Проблема творчої діяльності у психології

 До настання підліткового віку малювання, очевидно, в основному вичерпує свої психологічні функції, його адаптивна роль знижується. Дитина переходить до більш високого рівня абстракції, на перші позиції виходить слово, що дозволяє з більшою легкістю, чим малювання, передати складність подій і відносин.

9. Можливості і використання  психодіагностичного тесту “Будинок. Дерево. Людина” 

 Психодіагностичний тест  “Будинок. Дерево. Людина.” - проектна  методика дослідження особи. Запропонована Дж. Буком в 1948 р. Тест призначений для обстеження як дорослих, так і дітей, можливо групове обстеження.

 Обстежуваному пропонують  намалювати будинок, дерево і  людину. Потім проводять детально розроблене опитування. Вибір предметів для малювання автор обґрунтовує тим, що вони знайомі кожному обстежуваному, найбільш зручні як об'єкти для малювання і, нарешті, стимулюють вільніші словесні вислови, ніж інші об'єкти.

 На думку Дж. Бука, кожний  малюнок - це своєрідний автопортрет, деталі якого мають особове значення.

 По малюнку можна  судити про афектну сферу особи,  її потреби, рівень психосексуального розвитку і т.д. Крім використовування тесту як проективної методики автор демонструє можливість визначати рівень інтелектуального розвитку (коефіцієнт кореляції рангової з тестами інтелекту складає 0,41-0,75). Зарубіжні дослідники заявляють про необхідність додаткового вивчення валідності методики як інструменту вимірювання інтелекту і особових властивостей.

 Р. Берне при використовуванні  тесту БДЛ просить зобразити  дерево, будинок і людину в одному малюнку, що відбувається в одній сцені. Вважається, що взаємодія між будинком, деревом і людиною є зоровою метафорою. Якщо привести весь малюнок в дію, то цілком можливо помітити те, що дійсно відбувається в нашому житті.

 Особливим способом  інтерпретації може бути порядок,  в якому виконується малюнок  будинку, дерева і людини. Якщо  першим намальовано дерево, значить, основне для людини – життєва енергія. Якщо першим малюється будинок, то на першому місці – безпека, успіх або, навпаки, зневага цими поняттями.

10. Творчість і сублімація 

 У статті «"Культурна"  сексуальна мораль і сучасна  нервозність» Фройд зазначає, що наша культура в цілому побудована на витісненні потягів, пристрастей. Кожна людина поступається частиною свого надбання, своєю владою, агресивними і мстивими схильностями своєї особи. На цій основі виростають матеріальні та ідеальні блага культури. Але витіснені потяги настійно вимагають своєї реалізації. За її неможливості людина використовує заміщення. Здатність замішувати вихідну сексуальну мету іншою, несексуальною, але спорідненою психічно, називається сублімацією. Життєвий досвід, як твердять психоаналітики, показує, що безмежно продовжувати цей процес заміщення не можна. Певна частина безпосереднього сексуального задоволення необхідна для більшості організмів. Незадоволення цієї частини, яка в різних людей досить індивідуальна, карається хворобами.

 Сублімація сили статевого інстинкту, відвертання його в бік вищої культурної мети стають можливими лише для мізерної меншості людей та й то тимчасово, і менш за все — в пору полум'яної юності. Більшість людей через те стають неврастеніками.

 Відношення між можливою сублімацією та необхідністю сексуального задоволення коливається для окремих людей, навіть для різних покликань, професій. Стримання для митця майже неможливе, отримання для молодого вченого — нерідке явище. Вчений завдяки отриманню може набути сил для своїх занять. У митця художня працездатність, на думку Фройда, буде сильно підвищеною завдяки статевим переживанням.

 У праці «Цивілізація  та її невдача» Фройд указує  на три засоби боротьби з  життєвими труднощами. Перший —  це вольове відхилення невдач, другий — фіктивні задоволення,  що зменшують нещастя, третій  — різні токсичні речовини, які роблять нас байдужими до цих нещасть.

 Сублімація допомагає  спрямувати інстинктивні прагнення  так, щоб вони не були фрустровані, пригнічені оточенням. Сублімація стає найбільш успішною, коли індивід знає, як підвищити свою здатність до отримання задоволення від своєї інтелектуальної праці. Це вдається небагатьом. Проте сублімація не забезпечує повного захисту від психічних страждань. Адже цей захист вразливий, доступний для нападок.

 Мистецтво, як вважає Фройд, — ілюзія, що відводить від життя за допомогою фантазії. Мистецтво збуджує нас як слабкий наркотик і дає нам тимчасове сховище від труднощів. Його вплив не настільки сильний, щоб дати нам забуття реальної злиденності. Естетична діяльність не допомагає в наших стражданнях, але дає значну компенсацію. Фройд твердить, що сублімація інстинкту є дуже помітною рисою культурної еволюції і робить можливими вищі розумові дії, наукову, художню, ідеологічну активність, щоб відігравати таку важливу роль у цивілізованому світі. Культура «мас в собі значну частину психічної енергії. Культура потребує брати її із сексуальності», — заявляє основоположник психоаналізу.

 Теорію сублімації  Фройда було піддано серйозній критиці навіть деякими його послідовниками, правда, з метою вдосконалення і дальшого розвитку. У Фройда залишалося незрозумілим, чому в одного індивіда якісь конфлікти призводять до неврозів, а інші, схожі конфлікти, знаходять вияв у художній творчості. Психоаналітики намагаються визначити різницю між мотивами цих форм діяльності. Бажання сили, слави та жіночої любові, що їх Фройд вважав провідними мотивами творчості, можуть траплятися в деяких митців. Але ці мотиви не мають загального характеру і суттєвого зв'язку зі змістом творчості.

