Вища освіта

Вступ

Актуальність теми. Вища освіта – це  найважливіший елемент розвитку людських ресурсів для будь – якої країни світу. У сучасному світі освіта – складне і багатоманітне суспільне явище, сфера передачі, освоєння, перероблення знань і досвіду. Освіта інтегрує різні види навчальної і виховної діяльності, їх зміст в єдину соціальну систему, орієнтує їх на соціальне замовлення, на соціальні потреби суспільства. Серед соціальних інститутів суспільства сучасної цивілізації освіта займає одну із провідних позицій. Благо людини, становище культури та духовності в суспільстві, темпи економічного, науково – технічного, політичного та соціального прогресу залежить від якості та рівня освіти. Університети відіграють одну із основних ролей у всій системі вищої освіти, державні та приватні учбові заклади, що входять до системи вищої освіти, - коледжі, технічні навчальні заклади, наукові лабораторії, центри підвищення кваліфікації, центри дистанційного навчання та інші, - утворюють мережу закладів, що забезпечують формування людського потенціалу більш високого рівня, необхідного для розвитку.

Роль освіти особливо зростає в сучасну епоху, ускладнення всіх форм життя, впровадження високих технологій потребує передбачення результатів людської діяльності. Недостатній рівень, як професіоналізму, так і загальної культури загрожують не тільки локальним, а і глобальним наслідкам. З початком ХХІ століття вища школа зустрічається зі складнощами, що виникають в результаті інтеграції вслід глобалізації, зростаючої ролі знань як головного показника економічного росту та революції в області інформації. Освіта змушена опановувати виклики глобалізації, адаптувати свої відповіді на них до тих умов, у яких реалізується її цивілізаційна місія та гуманістичне призначення.

У нинішньому глобалізованому світі особливе значення набуває питання забезпечення рівного доступу до якісної освіти, про що свідчать основні акценти в міжнародних документах з питань розвитку освіти останніх років. Тому в умовах сучасних модернізаційних процесів у системі вищої освіти набувають питання вивчення освіти як складного соціального феномена в рамках соціології освіти.

Розробленість теми. Соціологічні дослідження вищої освіти мають давню традицію. Вивченню різних аспектів освіти приділяли і приділяють значну увагу представники різних соціологічних шкіл і напрямків. У зв'язку з цим необхідно назвати насамперед ті праці класиків соціології, які містять аналіз та оцінку значущості освіти в умовах індустріального суспільства, що відбуваються в системі освіти, змісту освіти та вихованні. Це роботи            О. Конта, Г. Спенсера, М. Вебера, Л. Гумпловича, Е. Дюркгейма, Ч. Кулі , Г. Лебона, К. Маркса, П. Сорокіна, Л. Уорда та інших.

Перші роботи з цієї проблеми, пов'язані з іменами Е. Дюркгейма, Дж. Дьюї, Т. Веблена та інших, в яких досліджувалось, перш за все роль освіти в суспільстві. Метою до соціологічного аналізу стала обмеженість аналітичних та концептуальних можливостей педагогіки і психології з питань обґрунтування змісту освіти починаючи з 20 -х років ХХ століття. Центральні положення концепцій К. Маркса, Е. Дюркгейма, М. Вебера утворюють ідейно – теоретичні передумови класичних і сучасних соціологічних теорій освіти .

У дослідженнях представників структурно – функціонального і конфліктологічного напрямків Т. Парсонса, Л. Альтюссера, С. Боулза, здійснюється розробка теоретико – методологічного апарату функціонування освіти в сучасному суспільстві, розглядається соціокультурна динаміка освіти і її відокремлення як самостійної галузі.

Освітній бум в європейських країнах в 60-70 роки ХХ століття привів до відновлення активних досліджень в соціології освіти . Про це свідчать роботи західних соціологів П. Бурд’є, Ф. Кумбса, Т. Парсонса. В цей період становлення і домінування соціокультурного підходу як методологічної основи соціології освіти .

Слід зазначити, що в соціології виділяються кілька напрямків у дослідженні проблем вищої освіти. Наприклад, О. Осипов вважає , що в зарубіжній науці чітко домінують такі напрямки: моралістський підхід (Ф. Лестер, Л. Уорд, Дж. Дьюі), функціоналізм (Т. Парсонс, Р. Мертон, Р. Дрібін), теорія конфлікту (Г. Зіммель, Т. Веблен, К. Мангейм) і інституціональний підхід, в центрі якого стоять питання взаємовпливу освіти та інших інститутів - економіки, сім'ї, управління, релігії, де освіта виступала залежною змінною , що реагує на тиск ззовні [ 1, с. 126 ] .

