Первісні релігійні вірування

Мабуть, не менш поширеними були й повір’я про відьом та чортів. Відьми – напівміфічні істоти, що мають таємничу силу чаклунства. Зовні вони немов би й не відрізняються від інших людей, але можуть перекидатися різними звірами (на що не здатні звичайні чаклуни), літати на мітлі, красти місяць і зорі, викликати дощ або посуху тощо. Серед відьом трапляються природжені персонажі, чимало в чому доброзичливі, загалом не шкідливі, готові зняти пристріт чи інше наврочення; але здебільшого це ті, хто продав чортам свою душу й за те навчений ними зло вражому чаклунству. Отже, єством цих відьом та відьмаків є не звичайна дужа, а злий демон, який таємниче єднає їх з “нечистою силою”, й вони морочать людей, тобто затьмарюють їм розум, наврочують різні нещастя, хвороби, висмоктують кров. Але чи не найбільш улюблене заняття відьом – доїти корів.

Та чи не найпотворнішими  в язичницьких повір’ях є чорти, що водяться в ковбанях, у болотах, очеретах, у греблях, лісах тощо. Чорт (інші означення – дідько, сатана, диявол, біс, нечистий, куций, той і  т. ін.) – це зловорожий дух, уособлення темних земних і небесних вод. І якщо серед русалок, природних відьом, навіть упирів можна зустріти нешкідливих, зичливих персонажів, то чорти –  справжні виплодки зла.

Демоністичний образ чорта, як, до речі, й образи інших злих і добрих духів, зазнав значної еволюції та інше конфесійних впливів, особливо християнських. “Ранній” чорт не мав ніякого відношення до пекла, також він не творив світу.

Чорт не творить світу. Віра в духів не знає деміургічної функції, а чорти, відьми, упирі і т. ін. лише орудують “даністю”. Це головна відміна демоністичного від теїстичного. Звернімо увагу й на те, що образи чортів репрезентують зооморфний спосіб уособлення природних явищ і зв’язків людини з ними. Адже чорти мають волохаті ноги, цапині ріжки, вискорені зуби, перекидаються різним звіром. Можуть перекидатися й чоловіком, але з собачою мордою, пазурями на пальцях, ратицями й хвостом. Це – свідчення давнішності образа чорта. Чорти завдають людям різних прикрощів: заманюють убаговиння, крадуть гроші, залякують тощо.

На відміну від упирів, відьом, чортів та інших “нечистих  сил” згадані вище берегині є поліморфними образами добрих духів. Ймовірно берегині вважали за зичливих демонів, певним чином пов’язаних з водами: вони охороняли риболовів, піклувалися  про посіви та дощі для них. Цікаво, що і берегині – жіночі духи, уособлення материнського дбання. Отже, це –  один з найдавніших демоністичних образів, з яким міфологічна уява пов’язала жіноче, материнське заступництво від усякого зла, від будь-яких прикрощів. На жаль, фрагментарність свідчень обмежує можливість конкретизації уявлень про берегинь, а також про багатьох інших образів духів, як-от водяниць, полудниць, домовиків, лісовиків, польовиків тощо, які мали вплив на формування середньовічного язичництва та й досі ще зустрічаються в народних повір’ях.

І все ж дещо можна сказати  й про цих міфологічних персонажів. За походженням, а почасти й за більш пізнім змістом домовики, польовики, лісовики, близькі до образів берегинь. Генетично, треба гадати, вони пов’язані з культом сімейно-родових попередників, що склався в екзогамному роді. Домовики, польовики, лісовики були добрими духами, що оберігали домашнє вогнище, посіви, людину в полі і в лісі. Та поступово від впливом християнства ці образи набрали й негативних рис і часом народна свідомість тепер має їх за нечисту силу.

