Специфіка міжгрупової взаємодії та міжгрупового сприймання

Специфіка міжгрупової взаємодії та міжгрупового сприймання

 

   У процесі міжгрупової  взаємодії відбувається безпосередній  чи опосередкований вплив однієї  групи на іншу, результатом якого  є зв'язок, заснований на принципах  симпатії чи антипатії. Безпосередній контакт між групами має своїм наслідком взаємні зміни їх поведінки, діяльності, установок тощо.

 

   Міжгрупова поведінка —  дії, що здійснюють індивіди  однієї групи стосовно індивідів  іншої.

 

   Особливістю міжгрупової  взаємодії є її причинна зумовленість. Це означає, що кожна із взаємодіючих сторін (груп) виступає як причина і як наслідок одночасного зворотного впливу протилежної сторони. Повсякденне життя багате як співпрацею і солідарністю груп, так і міжгруповими конфліктами.

 

   Міжгрупові конфлікти  — конфлікти всередині великих соціальних груп, організацій, сторонами яких є соціальні групи, що переслідують несумісні цілі і перешкоджають одна одній у їх здійсненні.

 

   Соціально-психологічними  причинами міжгрупових конфліктів  є невизначеність, суперечливість норм, правил поведінки; відмінності у цінностях, стилях спілкування, соціальному статусі індивідів різних груп; недосконалість міжгрупових каналів комунікації; функціонально-рольова невизначеність та ін.

   Міжгрупові конфлікти в  організаціях є наслідком неефективного керівництва ними. Це проявляється в тому, що функції двох і більше структурних підрозділів або істотно перетинаються, або не стикуються за результатами, від чого зазнають шкоди всі сторони. За таких обставин співробітники, забувши про свої міжособистісні проблеми, об'єднуються у монолітну групу, що відстоює свої інтереси. Це породжує додаткові проблеми для керівника, який змушений або відстоювати інтереси колективу перед вищим керівництвом, вступаючи з ним у конфлікт, або відмовитися репрезентувати інтереси колективу, наслідком чого може стати групове неприйняття та обструкція. Конфлікт між підрозділами (лабораторіями, кафедрами, відділами та ін.) організації може виконувати як позитивні, так і негативні функції, наслідки якого залежать і від налаштованості, інтересів, поведінки його сторін, і від методики управління ним.

   Організаційна взаємодія  (співробітництво, суперництво) може  відбуватися на внутрігруповому  (“керівник — підлеглий”, “керівник  — підрозділ” та ін.), міжгруповому (вертикальний — між підрозділами різного рівня організаційної структури; горизонтальний — між підрозділами одного рівня; рольовий — через визначеність — невизначеність сфер відповідальності і контролю, що взаємно перетинаються) і міжорганізаційному рівнях (кооперація чи конкуренція між організаціями, носіями та виразниками яких є власники і керівники вищої ланки).

   У контексті безпосередньої  міжгрупової взаємодії важливою  є гіпотеза контакту, на підставі  якої роблять прогностичний висновок, за яких умов контакт між членами різних груп здатен послабити міжгрупове упередження, ворожість. У кожній конкретній ситуації гіпотеза контакту Має свої особливості. її вибудовують за такою методикою: чим більше сприятливих умов для контактів між групами, тим довше і тісніше вони взаємодіятимуть.

   Міжгрупова діяльність розгортається  не тільки як безпосередня  взаємодія різних груп. Міжгрупові  відносини можуть виникати і  за відсутності безпосередньої  взаємодії між групами. Наприклад,  опосередкованим чинником відносин  між великими групами є їх суспільно-історична діяльність, соціальні умови. Така міжгрупова діяльність реалізується в опосередкованих формах — через обмін цінностями культури.

   Особливості міжгрупової  перцепції (сприймання) зумовлені  розумінням групи як цілості.  Група як суб'єкт і об'єкт соціальної перцепції є новою якістю, новим груповим утворенням, яке має такі характеристики: для групи-суб'єкта сприймання групове утворення є “цілісністю”, яка визначається як міра збігу уявлень членів цієї групи про іншу групу; для групи-об'єкта сприймання — “уніфікованістю”, тобто ступенем поширення уявлень про іншу групу на окремих її індивідів. Отже, цілісність і уніфікованість — специфічні структурні характеристики міжгрупового сприймання.

   Динамічні характеристики  міжгрупового сприймання також відрізняються від динамічних характеристик міжособистісного сприймання. Міжгрупові соціально-перцептивні процеси стійкіші, консервативніші, ригідніші (лат. rigidus — твердий, заціпенілий, негнучкий), оскільки їх суб'єктом є не одна особа, а група людей. Тривалішим і складнішим є формування цих процесів, адже в нього (формування) включається індивідуальний життєвий шлях кожного індивіда і досвід життєдіяльності групи загалом. До того ж діапазон можливих варіантів сприйняття іншої групи значно вужчий, ніж за міжособистісного сприймання. Загалом формування образу іншої групи залежить від особливостей міжгрупової діяльності.

