Теорії емоцій в психології

                                                                                                                 таблиця 2.1

                                                                     продовження таблиці  2.1

                                                                             продовження таблиці  2.1

продовження таблиці  2.1

          Є науковці які приписують базовим емоціям й інші характеристики. Очевидно, що базовими можна називати ті емоції, які мають глибокі філогенетичні коріння, тобто є не лише в людини, а й у тварин. С. Шевальє-Скольніков справедливо вказує, що способи емоційного вираження свідчать про фундаментальність емоції лише в тому разі, якщо простежується їхнє філогенетичне походження, а й тоді, якщо є експресивна подібність вираження емоції в міміці в людини та в інших приматів. Тому такі дискретні емоції, властиві лише людині, як сором і провина, до них не належать. Навряд чи можна назвати емоціями також  інтерес і сором´язливість [2].  На думку Є.П. Ільїна, не заперечуючи мотиваційного значення емоцій, важко погодитися з К. Ізардом у тому, що емоції є основною мотиваційною системою організму та як фундаментальні особистісні процеси надають змісту і значення людському існуванню. Мотивація набагато складніша, ніж це уявляє К. Ізард, й емоції є лише одним з мотиваторів, які впливають на ухвалення рішення й поведінку людини [2].       Як пише П. В. Симонов про інформаційні емоції, вони сприяють пошуку нової інформації за рахунок підвищення чутливості аналізаторів (органів відчуттів), а це, у свою чергу, зумовлює реагування на розширений діапазон зовнішніх сигналів і поліпшує видобування інформації з пам´яті. Внаслідок цього під час розв´язання завдання може бути використано малоймовірні або випадкові асоціації, які в спокійному стані не розглядалися б. Отже, підвищуються шанси досягнення мети. Хоча реагування на розширене коло сигналів, корисність яких ще невідома, є надлишковим і незакономірним, воно запобігає пропуску дійсно важливого сигналу, ігнорування якого може коштувати життя.     Усупереч твердженням Симонова люди відчувають радість і при очікуваному успіху, тобто при задоволенні своїх потреб (бажань). А це означає, що головне у виникненні емоцій - не брак або надлишок інформації, якою володіє людина, і навіть не наявність потреби, а значущість її задоволення для суб´єкта. У деяких випадках наявність соціальної потреби (необхідності щось робити) і відсутність для цього можливостей не лише не спричинить негативну емоцію, а викличе позитивну емоцію. Досить згадати, як радіють школярі, коли через хворобу вчителя зривається урок. І зовсім інакше поставилися б школярі до зриву уроку в тому разі, якби йшлося про консультації до майбутнього іспиту.         І. Павлов говорив: «Мені видається, що часто важкі почуття при зміні звичайного способу життя, при припиненні звичних занять, при втраті близьких людей, не кажучи вже про розумові кризи й ламання вірувань, мають свою фізіологічну підставу значною мірою саме в зміні, у порушенні старого динамічного стереотипу та у труднощах встановлення нового» [2]. Звичайно, ламання стереотипу може бути причиною негативних емоцій, але це причина, а не фізіологічний механізм емоційного реагування.     Додонов Б. І. порівняв висловлювання П. В. Симонова, з найвищими представниками радянської психологічної науки. У першому випадку Симонова з Леонтьєвим, у другому - з Рубінштейном, у третьому теорію Симонова з теорією П.К. Анохіна [16].         1) Симонов.  "Оскільки позитивна емоція свідчить про наближення задоволення потреби, а негативна емоція - про видалення від нього, суб'єкт прагне максимізувати (підсилити, продовжити, повторити) перший стан і мінімізувати (послабити, перервати, запобігти) другий. Цей гедоністичний принцип - мінімізації, рівно застосовуваний до людини і тварин...." [17]. Леонтьєв. " Особливе місце в теорії мотивів діяльності займають відкрито гедоністичні концепції, суть яких полягає в тому, що всяка діяльність людини нібито підкоряється принципу максималізації позитивних і мінімалізації негативних емоцій....саме у гедоністичних концепціях як у фокусі лінзи зібрані усі ідеологічно збочені уявлення про сенс існування людини, про його особу" [18].         2) Симонов. "....Емоції по суті відбивають величину і вірогідність задоволення цієї потреби в даний момент" [19].  Рубінштейн. "....