Спілкування як особливий вид діяльності людини та його значения в процессi соцiализацii людини

     Кожна людина у будь-якій ситуації грає якусь  роль. Роль — нормативна поведінка, яку оточуючі очікують від кожного, хто виконує певні соціальні функції. Та сама людина в різних ситуаціях виконує різні ролі: вдома це може бути глава сім'ї, у транспорті — пасажир, у лікарні — пацієнт, на підприємстві — робітник і та. ін. Соціальний контроль у процесах взаємодії зумовлюється соціальними очікуваннями такої поведінки від людини, яка б відповідала ситуації і обраній ролі. Наприклад, від військового очікують, що він виявлятиме дисциплінованість, зібраність у критичній ситуації, сміливість, рішучість і розсудливість.

     Спілкуючись, кожна людина намагається так  вибудувати свою поведінку, щоб вона відповідала рольовим очікуванням  партнерів. Попри це нерідко рольова  поведінка створює особливі рольові  бар'єри, що перешкоджають встановленню довірливих стосунків між людьми чи навіть призводять до виникнення міжособистісних конфліктів. Соціальна значущість конфліктів різна і залежить від цінностей, які покладено в основу міжособистісних стосунків.

     У спільній діяльності конфлікти виникають  внаслідок предметно-ділових суперечностей і розбіжностей в особистих інтересах. Конфлікт, який виникає на основі предметно-ділових суперечностей, як правило, не спричиняє розриву міжособистісних стосунків. Причиною неприязні або ворожнечі між людьми можуть бути суперечності у сфері особистих (прагматичних) інтересів або невдало підібрані засоби спілкування з партнером. Психологи розробили вже багато програм, спрямованих на попередження і вирішення конфліктів та використання їх як джерела конструктивної активності.

     Взаємодіючи, люди послуговуються різними способами впливу на партнерів. Найпоширенішими серед них є зараження, навіювання, наслідування і переконання.

     Зараження — передавання суб'єктом свого  емоційного стану іншому індивіду. Воно спостерігається під час  паніки, масових психозів.

     Навіювання характеризується вибірковим впливом на конкретну людину, яка некритично сприймає інформацію.

     Наслідування  виявляється в повторенні людиною  зразків поведінки, що демонструє її оточення. Прикладом наслідування є  дотримання моди.

     Переконання — вплив на партнера по спілкуванню за допомогою доказів і аргументів.

     Ефективність  спілкування залежить не тільки від  засобів впливу на партнера, а й  від стилю спілкування — характерного способу встановлення і розвитку контактів. Найпоширенішими є авторитарний, демократичний і суперечливий стилі. Авторитарний стиль характеризується ігноруванням думки партнера і нав'язуванням своїх поглядів. Демократичний стиль пов'язаний із застосуванням таких засобів спілкування, які викликають у співрозмовника позитивне ставлення до повідомлення. Суперечливий стиль — це нестійка тактика спілкування, що містить елементи різних стилів. Суспільна практика свідчить, що найбільшого впливу на співрозмовника досягають за демократичного стилю спілкування. 

      ВИСНОВКИ 

     ВИСНОВОК 1. Отже, на основі теоретичного аналізу поняття «спілкування», можна зробити наступні висновки.

     Спілкування – складний процес взаємодії між  людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Суб'єктами спілкування являються живі істоти, люди. Найважливішими видами спілкування у людей є вербальне та невербальне спілкування, які розрізняють за змістом, за метою, за засобами. Людське спілкування завжди лежало в основі соціально буття, проте прямим об’єктом психологічного і соціального аналізу воно стало тільки в ХХ ст. В психології спілкування визначається як взаємодія двох чи більше людей, що складається в обміні інформації пізнавального чи емоційно-оцінювального характеру. Процес спілкування вивчали такі вчені, як: А.Н. Леонтьєв, Г.М. Андреєва, Л.С. Виготський, Б.Ф. Ломов та ін. 

     ВИСНОВОК 2. Щодо «соціалізації», то цей термін у гуманітарні науки прийшов з політекономії, де його первинним значенням було «усуспільнення» землі, засобів виробництва. Автором терміну «соціалізація» стосовно людини, очевидно, є американський соціолог Ф. Р. Гіддінгс, який в 1887 р. в книзі «Теорія соціалізації» спожив його в значенні, близькому до сучасного, - «розвиток соціальної природи або характеру індивіда, підготовка людського матеріалу до соціального життя». До середини XX в. соціалізація перетворилася на самостійну міждисциплінарну область досліджень. Сьогодні проблему соціалізації або її окремі аспекти вивчають філософи, етнографи, соціологи, психологи, кримінологи, представники інших наук. Так, представники біхевіоризму і необіохіверизму (Б. Скінер, А. Бандура, В. Уолтерс) розглядають соціалізацію як процес соціального навчання. П. Бергер і Т. Лукман розглядають соціалізацію як «всебічне і послідовне входження індивідів об'єктивний світ суспільства чи в окрему його частину. В цьому входженні вони розмежовують первинну соціалізацію, яку людина проходить в дитинстві і стає членом суспільства, та вторинну соціалізацію, завдяки чому індивід уже включається в нові частини суспільства». Перші наукові позиції щодо соціалізації з'явилися в радянський період в кінці 60-х років. Б.Д. Паригін тлумачить соціалізацію як «входження в соціальне середовище, пристосування до неї, засвоєння певних ролей і функцій, які слідом за своїми попередниками повторює кожен окремий індивід протягом всієї історії формування і розвитку». 

