Поняття про темперамент

Поняття про темперамент. Критерії темпераменту

Темперамент є однією з найбільш значимих властивостей особистості. Інтерес до даної проблеми виник ще більше двох з половиною тисяч років тому. Він був викликаний очевидністю існування індивідуальних відмінностей, які обумовлені особливостями біологічної та фізіологічної будови організму, а також особливостями соціального розвитку, неповторністю соціальних зв'язків і контактів. До біологічно обумовлених структур особистості відноситься перш за все темперамент. Темперамент визначає наявність багатьох психічних відмінностей між людьми, в тому числі інтенсивність і стійкість емоцій, емоційну вразливість, темп і енергійність дій, а також цілий ряд інших динамічних характеристик.

Не дивлячись на те, що здійснювалися неодноразові спроби дослідити проблему темпераменту, і досі вона відноситься до ряду суперечливих і до кінця не вирішених проблем сучасної психологічної науки.

Однак за умови наявності розмаїття підходів більшість дослідників визнає, що темперамент - це біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота, а властивості особистості, обумовлені темпераментом, є найбільш стійкими і довготривалими.

Якщо спостерігати за людьми, то можна побачити, що вони відрізняються один від одного своєю поведінкою: по-різному проявляють свої почуття, неоднаково реагують на подразники зовнішнього середовища. Так, одні вирізняються врівноваженістю поведінки, діють обмірковано, не показують зовні свої почуття, інші за тих самих обставин нервують, емоційно збуджуються з приводу незначних подій. Одні комунікабельні, легко вступають в контакти з людьми, життєрадісні, а інші, навпаки, замкнуті та стримані. І це стосується суто зовнішніх проявів, незалежно від того, наскільки ця людина розумна, працелюбна, смілива, які її прагнення та інтереси.

Такі індивідуальні особливості дістали назву "темперамент" (лат. temperamentum - співвідношення, пропорція).

Темперамент - характеристика індивіда з боку динамічних властивостей його психіки - інтенсивності, швидкості, темпу, ритму та врівноваженості психічних проявів

Темперамент являє собою динамічну характеристику поведінки людини і відзначається такими критеріями:

Історія розвитку вчення про темперамент

Вчення про темперамент має свою історію. Ще в стародавні часи вчені звернули увагу на відмінності між людьми. Так, усім відомий грецький лікар Гіппократ (бл. 460 - бл. 377 рр. до н.е.) зробив першу спробу з'ясувати, чим зумовлюються індивідуальні відмінності в поведінці людей. Він та його послідовник Гален (давньоримський лікар, бл. 130 - бл. 200 pp. н.е.) дійшли висновку, що ці відмінності зумовлені різним співвідношенням основних видів рідин в організмі людини. Якщо переважає кров (лат. sanguis) - людина поводиться як сангвінік, слиз (гр. phlegma) - флегматик, жовта жовч (гр. choie) - холерик, чорна жовч (гр. melania choie) - меланхолік. Оптимальне співвідношення цих рідин визначає здоров'я, тоді як непропорційне є джерелом різних захворювань.

Ця теорія дістала назву гуморальної (від лат. humor - рідина) теорії темпераменту Гіппократа - Галена і довгий час була провідною. Зазначимо, що створена Гіппократом та Галеном концепція залежності темпераменту від співвідношення "рідин" в організмі дістала часткове підтвердження в сучасних ендокринологічних та психофармакологічних дослідженнях. Наприклад, такі риси темпераменту, як реактивність, емоційна врівноваженість, чутливість, значною мірою зумовлюються індивідуальними особливостями функціонування гормональної системи.

Аристотель, пояснюючи цю теорію, стверджував, що різні темпераменти породжуються якостями крові людини. Так, від якості крові залежить загальна рухова активність людини. Аристотель виділяв такі якості крові, як швидкість згортання, ступінь густини та теплоти. Так, наприклад, легка кров властива сангвінікам, важка - меланхолікам, тепла- холерикам, рідка - флегматикам.

