Спілкування як особливий вид діяльності людини та його значения в процессi соцiализацii людини

     Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

     АКАДЕМІЯ  МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

     ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТА

     КАФЕДРА ПСИХОЛОГІЇ 
 
 
 
 
 
 
 

     Курсова робота на тему:

«СПІЛКУВАННЯ, ЯК ОСОБЛИВИЙ ВИД ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ В ПРОЦЕСІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ЛЮДИНИ» 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Курсова робота

     студентки групи ПС-21

     факультету  менеджменту

     Михайленко  Юлії Андріївни 

     Науковий  керівник:

     Старший викладач

     Костіна Тетяна Олександрівна 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ 2011 

     План 
 

     Вступ

     Розділ 1. Загальна характеристика спілкування

1. Поняття про спілкування
2. Структура та функції спілкування
3. Засоби спілкування

Розділ 2. Особливості процесу соціалізації людини

2.1. Поняття  про соціалізацію

2.2. Етапи процесу соціалізації

Розділ 3. Взаємозв’язок соціалізації із спілкуванням, як особливим видом  діяльності людини

3.1. Загальна  характеристика поняття діяльність

3.2. Спілкування,  як особливий вид діяльності

3.3. Значення  спілкування у процесі соціалізації  людини

Висновки

Список  використаної літератури

 

Вступ 

     Спілкування має величезне значення у формуванні людської психіки, її розвитку і становленні розумної, культурної поведінки. Через спілкування з іншими людьми, завдяки широким можливостям до навчання, людина набуває всі свої вищі пізнавальні здібності та якості. Через спілкування відбувається процес переходу індивіда на рівень особистості.

     Якби  з народження людина була позбавлена можливості спілкуватися з людьми, вона ніколи не стала би цивілізованою, культурною і морально розвиненим громадянином, була би до кінця життя приречена, залишатися напівтвариною, лише зовні, анатомо-фізіологічно нагадуючи людину. Про це свідчать численні факти, описані в літературі і показують, що, будучи позбавленим, спілкування із собі подібними, людський індивід, навіть якщо він, як організм, цілком збережений, залишається біологічною істотою у своєму психічному розвитку. Як приклад можна привести психічні особливості людей, яких час від часу знаходять серед звірів і які тривалий період, особливо в дитинстві, жили в ізоляції від цивілізованих людей Проблема дослідження полягає в значущості спілкування, для людини починаючи від найбільш ранніх етапах онтогенезу. У цей час всі свої людські, психічні та поведінкові якості він набуває майже виключно через спілкування, тому що аж до початку навчання в школі, а ще точніше до настання підліткового віку, він позбавлений здатності до самоосвіти і самовиховання. Спілкування служить розвитку різних сторін психіки і поведінки людини. Так, ділове спілкування формує і розвиває її здібності, служить засобом набуття знань і навичок. У ньому ж людина вдосконалює вміння взаємодіяти з людьми, розвиваючи в собі необхідні для цього ділові та організаторські якості.

     Актуальність  теми даної роботи не викликає сумніву. Адже спілкування це процес взаємного обміну думками та емоціями між людьми, інакше кажучи, обмін інформацією при їх безпосередньому міжособистісному чи груповому контакті. Дослідженням спілкування, його значення у процесі спілкування займалося багато вітчизняних та зарубіжних вчених. Зокрема, проблема спілкування пов’язана з працями А.Н. Леонтьєва, який вважав, що спілкування – певний бік діяльності, бо воно існує у кожній діяльності в якості її елементу. В.К. Соковкин аналізує людське спілкування як взаєморозуміння, як комунікацію, як діяльність, як відносини та як взаємовплив. Б.Г. Ананьєв підкреслював, що головною характеристикою спілкування, як діяльності є те, що через нього людина будує свої взаємовідносини з іншими людьми. Також питанням спілкування займалися Л.С. Виготський, А.А. Бодальов, Б.Ф.Ломов, Г.М Андреєва та ін.