У сучасний період проблеми інституту освіти в Україні, соціологічні аспекти освіти досліджують І. Гавриленко, В. Городяненко, Д. Дзвінчук, П. Куделя, В. Луговий, М. Лукашевич, Л. Сіднева, О. Скідін, А. Фурман, В. Пилипенко, В. Чепак, та інші. Сучасна соціологія освіти займається вивченням структури соціального інституту освіти, його систем і підсистем (В. Луговий), соціальних організацій, об'єктів (В. Астахова , П. Куделя) та суб'єктів його діяльності, функцій освіти в соціокультурному відтворенні суспільства (В . Навроцький, М. Лукашевич), структури і сутності змісту навчального процесу (І. Гавриленко), управління освітою (Д. Дзвінчук, О. Скідін, Я. Зоська). Ці дослідження виявляють залежність стану освіти від рівня розвитку економіки, розвиненості політичних і соціальних інститутів. Існує залежність між соціальним розвитком та освітою. З одного боку, для розвитку суспільства необхідна розвинена система освіти, з іншого - на розвиток освіти впливає динаміка суспільних процесів.

У той же час, незважаючи на певний інтерес учених і практиків до дослідження вищої освіти, проблеми вищої освіти як соціальної цінності, ще не зайняли належного місця. По – перше, у вітчизняній соціологічній науці вивчення системи вищої освіти має, в основному, інституціональний підхід. Акцент робиться на взаємодії інституту освіти з іншими соціальними інститутами. Практично не висвітлюються питання соціальної цінності вищої освіти на рівні особистості, суспільства та держави. По – друге, вища освіта – це вкладення в майбутнє країни, тому необхідно більше уваги приділяти науковому дослідженню й оцінці стану системи вищої освіти.

Об’єктом дипломної роботи є дослідження вищої освіти України.

Предметом – процес реформування системи вищої освіти України в контексті глобалізаційного процесу.

Виходячи з актуальності теми, мета даної дипломної роботи формулюється в такий спосіб: розглянути основні напрямки та тенденції реформування вищої освіти України в контексті глобалізаційного процесу.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити ряд завдань:

• розглянути теоретичні питання вищої освіти в сучасних соціологічних дослідженнях, концептуальні засади її модернізації та реформування;
• вивчити систему вищої освіти, специфіку її реформування;
• проаналізувати сучасний стан і проблеми системи вищої освіти в Україні;
• визначити зміст та особливості глобальних проблем освіти;
•   

Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

Розділ 1: Теоретико – методологічні засади дослідження вищої освіти

1. Теоретичні дослідження вищої освіти

Вища освіта є основою людського розвитку та прогресу суспільства. Вона забезпечує індивідуальний розвиток особистості, майбутнього фахівця, формує інтелектуальний, духовний та виробничий потенціал держави, виступає стратегічним ресурсом соціально – економічного і культурного розвитку суспільства, забезпечує національні інтереси та зміцнює авторитет і конкурентоспроможність держави на міжнародній арені, є джерелом покращення добробуту людей.

Вища  освіта  потребує  комплексних  досліджень,  виокремлення  її  інституціонального  виміру,  ціннісно – нормативних структур,  національних  традицій  і  підходів,  багатомірних  зв’язків  із  державою,  політикою, громадянським суспільством, культурою та бізнесом. 

У зв’язку з цим концептуалізація сучасної вищої освіти починає виходити далеко за межі її традиційного зведення до сукупності вищих навчальних закладів, існуючих у тій чи іншій країні, або, навіть, в європейському або світовому  масштабі.  Вища  освіта  все  більше  сприймається  як  складна  соціокультурна  система,  яка  разом  з університетами  та  іншими  вищими  навчальними  закладами  містить  у  собі  сталу  сукупність  законодавчих, нормативно-правових актів, правил і неписаних традицій, власну  систему  управління та регулювання, комплекс функцій, завдань і цілей, норм і цінності, що утворюють притаманну кожній національній вищій школі власну "культуру освіти".

Вивчення проблем освіти становить предмет дослідження багатьох наук, в першу чергу гуманітарних. Це педагогіка і психологія, історія та філософія, економіка і юриспруденція.  Найважливішою сферою дослідження закономірностей розвитку освітнього простору, його методологічною основою виступає соціологія освіти.

