Принципи лікування при радіаційному ураженні

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Миколаївський національний аграрний університет

 

Кафедра ветеринарії,

якості та безпечності  продукції

 

 

Реферат з дисципліни:

„ Радіобіологія “

на тему:

„Принципи лікування при радіаційному ураженні “

 

 

 

Підготувала:

 студентка групи Т2/3

Бричук А.В.

Перевірив:

доцент кафедри 

Давиденко В.М.

 

 

 

 

Миколаїв

2013

План

ВСТУП 4

2. Клінічні  ознаки 8

3. Лікування 10

4. Деконтамінація  у відділені невідкладної допомоги 14

5. ДЕЗАКТИВАЦИЯ  на до госпітальному етапі 16

6. ДИЛЕМА  ЕВАКУАЦІЇ 17

7. РОЗМІЩЕННЯ  ПОСТРАЖДАЛИХ У ГОСПІТАЛІ 18

8. ОСОБЛИВІ  АСПЕКТИ РАДІАЦІЙНИХ КАТАСТРОФ 20

ЛІТЕРАТУРА 21

 

ВСТУП

Існування радіації викликає серйозну тривогу у населення. Ми не могли бачити, чути, відчувати  або відчувати радіацію, поки вона не привернула нашу увагу під час  подій, що мали місце в Ісландії в 1979 році. А 26 квітня 1986 року в Радянському  Союзі сталася найважча в історії  катастрофа внаслідок вибуху і пожежі на четвертому блоці атомної станції  в Чорнобилі.

За кількістю радіоактивного викиду в атмосферу і площі  забруднення навколишнього простору, по віддалених наслідків, кількістю  гострих уражень і числу загиблих аварія в Чорнобилі стала найбільш значною ядерною катастрофою  з часів атомного бомбардування  Хіросіми і Нагасакі.  
У цій главі коротко викладаються фізичні основи радіації, наводяться дані про її найбільш частих джерелах і про вплив радіації на тканині, описуються ознаки і симптоми радіаційного ураження, а також оцінка і лікування подібних поразок.  
 
1. Патофізіологія

Радіація може класифікуватися  як іонізуюча інеіонізуюча. Іонізуюча радіація, притаманна процесам атомного розпаду, виникає при ядерних вибухах, а також у ядерних реакторах, радіоактивних матеріалах і в рентгенівських установках. Вона викликає іонізацію, природа якої полягає в тому, що при взаємодії електронів з речовиною утворюються пари іонів. У результаті замість нейтральних атомів утворюються вільні електрони, що несуть негативні заряди, і позитивно заряджені атоми, що втратили ці електрони. При попаданні таких іонізованих атомів в організм людини функції біологічних систем можуть порушуватися. З іншого боку, прикладом неіонізуючої радіації (випромінювання) можуть служити радіохвилі, світло і мікрохвилі.

 Випромінювання буває або корпускулярним, або електромагнітним. Електромагнітне випромінювання виникає у формі хвиль і не має ні маси, ні заряду. Електромагнітне випромінювання присутній (перераховано в порядку зменшення енергії) в гамма-променях, рентгенівських променях, ультрафіолетових променях, видимих ​​променях світла, інфрачервоних променях, мікрохвилях і радіохвилях. Як гамма-хвилі, так і рентгенівські промені електромагнітне випромінювання, здатне викликати іонізацію. Відокремилися від атомів електрони діють як вторинні частки, викликаючи додаткову іонізацію. Рентгенівські промені відрізняються від гамма-променів тільки тим, що вони утворюються поза атомного ядра; гамма-промені виникають при розпаді ядер. Обидва ці випромінювання проходять великі відстані і безперешкодно проникають в клітини організму. Як рентгенівські, так і гамма-промені можуть бути легко виявлені за допомогою лічильника Гейгера-Мюллера.

Хоча альфа-і бета-частинки не електромагнітні, вони також викликають іонізацію. Альфа-частинка складається  з двох протонів і двох нейтронів (аналогічно атому гелію без електронів), що виділяються з ядра радіоактивного атома. Альфа-частинки проходять лише кілька сантиметрів і можуть бути повністю зупинені аркушем паперу чи роговим шаром епідермісу. Бета-частинки є негативно зарядженим електроном, що випускаються при розпаді ядра радіоактивного атома. Бета-частинки проходять кілька метрів у повітрі, але вони легко проникають через шкіру. Однак як альфа-, так і бета-частинки небезпечні при попаданні в організм через рани, при ковтанні або вдиханні. Забруднення поверхні тіла цими частками може бути виявлено за допомогою відповідних лічильників.