почуття людини не опреділимі співвідношенням з ізольовано узятими потребами, а обумовлені відношенням до  особи в цілому. Визначаючись співвідношенням ходу дій, в які залучений індивід, і його потреб, почуття людини виражають будову його особи..." [20].         3) Порівняння теорій Симонова і Анохіна. " Відповідь на питання про відношення теорії Симонова  до теорії Анохина можна сформулювати дуже чітко: "Інформаційна теорія емоцій" представляє узагальнення ширшого масштабу, куди біологічна теорія Анохина входить в якості окремого випадку" [17].            П’ятницька-Позднякова Ірина Станіславівна писала про теорії емоцій. Протягом багатовікової історії вивчення емоцій виникали різні теорії, що в деяких випадках є суперечливими, а іноді взаємновиключними [21].    Вона розділяє теорії емоцій на три групи. До першої групи належать праці: М.Ф. Мейєр, Є. Даффі, Дж. Грей, М. Бентлі, в яких автори відмовляють терміну «емоція» в будь-якому науковому значенні.   Другу групу складають роботи, в яких визнається існування проблеми емоцій, але розкриваються , переважно, їх фізіологічні аспекти. Подібні фізіологічні теорії намагалися пояснити природу емоцій одиничним судженням, що спиралося на будь-який фізіологічний процес (М. Арнольд, Р. Бард, Е. Гільгорн, Дж. Луф-борроу та ін.). Так, вивчаючи роль периферичних реакцій емоцій німецькі дослідники В. Джеймс і Г. Ланге побудували так звану фізіологічну теорію, згідно з якою емоція – це «усвідомлення тілесного збудження, що ми відчуваємо безпосередньо після сприймання факту, який це збудження викликає»[22]. Таким чином причиною емоційного переживання виступає не та чи інша подія, а фізіологічні зміни, що нею викликані.           Нейрофізіологічні дослідження психіки стали фундаментом психологічних теорій емоцій. Можна з великою долею впевненості сказати, що не існує абсолютно точної відповідності між змінами в нервовій системі і тими станами, яких ми зазнаємо і описуємо як емоції. За визначенням К. Ізарда, емоція – «це складний процес, що має нейрофізіологічний, нервом’язовий (мімічна діяльність) і феноменологічний (переживання) аспекти» [2].            У працях П.К. Анохіна, П.В. Симонова та ін. емоції розглядаються як комплексна, психофізіологічна проблема. Так на думку П.К. Анохіна емоції є пристосувальним чинником у житті тваринного світу. Зважаючи на те, що емоції не могли б зберегтися у процесі еволюції та розвинутись до найтонших проявів, що спостерігаються у людини, автор пов’язує негативний емоційний стан із виникненням органічних потреб. Позитивний емоційний стан виникає тоді, коли зворотня інформація від «результатів дії, що відбувалась, найточнішим чином відображає всі компоненти позитивного результату і тому співпадає з апаратом акцептора дії» [23].  Отже «біологічна теорія емоцій» П.К. Анохіна розглядає пристосувальну роль емоційних переживань в організації поведінки особистості.     Відповідно до інформаційної теорії П.К. Симонова: «емоція є відображенням мозком людини….певної актуальної потреби (її якості і величини) та вірогідності її задоволення, яку суб’єкт мимоволі оцінює на основі природженного або раніше набутого досвіду» [17]. Дослідник вважає, що ймовірність реалізації інформації, достатньої для досягнення мети на рівні антипатії, служить основою позитивних емоцій й тим самим наголощує на важливості когнітивного компоненту в організації емоцій людини.   Третю групу складають праці, в яких досліджується феноменологія емоцій. К. Кайзерлінг у праці «La vie Intime» (Інтимне життя) охарактеризував людську душу, як «організм почувань і емоцій»: «Якщо людина – істота, що головним чином відчуває, то всякий поступ, який зменьшує чуттєвість людини або калічить її, - це хибна дорога, що веде до втрати людського образу» [24].        Т.С. Кириленко писав про головне призначення емоцій – це їх оціночна функція, пов’язана з виділенням актуально значимого в предметі, явищі, світі; оцінити – це значить співвіднести з мірою, яка належить особистості. Оцінюючи, виділяючи значиме, особистисть не лише пристосовується, адаптується до своєї міри, вона створює нові, розвиваючи, творячи сама себе [4].              Отже, динаміка уявлень про емоції зазнала суттєвих змін – від повного заперечення і суто фізіологічної обумовленості до визнання. Безумовною перевагою роглянутих поглядів є те, що, спираючись на багатий феноменологічний матеріал, вони дозволили виділити змістовну наповненність емоцій і сприяти розвитку багатьох сучасних уявлень про емоційну сферу особистості. 