   Міжгрупове сприймання порівняно  з міжособистісним має таку  специфіку:

— об'єднання індивідуальних уявлень  у цілісніть, якісно відмінну від елементів, з яких вона складається;

— довготривалий, менш гнучкий процес формування міжгрупового сприйняття, яке, сформувавшись, набуває стійкості  до внутрішніх впливів;

— схематизація та спрощення сприйняття й оцінення іншої групи.

   Міжгрупове сприйняття є  більш стереотипним, у ньому тісніше  з'єднані когнітивні (пізнавальні)  та емоційні компоненти, яскраво  виражена оцінна спрямованість.  Водночас воно пристрасніше, ніж  міжособистісне. Очевидно, це пов'язано  з тим, що міжгрупові уявлення дуже чутливі до всього, що стосується їх істинності, точності, адекватності. Усі ці параметри міжгрупового сприймання концентровано виражені у міжгруповій дискримінації та внутрігруповому фаворитизмі.

   Міжгрупове сприймання реалізується  на різних рівнях: сприймання групою належних до неї індивідів; сприймання групою представника іншої групи; сприймання групою себе; сприймання групою іншої групи як цілості. Сприймання групою іншої групи має відповідну специфіку:

— об'єкт сприймання не є пасивним, нейтральним щодо його суб'єкта. Він неминуче прагнутиме викликати позитивне уявлення про себе як учасника діяльності;

— сприймання супроводжується оцінюванням, інтерпретацією об'єкта;

— у сприйманні соціальних об'єктів  важливими є пізнавальні, емоційні якості, рівень розвитку суб'єкта сприймання;

— поняття “розуміння” виражає  здатність групи як суб'єкта сприймання пізнати суттєве, істотне в об'єкті (іншій групі, людині з іншої групи), розкрити його у зв'язках і у  відношеннях з іншими об'єктами.

   Розуміння об'єкта сприймання залежить від досвіду спілкування і діяльності суб'єкта сприймання. Розуміння ^об'єкта сприймання зумовлюється завданнями діяльності, характеристиками учасників спілкування і діяльності (життєвим досвідом груп, соціальними стереотипами, соціальною дистанцією, самооцінкою, способом розуміння та ін.). Проникнення у внутрішній світ об'єкта сприймання є нелегким завданням, адже суб'єктові, як правило, легкодоступні лише зовнішні ознаки і характеристики об'єкта (поведінка, висловлювання, переживання, комунікативні можливості, вчинки тощо). Тому сприймання іншої групи полягає у сприйманні її зовнішніх ознак, співвіднесеності їх з власними характеристиками суб'єкта сприймання та інтерпретації на цій основі її вчинків. Далі за допомогою зовнішніх ознак необхідно проникнути у внутрішній світ групи. У реалізації цього складного психологічного завдання важливу роль відіграють стереотипи.

 

   Стереотип — відносно  стійкий і спрощений образ  соціального об'єкта, формування  якого спричинене недостатністю  інформації, надмірною прив'язаністю до власного досвіду, некритичним сприйняттям відомостей.

 

   З одного боку, стереотипи  допомагають швидко і відносно  надійно розпізнати групу (зарахувати  її до якогось ширшого класу  явищ). За таких умов стереотипи  необхідні й корисні, адже відносно швидко дають певні схематичні знання. Якщо стереотипи наповнюються негативними характеристиками іншої групи, вони провокують і нагнітають міжгрупову ворожнечу, оскільки неминучою є поляризація оцінних суджень, що особливо помітно в міжетнічних відносинах. За таких обставин стереотипи виконують негативну роль, бо формують помилкові уявлення про іншу групу, деформують процес міжгрупового сприймання та міжгрупової взаємодії. З'ясування їх істинності чи помилковості повинно базуватися на аналізі конкретних ситуацій міжгрупової діяльності.

   Процес міжгрупового сприйняття  зумовлений і емоційними регуляторами. Вони виявляються у формуванні  відповідного ставлення однієї  групи щодо іншої. На основі  емоційних оцінок народжується  широка гама почуттів — від несприйняття групи до симпатії. Пізнання їх відкриває можливості і для емоційного врегулювання міжгрупових відносин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План.

 

1. Проблема групи в соціальній  психології . 3

 

2. Психологічна характеристика  великих соціальних груп 7

 

3. Проблеми малої групи в соціальній  психології . 11

 

4. Динамічні процеси в малих  соціальних групах 15

 

5. Психологічний клімат у колективах  і групах 19

 

 

1. Проблема групи в соціальній  психології.

