Поняття про середовище. Взаємозв’язок штучного і природного середовища

- Втсуп

1. Поняття про середовище. Взаємозв’язок штучного і природного середовища.

2. Довкілля та діти. Формування свідомості про навколишнє середовище.

- Висновки

- Література

 

 

Вступ

Існування та функціонування людини на протязі всього життя протікає у середовищі, що його оточує. Навіть ненароджена дитина, що знаходиться в утробі матері, взаємодіє з оточуючим середовищем. Так, вона не тільки отримує необхідні їй поживні речовини та кисень, але й чує звуки, що долинають ззовні і відповідним чином реагує на них. Більш того, дитина, що знаходиться в утробі матері вже певним чином може впливати на оточуюче середовище та змінювати його. Наприклад, якщо їй не вистачає поживних речовин або кисню, вона починає проявляти велику активність – бити ручками та ніжками, поки отримає необхідне. Вона також проявляє активність, якщо мати прийняла незручну для дитини позу (наприклад, лягла не на той бій, який зручніший дитині). Причому активність вона буде проявляти доти, доки не доб’ється потрібних їй змін.

Після народження середовище значно розширюється, а у дитини з’являється більше можливостей взаємодії з ним. Але основним фактором середовища для новонародженого буде мати. Потім, як зазначає один із фахівців з екології та екологічної психології Л.Китаєв-Смик у передмові до книги М.Черноушека “Психологія життєвого середовища”:  “Ми змінюємось і тілом і душею, щоденно дорослішаємо, проходячи то легким, то важким шляхом по життєвому простору. Це і реальний простір міста, села, і “простір” роздумів, суму, веселощів, образ та кохання. Зовнішній світ діє на людину різними способами”.

У свою чергу, М.Черноушек  відзначає, що фізичний, хімічний та біологічний  вплив середовища на людину вивчено  та зафіксовано більш-менш детально, а от про психологічний його вплив  ми знаємо дуже мало, хоча психологічний вплив середовища на людину дуже значний.

Ряд дослідників з  екологічної психології, вважають, що увага переважної більшості їх колег приділяється лише зовнішньому  середовищу, в той час, як внутрішнє  середовище людини – її відчуття, думки та почуття – це величезний психологічний простір, це теж середовище, з яким реально взаємодіє людина.

 

1. Поняття про середовище. Взаємозв’язок штучного і природного середовища.

Отже оточуюче середовище як таке можна поділити на внутрішнє  та зовнішнє, тобто воно й справді оточує людину з усіх боків, а також ззовні та зсередини.

З цього факту випливає ще один важливий факт: середовище не існує  само по собі. Воно може існувати лише по відношенню до суб’єкту. Часто замість поняття “середовище” вживається тотожне йому поняття: “оточуюче середовище”. Воно обов’язково передбачає того, кого воно оточуватиме. Зазначимо, що представники біоцентричного підходу¹ у екології та екопсихології взагалі проти вживання поняття “оточуюче середовище”, оскільки воно ставить людину центр цього середовища, а це, у свою чергу, виражає сутність антропоцентричного піходу². Але якщо ми відмовимося від поняття “оточуюче середовище”, то екологічна психологія як наука втратить свій сенс.

Підсумовуючи сказане, можна дати наступне визначення поняття середовище.

Середовище – це система  внутрішніх та зовнішніх факторів, що має безпосередній вплив на спосіб існування індивіду, і з  якою даний індивід може взаємодіяти.

Природне та штучне середовище. Взаємозв’язок та взаємодія природного та   штучного середовища.

Природне середовище – це таке середовище, яке не створювалось та не перетворювалось людиною, яке існує само по собі, функціонує за власними законами і не потребує зовнішнього впливу для його підтримки.

Наприклад, дикі ліси або  луки не потребують поливу, добрив, додаткових насаджень і т. ін. Вона здатні до саморозвитку та самовідтворення.

Природне середовище у чистому вигляді на сьогоднішній день дуже обмежене, адже майже скрізь у довкіллі відчувається втручання  людини.

Штучне середовище – це таке середовище, що було повністю створено людиною і яке, у зв’язку з цим, потребує зовнішньої підтримки і існує за законами, заданими людиною.

До штучного середовища належать архітектурні споруди, різноманітні приміщення, інформаційне середовище, а також плоди мистецької діяльності – живопис, скульптура, музика, поезія та ін.

Але, реальна дійсність  доводить, що часто неможливо той  або інший тип середовища однозначно охарактеризувати як штучний або  природний. Наприклад, виникає питання, до якого типу середовища належить канал або так зване “штучне водосховище”,  адже вони містять  елементи  як штучного, так і природного середовища. Такими прикладами слугують також лісопосадки, здичавілі сади та занедбані парки. У зв’язку з цим, виникла необхідність введення таких понять, як  “природно-штучне середовище” та “штучно-природне середовище”.

