Психологія память

Елементарні уявлення про здатність  до запам'ятовування легко одержати в процесі заучування матеріалу (віршів, таблиці множення, слів іноземної  мови, математичних формул, історичних дат, окремих визначень). Порівнюючи успіхи, можна зробити висновок про  рівень розвитку пам'яті. Якщо спробувати запам'ятати певну кількість рівнозначних слів або чисел за якийсь проміжок часу, то, порівнюючи одержані дані, можна  визначити кількісні показники  обсягу пам'яті. Для зовсім нового матеріалу  і такого, що не має смислу для  суб'єкта (числа, набір літер, слова  іноземної мови, нові терміни), це дорівнює магічному числу Мюллера 7 ± 2. Воно вказує на кількість одиниць інформації, яку звичайно люди утримують у  короткочасній пам'яті. Характерне воно також для уваги і сприймання, що й надало йому магічності. Хоча слід зазначити, що число це настільки  універсальне, наскільки й відносне: кожна одиниця використовуваного  матеріалу може відрізнятися від  інших, і тому справжні обсяги запам'ятовуваної інформації будуть неоднаковими, а  число 7 залишиться у всіх випадках незмінним.

Використання тестових методик  дає змогу вдосконалити вивчення пам'яті. В них дібраний і апробований  матеріал для експозиції, розроблені умови, визначені критерії й йшли оцінювання результатів випробувань.

Методика вивчення запам'ятовування чисел (механічна пам'ять) дає можливість демонструвати матеріал для запам'ятовування як шляхом зорового сприймання, так  і слухового, проводити випробування індивідуально з кожним і з  групою одночасно. Методика передбачає виготовлення кількох таблиць із рядами двозначних чисел. Для зорового сприймання кожний ряд має бути на окремій таблиці, а для зачитування  і сприймання на слух усе може бути розташоване на одній таблиці. Числа - від 21 до 98, за винятком таких, як 20, 30, 22, 33 і подібних. У кожному ряді вмішується по 12 двозначних чисел, написаних  без коми.

Перший ряд розрахований на пробну експозицію і введення піддослідних в актуальний стан, останні три  варіанти контрольні

Умови випробування передбачають зачитування (наочну експозицію) одного ряду, а піддослідні  повинні слухати і спробувати запам'ятати всі числа. Після читання  за сигналом треба записати все запам'ятоване  в будь-якому порядку. Час експозиції (читання) одного ряду - 30 с.

За результатами випробування підраховується кількість правильних відповідей з  кожного ряду й обраховується  середній показник. Він має бути в межах 2 і 7 -для слухового сприймання, 3 і 9 - для зорового (орієнтовно).

Методика вивчення смислової пам'яті  допомагає виявити вплив смислових  зв'язків на запам'ятовування словесного матеріалу. Матеріал для запам'ятовування - 10 пар слів. Усього потрібні три  варіанти набору слів.

Спочатку з інтервалом 2 с зачитуються  пари слів одного ряду, а піддослідний намагається встановити зв'язки між  словами й запам'ятати. Через 10 с  зачитуються тільки перші слова  з інтервалом 5 с, а піддослідний має записати інші слова пари. Так  усі три ряди. Потім підраховуються правильні відповіді, орієнтовно для  серії в середньому їх може бути до 9. Обраховуємо коефіцієнт словесно-логічного  запам'ятовування, визначивши відношення одержаного результату до зачитаних  пар.

Методика вивчення образної пам'яті  дає можливість виявити її обсяг, що важливо для профвідбору на художні й технічні професії. Піддослідному  протягом 20 с демонструється таблиця  з 16 зображеннями (рис. 21). Зображення треба  запам'ятати і за 1 хв. відтворити на бланку, відповідно заповнивши клітинки зображеннями або написами в словесній  формі.

Оцінка результатів здійснюється за кількістю відтворених образів. Норма - шість і більше правильних відповідей. Методика використовується в групі та індивідуально.

Застосовуючи стандартні тестові  методики, треба мати на увазі, що шкали  оцінювання в них розроблені для  певних умов і контингентів. Тому бажано розробити шкалу для тих умов і груп, з якими проводиться  робота з вивчення властивостей пам'яті. Процедура істотно підвищить  надійність одержуваних даних.

4. Порушення пам’яті  та їх наслідки

Пам’ять пов’язана з такою  властивістю центральної нервової системи, як пластичність - здатність  змінюватися під впливом подразників  і зберігати їх сліди. Основними  функціями пам’яті є фіксація (запам’ятовування), ретенція (збереження), репродукція (відтворення), впізнавння та забування (втрата непотрібного) інформації.