Про вплив цього вчення на подальший розвиток типології темпераментів можна судити з того, що до середини XVIII століття майже всі дослідники вбачали анатомо-фізіологічні основи темпераменту в будові та функціонуванні кровоносної системи.

Так, відомий дослідник темпераменту німецький психіатр Е. Кречмер вважав, що визначені ним чотири основні риси темпераменту (чуттєвість до подразників, настрій, темп психічної діяльності та психомоторика) зумовлені хімічним складом крові.

Японський психолог Т. Фуракава також стверджував, що провідним методом діагностики темпераменту є визначення хімічного складу крові.

Паралельно з цими поглядами з середини XVIII століття почала розвиватися теорія, основою якої стали якості нервової системи. Так, Альбрехт Галлер, засновник експериментальної фізіології, який ввів такі важливі для психології поняття, як збудливість та чутливість, стверджував, що основним чинником відмінностей темпераментів є сила та збудливість самих кровоносних судин, через які проходить кров. Цю ідею сприйняв його учень Г. Врісберг, котрий пов'язував типи поведінки з особливостями нервової системи. Так, він вважав, що в людей холеро-сангвінічного темпераменту великий мозок, "сильні та товсті нерви", висока збудливість органів чуття. А для флегматиків і меланхоліків характерні невеликий мозок, "тонкі нерви" та невисока збудливість органів чуття.

Під впливом антропологічних та психіатрічних досліджень конституційних відмінностей між людьми та схильності до психічних захворювань визначилася концепція, що намагається пов'язати будову тіла та якості темпераменту. Так, французький лікар Клод Ciro у 20-х роках XX століття створив типологію, за якою кожній системі організму відповідає певне зовнішнє середовище, що впливає на цю систему: повітря - джерело дихальних реакцій, їжа - джерело реакцій травлення, моторні реакції виникають у фізичному середовищі, соціальне середовище викликає різні мозкові реакції. Виходячи з цього, К. Ciro вирізнив чотири основні типи будови тіла: дихальний, травний, мускульний та мозковий. Якщо переважає якась із систем, то це приводить до специфічних реакцій індивіда на зміни навколишнього середовища, тобто кожному типу будови тіла відповідають певні особливості темпераменту.

Погляди К. Ciro суттєво вплинули на так звані конституційні теорії темпераменту. Головним пропагандистом конституційної типології вважається Е. Кречмер, котрий у 1921 р. видав працю "Будова тіла та характер". Основною думкою цього дослідження є те, що люди з певним типом будови тіла мають певні психічні особливості та схильність до психічних захворювань. Е.Кречмер виділив чотири конституційні типи:

1) лептосоматик (гр. leptos - слабкий, soma - тіло), для якого характерні тендітна будова тіла, високий зріст, витягнуте обличчя, довгий ніс. Плечі вузькі, нижні кінцівки довгі та худі. Він назвав їх астеніками (гр. astenos - слабкий);

2) пікнік (гр. pyknos - товстий, повний) - велика кількість жирової тканини, надмірна повнота, малий або середній зріст, великий живіт, кругла голова на короткій шиї;

3) атлетик (гр. athlon - боротьба, сутичка) - добре розвинена мускулатура, міцна будова тіла, високий або середній зріст, широкі плечі та вузькі стегна, випуклі кістки обличчя;

4) диспластик (гр. dys - погано, platos - сформований) - будова безформна, неправильна. Індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями будови тіла (наприклад, занадто високий зріст).

Е. Кречмер стверджував, що у здорових людей існує залежність між будовою тіла та психічними якостями, характерними для певних психічних захворювань, але не яскраво вираженими. Тому він залежно від визначених типів будови тіла вирізнив три типи темпераменту: 1) шизотимік - лептосоматична, чи астенічна, будова тіла; 2) цикле-тимік - пікнічна будова тіла; 3) іксотимік - атлетична будова тіла. Типологія Кречмера була і є досить популярною в країнах Західної Європи.

