Поняття комунікативних навичок дітей молодшого шкільного віку

 

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Наше життя неможливе без спілкування, суспільство постійно змінюється, виникають нові потреби дітей у спілкуванні, діти бажають більше спілкуватись один з одним. Щоб задовольнити їх потреби треба розвивати комунікативні навички молодших школярів.

Розвиток комунікативних навичок дитини в сучасному суспільстві стає надзвичайно актуальною проблемою. Удосконалення наукових технологій призвело до зростання потреб суспільства в людях, які могли б ставити і вирішувати завдання, пов'язані не тільки до цього, але і до майбутнього. Під час спілкування діти обмінюються інформацією, підвищують свої комунікативні навички. 

Саме у сфері комунікації людина здійснює і свої, та особисті плани. Ось він отримує підтвердження свого існування, підтримку та співчуття, допомогу у реалізації життєвих планів та потреб. Саме тому комунікативні вміння і навички – це кошти, що забезпечать успішну діяльність суб'єкта у сфері комунікації. З іншого боку, конструктивне спілкування є показник культури особистості цілому. Формувати комунікативні навички за умовах навчання, й інші варіанті процес їх розвитку йде спонтанно та значною мірою залежить від цієї ситуації.

Комунікація – процес двостороннього обміну інформацією, що веде до взаємного розуміння. Комунікація у перекладі з латині означає «загальне, розділяється зі всіма». Якщо не досягається взаєморозуміння, то комунікація не відбулася. Щоб переконатися в успіху комунікації, необхідно мати зворотний зв'язок про те, як люди вас зрозуміли, як вони сприймають вас, як ставляться до проблеми.

Розвиток комунікативних навичок – це «об'єктивна необхідність, продиктована потребами сучасного суспільства. Все, чому навчаються школярі, вони набувають для того, щоб використовувати в майбутній діяльності».

Спілкування є необхідною умовою буття людей. Саме в молодшому шкільному віці спілкування і взаємодія з оточуючими виходить на перший план. Дослідники погоджуються у визнанні того величезного значення, що має для молодшого школяра спілкування з ровесниками, оскільки воно знаходиться в центрі його життя, багато в чому визначає всі інші сторони поведінки та діяльності. Проте  далеко не кожен молодший школяр спроможний налагодити і підтримувати взаємовідносини з оточуючими його людьми [1].

Проблемою розвитку комунікативних здібностей займались                           О.Г. Абрамліна, Г.М. Батуєва, Т.А. Федосеєва, В.С. Селіванова,                      Н.Е. Щуркова, С.А. Козлова.

Однією з значущих якостей особистості стає формування комунікативних навичок у дітей молодшого шкільного віку.

Розвиток комунікативних  навичок дітей молодшого шкільного віку є однією з найважливіших проблем сучасної соціально – педагогічної практики. Важливість саме цього віку зумовлена тим що наступний етап у житті дитини – підлітковий вік, коли одним з домінуючих чинників соціального розвитку особистості є навички спілкування. Освоєння елементів комунікативної культури в молодшому шкільному віці дозволить дітям успішно реалізувати свій потенціал.

Об’єкт дослідження: розвиток комунікативних навичок молодших школярів.

Предмет дослідження: використання засобі тренінгу спілкування для розвитку комунікативних навичок молодших школярів.

Мета: теоретичне та діагностичне дослідження проблеми розвитку комунікативних навичок дітей молодшого шкільного віку; підбір та впровадження засобів тренінгу спілкування, які сприяють розвитку комунікативних навичок молодших школярів.

Гіпотеза: якщо соціальний педагог використовуватиме засоби тренінгу спілкування у роботі з молодшими школярами, це сприятиме розвитку їх комунікативних навичок.

На основі мети і гіпотези були визначені наступні завдання:

1. Проаналізувати психолого – педагогічну літературу з проблеми розвитку комунікативних навичок молодших школярів.

2. Виявити рівні сформованості комунікативних навичок молодших школярів.

3. Підібрати та впровадити зособи тренінгу спілкування, які доцільно застосувати для розвитку комунікативних навичок молодших школярів.

4. Визначити рівень ефективності застосування засобів тренінгу спілкування для розвитку комунікативних навичок молодших школярів.

Методи дослідження: аналіз психолого–педагогічної літератури, тестування, якісний та кількісний аналіз, систематизація результатів дослідження.

