Інженерна психологія

Групова діяльність передбачає наявність організаційної структури, побудованої за ієрархічним  принципом: наявність керівника, що здійснює координуючі та цілепокладаючі функції і виконавців, що вирішують локальні завдання управління. Мета групової діяльності: забезпечити діяльність системи. Управління групою припускає наявність адміністратівної системи, яка здійснюється за допомогою систем комунікації і є додатковим фактором, що впливає на поведінку оператора в процесі виконання задачі управління. Наявність високої концентрації влади у керівника призводить до особливих форм управління у формі наказу. Завдання керівника зводиться до створення обстановки, в якій оператори системи будують свою поведінку в найбільш раціональному вигляді. При цьому вирішуються конфлікти, метушня в процесі діяльності, знімається невизначеність, пов'язана з недостатньою інформацією, раціонально розподіляються ресурси системи. Планування та створення організаційних структур виходить в сферу інженерної психології в її класичному варіанті і керується в основному засобами соціальної психології. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Специфіка  контролю стану оператора.

 

Відносно до задач інженерної психології під станом людини-оператора, що виконує певну задачу, звичайно розуміють комплексну характеристику внутрішніх можливостей успішного розв’язання цієї задачі. Як правило, така характеристика є багатокомпонентною і являє собою набір показників, що описують множинність фізіологічних і психічних параметрів, які варіюють у доволі широких межах не тільки у різних людей, але і у однієї конкретної людини в різні моменти часу.

Всі стани оператора можуть бути розбиті на два характерних  види – сприятливі і несприятливі для виконання деякої діяльності.             

У першому випадку реакція  організму на змінні умови роботи носить характер адекватної мобілізації, тобто зміни в стані оператора є закономірною реакцією на дії даних факторів і обумовлюють нормальну ефективність його роботи. Найістотнішим зі сприятливих станів є в загальному випадку стан оптимальної працездатності. Найхарактернішими для діяльності оператора його окремими випадками є стани уваги і готовності до екстрених дій.

У другому випадку зміни  в стані оператора виходять за межі встановленої норми. Така реакція організму супроводжується вираженими порушеннями працездатності людини. До числа несприятливих станів операторів відноситься втома і емоційна напруженість. Наявність цих станів (незважаючи на те, що оператор вольовим зусиллям, мобілізацією резервних можливостей може підтримувати високий рівень діяльності) свідчить або про його недостатню підготовленість, або про порушення режиму праці та відпочинку.

В залежності від поставленої  мети контроль стану оператора може бути дослідницьким, констатувальним  і прогнозувальним.         

Дослідницький контроль застосовується для перевірки адекватності висунутих інженерно-психологічних рішень, вибору найкращого варіанта.            

На основі результатів  такого контролю, що проводиться в  процесі інженерно-психологічного експерименту, робиться висновок про доцільність чи недоцільність впровадження у практику даної інженерно-психологічної розробки.             

Констатувальний контроль застосовується для перевірки готовності оператора до виконання даної діяльності (чергування, виїзду в рейс тощо).            

Прогнозний контроль проводиться  з метою передбачення виникнення в оператора небажаних станів, які можуть стати причиною зниження ефективності його діяльності. Такий контроль необхідний у тих випадках, коли оператор виконує особливо відповідальні функції і його помилка чи зволікання можуть призвести до серйозних наслідків.

Тому виникає задача передбачити  ці небажані стани раніше, ніж це відбилося на результатах діяльності оператора, і вжити необхідні заходи для запобігання настання таких станів. Для цього потрібно враховувати особистісні якості оператора, задля створення умов для високої продуктивності взаємодії та безпеки праці [22; C.46-47].

Основними соціальними якостями працівника, які необхідно враховувати  при створенні безпечних умов праці, є: ставлення до роботи; контакти з товаришами, керівництвом та іншими людьми; соціально-політичні, соціально-економічні та побутові фактори; рівень спілкування; рівень освіти і культури; стан здоров'я; рівень задоволеності своєю працею; інше.

Найбільш важливими виробничими  якостями працівника, які впливають  на безпеку праці, є стаж та досвід роботи. Стаж роботи взагалі пов'язаний із віком працівника. На основі аналізу  різних досліджень зроблено висновок: найбільш значний вплив на безпеку  праці справляє стаж роботи, а не вік працівника. Безпечні дії працівника, створення небезпечних ситуацій можуть бути обумовлені недостатністю  знань, роботою не за спеціальністю, зміною характеру або умов праці  добре знаної професії [10; C.78-79].