Розглядувані персонажі  не випадають з того міфологічного  ряду образів, до якого належать й  берегині, водяникі та ін. Так, вони можуть набирати і зооморфного, й антропоморфного вигляду. Але час підкреслити, що ця антропоморфність, як і у випадку з упирями, русалками тощо, мало чого варта у власному розумінні цього слова. Вона не має необхідного соціального й гносеологічного ґрунту – виділення індивіда з родової общини і усвідомлення ним себе як особистості. Тому і в демоністичних явленнях людина постає як елемент натуралістичного ряду, залежний від природних обставин. Дослідники фіксують, наприклад, уявлення про те, що лісовики як духи можуть перекидатися баранами, а можуть набирати й людського образу, але якщо ліс високий, то й вони такі заввишки, як дерева, а якщо зовсім низенький – то вони “як трава”; що ж до польовиків, то й вони “бувають врівні з хлібом”, а коли той вижнуть, стають “як стерня”.

Демоністична релігійність, певна річ, не обмежується уявленнями про упирів, русалок, домовиків тощо. Ще в епоху енеоліту починає складатися більш пізній історичний “поверх” демоністичного типу вірувань, який характеризує духовність пізньої трипільської та інших культур розвинутого первісного суспільства і є, так би мовити, межовим між вірою в духів і вірою і богів. Це – золотий вік продукую чого землеробсько-твариницького господарства, розвитку металургії, панування общинної власності на землю, в надрах якої з часом виникає й поширюється соціальне розшарування, складається протистояння роду окремих сімей. Як наслідок останнього – йде зростання культу померлих предків, виділення поховань знаті, зникнення образу жінки в статуетках і заміна його чоловічим образом. Але в цілому весь цей період позначений майже повним пануванням світогляду розвинутого первісного суспільства з характерним для нього віруваннями аграрного й астрального стилів, передусім культом родючості, в надрах якого з часом виникають “вищі” образи духів та духів-богів.

Перші з них у праукраїнській міфології представлені, а потім і передані українському язичництву віруваннями в рожаниць, дива та інших духів. Рожаниці, як і Род, не є дрібними демонами особистої людської долі або домовиків. Передусім, образи рожаниць та Родапевним чином пов’язані з культом предків.

Рожаниці, як культ більш архаїчний порівняно з культом Рода (про якого буде сказано нижче). Вони, як образи духів-заступників, виражають ідею єдності урожаю і долі людини, що є цілком зрозумілим відносно стародавнього селянина-хлібороба. Звичайно духи-рожаниці були заступниками й жінок-породіль, а також духами плідності промислового звіря й худоби. В змісті цього образу уже видніє зародок ідеї плідності як такої – ідеї, розвиток якої з часом має вивести надприродне за порівняно вузкі межі орудної функції. В образах рожаниць можна знайти першу ознаку уособлення історичних явищ (наприклад, верві – сільської общини, яка приходила на зміну кровоспорідненої сім’ї), що було зовсім немислимим раніше – на “поверсі” духів-перевертнів.

Привертає увагу й таємничий  образ дива. Дослідники тлумачать  образ дива по-різному: одні називають  його божком, інші – лісовиком, ще інші – драконом, змієм, лиховісною птахою, пугачем. Але див спершу постає як дух-перевертень (за “Велесевою книгою”) – ранній різновид демоністичного; потім – як дух в образі матері-благодійниці (див-Ладо), що оберігає посіви й дає лад у сім’ї (за українською веснянкою) – пізній різновид демоністичного; нарешті, Ладо може бути ідентифікоаний як антропоморфний бог-дух, розпорядник природних явищ і деяких соціальних сфер, але не творець людини та її довкілля.

Отже, як можна бачити з  наведеного, демоністичний тип вірувань охоплює велики період історії слов’ян, праслов’ян та їхніх індоєвропейських попередників. Характерним для демоністичних персонажів, створених уявоюлядини, яка ще не порвала з пуповиною родових відносин, є зооморфне уособлення їх; дух як особа у тваринній зовнішності. Елементи ж антропоморфізму тут або результат пізніших, теїстичних впливів, або є, і здебільшого, вияв натуралістичного уособлення, надання духам рис особи як елемента скоріше природно ряду, а не як особистості. Нарешті, демоністичним віруванням, через цілком зрозумілі причини, ще не властиві уявлення про ієрархію духів або ж такі уявлення мають зародковий вигляд.

Етнічні вірування