Подібно до того, як у Європі поширювалася конституційна типологія Е. Кречмера, в Америці набувала популярності концепція У. Шелдона, сформульована в 40-ві роки XX століття. Його погляди на типологію близькі до концепції Кречмера, за якою тіло та темперамент - це два параметри одного й того самого об'єкта, котрим є людина. Якості темпераменту У. Шелдон назвав залежно від функцій певних органів тіла: вісцеротонія (лат. viscera - нутрощі), соматотонія (гр. soma - тіло) та церебрототонія (лат. cerebrum - мозок). Людей, відповідно, назвав вісцеротоніками, соматотоніками і церебротоніками. Якщо окремі параметри мають однакову інтенсивність, то це змішаний тип.

Психологічні теорії темпераменту

Австрійсько-німецький психолог Отто Гросс (1877-1920) одним із перших почав вивчати відмінності способів реагування людей на певні подразники. При дослідженні психопатій він виокремив первинні функції (безпосередні реакції на стимуляцію) і вторинні (пов'язані з відновленням затрат на первинну функцію). Типологічні особливості людської поведінки були пов'язані із співвідношенням первинних і вторинних функцій, вважав О. Гросс: якщо первинна функція інтенсивна, тобто людина реагує глибокоемоційно, то і на відновлення буде потрібно більше сил, що вимагає наявності тривалої вторинної функції. Такі люди повільніше переробляють інформацію і довше її зберігають. Якщо ж людина реагує не сильно, то і відновити сили вона може швидше; у таких людей швидкість реагування і переключення уваги істотно вища. Отже, формально не використовуючи цих понять, О. Гросс першим звернув увагу на темпорально-енергетичні характеристики людської діяльності (пізніше їх вивчали Я. Стреляу, Г. Хейманс і Р. Ле Сенн).

Я. Стреляу запропонував вивчати роль темпераменту в пристосуванні людини до умов її життя і діяльності. Виходячи з положення І. Павлова про роль темпераменту в адаптації людини до навколишнього середовища і ґрунтуючись на понятті Д. Хебба про оптимальний рівень збудження, він розробив регулятивну теорію темпераменту. Фундаментальними характеристиками темпераменту, які перебувають в антагоністичних відносинах, Стреляу вважає реактивність (величина реакцій людського організму у відповідь на дії, чутливість і витривалість або здатність до роботи) і активність (інтенсивність і тривалість пове-дінкових актів, обсяг виконуваних дій) за певної величини стимуляції. В уявленнях Я. Стреляу про темперамент відсутні характеристики емоційності. Його теорія має у своїй основі такі положення:

1. Індивідуальні відмінності  формальних характеристик поведінки - інтенсивність (енергетичний аспект) і час (темпоральний аспект) є відносно стабільними.

2. Темперамент характеризує  за якостями інтенсивності і  часу не тільки людей, а й усіх ссавців.

3. Темпераментні характеристики  є результатом біологічної еволюції  і тому повинні мати генетичний  базис, який разом із середовищними впливами визначає індивідуальні прояви темпераменту.

Із дорослішанням індивіда і під дією зовнішніх середовищних умов темперамент, вважає Я. Стреляу, частково може змінюватися.

Російський учений В. Мерлін досліджував окремі прояви темпераменту - темпераментні властивості. Мерлін вважав, що поняття "темперамент" має бути не передумовою, а наслідком розроблення теорії темпераменту, тому спочатку слід описати ознаки, за якими можна відрізнити темперамент від інших індивідуальних психологічних особливостей.

Основною ознакою темпераменту він вважав зумовленість його властивостями нервової системи. Як властивості (характеристики) темпераменту вчений виокремив такі особливості, що:

- регулюють динаміку психічної діяльності загалом;

- характеризують особливості  динаміки окремих психічних процесів;

- мають стійкий характер упродовж тривалого часу;

- перебувають у закономірному  співвідношенні, яке характеризує тип темпераменту.

