологічні утворення, які, в свою чергу, утруднюватимуть нормальне навчання та виховання дитини в школі, призводячи до ряду вторинних відхилень розвитку — порушення навчально-пізнавальної діяльності при  первинно збереженому інтелекті, несприятливої ушкодженої позиції в дитячому колективі, неправильного  ставлення  до  дорослих. Усе це призводить до грубих порушень шкільної дисципліни й може стати причиною асоціальної поведінки дитини з органічною психопатією.

Корекційна робота з такими дітьми передбачає виховання цілеспрямованості та планомірності діяльності,  формування  гальмівних реакцій, розвиток інтелектуальних інтересів, навчання правильної самооцінки    власної    поведінки    та    діяльності.    Важливо забезпечити чіткий режим, постійний контроль, єдність вимог до таких дітей. У роботі з ними необхідними є спокійний, рівний тон, запобігання афективним вибухам. Велику роль   відіграє   правильно   організована трудова діяльність дітей, яка сприяє формуванню навичок саморегулювання, цілеспрямованості дій. У ряді випадків доцільне застосування спеціальних лікувальних засобів, тому важливий постійний контакт педагога з лікарем-психоневрологом.

Окрім органічної психопатії, трапляються випадки так званої конституційної психопатії, при яких психопатичні стани в дітей зумовлені патологічною спадковістю. Наприклад, якщо хтось із батьків хворий на епілепсію, у дітей можуть проявлятися рис епілептоїдної психопатії. У таких дітей при первинно збереженому інтелекті та відсутності типових ознак епілептичного захворювання проявляються своєрідні особливості поведінки та характеру — тривала підвищена роздратованість, погане переключення з однієї ситуації чи дії на іншу, запальність, злостивість, агресивність щодо інших дітей, зосередженість на власних переживаннях, егоцентризм (від лат. еgо — я і центр) — негативна риса характеру, що полягає в крайньому егоїзмі, індивідуалізмі. Водночас у них можуть спостерігатись й окремі позитивні риси — ретельність, цілеспрямованість, наполегливість у виконанні різних видів діяльності, що треба використовувати в корекційно-виховній роботі відповідно до важливого принципу опори на позитивне.

У сім'ях, де були хворі на шизофренію, можуть народжуватися діти з шизоїдною психопатією, своєрідність поведінки яких проявляється в одних випадках у пасивності, млявості, в других — у руховому занепокоєнні, в третіх — у надмірній вразливості. Загальними ознаками при шизоїдних рисах характеру є знижена потреба в   спілкуванні, уникнення контактів з іншими  членами дитячого колективу,  замкненість у колі своїх Інтересів. Може проявитися схильність до абстрактних розмірковувань. Уряді випадків має місце своєрідність моторної сфери — рухова неспритність, а також погана пристосованість до виконання практичної діяльності. Всі ці ознаки можуть поєднуватися з досить високим  рівнем  інтелектуального розвитку з переважанням   абстрактного  мислення над практичним19. Проте загальна емоційна млявість, яка виявляється з самого раннього дитинства, відсутність потреби в спілкуванні, інтересу до іграшок, до практичної діяльності, а також характерологічні відхилення, що виникають пізніше, зокрема невпевненість у собі, замкненість, перепади у настрої, створюють труднощі не тільки у вихованні, а й у навчанні таких дітей.

Корекційна робота з ними передбачає різноманітні „ засоби розвитку моторики, практичних дій, залучення Ц дітей до колективних форм діяльності, розширення кола їхніх інтересів, активізацію позиції особистості, допомогу у встановленні міжособових контактів.

Чим раніше розпочинається така робота, чим продуманішим є здійснюваний у її процесі індивідуальний підхід до вихованця з урахуванням особливостей його розвитку, тим з більшим успіхом компенсуються шизоїдні стани та досягається гармонійний розвиток особистості дитини.

Труднощі в поведінці мають місце також у дітей-психопатів з істеричними рисами характеру (демонстративно-істеричні психопати). Найхарактернішою рисою їхньої поведінки є егоцентризм — намагання за будь-яку ціну бути в центрі уваги, виставити свою особу на перший план. Цим дітям властиві нестійкість настрою, підвищена навіюваність, зниження наполегливості та цілеспрямованості.