     Об'єкт  курсової роботи – спілкування, як особливий вид діяльності людини.

     Предмет курсової роботи – взаємозв`язок соціалізації та процесу спілкування.

     Мета  курсової роботи - розкрити взаємозв`язок соціалізації людини із процесом спілкування. Виходячи з поставленої мети, необхідно вирішити наступні завдання:

1. зробити теоретичний аналіз поняття «спілкування»;
2. проаналізувати наукову літературу з теми «соціалізація»;
3. визначити особливості соціалізації людини;
4. охарактеризувати взаємозв`язок соціалізації та спілкування, як особливого виду діяльності людини.

 

 

Розділ  I. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СПІЛКУВАННЯ 

1. Поняття про спілкування

 

     Спілкування є одним з проявів людської сутності, особистісною формою функціонування суспільних стосунків. Воно відображає об'єктивну потребу людей жити в соціумі, об'єднуватись і співпрацювати один з одним. Водночас жодна спільна діяльність не може відбуватися без координації людських дій, узгодження цілей, обміну думками, формування внутрішнього світу людини, її свідомості, почуттів, знань, що можливе тільки завдяки спілкуванню. Отже, спілкування є невід'ємною складовою людського існування, важливою передумовою формування людини як соціальної істоти, здатної до співіснування з подібними до себе, а також необхідною передумовою розвитку суспільства.

     Постановка питання саме таким чином показує, що в процесі спілкування досягається потрібна організація, єдність і регуляція дій окремих індивідів, інтелектуальна та емоційно-чуттєва взаємодія між ними, яка сприяє формуванню спільності настроїв і поглядів, взаєморозумінню та узгодженості дій, згуртованості й солідарності, без яких неможлива жодна колективна діяльність і котрі складають культурно-комунікативну основу соціального життя суспільства.

     Логічним  підґрунтям для моделювання структури  спілкування як процесу (передавання інформації, взаємовплив, пізнання один одного, обмін результатами діяльності тощо) може бути характеристика його стосовно автономних компонентів, таких як: мета, зміст, засоби спілкування; учасники процесу, тип зв'язку, що встановлюється між ними; мотиви, потреби, ціннісні орієнтації учасників спілкування; комунікативний потенціал суб'єктів спілкування; види й форми спілкування; соціокультурна та етнопсихологічна специфіка спілкування; етико-психологічні й тендерні особливості спілкування; стилі, стратегії і тактики спілкування; результат спілкування. В цьому контексті важливо підкреслити роль середовища, в якому реалізується взаємодія. Йдеться про соціальну ситуацію спілкування, передусім про присутність інших людей під час спілкування, які змінюють цей процес. Зокрема люди комунікабельні швидко орієнтуються в будь-якій ситуації, дістають задоволення й відчувають піднесення від «роботи на публіку», а ті, що мають труднощі в налагодженні контактів, губляться, діють імпульсивно, втрачають контроль над своєю поведінкою й тим, що говорять.

     Виходячи  із ідеї єдності спілкування й  діяльності (Б. Ананьєв, О.Леонтьєв, С. Рубінштейн та ін.), під спілкуванням розуміється  реальність людських стосунків, яка  передбачає будь-які форми суспільної діяльності людей. Тобто будь-які форми спілкування належать до специфічних форм спільної діяльності. До того ж люди не просто спілкуються в ході виконання ними певних функцій, але вони завжди спілкуються під час відповідної діяльності. Отож спілкується завжди діяльна людина. Г. Андреєва вважає, що доцільним є найширше розуміння зв’язку діяльності і спілкування, коли спілкування розглядається і як аспект спільної діяльності, і як її своєрідний дериват (похідне від чогось первинного). Іншими словами, спілкування доцільно розглядати в двох планах: як аспект спільної діяльності і як її продукт (В. Слободчиков, Є. Ісаєв).