Дослідження проводилось в Хортицькому національному навчально-реабілітаційному багатопрофільному центрі з 10 молодшими школярами – вихованцями групи №1. Курсова роботи містить 48 сторінок, з них 31 сторінок основного тексту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНИХ

НАВИЧОК ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ У ПСИХОЛОГО – ПЕДАГОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

 

1.1.Поняття комунікативних навичок дітей молодшого шкільного віку

 

Комунікативні навички — це здатність людини взаємодіяти з оточуючими людьми, адекватно інтерпретуючи отримувану інформацію, а також правильно її передаючи. Ці навички дуже важливі в суспільстві, коли щодня необхідно взаємодіяти з багатьма людьми [16; 29]. Деякі професії зобов’язують приділяти їм більше уваги, оскільки у певних видах діяльності основним методом роботи є спілкування: це журналістика, психологія, педагогіка, соціологія та ін. Тим не менш, професійні потреби — це лише мала частина причин,  за якими комунікативні навички так важливі. Адже будь-якій людині необхідно спілкуватися і для психологічного задоволення, соціальної реалізації, і просто для того, щоб вижити.

Існує синонімичне поняття в психології: комунікативна компетентність. Це сукупність таких умінь людини, які адекватні для певного соціального середовища і включають в себе:

• знання обмежень і культурних норм у спілкуванні;
• знання традицій і звичаїв;
• володіння етикетом;
• демонстрацію вихованості;
• вміле застосування комунікативних засобів.

Вони напрацьовуються разом із соціальним досвідом людини, а також за допомогою додаткового вивчення психології та інших наук. Деякі дані ми отримуємо в дитинстві разом з вихованням, коли нам пояснюють межі пристойної поведінки, а також за допомогою засвоєння понять «добро» і «зло». Однак цього недостатньо, і для успішного налагодження комунікативного каналу потрібно відповідати певним параметрам, які очікує від нас адресат, і вони  іноді вимагають додаткових зусиль. Наприклад, японець, який не знає російської мови, не зможе повноцінно спілкуватися з російськомовними людьми до тих пір, поки не буде володіти їх знаково-смисловою системою передачі інформації.

Є ряд здібностей, які в сукупності забезпечують людині комунікативну компетентність, уміння робити соціально-психологічний прогноз ситуації спілкування. Тут людина налаштовується на майбутню розмову, оцінює, як її можуть сприйняти ті, до кого вона звернеться, і відповідно, змоделювати кілька моделей поведінки в залежності від їх реакції [13, 129].

Під час програмування процесу спілкування людина намагається переводити розмову в необхідне їй русло, яке залежить від мети розмови і її особистих переваг. Безумовно, це робиться акуратно, щоб не нанести співрозмовнику психологічну травму, з максимумом безпосередності й дипломатичності.

Управління спілкуванням є ще однією важливою комунікаційною навичкою. Яскравий прояв цієї навички можна побачити щодня на екранах телевізора в різних телепрограмах, де ведучий веде діалог з гостем. Найчастіше ведучий жадає отримати відповіді на ті питання, про які його співрозмовник говорити не хоче, але професіонали своєї справи в більшості випадків все ж поміщають гостя в таку комунікативну ситуацію, що він не може не розповісти про це. Іноді можна зустріти досить вольових і яскравих особистостей в якості співрозмовників, яких журналіст не може схилити до бесіди на неприємну тему.

Поняття «комунікативних навичок» розглядають в різних науках: психології, педагогіці, дидактиці, методиці, і у кожній трактують по-різному.

На думку О.А. Олександрової, існує ряд причин низького рівня володіння молодшим школярем комунікативними навичками. По-перше, роботі по формуванню комунікативних навичок приділяється не досить уваги у початковій школі, у результаті не створюється база для подальшого розвитку комунікативних навичок школярів середньої ланки. По-друге, у роботі по розвитку мови не в повному обсязі враховуються вікові особливості школяра, який, як правило, розмірковує конкретно і не завжди встановлює внутрішній взаємозв’язок між словами та образами [2, 22].