До природно-штучного середовища належить такий тип природного середовища, у яке здійснювалось  перетворююче втручання людини.

Наприклад, ліс, перетворений у лісо-паркову зону, або озеро та місцевість навколо нього перетворені на зону відпочинку, іригаційний канал належать до природно-штучного середовища.

У свою чергу природно-штучне середовище з часом може перетворитись на штучно-природне середовище, якщо його перестануть підтримувати зовні. У цьому напрямку , наприклад може змінитися штучне озеро або водосховище, сад або парк, за якими перестали доглядати і які з часом починають дичавіти та повертатися до природного стану.

Отже, до штучно-природного середовища належить такий тип середовища, у яке припинено втручання людини, і яке з часом починає повертатись до природного стану.

 

 

 

 

2. Довкілля та діти. Формування свідомості про навколишнє середовище.

Дошкільний вік та формування суб’єктивного образу світу.

Ставлення до довкілля у дітей дошкільного віку значною мірою визначаються особливістю мислення, яке Жан Піаже характеризував як егоцентричне. Егоцентричне мислення дитини дошкільного віку характеризується тим, що вона чітко не диференціює своє “Я” і навколишній світ, суб’єктивне та об’єктивне, переносить на реальні зв’язки між явищами світу власні внутрішні спонукання.

Окрім егоцентризму у ставленні  до довкілля для дошкільників, особливо молодших, характерні також антропоморфізм,  артифікалізм та прагматизм.

Антропоморфізм у ставленні до довкілля виражається у тому, що дитина пояснює усі причинно-наслідкові  зв’язки, що існують у оточуючому середовищі, за аналогією із явищами, що існують у людському середовищі. Наприклад, часто маленькі діти погоджуються з тим, коли дорослі говорять їм, що “сонечко пішло спати”,  “квіточки хочуть пити” і т.п.

Артифікалізм ( від лат. arte – штучно і  facere – робити ) – друга характеристика мислення дошкільника, у основі якої лежить уявлення, що усі об’єкти  та явища довкілля створені самими людьми для власних цілей.  Артифікалізм, властивий дітям дошкільного віку призводить до формуванню у них прагматичного ставлення до довкілля: “Дерева ростуть для того, щоб мені були яблука, груші, сливи; річка існує, щоб я у ній купався” та інше. Безумовно, таке ставлення до довкілля буде тим виразніше, чим менше впроваджуватиметься екологічне виховання.

У екологічній свідомості дошкільника  переважає емотивний компонент  – оточуюче середовище  дошкільником сприймається досить емоційно.

У старшому дошкільному віці з’являються передумови для формування когнітивного компоненту  екологічної свідомості. Ази екологічних знань можна давати дітям на заняттях з малювання, розвитку мовлення та вивчення рідного краю, формуючи когнітивний компонент ставлення до довкілля.

Що стосується емотивного та поведінкового  компоненту, то їх доцільно формувати  у безпосередній діяльності –  екскурсіях по рідному краю та заходах, спрямованих на облаштування довкілля, таких, як прибирання та прикрашання  території ігрового майданчика, насадження та доглядання за квітами, догляд за кімнатними тваринами.

Екологія дитячої іграшки. Іграшка у дошкільному віці відіграє одну з провідних ролей у розвитку дитини, у формуванні її психічних процесів, інтелекту та особистості. Іграшка для дитини є важливим елементом довкілля. За допомогою іграшок дошкільники вчаться освоювати навколишнє середовище: формувати його, взаємодіяти з ним. На жаль, екологічність дитячої  іграшки не є проблемою для певного кола фахівців. Зазначимо, що в Україні не існує підготовки спеціалістів з виготовлення дитячої іграшки. А якщо і йде мова про екологію дитячої іграшки, то мається на увазі тільки ті її характеристики, що безпосередньо можуть впливати на фізичний стан – токсичність,  гострі кути, розмір (занадто великий і важкий для дитини чи занадто малий, що можна проковтнути, засунути у вухо, у носа). При цьому не розглядаються проблеми того, яким чином та або інша іграшка впливає на емоційний стан дитини, як позначається на формуванні образу світу, і взагалі наскільки корисною або шкідливою вона може бути для дитячої психіки. Отже, проблема екології дитячої іграшки – це актуальна психологічна проблема, що потребує співпраці психологів, педагогів, художників та інженерів, що займаються створенням іграшок для дітей.

Ставлення до довкілля у молодшому шкільному віці.

У молодшому шкільному  віці відбуваються суттєві зміни  у сприйманні оточуючого середовища, якщо їх  порівнювати з дошкільним віком. Саме у молодшому шкільному віці починає стрімко формуватися поведінковий компонент екологічної свідомості. Саме у молодшому шкільному віці з’являється бажання та можливість самому доглядати тварин, вирощувати рослини, створювати комфорт та затишок навколо себе. Але потрібно враховувати можливості дитини і пропонувати їй догляд за невибагливими тваринами та рослинами, тобто такими, що не потребують занадто складних технологічних прийомів догляду. Це, наприклад, такі тварини, як морські свинки, ховрахи, черепашки. Серед рослин не потребують складного догляду кактуси, алое, каланхое.

