Психологія педагогічних здібностей

 До загальних  здібностей прийнято відносити  ті, які визначають успіхи людини в самих різних видах діяльності. Наприклад, у дану категорію входять розумові здібності, тонкість і точність ручних рухів, пам'ять, мова і ряд інших. Таким чином, під загальними здібностями розуміють здібності, властиві для більшості людей. Під спеціальними здібностями маються на увазі ті, які визначають успіхи людини в специфічних видах діяльності, для здійснення яких необхідні задатки особливого роду та їх розвиток. До таких здібностей можна віднести музичні, математичні, лінгвістичні, технічні, літературні, художньо-творчі, спортивні та ін.

 Слід зазначити, що наявність у людини загальних  здібностей не виключає розвитку  спеціальних здібностей, і навпаки.

 Більшість дослідників  проблеми здібностей сходяться  на тому, що загальні та спеціальні  здібності не конфліктують, а співіснують, взаємно доповнюючи та збагачуючи один одного. Більш того, в окремих випадках високий рівень розвитку загальних здібностей може виступати у якості спеціальних здібностей по відношенню до певних видів діяльності. Подібна взаємодія деякими авторами пояснюється тим, що загальні здібності, на їхню думку, є базою для розвитку спеціальних.

 До числа загальних  здібностей людини ми з повною  підставою повинні віднести здібності, які проявляються у спілкуванні, взаємодії з людьми. Ці здібності є соціально обумовленими. Вони формуються у людини в процесі його життя в суспільстві. Без даної групи здібностей людині дуже важко жити серед собі подібних. Так, без володіння мовою як засобом спілкування, без уміння адаптуватися в суспільстві людей, тобто правильно сприймати і оцінювати вчинки людей, взаємодіяти з ними й налагоджувати добрі взаємини в різних соціальних ситуаціях, нормальне життя і психічний розвиток людини були б просто неможливими. Відсутність у людини такого роду здібностей стало б непереборною перешкодою на шляху перетворення його з біологічної істоти в соціальну.

 Крім поділу  здібностей на загальні та  спеціальні прийнято розділяти здібності на теоретичні і практичні. Теоретичні та практичні навички відрізняються один від одного тим, що перші зумовлюють схильність людини до абстрактно-теоретичних роздумів, а другі - до конкретних практичних дій. На відміну від загальних і спеціальних здібностей теоретичні та практичні частіше за все не поєднуються один з одним. Більшість людей володіє або одним, або іншим типом здібностей. Разом вони зустрічаються вкрай рідко, в основному в обдарованих, різнобічно розвинених людей.

 Існує також  поділ на навчальні та творчі здібності.

 Вони відрізняються  один від одного тим, що перші  визначають успішність навчання, засвоєння людиною знань, умінь  і навичок, в той час як другі  визначають можливість відкриттів  і винаходів, створення нових  предметів матеріальної і духовної культури та ін.

 Слід зазначити, що здібності не лише спільно  визначають успішність діяльності, а й взаємодіють один з одним, впливаючи один на одного. Залежно  від наявності та ступеня розвитку  здібностей, що входять в комплекс  здібностей конкретної людини, кожна з них здобуває інший характер. Таке взаємний вплив виявляється особливо сильним, коли мова йде про взаємозалежних здібностях, спільно визначають успішність діяльності. Тому певне поєднання різних високорозвинених здібностей визначає рівень розвитку здібностей у конкретної людини.

 У психології  найчастіше зустрічається наступна  класифікація рівнів розвитку  здібностей: здатність, обдарованість, талант, геніальність.

 

4. СТРУКТУРА ПЕДАГОГІЧНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ЗА Н.В. КУЗЬМІНОЮ

Найбільш повно на сучасному етапі концепція педагогічних здібностей розкрита та розвинена Н.В. Кузьміною.

По-перше, всі педагогічні здібності співвіднесені з основними аспектами (сторонами) педагогічної системи. По-друге, педагогічні здібності це "особлива чутливість до об'єкту, процесу і результатів педагогічної діяльності". По-третє,— вони включають у себе не тільки набір, сукупність, а являють деяку структурну організацію цієї чутливості. По-четверте, виділена урівненість педагогічних здібностей. По-п'яте, це трактування визначає зв'язок загальних і спеціальних педагогічних здібностей, з одного боку, і спеціальних педагогічних здібностей — з іншого.

Таким чином підкреслюється, що здібність суб'єкта педагогічної діяльності, яка формується та розвивається у педагогічній діяльності, значною мірою визначають її успішність.