          2.2 Методи вивчення емоцій

          Згідно з принципом диференціації емоцій може бути виділений ряд окремих емоцій на підставі особливостей нейрофізіологічних субстратів, мімічних комплексів і пережівательно-мотиваційних характеристик. Кожна з цих емоцій впливає на процеси та дії людей специфічним чином. Принцип взаємодіючих компонентів емоції припускає, що компоненти емоції, володіючи певним ступенем незалежності, взаємодіють один з одним. Розгляд будь-якого одиничного компонента недостатньо для опису емоції. Принцип утворення емоційних комплексів вказує на те, що одна емоція може викликати іншу і що емоції часто виникають в комплексах або комбінаціях [1].

          Принцип емоційної комунікації свідчить про те, що виразний компонент емоції є джерелом сигналів, надзвичайно важливих у соціальних взаємодіях. Принцип полегшення особистісного розвитку за допомогою емоцій та емоційної прихильності стверджує, що емоції відіграють критичну роль у формуванні міжособистісних зв'язків. Принцип алаптивності показує, що кожна окрема емоція може сприяти адаптивній дії.

          Принцип взаємодії передбачає, що емоційна система взаємодіє з когнітивними системами і діями. Гармонійна взаємодія підсистем полегшує ефективне функціонування. Принцип емоційного зараження вказує на те, що в багатьох ситуаціях емоція передається від однієї людини до іншої. Принцип саморегуляції демонструє те, що будь-який компонент емоції або будь-яка підсистема, що взаємодіє з емоцією, є потенційно засобом емоційного контролю.

          Існують методи для вивчення кожного компонента емоції, хоча деякі методики дають надійні дані про всі компоненти відразу, або про емоції як про ціле. Метод хірургічних вилучень і руйнувань втрачає свою популярність у вивченні нейрофізіологічного компонента, так як прогрес технології робить можливим більш тонкий прийом - вживлення мікроелектродів. В області психофізіології багатообіцяючою і володіє великими можливостями виглядає електроміографія різних афективних станів. Або існує природне спостереження як метод вивчення емоційних виразів в реальній життєвій ситуації містить великі можливості для розуміння виразів у різних соціальних ситуаціях.

           Чимало методик розроблено для вивчення емоційного переживання чи феноменології емоцій. Вони за потребою грунтуються на самозвіті, і тому при їх застосуванні необхідні взаємний інтерес і співробітництво випробуваного й експериментатора.

         Отже, вивчення ємоцій може відбуватися на будь-якому рівні, відповідному одному з компонентів емоційного процесу. Методи і прийоми дослідження диктуються найбільшою мірою тим, який з компонентів вивчається.  