 Бажання експресії,  вираження емоції, свідомого або несвідомого, мають, за Биховським, незрівнянно більше значення. Мотивація митця найчастіше є бажанням відтворити минулий досвід — щасливий або нещасливий, уберегти його від зникнення. Повторення емоцій минулого страждання має слугувати меті подолання їх негативного впливу на психіку. Це досягається шляхом активного відтворення і трансформації з використанням засобів, властивих для художніх творів.

 Функція «ego» («Я»), за Биховським, — опредметнювати сирий матеріал несвідомого в художніх творах. Чим сильніше «ego», тим краще воно може вирішити це велике завдання, тим більше воно може відділити себе від хаосу витіснених ефектів і всього несвідомого. Тому письменник може проектувати різні сторони своєї особистості на характери своїх героїв. У цьому проектуванні він стає верховним майстром свого уявного лялькового театру — замість того щоб самому бути маріонеткою.

 Митець хоче увічнити  у своїх творах власний досвід  і запобігти особистому зникненню  у вічній течії життя, у вічному  потоці й перетворенні.

 З поняттям сублімації психоаналітики тісно пов'язують поняття ідентифікації та розкривають роль цього явища у художній творчості.

 Під ідентифікацією психоаналітики розуміють перенесення людини к ситуацію третьої особи з наступними афективними та інтелектуальними реакціями на це перенесення. Вони вбачають у цьому запоруку успіху при лікуванні, оскільки воно дає пацієнтові можливість відреагувати на свої незжиті афекти і звільнитися від їхнього патогенного впливу.

 За неможливості прямо  виявити статеву енергію вона  перетворюється на енергію другого  порядку, стає джерелом творчої  уяви. Саме в цій сублімації  енергії статі важлива роль належить ототожненню. У творчості митець позбувається комплексів, які могли б привести його до неврозу. В ідентифікації зі своїми героями він відреаговує на свої незадоволені афекти, які не можуть знайти застосування в житті. При цьому психоаналітики зауважують, що творчість є соціальним продуктом. Але насправді це залишається декларацією: адже соціальна природа людини, пояснена з позицій класичної психоаналітичної теорії, має лише негативний смисл.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                   Висновки

Наприкінці XIX — на початку XX століття психологи звернули увагу  на те, що справжнє психологічне дослідження, яке проникає в найглибшу суть свого предмета, має справу не з загальним, а з особливим та одинично-індивідуальним. Замість психології, яка розчленовує і поєднує елементи, постає описова психологія. Родоначальником цієї галузі психології став німецький учений В. Дільтей. Найбільшу увагу було приділено феноменам унікальним, неповторним, творчим. Психологи починають вивчати життєвий, а згодом і творчий шлях людини. Постає проблема творчої особистості, якої не було в етнічній психології як «психології народів». Адже в ній є лише індивід, який не належить до якоїсь людської спільноти.

Проблеми особистості  і творчості є основними в  екзистенційній психології. Дух часу, який віддзеркалився в цих проблемах, накладає відбиток і на психологічні праці, можливо, прямо й не пов'язані з проблемами особистості і творчості. Найцінніше й найпотаємніше в особистості виявляється творчо здійсненим нею. Сама особистість виступає результатом самотворення. її доля й життєве призначення, її екзистенційні риси стали головним питанням цієї галузі психології.

Психологія творчої особистості  викликає інтерес у дослідників, бо наукова творчість емоційна як щодо спонукання, так і щодо процесу. Спонукання і творчий процес є предметом дослідження для психологів. Психологія творчості і творчої особистості, екзистенційна психологія, класичний і новий психоаналіз, психологія самоактуалізації — усі ці течії пов'язані з ідеєю катарсису, характерною для післядійового визначення вчинку (за В. А. Роменцем).

Сукупність психічних  властивостей, характерних для творчої  особистості, стала об'єктом конкретно-наукового  вивчення з винаходом тестів і методик їхньої обробки й аналізу. Цей напрямок сходить до Ф. Гальтону. Положення Гальтона про спадкоємний характер творчих здібностей була піддана критиці в психологічній науці (роботи швейцарського вченого А. Декандоля й ін.), як і зближення геніальності із психічним розладом у Ч. Ломброзо й ін. Інтерес до дослідження психологічних аспектів Творчість (особливо наукового) поглибився в середині 20 ст. під впливом науково-технічної революції. В статистичних обстеженнях учених вивчається співвідношення між утворенням і продуктивністю роботи, віком і динамікою творчості, розроблялися методики стимуляції групової творчості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Маслоу А. «По направлению к психологии бытия».—М.: Эксмо-Пресс, 2002. —  272с.
2. Клименко В.В. Психологія творчості. К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 480с.
3. Николаенко Н.Н. Психология творчества С-П.: 2005.
4. Кульчицька О. І. Соціально-психологічні фактори формування таланту // Практична психологія та соціальна робота. —  2007,  №1. —  с.1
5. Ломброзо Ч.“Гениальность и помешательство”, 1982.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

УКРАЇНИ

УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

ІМЕНІ ПАВЛА ТИЧИНИ

ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ  ОСВІТИ

ФАКУЛЬТЕТ СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПСИХОЛОГІЧНОЇ  ОСВІТИ

 

 

Кафедра соціальної педагогіки

Соціально роботи та історії педагогіки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

«Проблема творчої діяльності у психології»

 

 

 

                                                                         

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                     Виконала

                                                                                 студентка ІІ курсу 5 групи

Недбайлюк Ольга Василівна

 

                                                     Викладач

                                                            Житнюк Н.М.

 

 

 

                                             Умань - 2012