Енергія, яка накопичується  при радіації в одиниці маси речовини, позначається як доза опромінення. Радий - одиниця поглиненої дози радіації становить 100 ерг енергії, накопиченої  в 1 г речовини. Отримана доза в 1 рад  від потоку нейтронів або альфа-часток викликає біологічне ураження, в 3-20 разів  більша, ніж аналогічна доза (виражена в радах) при опроміненні рентгенівськими  чи гамма-променями. Рем - рентгенологічний еквівалент для людини (або бер - біологічний еквівалент рада) - є  розрахунковою одиницею радіації; при  цьому враховуються поглинена доза (у радах) і якісний фактор; ці величини множаться для визначення біологічної ефективності різних типів  радіації. При оцінці впливу на біологічні системи ми зазвичай використовуємо термін "рем" або "мілірем" (мрем). Для рентгенівських променів, гамма-променів і бета-частинок одиниці радий і рем еквіваленти. Доза іонізуючої радіації при дії на весь організм, що призводить до загибелі 50% опромінених, складає приблизно 400 рем (бер). Смертність при отриманні дози близько 600 рем близька до 100%. Опромінення вагітних жінок у сумарній дозі в кілька рем, як правило, не впливає на плід. Радіаційним порогом при цьому є доза в 20 рем, отримана в період між 18-м і 35-м днем ​​вагітності, тобто в найбільш важливий період формування плоду. Середня допустима ("нормальна") доза опромінення для людини становить 70-170 мрем / рік.

 Дози опромінення, одержуваного протягом тривалого часу, менш небезпечні, ніж еквівалентні дози, отримані при короткочасному опроміненні. Наприклад, сумарна доза радіації в 100 рем, отримана протягом одного року, набагато менш небезпечна, ніж така ж доза, отримана за 1 секунду. Доза радіації від точкового джерела зменшується обернено пропорційно квадрату відстані від цього джерела.

 Біологічні ефекти радіації є наслідком іонізації. Утворені вільні радикали можуть викликати руйнування спіралей ДНК і РНК. Зміни в клітці і хромосомах можуть бути мінімальними і не представляють небезпеки для організму. Вони можуть зумовити виникнення аберацій, що передаються наступним поколінням, або призвести до загибелі клітин або їх нездатності до відтворення.

 

 
2. Клінічні ознаки

Найбільш вираженими системними ознаками і симптомами при дії  великих доз радіації (більше 100 рем, тобто 100 000 мрем) є загальне нездужання, нудота, блювота і пронос, судоми, почервоніння шкіри, а пізніше - кровотеча, анемія і інфекція. Нудота і блювання іноді спостерігаються і при дії менше 100 рем (табл.1). Їх поява в межах 2-годинного періоду після експозиції передбачає отримання дози радіації більше 400 рем. Якщо нудота й блювота виникають пізніше ніж через 2 год після впливу радіації, то отримана доза становить менше 200 рем; їх відсутність через 6 год після експозиції означає отримання дози менше 50 рем. Шкірна еритема (місцева або генералізована) вказує на вплив більше 300 рем. Діарея свідчить про опромінення шлунково-кишкового тракту в дозі більше 400 рем. Виникнення судом вказує на радіаційний вплив на центральну нервову систему більше 2000 рем. Підрахунок кількості лейкоцитів має прогностичне значення. Якщо через 48 год кількість лейкоцитів перевищує 12ОО/мм ^3, то прогноз хороший, якщо воно становить 300 - 1200/мм ^3, то прогноз досить сприятливий, а менш ЗОО / мм ³ - поганий. Кровотеча, анемія та інфекційні ускладнення можуть виникнути після латентного періоду, тобто через 20-30 днів.

 Еритема і коричнювата забарвлення шкіри з'являються через кілька годин і поступово посилюються протягом кількох днів, як при термічному опіку. При досить високій дозі опромінення можуть спостерігатися облисіння, утворення пухирів на шкірі і виразка.

Імовірність значного системного ураження може бути оцінена на підставі наступних даних: часу виникнення нудоти, блювоти і проносу; зміни кількості  лімфоцитів в крові; обставин інциденту  експозиції; визначення джерела радіації; дози опромінення (по лічильнику), отриманого на місці події; тривалості впливу іонізуючого  випромінювання .

 Часто оцінка місця аварії в промисловості дозволяє орієнтовно визначити поглинуті дози. Тяжкість симптомів варіабельна і не корелює з величиною дози. Ранні симптоми і ознаки розвиваються при високій дозі опромінення, і прогноз при цьому поганий. Початкові симптоми (нудота, блювота і загальне нездужання) зазвичай стихають через кілька годин або днів, потім слід латентний період, який триває 1-2 тижнів. При радіаційної експозиції менше 125 рем прогноз, як правило, хороший. Пацієнтам з дозами радіації менше 200 рем, ймовірно, буде потрібно більш ніж симптоматичне лікування, яке приведе до одужання. Потерпілих, які отримали дозу від 200 до 1000 рем, слід швидко евакуювати в спеціалізований госпіталь і ізолювати. Подальше лікування, ймовірно, буде потрібно деяким групам опромінених; проведення інтенсивної терапії істотно впливає на прогноз гострої променевої хвороби. Крім швидкої зовнішньої і внутрішньої дезактивації і видалення радіоактивних речовин, проводиться (за показаннями) заміщення рідини. Іншого специфічного лікування при наданні невідкладної допомоги після впливу радіації не потрібно. При необхідності здійснюється симптоматичне лікування.

