Політична структура суспільства, її структура та основні функції

Найбільш популярна і поширена в сучасній політичній науці класифікація політичних систем запропонована американським ученим Г. Алмондом, котрий поклав в основу своєї типологізації комплексний, інтеграційний критерій.

Він включає облік не тільки ступеня або форм централізації (децентралізації) влади, але і тип поширених в державах і суспільствах цінностей та політичної культури. Таким чином, в якості базової, синтетичної характеристики політичних порядків, на яке було зорієнтоване суспільство, зі сформованими в ньому основними формами організації влади. На цій підставі вчений виділив політичні системи англо-американського (США, Великобританія, Канада, Австралія), континентально-європейського типів (Франція, Німеччина, Італія), політичні системи доіндустріальних і частково індустріальних країн (Мексика, Бразилія), а також тоталітарні політичні системи .

Політичні системи англо-американського типу відрізняють перш за все цілісність і визначеність політичної культури, норми і цінності якої поділяє переважна більшість суспільства і підтримують державні інститути. До таких ідеалам і переконанням відносяться свобода особистості, орієнтація громадян на підвищення, зростання індивідуального і суспільного добробуту, а також висока цінність індивідуальної безпеки. Суперечності між групами тут відкрито заявляються, а дії влади оскаржуються їх противниками. Побудоване таким чином політична взаємодія обумовлює чітку диференціацію і функціональну визначеність політичних ролей партій і груп інтересів, елітарних і неелітарних шарів. У політичних системах цього типу забезпечено повне панування легальних форм політичної боротьби, антіекстремізм, що не тільки надає організованість політичному процесу, а й зумовлює високу стабільність режиму і політичних порядків в цілому.

Особливості політичної системи континентально-європейського типу пов'язані з наявністю менш однорідних політичних культур, що включають в себе не тільки сучасні демократичні орієнтації, а й елементи старих вірувань, традицій, стереотипів. В цьому сенсі суспільства такого типу більш сегментовані, в них, незважаючи на повне верховенство закону, дія потужних традицій громадянських свобод та самоврядування, в більш гострій формі йдуть процеси ідеологічної боротьби, міжпартійної конкуренції, політичного суперництва за владу. У цих країнах типовими формами державного устрою є коаліційні уряди, інтенсивна міжблокове конкуренція. Тому й політична стабільність досягається в них шляхом більш гострого і складної взаємодії суб'єктів.

Країни доіндустріального і частково індустріального рівня розвитку в політичній сфері відрізняються досить високою еклектичністю політичної культури. В таких країнах найбільш шановані населенням традиції деколи бувають прямо протилежними, що надає вкрай суперечливий характер політичного процесу, обумовлюючи співіснування чи не взаємовиключних тенденцій у сфері устрою державної влади. Сильний вплив мають погляди, які передбачають орієнтацію громадян на лідера, а не на програмні цілі уряду. Окремі виконавчі структури (армія, бюрократія) в умовах слабо диференційованого поділу влади постійно перевищують власні повноваження, нерідко беручи під контроль навіть законодавчі функції, відкрито втручаються в судові процедури. Водночас права і свободу пересічних громадян, реальні можливості впливу громадської думки істотно обмежені. Такий характер політичних відносин нерідко призводить ці країни до авторитарних форм організації влади, практикуючим жорсткі, силові методи регулювання суспільних відносин.

Тоталітарні політичні системи (жорсткі гегемонії) висловлюють ідеологічну та адміністративну монополію влади над суспільством. Влада гранично централізована, політичні ролі примусово, а насильство є, по суті, єдиним способом взаємодії держави та суспільства. Політична участь громадян тут має скоріше ритуальний і декоративний характер. Що досягається таким чином стабільність політичних порядків існує тільки в інтересах пануючих верств.

Також Г. Алмонд і Дж. Пауелл пропонують класифікувати політичні системи за трьома групами, в залежності від ступеня їхньої культурної диференціації та культурної секулярізованності. Це: примітивні, традиційні і сучасні системи.

Примітивні системи володіють мінімумом структурної диференціації, національне ціле для них залишається без уваги; переважає "парафіяльна культура".

Традиційні системи мають розвинену диференційовану політичну структуру і в плані політичних позицій характеризуються "культурою підпорядкування".

Сучасні системи знаменують собою подальший прогрес і в структурному, і в культурному плані. Вони володіють і політичними структурами (розвиненими) і політичними інфраструктурами (партії, рухи, групи тиску, засоби масової комунікації). При такій системі функціонує вже не "культура підпорядкування", а "культура участі". Громадяни з "підданих" стають "приватниками".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Итак, в данной работе мы выяснили, что политическая власть функционирует в рамках политической системы. Политическая система – это основополагающая форма организации политической, да и всех других сфер жизни современного общества. Разнообразные общественные системы, ныне существующие в многочисленных странах мира, различаются, прежде всего, по характеру присущих им политических структур.

Теория политических систем занимает в науке о политике одно из главных мест. Анализ политической системы дает возможность продвигаться по пути конкретного раскрытия взаимосвязанных компонентов политики как социальной реальности. Он позволяет выяснять предметно-практические формы и способы реализации политических интересов и лежащих в их основе политических отношений. Изучение политической системы обеспечивает переход от теоретического рассмотрения различных сторон политической жизни к разработке понятий и характеристик, поддающихся эмпирическому социологическому исследованию.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Шварценберг Р.-Ж. Політична соціологія. Ч. I.
2. Шаран П. Політична система // Політологія вчора і сьогодні. Вип.4. - М., 1992.
3. Шаран П. Порівняльна політологія. Частина 1. - М., 1992.
4. Методологія соціологічних досліджень По¬літіческой житті радянського суспільства. - М., 1989.
5. Политология: Учебник для вузов/С.В.Решетников, Н.П.Денисюк, М.Ф.Чудаева и др., -Мн.,-ТетраСистемс, - 2005