Основні показники рівня та якості життя населення в період трансформації

          І ще одне нераціональне пояснення: державний статистичний орган у своїх розрахунках занижував рівень приросту споживчих цін, і завдяки цьому показував більш високе зростання доходів громадян, ніж насправді. Це він може робити, якщо не враховує усі дефлятори споживчих товарів і послуг та маніпулює вагою окремих дефляторів. Дійсно, за вказані десять років споживчі ціни зросли у 2,75 рази, а дефлятори ВВП – у 4,2 рази. Різниця настільки велика, що викликає недовіру до статистичних розрахунків.

Згадаймо, зокрема, що споживчі товари і послуги складають 71% обсягів внутрішнього валового продукту. Я схиляюсь до думки, що індекс інфляції занижувався і, відповідно, показник приросту реальних доходів громадян є недостовірним, завищеним. Більше схоже, що збільшення реальних доходів було нижчим за зростання ВВП, і за 10 років не перевищило 60 %. Отже, офіційна інформація про рух зарплати і ВВП на душу населення є насправді статистичною ілюзією. Поза тим, жодне з пояснень дійсного відставання росту ВВП України від потенційних можливостей не втішає. А усі штучні маніпуляції з грошовим попитом приведуть тільки до загасання економічної динаміки.

По-шосте, вкрай негативним є співвідношення загального фонду зарплати і прибутків громадян, - з однієї сторони, та пенсій, соціальних виплат і допомог – з іншої. Причина – неприпустимо мала чисельність зайнятих порівняно з чисельністю престарілих і соціально вразливих членів громади. На це співвідношення більше впливає не "старіння" нації , як заявляють деякі політики і спеціалісти (адже головний чинник – "тривалість життя" - не змінився), а величезний дефіцит робочих місць, який не вдалося подолати ще з часів розвалу планової економіки. Масова трудова еміграція і структурне безробіття не дають змоги виправити вказану диспропорцію між фондом зарплати і пенсійно-страховими і соціальними виплатами держави. Убогість соціальної політики влади полягає у тому, що вона за цієї складної ситуації не придумала нічого кращого, аніж підвищити пенсійний вік та відмовити пенсіонерам в обов’язковій індексації пенсійних виплат, якої не було вже два роки.

По-сьоме, причиною нестачі нових робочих місць є недостатні обсяги інвестицій в основний капітал. А їм заважають мізерна прибутковість виробництв і доходів громадян, неліквідність бізнесу, що вже вичерпав себе, і дуже високі процентні ставки за кредитами, що загрожують боржникам втратою капіталу. Україна з найвищими відсотками за кредити протягом усіх 20 років існування власної грошової системи і 50%-ю зайнятістю, порівняно з 1991 роком, є найкращою ілюстрацією теоретичних висновків класика.

По-восьме, слід вказати на серйозну небезпеку економічному становищу країни у разі витіснення в еміграцію кращих наших робітників та напливу в Україну низькокваліфікованої робочої сили із злиденних держав Азії й Африки. Про таку перспективу, як про звичну річ, дискутують демографи. За оприлюдненими даними Світового Банку, у 2011 році з України емігрувало 6,6 млн. громадян, а приїхало на заробітки 5 млн.  іноземців. Дані, як на мене, не викликають довіри. Проте, я про інше.
Заміщення таким способом втрат людського капіталу внаслідок виїзду українців у пошуках роботи, в дійсності, не відбувається. Падає якість цього капіталу, виявляється його невідповідність до попиту на працівників потрібної кваліфікації. Просте, кількісне заміщення українців іноземцями, непідготовленими до роботи на наших не тільки новітніх, а й традиційних підприємствах, спричинятиме лише зростання безробіття з усіма його негативними наслідками. І у той же час, діючі кампанії більш гостро відчуватимуть дефіцит кадрів, і не зможуть розвиватися. При цьому, звичайно, для держави втрачається сенс покращення якості і осучаснення освіти – це не впливатиме на задоволення кадрових потреб і ефективність вітчизняного виробництва.

Отже, витікають наступні висновки з цього дослідження формування доходів українських сімей :

-  зарплата дуже слабко стимулює людей до активної діяльності та праці;

- норми регулювання приватного бізнесу є дестимулюючими та дискримінаційними;

-  хронічно не вистачає робочих місць і найкращі й молоді покидають країну;

-  не створені умови позичкового стимулювання зростання зайнятості, проте роздрібними кредитами заохочується надлишкове споживання сімей;

-   залишається низькою якість робочої сили;

- корупційна система стала майже всеохоплюючою і фактично дозволеною владою;

-  громада озлоблена і деморалізована через незаконне надзбагачення купки одних і жебрацтво інших, які у більшості;

-        збільшення номінальних доходів громадян не супроводжується ростом ефективності виробництва і у значній частині є штучним;

- середній рівень зарплати через відносний надлишок пропозиції робочої сили і декваліфікацію старих кадрів є найнижчим у Європі;

- держава демонструє свою неспроможність повноцінно виконувати пенсійно–соціальні функції.