Для зменшення дії психофізіологічних чинників небезпеки в процесі  праці необхідно враховувати  індивідуальні якості працюючого, оскільки помилки на виробництві, а також нещасні випадки є наслідком зіткнення якостей людини з особливостями конкретної професійної діяльності. З метою поліпшення безпеки і захисту здоров'я працівників під час роботи необхідно проводити професійний психофізіологічний відбір для широкого кола професій [6; C.44-45].

Можливості людини протистояти  небезпеці визначаються ступенем її мотивації до праці і до її безпеки. Мотиви є тим психологічним фактором, який визначає, чому людина в даній  ситуації діє тільки так, а не інакше. Тому для розуміння причин, які  спонукають людей свідомо йти  на порушення правил безпеки, наражаючись  при цьому на небезпеку, необхідно, насамперед, розкрити мотиви такої  поведінки.У процесі праці проявляються, в основному, мотиви вигоди та безпеки.

Мотив вигоди проявляється в отриманні нагороди за результати праці. Сюди входять матеріальна (заробітна  плата, премія) і соціальна вигода (самоствердження, престиж, професійна гордість). Дуже важливо, щоб працівників  систематично інформували про результати їх праці і щоб ця інформація була своєчасною.

Мотив безпеки проявляється у прагненні уникнути небезпеки, яка виникає в процесі праці. Під небезпекою слід розуміти не тільки виробничі небезпеки, які загрожують здоров'ю та життю працівника, а  й соціальні (зменшення заробітку, позбавлення премії, пониження в  посаді, втрата авторитету, поваги тощо).

До безпечної роботи людину спонукає, перш за все, мотив самозбереження - прагнення зберегти себе від дії  небезпек праці [29; C.74]. Однак немалу роль тут відіграють і соціальні мотиви: прагнення підтримати свій авторитет, справити гарне враження на керівництво і товаришів по роботі, тому що люди, які нехтують правилами безпеки, соціально осуджуються і караються. 
Мотив характеризується силою дії, яка відображає ступінь усвідомленості та ясності об'єкта мотивації. Наприклад, якщо працівник недостатньо чітко уявляє небезпеку своєї праці, а тому недостатньо ясно усвідомлює важливість засобів захисту та правил безпеки, то сила його мотивації щодо використання цих засобів і виконання правил безпеки буде невисокою, результат його поведінки в даній праці буде визначати не мотив безпеки, а інші мотиви.  
З точки зору безпеки праці, особливої уваги заслуговує так званий конфлікт мотивів. Особливий інтерес викликає конфлікт між мотивом вигоди та мотивом безпеки праці, коли бажання заробити більше переважає над прагненням уникнути небезпечної ситуації [13; C.30].

В залежності від застосовуваних методів контроль стану  проводиться за зміною фізіологічних, психологічних чи біохімічних показників.

Фізіологічні показники  характеризують ступінь напруженості організму і не завжди дозволяють визначити працездатність оператора, а тим більше прогнозувати її зміни.  Їх використання вимагає застосування складної апаратури для реєстрації та обліку змін в організмі людини.            

Психологічні показники (пам’ять, увага, емоційно-вольова сфера  тощо) більш тісно корельовані  з результатами діяльності, ніж фізіологічні.

Це зв’язано з їх регулювальною  функцією в діяльності.

Біохімічні показники (склад  крові тощо) можуть давати інформацію про ступінь напруженості оператора, виникнення стресових станів тощо.

Проте в практиці інженерно-психологічних  досліджень вони використовуються рідко із-за важкості отримання і реєстрації цих показників безпосередньо в процесі трудової діяльності [7; C.85-86].

В залежності від способу  впливу на оператора для отримання  сигналів про його стан методи контролю можна використати як при природних, так і при штучних діях середовища. У першому випадку сигнали стану оператора знімаються при виконанні ним основної діяльності. У другому випадку для отримання сигналів про стан оператора основна діяльність призупиняється і в цей час він тестується. В цей же час проходить і знімання сигналів стану оператора. Прикладом методу з штучною дією є майже всі психологічні тести.