У стосунках з іншими дітьми та дорослими, в поведінці істероїдних дітей спостерігаються схильність до конфліктів, примхливість, вередування, роздратованість, подекуди гострі істеричні реакції, коли дитина для того щоб наполягти на своєму, лементує, плаче, кидається на підлогу, б'є інших.

Корекційна робота в цих випадках базується на збережених сторонах особистості дитини — нормальному інтелекті, наявності тих чи інших здібностей, для виявлення яких треба створювати дитині спеціальні умови, прагненні до самоутвердження. Таким шляхом можна дати певний позитивний вихід егоцентричним установкам таких дітей і на цій основі коригувати їхню поведінку та характер. Багато уваги приділяють вихованню цілеспрямованої діяльності, формуванню в дітей почуття обов'язку, відповідальності, вміння враховувати та поважати інтереси інших, підкорятися вимогам колективу, вміння стримувати свої емоції, передбачати напади істерії та запобігати їм. Враховуючи, що діти та підлітки з істеричною психопатією часто схильні до нездорового фантазування, брехні, в якій вони навмисно прикрашають свої досягнення, «героїчні» риси тощо, їх треба постійно, наполегливо, але тактовно відучати від цього.

У підлітковому віці особливої уваги та контролю з боку педагогів та батьків потребують учні, в яких психопатія пов'язана з розгальмованістю потягів, коли якась потреба стає настільки сильною, що намагання її задовольнити підкорює собі весь спосіб життя підлітка. Зокрема, у дівчат (рідше — у хлопчиків) такою може стати патологічне підвищена сексуальність. Викликає серйозне занепокоєння і виражена схильність ряду підлітків до бродяжництва, алкоголізму, наркоманії та токсикоманії, крадіжок з елементами неперебореності у задоволенні цих потягів. Якщо педагог спостерігає навіть найперші тенденції в розвитку таких рис поведінки дитини, необхідне кваліфіковане психотерапевтичне втручання, а в разі загострення відповідного стану — направлення до психоневрологічного стаціонару. Адже такі підлітки належать до «групи ризику» з точки зору формування в них стійкої асоціальної, кримінальної поведінки.

У цілому в переважній більшості форм психопатичної поведінки за умов доцільного, корекційно-виховного впливу в поєднанні (якщо це необхідно) з лікувальними засобами можна, досягти значних успіхів у компенсації розвитку таких дітей.

Кілька порад слід дати педагогам масових навчально-виховних закладів щодо роботи з дітьми з психопатичними чи невротичними рисами, якщо такі потрапляють до числа їх вихованців.

Направляючи на консультацію чи лікування до психіатричного закладу, слід подавати педагогічну характеристику, вона допомагає дитячому чи підлітковому психіатру знайти підхід до пацієнта. Такі характеристики повинні містити об'єктивні дані про успішність, характер, поведінку учня, його уподобання, стосунки з навколишніми тощо. Проте досвідчені психіатри звертають увагу на те, що характеризуючи саме школярів з психопатичними чи психопатоподібними рисами, педагоги подекуди відчувають роздратування й навіть злобу, і тому втрачають об'єктивність та почуття міри. «Тут дуже важливо зберегти холодний розум і не піддаватися емоціям. Якщо педагогу важко бути точним в аналізі стану свого підопічного, краще просто навести приклади вчинків школяра... Але педагог повинен не тільки констатувати те, що є в поведінці та характері учня. Він повинен у міру можливості підказати лікареві, чого насамперед слід позбавляти учня, в якому напрямі слід проводити лікувальні заходи. Наприклад, чи потрібно спочатку зменшити нестриманість, гарячкуватість школяра, а потім уже займатися його вихованням, чи слід насамперед вилучити його з ненормальних сімейних обставин, чи потребує такий пацієнт суворого докору чи, навпаки, ласкавого та схвального слова. Лікар вбачає в дитині передусім пацієнта: він швидко помічає патологічні компоненти її психіки, а на «нормальні» компоненти часто не звертає належної уваги. Ось саме тут педагог і повинен допомогти медикові, детально описавши всю сукупність особистісних властивостей школяра. Від цього багато в чому залежить своєчасна та правильна діагностика, а отже, й лікування»20.

