Розвиток психології в України

Відтоді психологічні досліди розчленовуються  на різні ділянки, чому сприяють різні  дослідні інститути, які спершу концентрувалися у Харкові, у яких однак головна увага присвячується захворюванням чи вродженим дефектам, що мають безпосередній чи посередній вплив на психіку людини. Згодом більшого значення набирає Київ, де 1944 року створюється перша самостійна катедра психології. У 1945 році постає Науково-Дослідний Інститут Псилохогії Міністерства Освіти УРСР, основним завданням якого є координація праці українських дослідників. Інститут має відділи: загальної психології, дитячої психології, психології навчання, психології виховання, психології політехнічного навчання, психології професійної освіти і праці, спеціальної психології. Видає «Наукові Записки», тематичні збірки, науково-популярну літературу. У 1959 році створено українську Секцію Товариства психологів при Академії Педагогічних Наук РРФСР, пізніше — Академія Педагогічних Наук СРСР.

З поодиноких ділянок психології найбільше  розвинулися: дитяча й розвиткова психологія, над якою працювали серед інших: Л. Балацька, Н. Вовчик-Блакитна, О. Запорожець, П. Зінченко (автор історії психології і праць над психологією пам'яті), Т. Косма, Г. Костюк, О. Леонтьєв, Д. Ніколенко, Павло Чамата. Над філософськими та фізіологічними основами психології працювала школа у Києві з Г. Костюком та О. Раєвським. Досить добре розвинулася психологічні праці Є. Мілерян.

В Україні рано почали також цікавитися зоопсихологією (С. Балей, М. Паргамін), яка пройшла процес розвитку від антропоморфізації тварин через стадію механістичних теорій рефлексології, коли вважалося, що в психічності тварин та людей є тільки кількісні різниці, аж до новіших теорій (Н. Ладигіна-Котс, В. Протопопов, Г. Рогінський, А. Хільченко), які доводили, що психіка тварин зумовлена винятково біологічними факторами, а людська свідомість — визначена ще й соціальними.У 1950-х роках українські психологи перейшли до дослідження складніших питань, як формування світогляду й самосвідомості особовості О. Раєвський досліджує відношення закорінення свідомості у загально-людських первнях і її залежність від конкретного середовища, зокрема суспільного класу, серед якої людина діє. Українські психологи наблизились до гуманістичної психології.

Психологія в еміграції

Психологія у еміграції зосереджується спершу у Празі, де Я. Ярема, професор Українського Вищого Педагогічного Інституту ім. Драгоманова розвинув у 1923–1930 роках жваву діяльність, досліджуючи проблеми психографії в школі й видавши підручник педагогіки. П. О. Іванов розробляв у чеському Психотехнологічному Інституті Академії ім. Масарика психотехнологічну проблематику. Кафедрою загальної психології з 1946 керує О. Кульчицький, який працює у дусі цілісноструктурної психології та педагогічної характерології. Неврофізіолог М. Міщенко викладав експериментальну психологію (1946–1949), з 1955 кафедрою соціальної психології керує В. Янів, який вийшов від досліджування психології в'язня, пізніше віддався психологічній інтерпретації соціальних прямувань українського народу. Найбільше уваги мюнхенський осередок приділяє вивченню психічних властивостей українців (етнопсихології), організувавши тематичні зустрічі з закордонними вченими (1953 — Мюнхен, 1954 — Лювен). У ділянці етнопсихології співдіяли також педагог Г. Ващенко, який дав також огляд рефлексології в УРСР, філософ і історик української культури Іван Мірчук та філософ і літературознавець Дмитро Чижевський. У США працював Б. Цимбалістий, який вийшов з експериментальної психології, досліджуючи питання геометрично-оптичното обману.