Збереження залежить від  утворення системи зв’язків між  окремими нейронами, групами нейронів, різними аналізаторами. Відтворення  пов’язане з розгальмуванням  тих часових зв’язків, які утворилися на стадії збереження.

Розрізняють довготривалу і  короткотермінову пам’ять. Короткотермінова пам’ять базується на циркуляції імпульсів у замкнутих нейронних  ланцюгах, а довготривала утворюється  завдяки синтезу РНК. Одним з  варіантів короткотермінової є  оперативна пам’ять. Вона ґрунтується  на інформації, яка надходить із довготривалої і короткочасної  пам’яті при розв’язанні певного  завдання.

Порушення одного з перерахованих  вище компонентів пам’яті призводить до її розладу. Розрізняють посилення (гіпермнезія), зниження і відсутність (гіпомнезія і амнезії) та спотворення  пам’яті (парамнезії).

Гіпермнезія - патологічне посилення пам’яті. Зустрічається при афективних психозах, іноді при олігофренії, епілепсії.

Маніакальні хворі швидко запам’ятовують, утримують та відтворюють  дати і події власного життя. При  депресії може виникати вибіркова гіпермнезія, наприклад, маячення самозвинувачення супроводжується чіткими спогадами  всіх минулих помилок. Гіпермнезія  зустрічається також при епілептичних дисфоріях - пригадують найменші образи, неприємні події.

Гіпомнезії - ослаблення пам’яті - регрес пам’яті. Такий стан має певну динаміку, носить прогресуючий характер і може призводити до амнезії.

Рібо виокремлює 4 стадії розвитку гіпомнезії:

1. порушення вибіркової репродукції, відтворення того, що потрібно в даний момент. Забуваються події теперішнього життя (де і що поклав, чим харчувався, тощо) у той час як минулі події відтворюють добре.
2. важко пригадується і минулий досвід, хронологія подій. Втрачається знання мов, біографічні, наукові свілчення. Хворі неправильно локалізують спогади в часі. Зберігаються фрагментарні спогади, але добре пригадуються емоційно позитивно забарвлені події.
3. втрачається увесь запас знань, всі дати і події. Мертвих часто вважають за живих, втрачають орєнтацію в часі, і, навіть найближчому оточенні - амнестичне дезорієнтування.
4. повна редукція пам’яті - тотальна амнезія.

Прогресуюча гіпомнезія зустрічається  при психозах старечого віку, церебральному  атеросклерозі, первинно-атрофічних хворобах (Піка і Альцгеймера), при прогресуючих органічних захворюваннях (енцефаліти, травматична хвороба, алкогольні енцефалопатії). Легка гіпомнезія - при неврозах, депресивній формі афективних психозів, виснаженні, втомі.

Амнезії - наявність прогалин у спогадах, випадіння з пам’яті  подій певного відрізку часу, яких-небудь переживань.

Амнезії за механізмом діляться на 2 групи:

1. Фіксаційна амнезія - неможливість запам’ятовування, відсутність пам’яті на поточні події.
2. Репродуктивні амнезії. За часом виникнення поділяються на ретроградну, антероградну, антероретроградну, ретардовану та анекфорію.

Ретроградна амнезія - випадіння з пам’яті подій, що сталися до початку захворювання.

Антероградна амнезія - випадіння з пам’яті подій, які сталися після виникнення хвороби.

Антероретроградна амнезія - амнезія, що поєднує антероградну і ретроградну, тобто випадіння з пам’яті подій, що передували захворюванню, а також тих, що мали місце після його початку.

Ретардована амнезія - запізніла амнезія, яка характеризується тим, що відразу після захворювання з порушенням свідомості хворий може розповісти про минулі переживання (галюцинації, страх тощо), але надалі їх забуває.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 С.р. 2 Уява

1.

Уява Необхідно в будь-якій діяльності людини: навчання, праця, творчість, гра можуть протікати успішно  тільки при наявності уяви. Так, дитина, граючи в залізницю, уявляє себе машиністом, який веде потяг; школяр, вивчаючи географію, представляє в своїй уяві морський берег або гірський ландшафт, які  він ніколи не бачив; робочий у  своїй трудовій діяльності керується  поданням її результату, який повинен  вийти лише в кінці роботи; письменник створює в своїй уяві сюжет  задуманої ним повісті, характери  та вчинки осіб, які будуть у ній  виведені; композитор - тему свого майбутнього  музичного твору; конструктор - принципи дії і механізм ще неіснуючій машини і т. д.