2.2. Шляхи забезпечення зростання рівня життя в Україні

Підвищення ефективності соціальної політики вимагає здійснення комплексу організаційних заходів. Передусім це забезпечення структурних змін у системі державного управління та регулювання соціально-трудових процесів.

Для структури і механізмів формування політики державного регулювання та управління цими процесами характерні недостатня координованість і наявність кількох органів державної влади, що формують соціальну політику. При цьому відсутнє чітке розмежування функцій і є недостатньою спеціалізація органів і підрозділів, яким властива загальна неукомплектованість кваліфікованими працівниками, передусім через низький рівень оплати праці.

Водночас досить типовою є ситуація, коли політику формує одне відомство, реалізує друге, а фінансує третє. Це найбільш характерно для системи пенсійного забезпечення і надання державної допомоги.

Для формування соціальної політики, яка визначила б напрямок реформ, адекватний соціально-економічним реаліям, доцільно розглянути питання про створення координаційного органу у вигляді Ради з питань соціальної політики, голова якої має працювати на постійній основі з повноваженнями віце-прем'єр-міністра. Така Рада повинна мати власний невеликий апарат, а також підпорядковувати собі спеціалізовані органи державного управління - Національні комісії. Їхньою головною функцією повинно бути формування політики, розробка відповідних законодавчих і нормативних актів, а в деяких випадках безпосереднє керівництво реформованими або створюваними структурами, які здійснюватимуть функції соціального захисту (страховими фондами, державними програмами тощо).

Аналогічних заходів доцільно вжити і на регіональному рівні, шляхом створення спеціальних управлінь при органах місцевої виконавчої влади.

Як безпосередні заходи щодо удосконалення структури державного управління доцільно також розглянути можливості реорганізації системи соціального забезпечення, зокрема об'єднання органів, які здійснюють призначення, фінансування та виплату пенсій, тобто частину апарату Мінсоцзахисту та Пенсійний фонд.

Здійснення таких заходів передусім вимагатиме поділу існуючих органів соціального забезпечення на дві групи - відповідальних за призначення і виплату пенсій та служби соціальної допомоги. Далі здійснюватиметься об'єднання служб Пенсійного фонду та Мінсоцзахисту, відповідальних за призначення та виплату пенсій. У межах новоствореної служби розроблятиметься система доставки пенсій.

Після вирішення проблеми централізованого фінансування субсидій на оплату житла та комунальних послуг служба соціальної допомоги має стати основою системи надання допомоги шляхом індивідуального визначення нужденності згідно із заявою пошукувача допомоги. Перші кроки у цьому напрямку вже зроблено - створено відповідні комісії, але їхня діяльність ще не спрямована безпосередньо на вказані цілі. Допомога на основі прямого соціального контакту - тільки у перспективі. Її реалізація пов'язана із багатьма труднощами. Кількість потенційних нужденних вимагатиме цілої когорти соціальних працівників відповідної кваліфікації, а суб'єктивізм при визначенні реального ступеню нужденності створюватиме можливості для зловживань. У зв'язку з цим необхідно запровадити відповідний комплекс заходів, зокрема відпрацювати об'єктивні критерії надання допомоги, створити громадські комісії сприяння вирішенню кадрових питань та забезпечення об'єктивності.

Фінансуватися ці заходи мають безпосередньо із місцевих бюджетів і відповідні служби прямо підпорядковуватимуться органам місцевого самоврядування.

При формуванні нормативної бази альтернативних структур пенсійного забезпечення необхідно запровадити інспекцію недержавних пенсійних фондів, контроль за порядком ліцензування їхньої діяльності та загальний державний нагляд.

Свого вирішення вимагає також проблема діяльності фонду соціального страхування. Профспілкове керівництво ним сприймається як реліктовий спадок тоталітарної епохи та призводить до численних казусів і навіть ненормальних явищ, таких як укладання договорів щодо соціального страхування між профспілками та підприємствами. Для уникнення небажаної конфронтації доцільно перебудувати управління цим фондом за принципом трипартизму, тобто рівноправної участі у правлінні представників підприємств-страхувальників, профспілок і держави.