В трактуванні Н.В. Кузьміною, педагогічна система включає п'ять структурних елементів (мета, учбова інформація, засоби комунікації, учні і педагоги) та п'ять функціональних елементів (дослідницький, проекційний, конструктивний, комунікативний, організаторський).

Педагогічні здібності Н.В. Кузьміна розглядає "як специфічну форму чутливості педагога до суб'єкта діяльності, по-перше, до об'єкта, процесу та результатів педагогічної діяльності... і, по-друге, до учнів, як суб'єктів спілкування, пізнання, праці". Тому педагогічні здібності можна поділити на 2 рівні — перцептивно-рефлексивні та проективні.

 Перцептивно-рефлексивні  включають три види чутливості: почуття об'єкта, пов'язане з емпатією, почуття міри чи такту, та почуття приналежності. Ці прояви чутливості є основою педагогічної інтуїції. Проективні здібності пов'язані з вміннями створення нових, продуктивних способів навчання. Цей рівень включає гностичні, проекційні, конструктивні, комунікативні та організаторські здібності.

Гностичні здібності проявляються у швидкому та творчому оволодінні методами навчання учнів, винахідливості способів навчання. Вони забезпечують накопичення інформації вчителю про учнів та самого себе.

Проекційні здібності проявляються у вмінні передбачити кінцевий результат виховуючого навчання протягом усього періоду навчання.

Конструктивні здібності проявляються у створенні творчої робочої атмосфери спільного співробітництва, діяльності, вмінні побудувати урок, який найбільше відповідає поставленій меті розвитку та саморозвитку учня.

Комунікативні здібності проявляються в налагодженні контакту, педагогічно доцільних відносин. За Н.В. Кузьміною, вони забезпечуються чотирма факторами: здібністю до ідентифікації, чутливістю до індивідуальних особливостей учнів, добре розвиненою інтуїцією, сугестивними якостями. До комунікативних здібностей можна також віднести фактор мовленнєвої культури (стриманість, зверненість, впливовість і т.д.).

Організаційні здібності проявляються в особливій чутливості до способів організації учнів в групи, в засвоєнні ними учбового матеріалу, самоорганізації навчаючих, в самоорганізації власної діяльності педагога.

Важливим є висновок дослідників школи Н.В. Кузьміної про те, що педагогічні здібності передбачають високий рівень розвитку загальних здібностей (спостережливості, мислення, уяви) та інших спеціальних здібностей ( наприклад, поетичних, артистичних) включаються в сферу педагогічної діяльності лише за наявності педагогічної спрямованості і педагогічних здібностей за умови їх подальшого розвитку. Тому визначені 3 типи об'єднання педагогічних та інших спеціальних здібностей: спеціальні здібності — а) допомагають; б) нейтральні та в) заважають педагогічній діяльності.

Цікавим є підхід Н.А. Амінова до трактування здібностей взагалі та педагогічних здібностей окремо. Для Н.А. Амінова провідним виступає успішність, яка розглядається з двох боків: індивідуальна (досягнення людини по відношенню до самої себе в часі) та соціальна (досягнення однієї людини по відношенню до досягнень інших людей). Перший вид — це індивідуальна (ресурсна) успішність, другий — конкурентоздатність.

Індивідуальна, ресурсна успішність — це способи досягнення успіху, інструментальні здібності, до яких входять загальні (перцептивні) і спеціальні здібності.

Спеціальні здібності (по Н.А. Амінову) включають емоційні, вольові, мнемічні, атенціонні, і мажинітивні. Справжні здібності автор називає термінальними. Вони забезпечують та підвищують конкурентоздатність. Термінальна здібність до педагогічної діяльності передбачає здатність до протидії відповідно до розвитку синдрому емоційного спалення (виснаження емоційних ресурсів).

 

 

 

 

5. РОЗВИТОК ПЕДАГОГІЧНИХ  ЗДІБНОСТЕЙ

Сучасний педагог зможе повною мірою реалізувати свій професійний потенціал в залежності від глибини розуміння суті освіти. Будь-який вчитель знає, що існують два розуміння внутрішньої сторони освітнього процесу: воно полягає або в розвитку і формуванні здібностей або в придбанні систематичних знань.  Розум вище знань, так за словами П.Ф. Каптерева, володіючи розумом, завжди придбаєш знання, а володіючи знаннями, не завжди придбаєш розум.