Сучасна психологія

  Сучасна українська психологія переживає особливий період становлення, обумовлений, головним чином, двома взаємопов'язаними факторами. З одного боку, відбуваються значні і неочікувані зміни в житті суспільства (а отже – в житті людини), які зовсім не пов'язані з історичними традиціями . При цьому, вказані зміни за незначними винятками слід вважати негативними. Так, свобода, яка так приваблювала, обертається фінансовою залежністю, розгубленістю, неготовністю формувати і здійснювати відповідні рішення. Ми відмічаємо більш жорстку раціональність у стосунках, різке зниження духовного потенціалу людини. Якщо звернутися до філософсько-психологічної літератури, достатньо привести думки М. Бубера щодо подвійної природи людської свідомості і зазначити, що відношення Я-Воно все більше домінує (а воно означає дистанціювання, пізнання, використання, маніпулювання). Натомість відношення Я-Ти, що означає духовне єднання, дійсну дружбу та любов зустрічаються все рідше.

  С.Л.Рубінштейн  говорив  про  таке  положення  речей,   що   в  цьому випадку світ і інші люди є чужими, все перетворюється на щось зроблене, використане, штучне і втрачає слід особистісності.

 Ми впевнені, що прогрес сучасної психології пов'язаний з серйозною— методологічною переорієнтацією. Якщо згадати В.І.Вернадського, центральна ідея переорієнтації має полягати в тому, що наука на сучасному етапі має розвиватися не по напрямам, а по проблемам, причому саме на стиках проблем слід очікувати найбільш яскраві і кардинальні нові результати. Такий підхід, до речі, забезпечить, нарешті, дійсну, а не декларовану лише цілісність підходу до вивчення психіки людини.

Серед проблем, що є найбільш гострими і актуальним для сучасної психології можна відзначити наступні:

– проблема становлення особистості;

– проблема психічного здоров'я людини;

– проблема інтимно-особистісних взаємовідносин людей;

– проблема існування людини в  організації;

Однак в Україні ще не створено спеціальних профільних лабораторій, які б займалися системним  вивченням вікового розвитку особистості від народження до похилого віку, відсутні тривалі лонгітюдні дослідження, не публікуються щоденники розвитку дитини в сучасних соціально-економічних умовах тощо. Вітчизняна вікова психологія ще методологічно не визначила характер вищої стадії онтогенетичного розвитку - психічну зрілість. У ній відсутні наукові критерії психічно розвиненої особистості.

Висновок

Отже,перед психологією в цілому, подальшим її розвитком, стоїть безліч великих і малих завдань. У  сучасну епоху - епоху синтезу всіх людських знань, всією інформацією, якою володіє людство в даний час, будь-які знання (магія, філософія, теорія, медицина, містика, астрологія, міфологія і т. ін.), що хоч як-небудь стосуються психології, будуть корисні і можуть привести до якісно зовсім нових утворень в середині науки і сприяти її удосконаленню, інтенсивному розвитку як вглиб, так і в широчінь. Історія розвитку світової психології - це "зліпок" з історії всієї людської цивілізації і, чим повніше буде інформація, тим досконаліше і точніше буде уявлення про цю складну науку, її специфічні особливості. Кожна епоха, кожна країна, кожен народ зробили свій неоціненний, унікальний внесок у розвиток психології з урахуванням своєї самобутності, своїх можливостей, своєї культури.

 

 

 

 

  Використана література

1. Введение в психологию (под.  ред. А. В. Петровского. -М., 1997).

2. Годфруа Ж. "Что такое психология". -М., 1992.

3. Древнекитайские философы. - Т.1. - М., 1973 . - 190 с.

4. Ждан А.Н. История психологии от античности до современности. - М., 1997. - 471 с.

5. Загальна психологія: навч. посібник (О. Срипченко, Л. Долинська, З. Огороднійчук, та ін. - К.: "А. П. Н. ", 2001)

6. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навчальний посібник. — К.: МАУП,    

7. Українська психологічна термінологія: словник-довідник. За ред. М.-Л.А. Чепи.. — К.: ДП "Інформаційно-аналітичне агенство", 2010

8. http://studentu5.com/index.php?work=610&page=2

9. http://uk.wikipedia.org/wiki/Розвиток_психології_в_Україні