 

Спілкування і взаємодія людей відбувається в різноманітних формуваннях і об’єднаннях, які в соціальній психології визначаються як групи. Група – це відносно стала спільність людей, становище якої в суспільстві зумовлене рівнем життєдіяльності її членів.

 

У вітчизняній та зарубіжній соціальній психології проблема групи розроблена на досить глибокому науково-методичному рівні. Дослідження Б. Паригіна, Я. Коменського, А. Петровського, Л. Уманської зосереджуються на соціально-психологічних факторах формування та розвитку груп, визначенні специфіки впливу на особистість конкретної соціальної групи, а також питань групових взаємин.

 

Продуктивними з точки зору методологічного  підходу слід вважати соціометричний метод Д. Морень, який дозволяє визначити  структуру міжособистісних взаємин  членів групи; школи “групової динаміки” К. Левіна, де досліджуються групові процеси і його “теорія поля”, яка покладена в основу вивчення малих груп, соціологічний напрям Е. Мейо, відомий під назвою “хотториських експериментів” та ін.

 

Ці та інші теоретичні підходи до вивчення соціальної психології груп є свідченням загостреної уваги дослідників даної проблеми і саме тому вони потребують детального аналізу та наукового обґрунтування.

 

В соціальній психології насамперед вивчаються деякі елементарні параметри  груп: композиція групи (або склад групи); структура групи, групові процеси, групові норми та цінності, групові санкції. Кожний з цих параметрів може мати зовсім різне значення в залежності від того загального підходу до групи, який реалізується в дослідженні. Так, наприклад, склад групи може бути в свою чергу описаний по зовсім різним показникам, в залежності від того, чи має значення в кожному конкретному випадку, наприклад. вікові, професійні чи соціальні характеристики членів групи. Очевидно, не може бути даний один рецепт опису складу групи, особливо в зв’язку з багатоманітністю реальних груп. В кожному конкретному випадку починати треба з того, яка реальна група вибирається в якості об’єкта дослідження: шкільний клас, спортивна команда чи виробнича бригада. Іншими словами, ми одразу “задаємо” деякий набір параметрів для характеристики складу групи в залежності від типу діяльності, з якою зв’язана дана група.

 

Відносно структури групи можна  сказати те ж саме. Існує кілька достатньо формальних ознак структури групи: структура комунікацій, структура “влади” і т.д. Але якщо послідовно дивитись на групу як на суб’єкт діяльності, то і до її структури треба підійти відповідно. В даному випадку саме основне – це аналіз структури групової діяльності, що включає в себе аналіз функцій кожного члена групи в цій спільній діяльності. З другого боку, досить значимою характеристикою є емоційна структура групи, структура міжособистісних стосунків, а також її зв’язок з функціональною структурою групової діяльності. В соціальній психології співвідношення цих двох структур трактується як співвідношення “неформальних” і “формальних” відношень.

 

Групові процеси пов’язані з  організацією діяльності групи, динамікою  ї розвитку.

 

Групові норми та цінності – це певні правила, вироблені групою для забезпечення спільної діяльності її членів.

 

Групові санкції – це сукупність механізмів та засобів, за допомогою  яких група впливає на своїх членів з метою дотримання ними існуючих норм та цінностей.

 

Крім вищезгаданих факторів, слід мати на увазі також ряд інших, не менш важливих структурних компонентів, які характеризують групу як спільність людей. Це – складні параметри груп. Сюди належить: психологічний клімат, групова сумісність, групова нормалізація, групова поляризація, групова ізоляція.

 

Соціально – психологічний клімат визначає сукупність внутрішніх умов, які створюють в процесі розвитку і життєдіяльності групи моральну атмосферу, де виявляється властиве для членів групи ставлення до загальної справи і один до одного. Позитивний (здоровий, комфортний) соціально-психологічний клімат сприяє формуванню почуття задоволеності членів групи від участі у спільній діяльності; почуття незадоволеності супроводжується, як правило, зростанням у більшості членів групи потягу до референтних, тобто привабливих. формувань, що може вести до дезінтеграції групи, тобто до роз’єднання групи.

 

Групова сумісність виявляється в  здатності членів групи узгоджувати  свої дії та взаємовідносини, розподіляти  відповідальність за успіхи та прорахунки групової діяльності, сприяти один одному в процесі взаємодії та спілкування.

 

Групова нормалізація включає прийняття  в даній групі стандарти поведінки, які регламентують відносини  людей і виконують ряд функцій: регулятивну, оціночну, стабілізуючу та ін.

 

Групова поляризація виникає як результат групової дискусії, в ході якої різні точки зору, думки, погляди учасників формуються у дві полярно протилежні позиції, що включають будь-які компроміси, ведуть до конфлікту.