Високий пізнавальний інтерес  у молодшому шкільному віці до світу природи, а також спостережливість можуть бути використані для розширення екологічної ерудиції. Для формування когнітивного компоненту екологічної свідомості використовується література з яскравими фото та малюнками тварин і рослин, екскурсії на природу, до природничого музею чи до зоопарку, де кваліфікований працівник розповість багато цікавого про тварин та їх охорону.

Стосунки з довкіллям у підлітковому віці.

Молодший підлітковий  вік ( 9 – 10 років) вважається найбільш сприятливим для цілеспрямованого формування екологічної свідомості. Інтенсивність взаємодії із довкіллям у підлітка може бути досить високою. Поряд із пізнавальним інтересом до довкілля на високому рівні знаходиться тяжіння до практичної взаємодії з природою. На фоні цього тяжіння складаються сприятливі умови для формування екологічності поведінки, тому важливо використати ці умови, залучаючи підлітків не тільки до широкого вивчення довкілля, а й для активних дій щодо його охорони та поліпшення.

Середній підлітковий  вік (11- 13 років) перш за все, характеризується тим, що пізнавальний інтерес до світу природи починає втрачати своє першорядне значення і поступається місцем інтересу до людини, до взаємин між людьми, тому акцент на передачі школярам різноманітних даних про світ природи у цьому віці є не надто ефективним. Але, з іншого боку, середні підлітки вже можуть самостійно здійснювати досить складні технології взаємодії із природними об’єктами – наприклад, утримання кімнатних птахів або догляд за акваріумом, вирощування рослин на подвір’ї. Таким чином, особливу увагу у середньому підлітковому віці слід зосередити на організації їх участі у охороні довкілля, тобто у сфері формування стратегій та технологій екологічної діяльності.

Старший підлітковий  вік (14 – 15 років)  вважається критичним, а отже, найбільш психологічно складним етапом формування екологічної свідомості. У цьому віці вже домінує об’єктивне уявлення про світ природи, а прагматизм по відношенню до неї сягає максимуму. За даними С.Дерябо та В.Ясвіна, у старшому підлітковому віці вже чітко викристалізовуються групи школярів, що характеризуються високо інтенсивним ставленням до світу природи, і що відрізняються від більшості своїх ровесників за характеристиками екологічної свідомості. Як вважають психологи, яскраво виражений прагматичний характер ставлення до довкілля, який властивий переважній більшості старших підлітків, можна коригувати шляхом стимулювання у них екологічного колекціонування, що не пов’язане з відняттям життя у природних істот. Це може бути колекціонування птичого пір’я та  насіння рослин, або ж збирання марок на тему “флора і фауна” та фотографування. У подібній діяльності в трансформованій формі, безпечній для довкілля, реалізується властива цьому віку потреба у добуванні “трофею” (особливо у хлопчиків), що підтверджує їх дорослість. Серед старших підлітків відзначається також зростання симпатій до так званих “благородних хижаків” – тигрів, левів, ягуарів. Такі симпатії можуть бути використані для формування пізнавального компоненту екологічної свідомості.

Отже, у цілому процес формування екологічної свідомості у старшому підлітковому віці є найбільш складний і такий, що потребує, в основному, нейтралізуючих та коригуючих дій екопсихологів.

Юнацький вік.

У юнацькому віці переважно  виражене естетичне сприймання довкілля, ставлення до якого має об’єктивний  характер, також як і у підлітковому віці, але він менш прагматичний, ніж у підлітків. Юнацький вік сприяє до пошуку гармонії у світі та усвідомленні власного місця у ньому.  У юнацькому віці в основному завершується формування картини світу. Практична взаємодія із довкіллям здійснюється здебільшого у естетичному напрямку і виражається у малюнках, віршах, фотографіях, музиці. Отже психологічні особливості процесу формування екологічної свідомості у юнацькому віці обумовлюють спрямування педагогічних зусиль на допомогу юнакам в опануванні естетичних технологій взаємодії особистості із довкіллям. Однак, слід зазначити, що юнацтво ХХІ сторіччя відзначається також високою прагматичністю та інтелектуалізмом. Тому сьогодні педагоги досить успішно використовують такі форми заохочення до екологічної діяльності, як створення екологічних інтернет-проектів.

 

Висновки 

Як зазначав В.Вернадський, людина стає дедалі більш значущою геологічною силою. Тобто вона своєю  діяльністю перетворює навколишній  світ, вклинюється в систему геохімічного перерозподілу атомів в універсумі, стаючи, з часом, домінантою цього процесу. Отже надзвичайно актуальною є потреба розробки третьої стратегії поведінки людини в довкіллі, яка була б однаково прийнятна як для людини, так і для довкілля.