І, нарешті, в залежності від способу отримання сигналів методи контролю стану оператора можуть бути контактними і безконтактними. При контактних методах для отримання сигналів стану оператора до тих чи

інших ділянок тіла оператора  кріпляться датчики. При безконтактних  методах сигнали стану природним шляхом утворюються при виконанні або самої діяльності, або ж при обробці тестового завдання.

До методів і систем контролю пред’являються такі вимоги:

-      відсутність наслідків (впливу на результати роботи оператора);

-      мала інерційність (отримання результатів контролю повинно

здійснюватися в реальному масштабі часу);

 

Вид конторолю	Показник контролю	Рекомендовані методи контролю
		Спосіб дії	Спосіб отриман-ня сигналів
Дослідницький	Будь-який	Будь-який	Будь-який
Констатувальний	Фізіологічний Психологічний	Штучний	Будь-який
Прогнозний	Психологічний	Природний	Безкон-тактний

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рекомендації  для вибору методів контролю стану  оператора

 

-      висока завадостійкість, достовірність, інформативність і безперервність (для прогнозного контролю).

Кожний з розглянутих  видів і методів контролю має  свої переваги і недоліки, які мають  бути враховані у процесі здійснення контролю стану оператора. Також  в даному процесі важливу роль займає самоконтроль оператора.  В інженерній психології самоконтролю надається велике значення як механізму боротьби з помилками операторів і відповідно підвищенню надійності їх праці. Значення самоконтролю можна розглянути на прикладі діяльності оператора радіолокаційної станції. Для ефективного вирішення завдання з виявлення мети йому виявляється недостатньо інформації, яку він отримує за час одного огляду локатора. Щоб зменшити ймовірність помилкової тривоги і прийняти остаточне рішення про виявлення мети, оператори звертаються до самоконтролю, який проявляється у проведенні кількох оглядів для підтвердження сигналу мети в одному і тому ж місці екрану.

Однак для того, щоб самоконтроль був ефективним, оператору необхідно  в «повному часу діяльності» виділити деякий резерв часу для контролю власних  дій. Ефективність самоконтролю залежить також від ступеня його повноти.

Самоконтроль в діяльності оператора може бути інструментальним і неінструментальним. У першому випадку він здійснюється з застосуванням спеціальних технічних засобів. У другому випадку самоконтроль здійснюється без застосування спеціальних технічних засобів, тобто шляхом візуальної або уявної перевірки правильності виконуваних дій і т. д. Однак в обох випадках важливо привчити оператора до проведення самоконтролю, до включення його в якості обов'язкового етапу в структуру діяльності оператора . При інструментальному самоконтролі це досягається застосуванням відповідних схемних рішень (наприклад, в приладах введення інформації з регістру може бути видана тільки після попереднього натискання кнопки «Контроль»). При неінструментальном самоконтролі оператора потрібно відповідним чином готувати до необхідності здійснення самоконтролю [18; C.89-90].

Істотним психологічним  чинником, що впливає на надійність оператора, є, типологічні властивості  нервової системи. Ці властивості були вивчені І.П. Павловим, а в подальшому уточнено і конкретизовано Б.М. Тепловим, В.Д. Небиліцин. До основних властивостей нервової системи відносяться сила, динамічність, лабільність і рухливість нервових процесів.

Сила нервової системи  характеризується витривалістю нервових клітин, тобто їх здатністю витримувати тривале або дуже сильна напруга, не переходячи в позамежне гальмування. Під динамічністю нервової системи розуміється швидкість утворення умовних рефлексів, тобто здатність нервової системи до навчання. Основним змістом динамічності є легкість і швидкість, з якою генеруються нервові процеси в ході утворення умовних рефлексів. Лабільність - властивість нервової системи, пов'язане зі швидкістю виникнення, перебігу і припинення нервового процесу; вона визначає швидкість виникнення і припинення викликаються подразником циклів збудження. Рухливість нервових процесів характеризується швидкістю протікання нервових процесів; вона визначає здатність до швидкої зміни одного нервового процесу іншим, до зміни збудження гальмуванням і навпаки. Рухливість нервових процесів визначає таку інтегральну характеристику як швидкість обробки інформації та швидкісні параметри процесу прийняття рішення.