Соціологія освіти є спеціальною соціологічною дисципліною. Її цікавить не тільки сутність і структура освітніх інститутів, але і їх взаємини з іншими соціальними підсистемами і з суспільством в цілому.

Вивчення проблем освіти має давню соціологічну традицію. В якості одного з направлення в західній соціологічній думці, соціологія освіти виникає в другій половині ХІХ ст. – початок ХХ ст. в рамках позитивізму. Це було зумовлено процесами, що виникли на межі цих століть в західних країнах, в яких відбувалась криза класичної елітарної освіти. В праці Дж. Дьюі «Демократія та освіта» виховання майбутніх громадян демократичного суспільства ставилось з тим, наскільки школа здатна формувати здібності к рефлексії, самостійному та критичному мисленню.

Цим було поставлено питання про ефективність освіти як соціального інституту та його функцій в умовах розвиваючого західного демократичного суспільства. У зв’язку з цим до основоположників можна віднести О.Конта, Г.Спенсера, Е.Дюркгейма, в своїх роботах увагу приділяли проблемам освіти. Дюркгейм ставить питання про залежність виховання, розуміється і як спеціальна підготовка індивідів до виконання ними призначених функцій у відповідності з існуючим розподілом праці, і як соціалізація молодого покоління, від типу суспільної системи, від приналежності до того чи іншого соціального класу, соціальної категорії. При цьому Е.Дюркгейм підкреслює, що « як в минулому, так і в теперішньому часі наш педагогічний ідеал навіть в деталях є творіння суспільства. Саме воно малює нам портрет тієї людини, яким ми має бути, і в цьому портреті відображаються всі особливості соціальної організації» ( 2).

Дюркгейм відмічає тісний взаємозв'язок освіти з суспільством в цілому, що впливає на соціальну стратифікацію в той чи інший період функціонування соціальної системи. Це проявляється в тому, що диференціація виховання закріпляє за людиною статусне місце в суспільстві та воно залежить від приналежності к тому чи іншому соціальному класу, соціальній групі. На думку Е.Дюркгейма, роль соціолога полягає в тому, щоб допомогти зрозуміти викладачам, якої цілі треба досягати в процесі виховання. Цілі виховання залежать від характеру суспільної системи, від цінностей, пануючої в даному суспільстві. Тому, трансформації, що відбуваються в суспільстві, вимагають відповідних трансформацій в галузі національного виховання, оскільки основна функція освіти – передавати цінності культури та тим самим забезпечити стабільність, порядок в суспільстві. По суті, система освіти виступає як засіб соціального контролю.

М.Вебер розглядає освіту через соціальну стратифікацію суспільства в дусі «розуміючої соціології». Одним із критеріїв соціального престижу, пов’язаним із соціальним статусом індивіда, Вебер виділяє «формальну» освіту, яка є в практичному або теоретичному навчанні, і засвоєнні відповідного способу життя. Разом з цим М.Вебер проводить відмінність між класовим та соціальним статусом. По М.Веберу « соціальний статус може визначити класовий статус, хоча і не ідентичний йому. Класовий статус військового офіцера або студента, оскільки вони не залежать від отриманих доходів, може сильно відрізнятись, хоча в усіх відносинах їх спосіб життя визначається загальним для всіх них освітою». Тому, отримана освіта грає важливу роль в соціальному становищі індивіда, не дивлячись на відміну класових позицій. Вебер визначає соціальну страту як «багато людей всередині великої групи, що мають певним видом та рівнем престижу, отриманого завдяки своїй позиції, а також можливості досягти особливого роду монополії» (3).

Отже, найбільш важливе джерело розвитку тих чи інших старт, - це розвиток специфічного стилю життя, що включає ти заняття, професії. Тип заняття, професії безпосередньо пов'язані з освітою. Тому, освіта виступає і в якості основи для соціальної диференціації членів суспільства, може бути в якості засобу, що розмиває класові відмінності та тим самим сприяє соціальній мобільності.

Завдяки освіті наука проникає в виробництво, управління, побут людей, що на думку М. Вебера, свідчить про універсальну раціоналізацію сучасного суспільства. Користь знань, освіта для практичного та особистого життя, на його думку, складається з: 1)  розробки «техніки опанування життям» - як зовнішніми речами так і вчинками людей; 2) розробки методу мислення та навиків поводження з ними; 3) ясності в співвіднесенні цілей і засобів соціальних дій; 4) розуміння та уточнення «кінцевого сенсу власної діяльності» [ 4 ].