Крім цього, є потреба у запровадженні ряду організаційних заходів, безпосередньо пов'язаних із реалізацією соціальної політики, якими є:

-                створення служби вирішення трудових конфліктів та запровадження системи постійних консультацій в рамках органів соціального партнерства;

-                підвищення ефективності роботи комісій при місцевих органах влади, які здійснюють моніторинг фінансового стану підприємств з метою вжиття упереджаючих заходів щодо вивільнення працівників, їхнього залучення до здійснення санаційних процедур;

-                мобілізація грошових накопичень населення та комерційних структур шляхом розміщення муніципальних цінних паперів (передусім це стосується житлового будівництва);

-                формування видатків державного і місцевих бюджетів на основі обґрунтованих мінімальних нормативів забезпечення соціальної інфраструктури, враховуючи приватизацію та перехід до комунального підпорядкування об'єктів соціальної інфраструктури підприємств.

У зв'язку з останнім треба відзначити, що найбільш принциповим моментом у фінансуванні заходів соціальної політики є вирішення питання розподілу соціальної відповідальності та джерел формування доходів між державним і місцевими бюджетами. Зміни повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування, встановлені Конституцією України, викликають необхідність законодавчо визначити повноваження органів місцевого самоврядування і відповідно до них встановити напрямки формування місцевого бюджету, який має забезпечити дотримання взятих зобов'язань.

Для досягнення належної узгодженості при вжитті цих заходів доцільно визначати їхній термін і порядок запровадження у рамках державної програми соціальних заходів, яка щорічно має затверджуватися Президентом України.

При досить незначному рівні офіційного безробіття (менше 1 відсотка) загальний рівень використання фонду робочого часу складає майже 80 відсотків. У вимушених відпустках перебувають приблизно 5 млн. чоловік. Майже 40 відсотків постійно або тимчасово незайнятого населення займаються торгівлею та економічним туризмом. 35 відсотків зайнятих працюють за графіками скороченого робочого тижня (передусім це працівники галузей машинобудування і легкої промисловості).

Водночас у соціальному плані масове вивільнення є неприпустимим. Виходом з цього протиріччя має стати поступовий перехід від прихованого до явного безробіття з підтриманням його рівня не вище 5-7 відсотків. Вирішальними для здійснення загальнодержавної програми у цьому напрямку є зміна системи професійної підготовки і наявність достовірних розрахунків щодо стану галузей та регіонів, а також прогнозів відносно потреби у фахівцях певного профілю та кваліфікації, включаючи й підприємницький сектор.

При зростанні цін майже до світового рівня, заробітна платня залишається вкрай низькою. Основними механізмами її регулювання стали стримування росту мінімальної заробітної платні та система оподаткування.

Характерною є відсутність реального зв'язку між складністю й ефективністю роботи і розміром зарплатні в різних галузях і сферах економіки. Порушено формування структури оплати праці та матеріального стимулювання, продовжує залишатися низькою питома вага її тарифної частини.

Водночас відзначається посилення соціальної функції зарплатні на противагу економічній, легалізація неефективних затрат праці. Регулювання зарплатні на основі колективних договорів і тарифних угод економічно виправдане лише при існуванні зацікавленої у зниженні витрат на робочу силу сторони. Поки що керівники підприємств не стали такою стороною. За цих умов державне регулювання зарплатні є хоча і вкрай непопулярним, проте необхідним заходом. Для посилення мотивації до праці необхідне поширення системи контрактного найму на певний термін. Доцільними вбачаються також заходи щодо відновлення системи нормування праці та матеріального заохочення.

Нині в умовах переходу до ринкової економіки назріло питання щодо реформування системи соціального страхування в Україні.

Для непрацездатної частини населення джерелом соціальної напруженості є низький рівень розміру пенсій, особливо у великих містах та індустріальних районах, нездатний задовольнити найнагальніші життєві потреби. Ситуація загострюється також затримками у виплаті пенсій, спричиненими загальним і локальними дефіцитами Пенсійного фонду, незавчасною сплатою внесків та ухиленням від неї підприємницьких структур.

У сфері соціальної допомоги система, призначена для надання субсидій на утримання житла, має бути переорієнтованою на здійснення адресної соціальної допомоги на основі безпосереднього визначення ступеню нужденності шляхом прямого соціального контакту. На відміну від існуючої загальнодержавної системи надання грошової допомоги або безготівкових субсидій, соціальна допомога шляхом прямого соціального контакту передбачає диференціацію та індивідуалізацію рівнів і форм допомоги залежно від потреб конкретної сім'ї - від встановлення регулярної грошової виплати до допомоги в отриманні професії та влаштуванні на роботу.

Головною метою соціальної політики є забезпечення соціально-політичної стабільності у державі. При цьому її органічним завданням постає пошук форм активізації політичної та економічної діяльності прошарків населення, об'єктивно зацікавлених у подальшому здійсненні реформ та їхньому належному соціальному спрямуванні. Цьому сприятимуть такі заходи, які надають політиці певного "іміджу" відкритості, що, не вимагаючи значних витрат, підвищує авторитет влади.