ВИСНОВКИ

                      Проблема емоцій актуальна й сьогодні. У результаті аналізу та порівняння основних підходів до дослідження емоцій можна зробити такі висновки: При цилісному визначенні емоції  треба брати до уваги такі аспекти: пережите або усвідомлене відчуття емоції; процеси, що відбува-ються в нервовій, ендокриній, дихальної, травної та інших системах організму;  піддаються спостереженню виразні комплекси емоції, зокрема ті, що відображаються на обличчі.         Таким чином, по-перше, в цілому люди знають, що саме призвело до появи тих чи інших емоцій, проте вчені не приходять до згоди щодо того, як саме виникає емоція; по-друге емоції виникають як узагальнена чуттєва реакція у відповідь на різні за характером екзогенні та ендогенні сигнали, які зумовлюють певні зміни у фізіологічному стані організму – породжують у свідомості людини не образи предметів і явищ, а переживання; по-третє емоції у людей різного віку тісно пов’язують зі здоров’ям,  емоційні стани впливають на усі сфери життєдіяльності.        В рамках даної курсовой  результат порівняльного аналізу такий:   1) як правило, теорії емоцій мало що можуть сказати про роль емоцій у розвитку особистості і про їх вплив на думку і дію.       2) більшість дослідників емоцій було пов'язано лише з одним з компонентів емоційного процесу. Хоча деякі теорії розробляють окремі аспекти взаємовідносин емоції і розуму, дій і особистості.     Протягом багатовікової історії вивчення емоцій виникали різні теорії, що в деяких випадках є суперечливими, а іноді взаємновиключними.  Теорії емоцій можна розділити на групи. До першої групи належать праці : Є. Даффі, Дж. Грей в яких автори відмовляють терміну «емоція» в будь якому науковому значені.           Другу групу складають роботи, в яких визнається існування проблеми емоцій, але розкриваються , переважно, їх фізіологічні аспекти. Подібні фізіологічні теорії намагалися пояснити природу емоцій одиничним судженням, що спиралося на будь-який фізіологічний процес (М. Арнольд, Р. Бард). Так, вивчаючи роль периферичних реакцій емоцій німецькі дослідники В. Джеймс і Г. Ланге побудували так звану фізіологічну теорію, згідно з якою причиною емоційного переживання виступає не та чи інша подія, а фізіологічні зміни, що нею викликані. Інші дослідження психіки в рамках нейрофізіології можуть стверджувати, що не існує абсолютно точної відповідності між змінами в нервовій системі і тими станами, яких ми зазнаємо і описуємо як емоції .       Емоції розглядаються як комплексна, психофізіологічна проблема у працях П.К. Анохіна, П.В. Симонова та ін.. Так на думку П.К. Анохіна емоції є пристосувальним чинником у житті тваринного світу. Отже «біологічна теорія емоцій» П.К. Анохіна розглядає пристосувальну роль емоційних переживань в організації поведінки особистості. Дослідник Симонов вважає, що ймовірність реалізації інформації, достатньої для досягнення мети, служить основою позитивних емоцій й тим самим наголошує на важливості в організації емоцій людини.          Отже, динаміка уявлень про емоції зазнала суттєвих змін – від повного заперечення і суто фізіологічної обумовленості до визнання. Безумовною перевагою роглянутих поглядів є те, що, спираючись на багатий феноменологічний матеріал, вони дозволили виділити змістовну наповненність емоцій і сприяти розвитку багатьох сучасних уявлень про емоційну сферу особистості.         Головне призначення емоцій (Т.С. Кириленко) – це їх оціночна функція, пов’язана з виділенням актуально значимого в предметі, явищі, світі; оцінити – це значить співвіднести з мірою, яка належить особистості. Оцінюючи, виділяючи значиме, особистисть не лише пристосовується, адаптується до своєї міри, вона створює нові, розвиваючи, творячи сама себе. Аналіз літературних джерел показав, що існують теоретичні медоди дослідження емоцій. Є методи для вивчення кожного компонента емоції, хоча деякі методики дають надійні дані про всі компоненти відразу, або про емоції як про ціле. Метод хірургічних вилучень і руйнувань втрачає свою популярність у вивченні нейрофізіологічного компонента, так як прогрес технології робить можливим більш тонкий прийом - вживлення мікроелектродів. В області психофізіології багатообіцяючою і володіє великими можливостями виглядає електроміографія різних афективних станів. Інший - це природне спостереження, як метод вивчення емоційних виразів в реальній життєвій ситуації містить великі можливості для розуміння виразів у різних соціальних ситуаціях. Чимало методик розроблено для вивчення емоційного переживання чи феноменології емоцій. Ці методики за потребою грунтуються на самозвіті, і тому при їх застосуванні необхідні взаємний інтерес і співробітництво випробуваного й експериментатора.           Отже, вивчення емоційної сфери та ролі емоцій в організації поведінки людини займає важливе місце у житті. Дослідження емоцій може відбуватися на будь-якому рівні, відповідному одному з компонентів емоційного процесу. Методи і прийоми дослідження диктуються найбільшою мірою тим, який з компонентів вивчаєтся. На сьогоднішній день проблема емоцій залишається невивченою до кінця. Багато що ще необхідно зробити як на теоретичному, так і на емпіричному уровнях.