Вплив іонізуючого випромінювання пов'язане з ризиком пізніх ускладнень, таких як лейкоз і рак щитовидної залози. Протягом кількох місяців  після опромінення необхідно  дотримуватися заходів контрацепції щоб уникнути розвитку вроджених  дефектів у плода.

 

 
3. Лікування

Початкове лікування при  опроміненні повинно бути спрямоване на усунення життєзагрожуючих ушкоджень; порушень прохідності дихальних шляхів, кровотечі і циркуляторних розладів. Пацієнти, які зазнали рентгенівського або гамма-випромінювання, не представляють радіаційної небезпеки для оточуючих. Радіація як така не виявляється ні на тілі опроміненого, ні на його одязі. Поразка тканин виникає миттєво і проявляється через деякий час. Опромінення може бути місцевим або загальним. Відразу ж після усунення життєзагрожуючих ушкоджень визначається поверхневе радіаційне забруднення за допомогою лічильника Гейгера-Мюллера, а також можливе заковтування або вдихання радіоактивних речовин. Лічильник Гейгера-Мюллера необхідний щодо бета-частинок і гамма-променів. Для виявлення альфа-радіації він повинен бути забезпечений спеціальним пристроєм (вікно) з огляду на низьку проникаючої здатності альфа-часток. Представник органів охорони здоров'я має на місці отримати дані про передбачувану дозі опромінення, природі експозиції, типі радіації і тривалості її впливу. При цьому в межах допустимих кордонів необхідно організувати дезактивацію місцевості.

Лікування включає накладення пов'язок на відкриті рани, зняття з  пацієнта одягу і приміщення зараженого матеріалу в закриваються ємності. Захист відкритих ран дозволяє уникнути додаткового радіоактивного забруднення  при митті або роздяганні потерпілого. Наступним заходом є миття  пацієнта водою з милом. Приміщення пацієнта на спеціальний стіл зі стоками  дозволяє збирати заражену воду в  контейнери. У разі вдихання, проковтування  або потрапляння у відкриту рану різних радіоактивних речовин у  формі твердих частинок, рідини або  пилу відбувається їх інкорпорування. Оскільки такий матеріал є джерелом внутрішнього опромінення і здатний  викликати обширне ураження клітин, а також з огляду на можливе постійного інкорпорування деяких радіоактивних елементів в тканини організму показано негайне лікування (виведення радіоактивних речовин). Застосування хелатів призводить до утворення виводяться стабільних комплексів, що містять радіоелементи. Радіоактивні ізотопи ефективно зв'язуються хелату і згодом екскретуються при введенні діетилентриамінпентаоцтової кислоти (ДТПк). Таку терапію необхідно провести протягом 1 години після внутрішньої контамінації. Хелатні агенти ефективні тільки для трансуранових елементів і деяких важких металів.

Хоча відділення радіаційної  медицини можуть розташовувати запасами розчину ДТПк, останній буває занадто розбавленим і не може ефективно використовуватися як хелатний агент при усуненні внутрішнього радіоактивного забруднення. При радіаційних ураженнях ДТПк можна замовити в спеціалізованому центрі невідкладної допомоги в Oak Ridge (штат Теннессі). Слід, однак, пам'ятати, що ДТПк сама по собі небезпечна для використання.

Якщо (незважаючи на промивання та очищення) значна кількість радіоелементів залишається в рані, її необхідно  залишити відкритою на 24 години. Більша частина що залишився радіоактивної  речовини буде виділятися з кров'ю  і ексудатом і може бути, потім  видалена при обробці рани. У разі значного радіаційного ураження кінцівки і неможливості адекватної деконтамінації розглядаються показання до ампутації. Як правило, від ампутації утримуються, якщо тільки кінцівку не пошкоджена до такої міри, що її функціональне  відновлення мало ймовірно, або якщо забруднення радіонуклідами не є  настільки важким, що передбачається виникнення великого і глибокого  радіаційного некрозу. Вираз говорить: проводь деконтамінації, але не каліч.

Втім, необхідність в ампутації  виникає рідко; проводяться енергійна  очищення та хірургічної обробки. Такі процедури зазвичай можуть виконуватися без шкоди для функціонального  відновлення кінцівки.  
При ураженні плутонієм або іншими довго діючими елементами з альфа-випромінюванням, для яких ДТПк є ефективним хелатним агентом, показано термінове проведення місцевого та внутрішньовенного лікування розчином ДТПк, переважно до хірургічної деконтамінації.