Психологічний словник визначає поняття «комунікація» як «взаємодія двох або більше людей, що складається в обміні між ними інформацією пізнавального або афективно-оцінного характеру». Отже, це передбачає повідомлення партнерами один одному якогось певного обсягу нової інформації та достатньої мотивації, що є необхідною умовою здійснення комунікативного акту. М.С. Каган розуміє під комунікацією інформаційний зв'язок суб'єкта з тим чи іншим об'єктом — людиною, твариною, машиною [14, 229]. Вона виражається в тому, що суб'єкт передає якусь інформацію (знання, ідеї, ділові повідомлення, фактичні відомості, вказівки тощо), яку одержувач повинен прийняти, зрозуміти, добре засвоїти і відповідно до цього надходити. У спілкуванні інформація циркулює між партнерами, оскільки обидва вони однаково активні, і інформація збільшується, збагачується, при цьому в процесі і в результаті спілкування відбувається перетворення стану одного партнера в стан іншого.

Спілкування – це комунікативна взаємодія педагога з учнями, батьками, колегами, спрямована на встановлення сприятливого психологічного клімату [15, 129].

Б.Г. Ананьєв стверджує, що комунікативні здібності включають в себе [20, 29]:

1. Бажання вступати у контакт з оточуючими («Я хочу!»).                  

2. Вміння організувати спілкування («Я вмію!»), вміння слухати           співрозмовника, вміння емоційно співпереживати, вміння розв’язувати конфліктні ситуації.

3. Знання норм та правил, котрих необхідно дотримуватись під час спілкування («Я знаю!»).

Таким чином, розглянувши складові понять «спілкування», «комунікація», «комунікативні навчки», можна зробити  висновок про те, що всі ці поняття використовуються в тому випадку, коли мова йде про процес соціальної взаємодії. Педагогічне спілкування – це форма соціального спілкування. Отже, формування комунікативних навичок може бути розглянуте як соціально-педагогічна проблема.

 

1.2. Вікові особливості розвитку комунікативних навичок дітей

молодшого шкільного віку

 

Освоєння елементів комунікативної культури в молодшому віці дозволить дітям успішніше реалізувати свій потенціал у майбутньому. 
   На підставі вивчення праць Л.В. Занкова моменти формування комунікативних навичок молодших школярів можна розглядати як часові межі трьох етапів розвитку спілкування дітей. Ці етапи, за аналогією у сфері спілкування з дорослим, були названі формою спілкування молодших школярів з однолітками [12, 175].  
      Перша форма — емоційно-практичне спілкування з однолітками Потреба в спілкуванні з однолітками складається в період обживання в шкільному середовищі, адже проявляється інтерес не тільки до однолітків, але і до дорослого [12, 199]. Далі у дітей спостерігається інтерес і підвищена увага до дій дорослого, з'являється прагнення привернути увагу однолітка до себе, продемонструвати свої досягнення і викликати його реакцію. Особливе місце в такій взаємодії займає наслідування. Діти ніби заражають один одного загальними рухами, загальним настроєм і через це відчувають взаємну спільність. Наслідуючи однолітка, дитина привертає до себе його увагу і завойовує прихильність. У таких наслідувальних діях діти не обмежуються жодними нормами, вони навіть можуть зірвати урок, з метою залучення уваги до себе, як до виключної особи, яка цікава дорослому і однолітку також. Наступна форма спілкування однолітків — ситуативно — ділова. 
Вона вже достатньо, сформована у дітей молодшого шкільного віку. При емоційно - практичному спілкуванні діти діяли поруч, однаково, але не разом, їм важливою була увага і співучасть однолітка. При ситуативно-діловому спілкуванні діти зайняті спільною справою, вони повинні погоджувати свої дії і враховувати активність партнера для досягнення загального результату. Потреба у співпраці стає головною для спілкування дітей цього віку. Поряд з потребою у співпраці чітко виділяється потреба в визнанні та повазі однолітка. Дитина прагне привернути увагу інших, чуйно ловить в їх поглядах і міміці ознаки ставлення до себе, демонструє образу у відповідь на неуважність або закиди партнерів.

Діти уважно стежать за діями один одного, постійно оцінюють і часто критикують партнерів. У цьому віці вони часто запитують у дорослих про успіхи їх товаришів, демонструють свої переваги, намагаються приховати від інших дітей свої промахи і невдачі. В цей період діти засмучуються, спостерігаючи заохочення однолітка, і радіють при його невдачі [21, 125]. 

Все це дозволяє говорити про якісну перебудову відношення до однолітка. Суть цієї перебудови полягає в тому, що дитина починає ставитися до себе через іншу дитини. Одноліток стає предметом постійного порівняння із собою. У ситуативно-діловому спілкуванні з'являється конкурентний, змагальний початок. Серед засобів спілкування на цьому етапі починають переважати мовні.