 Здібності - поняття  динамічне. Вони не тільки виявляються  і існують у діяльності, але  в діяльності формуються, в ній  розвиваються.                      В.Д. Шадриковою було показано, що розвиток здібностей відбувається в двох напрямах: по-перше, до системи діяльності, їх інтеграції і, по-друге, до предметного світу, до вимог діяльності, тобто «Сходженню» до конкретних, загальних здібностей. Зазначені аспекти тісно взаємопов'язані, і розвиток здібностей здійснюється в єдності цих двох аспектів.

 Здатність до  навчання і креативність, як і  спеціальні здібності, розвиваються  за сприятливих умов середовища  на базі загального інтелекту. Час, яскравість і ступінь подальшого розвитку педагогічних здібностей залежать від впливу освітнього простору та активності самого вчителя.

 Педагогічні  здібності виявляються в динаміці  оволодіння знаннями, вміннями і  навичками, необхідними для успішного  виконання професійної діяльності.

 У своїй книзі  «Людина і світ» С.Л. Рубінштейн  формулює основне правило розвитку  здібностей, що полягає в тому, що розвиток відбувається по  спіралі: реалізація можливості, яка  представляє здатність одного  рівня, відкриває нові можливості  для подальшого розвитку, для розвитку здібностей більш високого рівня.  Обдарованість людини визначається діапазоном нових можливостей.

 О.М. Леонтьєв  висуває у своїх працях ідею, що всі психічні функції і  здібності, властиві людині як  громадському суті, розвиваються і формулюються в результаті опанування досвідом попередніх поколінь.

Оволодіння досягненнями суспільного розвитку, «переклад» їх у «свої» здібності відбувається через інших людей, тобто в процесі спілкування, де дитина, чоловік і навчається адекватної діяльності. Таким чином, цей процес є за своєю функцією процесом виховання.

 Розвиваючи проблему  здібностей, Б.Г. Ананьєв підкреслює  роль активної діяльності індивіда  в засвоєнні суспільного досвіду.

 Згідно Л.С. Виготському, здібності розвиваються спочатку як імітація культурного зразка мислення і діяльності; потім відбувається зміна вихідного зразка з наступною рефлексією і фіксацією відмінностей свого способу діяльності і культурного.

 Без знання  психологічних закономірностей  і механізмів неможливо визначити стратегію, загальний напрям формування та розвитку педагогічних здібностей і професійної діяльності вчителя в цілому. Для того щоб стати творцем потрібно освоїти певний рівень культури, увійти в певну сферу життєдіяльності за допомогою іншої людини - «зразка творчості». Наявність наслідувальної здатності забезпечує «легкість входу», творча здатність (креативність, здатність уяви) визначає продуктивність і оригінальність.

 Позитивний вплив  професійної діяльності вчителя  на розвиток його педагогічних здібностей обумовлено наступними умовами:

1) діяльність повинна  викликати у педагога сильні  і стійкі позитивні емоції;

2) діяльність вчителя  повинна носити по можливості  творчий, а не тільки репродуктивний  характер;

3) педагогу важливо  організувати свою діяльність так, щоб він переслідував мету, завжди трохи перевищуючи його можливості у вже досягнутому ним рівень виконання діяльності.

 Виявити рівень  розвитку педагогічної діяльності  можна тільки на основі аналізу  цієї діяльності. Педагогічні здібності мають індивідуальну міру вираження. У всіх педагогів приблизно однаковий набір професійних здібностей, але якість їх вираженості різне.

 Ґрунтуючись на аналізі загальних здібностей, можна виділити наступні показники рівня розвитку педагогічних здібностей:

• Задатки (анатомо-фізіологічні передумови до діяльності);
• Обдарованість (своєрідне поєднання здібностей, що забезпечує швидке і успішне оволодіння діяльністю);
• Талант (діяльність талановитої людини відрізняється новизною і оригінальністю; талант завжди пов'язаний з групою здібностей);
• Геніальність. Про неї говорять, коли творчі досягнення людини становлять цілу епоху в житті суспільства, у розвитку культури. Вважається, що за 5000 років цивілізації геніальних людей було не більше 400 чоловік (Арістотель, М. В. Ломоносов. Р. Декарт. Леонардо да Вінчі. Г. В. Лейбніц).

Найвищий рівень розвитку і прояву здібностей позначають термінами талант і геній. Талановиті і геніальні люди досягають в практиці, мистецтві, науці нових результатів, що мають велике суспільне значення. Геніальна людина створює щось оригінальне, що відкриває нові шляхи в галузі наукових досліджень, виробництва, мистецтва, літератури. Талановита людина також творить, вносить своє, але в межах вже визначилися ідей, напрямів, способів дослідження.