     Проблема  спілкування посідає центральне місце в психологічній концепції  Л.С. Виготського, хоч сам термін «спілкування» не дуже часто трапляється  в його працях. Основні положення його вчення можна сформувати так: спілкування, взаємодія в ранньому онтогенезі змінюють структуру психічних процесів. Таким чином воно генетично передає психічні процеси в їх кінцевому вигляді, визначає їх структуру, яка, у свою чергу, детермінує їх вияви як знову відкритих до спілкування, взаємодії, діалогу.

     У «Психологічному словнику» спілкування  визначається як «взаємодія 2-х чи більше людей, яка полягає в обміні між  ними інформацією пізнавального  чи афективно-оцінного характеру».

     Спілкування – універсальна реальність людського  буття, яка породжується і підтримується  різноманітними формами людських стосунків.

     Структурно-функціональні  можливості спілкування можна розглядати як взаємозв'язок різних рядів й рівнів (оцінюючи спілкування як важливий чинник розвитку психіки, на соціальному рівні функціонування суб'єкта «спілкування» на рівні життєдіяльності конкретної людини, на рівні розв'язанні конкретної ситуації взаємодії та ін.), враховуючи особливості соціально-психологічного середовища, соціальну ситуацію спілкування, змістовий і цільовий характер взаємодії.  

1. 2. Структура та функції спілкування 

     Під структурою (від лат. structura — розташування, порядок) об'єкта розуміють порядок стійких зв’язків між елементами об’єкта дослідження, котрі забезпечують цілісність цього феномену, тотожність самому собі в процесі зовнішніх і внутрішніх змін. З тієї самої причини, з якої важко дати вичерпне визначення спілкуванню, так само важко визначити структуру спілкування.

     Відомі  різні підходи до проблеми структури спілкування: через виокремлення рівнів аналізу цього явища, через аналіз структурних елементів спілкування в ситуаціях безпосередньої взаємодії або через перелік його основних функцій. Стосовно рівнів аналізу, то згадаємо класифікацію Б. Ломова [13], який запропонував три рівні:

     • макрорівень: спілкування являє собою складну сітку взаємозв'язків індивіда з іншими людьми та соціальними групами й розглядається як важливий аспект способу життя особи (процес спілкування вивчається в інтервалах часу, що порівнюються, зіставляються з тривалістю людського життя; при цьому акцент робиться на аналізі психічного розвитку індивіда); 
• мезарівень: спілкування розглядається як сукупність цілеспрямованих, логічно завершених контактів чи ситуацій взаємодії, які змінюються і в яких опиняються люди в процесі життєдіяльності на конкретних часових відрізках свого життя (акцент робиться на змістових компонентах ситуацій спілкування — «у зв'язку з чим» і «з якою метою»; навколо цього предмета спілкування розкривається динаміка спілкування, аналізуються вербальні й невербальні засоби, етапи спілкування);

     • мікрорівень: увага зосереджується на аналізі елементарних одиниць спілкування як взаємодії поведінкових актів (взаємодія охоплює дію одного партнера і протидію іншого, наприклад «питання — відповідь», «повідомлення інформації — ставлення до неї» тощо).

     Враховуючи складність природи спілкування, важливо розібратись у його структурі. Завдяки дослідженням учених виокремлено три взаємопов'язаних сторони спілкування:

     • комунікативну — обмін інформацією  між індивідами та її уточнення, розвиток;

     • інтерактивну — організація взаємодії  суб'єктів, які спілкуються, тобто  обмін не тільки знаннями, думками, ідеями, а й діями, зокрема при  побудові спільної стратегії взаємодії;

     • перцептивну — процес взаємного  сприймання й розуміння співрозмовників, пізнання ними одне одного.

     Г. Андреєва визначає структуру спілкування як виокремлення в ньому трьох взаємопов'язаних чинників: комунікативного (передбачає обмін інформацією між індивідами), інтерактивного (організація взаємодії між учасниками спілкування, тобто обмін не лише знаннями, ідеями, а й діями), перцептивного (процес сприймання й пізнання партнерами один одного і встановлення на цій основі взаєморозуміння) [3].