     ВИСНОВОК 3. Соціалізація людини в сучасному світі, маючи більш менш явні особливості в тому або іншому суспільстві, в кожному з них володіє поряд загальних або схожих характеристик. Соціалізація являє собою процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством. Багато психологів і соціологів підкреслюють, що процес соціалізації продовжується протягом усього життя людини, і стверджують, що соціалізація дорослих відрізняється від соціалізації дітей декількома моментами. Соціалізація дорослих скоріше змінює зовнішню поведінку, у той час як соціалізація дітей формує ціннісні орієнтації. Соціалізація дорослих розрахована на те, щоб допомогти людині набути визначені навички, соціалізація в дитинстві в більшій мірі має справу з мотивацією поведінки.

     Отже, соціалізація – акумулятивний процес, у ході якого накопичуються соціальні навички. 

     ВИСНОВОК 4. Спілкування тісно пов'язане з діяльністю. Будь-яка форма спілкування виступає як форма спільної діяльності, люди завжди спілкуються в процесі певної діяльності. Поєднання діяльності однієї людини з діяльністю інших людей утворює спільну діяльність. Спілкування може розглядатися як сторона, умова діяльності або як окремий вид діяльності. Але зв'язок спілкування й діяльності полягає саме в тому, що завдяки спілкуванню діяльність організується. Розбудова плану спільної діяльності вимагає від кожної людини розуміння мети діяльності, засобів реалізації, розподілу функцій для її досягнення. Специфіка спілкування в процесі діяльності полягає у створенні можливості організації та координації діяльності її окремих учасників. У спілкуванні відбувається збагачення діяльності, розвиваються й утворюються нові зв'язки та стосунки між людьми.

      Список використаної літератури: 

1. Алексєєнко, Т. Ф. Суть соціалізації особистості  як соціального явища / Науково-методичний посібник / Т. Ф. Алєксєєнко. - Київ, 2007
2. Ананьев, Б.Г. Человек как предмет познания / Б.Г. Ананьев. Л.: изд-во Ленингр. ун-та, 1968. - 339 с.
3. Андреева Г.М. Социальная психология / Г.М. Андреева. М.: Наука, 2000. - 260 с.
4. Андрущенко В.П., Бех В.П., Лукашевич М.П. Соціальна робота. Книга І. ¾ К.: УДЦССМ, 2001. ¾ 344 с.
5. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. — М.: Изд-во МГУ, 1982. — 199с.
6. Бодалев А.А. Личность и общение: Избранные труды. — М.: Педагогика, 1983. — 271 с.
7. Большой   психологический    словарь / Под    ред.    Б.Г. Мещерякова, В.П. Зинченко. СПб.- М., 2003. – 593с.
8. Выготский Л.С. Собр. соч.: В 6 т. Т. IV. М., 1984.
9. Калайков, И.Д. Цивилизация и адаптация / И.Д. Калайков. М., 1984. -186 с.
10. Капська А.Й. Соціальна педагогіка: Підручник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 256 с.
11. Леонтьев А. А. Общение как объект психологического исследования // Методологические проблемы психологии / Отв. ред. Е. В. Шорохова. — М.: Наука, 1975. — 295 с.
12. Леонтьев А.А. Психология общения. Тарту. Изд-во Тарт. ун-та, 1974
13. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии / Отв. ред. Ю. Забродин. - М.: Наука, 1989. - 449 с.
14. Ломов Б.Ф. Спілкування і соціальна регуляція поводження індивіда // Психологічні проблеми соціальної регуляції поводження, - М., 1986.
15. Мухина В.С. Проблеми генезиса особистості. – М., 1985
16. Немов Р.С. Психологія: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. Заведений. Книга 1: Основи загальної психології / М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. 688 с.
17. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Підручник. –К.,2004.- 536с.
18. Паригін Б. Д. Соціальна психологія як наука. М.: Думка, 1965. 303 с.
19. Парыгин Б. Д. Социальная психология. Проблемы методологии, истории и теории / ИГУП. - СПб.: ИГУП, 1999. - 134 с.
20. Ребер, А. Большой толковый психологический словарь : в 2 т. Т. 1 / А. Ребер ; пер. с англ. – М. : Вече, АСТ, 2000
21. Социология. Словарь-справочник. – М.: 1990
22. Соціальна робота. Книга І./ Андрущенко В.П,. Бех В.П., Лукашевич М.П.- К.: УДЦССМ, 2001.
23. Спілкування й оптимізація спільної діяльності. Під ред. Андрєєвої Г.М. і Яноушека Я. М., МГУ, 1987
24. Хараш А.У. К определению задач и методов социальной психологии в свете принципа деятельности. // Теоретические и методологические проблемы социальной психологии. М., 1977.