Отже, ознаками темпераменту є його вродженість, стабільність прояву, вплив на динаміку психічної діяльності людини, наявність певного комплексу властивостей, що зумовлює тип темпераменту. Крім того, властивостями темпераменту він вважав особливості емоційно-вольової сфери.

На практиці школа В. Мерліна зосереджувалася на вивченні сенситивності, реактивності, активності, співвідношення реактивності і активності, темпів реакцій, пластичності - ригідності, екстравертованості - інтровертованості. Причетні до цієї школи дослідники визначили основні параметри темпераменту (прояви, за якими можна зробити психодіагностичні спостереження без спеціальних засобів діагностики): емоційна збудливість; збудливість уваги; сила емоцій; тривожність; реактивність мимовільних рухів (імпульсивність); активність вольової, цілеспрямованої діяльності; пластичність - ригідність; резистентність (опірність); суб'єктивація (упередженість). Проте не всі ці характеристики можуть однозначно стосуватися темпераменту. Наприклад, збудливість уваги швидше характеризує пізнавальні процеси, а вольова активність і суб'єктивація можуть бути властивостями характеру.

В. Мерлін вважав, що методи дослідження типів нервової системи, які застосовуються, лише встановлюють фактично існуючу сукупність типологічних особливостей, що спостерігається у людини, або стохастичний зв'язок (при використанні статистичних методів на групі людей). Психологічну функціональну взаємозалежність властивостей нервової системи таким шляхом встановити неможливо. Тому існуючі типології нервової системи потребують удосконалення.

З погляду В. Мерліна, тип - це не просто поєднання типологічних особливостей, а поєднання, що супроводжується закономірними зв'язками між ними. Він уважав найбільш вірогідним, що не тип залежить від поєднання типологічних особливостей, а навпаки, властивості, особливості їх прояву залежать від типу, і посилався на зв'язки типологічних відмінностей з біохімічними показниками, гормональною діяльністю, обміном речовин, особливостями статури. У такий спосіб дослідник від типів вищої нервової діяльності переходить до конституційних типів, у яких відображено морфологічні і біохімічні особливості людини.

Основним напрямом у вивченні властивостей нервової системи і темпераменту стало встановлення зв'язку між типологічними особливостями властивостей нервової системи і окремими характеристиками (властивостями) темпераменту.

В. Русалов уважав, що темперамент можна визначити за мовною поведінкою людини. Найлегше діагностувати перепади інтонацій, тривалість висловів, частоту звернень до партнера, легкість приєднання до бесіди, персеве-рації (мимовільне повторювання фраз, слів), гучність голосу, плавність і легкість мовлення, швидкість відповідей, паузи-зупинки, використання вигуків, присутність граматичних порушень і новоутворень.

Отже, більшість сучасних підходів зосереджені на розумінні темпераменту як характеристики загальної активності і менше зважають на емоційність.

Фізіологічні основи темпераменту.

І.П.Павлов та його співробітники, вивчаючи умовно-рефлексні реакції собак, звернули увагу на індивідуальні відмінності в їхній поведінці, що проявляються насамперед у швидкості й точності утворення умовних реакцій, їхній інтенсивності. В результаті тривалих досліджень було встановлено, що в основі індивідуальних відмінностей лежать фізіологічні властивості нервових процесів:

• сила збудження і гальмування;

• рухливість цих процесів;

• врівноваженість збудження і гальмування.

Послідовники й учні І.П.Павлова зазначили, що найбільш значимим відкриттям І.П.Павлова було не вчення про темперамент чи другу сигнальну систему, а відкриття ним загальних властивостей нервових процесів - збудження і гальмування.

1. Сила нервових процесів  визначає працездатність нервової  системи. Відсили збудливого і гальмівного процесу залежить працездатність клітин кори великих півкуль, їх витривалість. Сила нервових процесів виявляється насамперед у функціональній витривалості, тобто здатності витримувати тривалі або короткочасні ,але сильні збудження.