 

Без участі уяви не може здійснитися  жоден складний психічний процес. Наприклад, вольовий акт вимагає  обов'язково розвиненої уяви - уявлення про мету і про засоби дії: уявні  предмети, дії, ситуації можуть грати  роль мотивів вольових дій.

 

Не меншу роль відіграє уява і в процесах мислення. «Підхід  розуму (людини) до окремої речі, зняття зліпка (поняття) з неї не є простий, безпосередній, дзеркально-мертвий  акт, а складний, роздвоєний, зигзагоподібний, що включає в себе можливість відльоту фантазії від життя; мало того: можливість перетворення ( і притому непомітного, неусвідомлюваного людиною перетворення) абстрактного поняття, ідеї у фантазію ... Бо і в самому простому узагальненні, в найелементарнішій загальній  ідеї («стіл» взагалі) є відомий шматочок фантазії »(це сказав ще в далекому минулому Ленін).

 

Мислення не є пряме  і безпосереднє відображення зв'язків, які спостерігаються в об'єктивному  світі. Перш ніж відобразити цю зв'язок, людина проходить у своєму мисленні довгий шлях, в якому велике значення має діяльність уяви: спершу цей  зв'язок виступає як передбачувана, уявна, і тільки потім, після логічного  аналізу, теоретичної та практичної перевірки, вона оформляється як науково  обгрунтована і доведена.

 

Уява необхідно навіть у такій, здавалося б сухою  і не вимагає фантазії, наукової дисципліни, як математика. Навіть у  математиці вона потрібна, навіть відкриття  диференціального й інтегрального  числень неможливо було б без  фантазії. Фантазія є якість найбільшої цінності ». Без уяви вчений не може уявити собі ні будови атома, ні керуючих їм законів.

2. Уява - психічний (інтелектуальний) процес створення образів предметів, ситуацій, обставин шляхом установлення нових зв'язків між відомими образами та знаннями. Уява надає людині можливість виходити за межі реального світу, переміщувати речі та події в майбутнє, минуле, в інші світи та простори. Принциповим є те, що уява пов'язана з образами, уявленнями, хоча продукт уяви оформлюється знаково - у вигляді, наприклад, опису, тексту, тобто вербально (скажімо, як фантастичний твір). Учені вважають, що уява виникла в людини як відповідь на потребу передбачати результат своєї праці і, крім того, пояснити незрозумілі події та явища природи.

Уяву інколи досить важко відрізнити від мислення, особливо мислення образного. Саме тому вона не завжди розглядається  самостійно. Разом з тим уява нерідко  визначається як випереджальне відображення дійсності в образах, уявленнях  на відміну від мислення, яке відбиває дійсність у формі понять. Такого підходу дотримується А. В. Петровський. Проте цей підхід, навпаки, зводить  до уяви образне мислення. Який же вихід  із цієї суперечності? Він полягає  у визначенні уяви як створення нових  образів (уявлень) на базі перетворення образів та уявлень, одержаних у  попередньому досвіді. Уява створює  образи результату діяльності, а також  забезпечує розробку стратегії діяльності, зокрема розумової, у ситуаціях  невизначених та ймовірних. Тому творча уява є психологічною основою  багатьох видів творчої діяльності, що теж характеризується новизною як процесу, так і одержаного продукту. Однак ступінь принципової новизни  уявного може бути різний. Від цього  залежить поділ уяви на види й типи.

Розрізняють уяву пасивну й активну. Пасивна уява - це щось на зразок сурогату реальності, її заміни в уяві. Ця уява пов'язана з аутичним мисленням, вона створює образи та програми, які  не здійснюються або с взагалі  нездійсненними. Пасивна уява може виникати довільно (тут ідеться про  образи, створені спеціально, однак  ніяк не з метою втілення їх у  життя) або мимовільно (в умовах бездіяльності  свідомості, під час сну, в стані  афекту, галюцинацій тощо).

В активній уяві теж можна виділити два типи - відтворюючу і творчу уяву.

Відтворююча уява створює образи на основі опису (в широкому смислі), який може проводитися в різних знакових системах, скажімо в словесній, числовій, формульній, графічній, нотній та ін. Коли такий образ відтворюється, людина, по-перше, має розуміти принципи функціонування відповідної знакової системи (мову, ноти, формули та ін.), по-друге, доповнювати  цей процес відтворення своїми знаннями та відомими образами. Від цих двох факторів і залежить в основному  якість відтворення. Інакше кажучи, відтворююча  уява забезпечує перекодування інформації з однієї репрезентативної системи  сприймання в іншу, наприклад із зорової в слухову, і навпаки.