Педагог має проводити роботу з батьками дитини-психопата чи невротика, якщо саме сімейні обставини спричинюють патологічний стан виховання, допомогти їм розв'язати конфліктну ситуацію, нормалізувати стосунки з дитиною. Якщо педагог виявить, що він сам або його колеги є причиною виникнення психологічного дискомфорту дитини, йому слід критично поставитися до своєї поведінки, змінити її, покращити стосунки з учнем на основі взаємної довіри. Педагог повинен вміти «тримати язик за зубами» — адже він має дуже велику інформацію про психічно хвору дитину, довірену йому батьками та медиками. Якщо вчитель буде спекулювати нею, використовувати її на шкоду школяреві та його батькам, то він швидко втратить будь-який авторитет. Педагог ні в якому разі не повинен розповідати школярам про душевні захворювання однокласників, він має щадити хворих. Він повинен бути вищою мірою делікатним та обережним: адже в багатьох   душевнохворих   спостерігається   підвищена чутливість, вразливість, підозрілість, вони хворобливо бояться, що навколишні дізнаються про їхні страждання й будуть їх висміювати. Тут ще більше необхідна душевна чуйність  педагога, його такт, гнучкість, передбачливість. Педагог, звичайно, має бути добрим, але не добреньким: коли це є необхідним, він повинен бути вимогливим і навіть суворим. Діти потребують постійного    виховання,    душевно    нездорові — тим більше.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Назвіть основні причини порушень опорно-рухового апарата у дітей. Як ці порушення відбиваються на особливостях розвитку дитини?
2. Схарактеризуйте головні напрями корекційно-виховної роботи при порушеннях опорно-рухового апарата у дітей та вимоги до такої роботи.
3. У чому полягають особливості розвитку дітей з реактивними станами та конфліктними переживаннями? Назвіть причини цих станів.
4. Наведіть приклади ситуацій із шкільного життя дитини, які можуть травмувати її психіку. Що повинен зробити педагог для попередження таких ситуацій або зменшення шкідливості їх впливу на особистість учня?
5. Дайте визначення психопатії, назвіть її основні ознаки. Чи завжди є підстави при зовнішніх розладах поведінки говорити про справжню психопатію? А коли такі підстави є?
6. Схарактеризуйте особливості поведінки дітей при різних проявах психопатій та обгрунтуйте специфіку індивідуального корекційно-виховного підходу в окремих випадках.
7. Розкажіть про загальні вимоги до діяльності педагога, якщо в дитячому колективі е дитина з психопатичними, психопато-подібними або невротичними рисами особистості та поведінки.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Б у я н о в М.  Й.  Беседы о детской психиатрии.— М., 1986.

Власова Т. А., Певзнер М. С. О детях с отклонениями в развитии.—М., 1973.—С. 67—111.

Данилова Л. А. Коррекционная работа при обучении детей с церебральними параличами // Дефектология.— 1972. — № 4.

К у з ь м и н а В. К. Дети с расстройствами поведения.— К., 1981.

Розділ 6. УСТАНОВИ ДЛЯ АНОМАЛЬНИХ ДІТЕЙ. КРИТЕРІЇ ВІДБОРУ ДІТЕЙ ДО СПЕЦІАЛЬНИХ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИХ ЗАКЛАДІВ

§ 1. Принципи організації системи спеціальних закладів

для аномальних дітей

Історія суспільного виховання й навчання аномальних дітей у Росії починається з другої половини XIX ст. Так, на початку 80-х років XIX ст. існувало тільки одне Санкт-Петербурзьке училище для сліпих, три училища для глухих і кілька притулків та приватних шкіл для розумово відсталих дітей, де виховувалося і навчалося не більше двох тисяч вихованців.

До початку XX ст., лише у двох допоміжних школах дітям надавали логопедичну допомогу. За відомостями кінця XIX ст. кількість аномальних дітей, які потребували суспільної допомоги, досягала 600 тис. (у тому числі сліпих — 250 тис., глухих— 150 тис., недоумкуватих у важкому ступені — 200 тис.).