Социально-педагогические условия професиональной подготовки инвалидов

                                 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МОЛОДИХ ІНВАЛІДІВ.

1.1. Еволюція підходів  щодо включення інвалідів у  професійну діяльність.

1.2. Сутність, зміст та особливості професійної підготовки молодих інвалідів.

РОЗДІЛ II. ПРАКТИЧНІ ЗАХОДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ МОЛОДИХ ІНВАЛІДІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Сучасний досвід  включення молодих інвалідів  у професійну діяльність.

2.2. Зарубіжна практика вирішення проблем професійної підготовки молодих інвалідів.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Ускладнення соціального  оточення, стрімкий темп життя суспільства, надмірна кількість інформації, зниження виховного потенціалу сім'ї негативно  впливають не лише на якість навчання, але і на процеси соціалізації і адаптації інвалідів, оскільки їх життя залежить від впливу соціальних чинників: житлових умов, відношення здорових дітей і дорослих, системи освіти, охорони здоров'я і соціального захисту в державі, можливість реалізувати свої права та ін.

Необхідність дослідження соціально-педагогічних умов професійної підготовки молодих  інвалідів пов'язана не лише з  щорічним збільшенням кількості  народжуваності з інвалідністю і  їх станом в суспільстві(ізоляція від  однокласників, обмеження в спілкуванні і інших видах діяльності), але і недостатність реалізації на практиці системи інтегрованої освіти, яка включає інвалідів в повноцінний процес навчання поряд з іншими людьми.

Існує актуальна проблема надання  молоді, незалежно від їх особливостей, рівних можливостей в участі в громадському житті і здобутті освіти знаходить своє відображення в таких міжнародних документах, як Конвенція про права дитини, Декларація про права інвалідів, Всесвітня програма дій відносно інвалідів, Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів і інших.

Аналогічні документи, які регламентують  пріоритетність потреб і інтересів  інвалідів, прийняті і в Україні: Конституція України, Державна національна  програма " Освіта ", Закони України "Про освіту", "Об основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

На цій правовій основі базується  і соціально-педагогічна робота, яка покликана забезпечити соціальну  інтеграцію інвалідів в усій сфері  їх життя.

Теоретичні положення, які розкривають  соціально-педагогічні закономірності формування особи з особливими потребами і соціально-педагогічні підходи до роботи з нею, представлені в роботах И.Зверєвої, А.Капської,  С.Харченко та ін.

Вивчення проблем соціальної адаптації  і соціалізації інвалідів як важливій складовій допомозі сім'ям, які їх виховують, знайшли своє відображення в роботах А.Капської, І.Іванової, Р.Кравченко, Т.Соловйової. Розкриттю різних аспектів адаптації і реабілітації дітей і молоді з особливими потребами було розглянуто дослідженнями вітчизняних учених : В.Тесленко, М.Чайковського та ін. Усебічний аналіз наукових джерел свідчить, про те, що проблеми життєдіяльності інвалідів пов'язані (не) з їх реабілітацією і науково-виховною діяльністю у межах спеціальних установ. Значно менше досліджень приділяється  вивченню питань створенню соціально-педагогічних умов успішного входження інвалідів в соціальне і професійне оточення.

Тому виникають деякі протиріччя між: декларуванням принципу рівних прав і можливостей молоді з обмеженими можливостями і негативним або байдужим відношенням до них з боку суспільства; наявністю потенційних можливостей розвитку особистості і відсутністю соціально-педагогічних умов, які сприяють її максимальній адаптації і інтеграції в професійному просторі.

Актуальність проблеми дослідження, її теоретична значущість і практична потреба у визначенні шляхів її дозволу, виявлені протиріч зумовили вибір теми дослідження «Соціально-педагогічні умови професійної підготовки молодих інвалідів».

Об'єкт  дослідження - професійна підготовка молодих інвалідів.

Предмет дослідження - соціально-педагогічні умови професійної підготовки молодих інвалідів.

Мета  дослідження - теоретично обґрунтувати і проаналізувати соціально-педагогічні умови професійної підготовки молодих інвалідів.

Досягнення поставленої  мети дослідження вимагає послідовного дозволу таких завдань :

1. Дослідити еволюцію  підходів щодо включення інвалідів  у професійну діяльність.

2. Визначити сутність, зміст та особливості професійної  підготовки молодих інвалідів.

3. Розглянути сучасний  досвід включення молодих інвалідів у професійну діяльність.

4. Ознайомитися з зарубіжною  практикою вирішення проблем  професійної підготовки молодих  інвалідів.

 

 

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МОЛОДИХ ІНВАЛІДІВ.

1.1. Еволюція підходів щодо включення інвалідів у професійну діяльність.

Поступове  зростання  уваги до інтересів окремої людини як об'єкту національних  політик  в  різних  сферах,  що відбувалося  упродовж  останніх десятиліть XX  століття. Центральне поняття нового підходу до громадського устрою - соціальна інтеграція,  мета  якої -  створення "суспільства для усіх",  в якому кожен індивідуум,  зі  своїми  правами і обов'язками,  грає  активну роль.  Соціальна інтеграція  є одночасно не лише  метою,  але і засобом соціального розвитку суспільства. В якості засобу вона відбиває здатність суспільства розвиватися "на  принципах  недискримінації,  терпимості,  поваги  різноманіття,  рівності можливостей,  солідарності,  безпеки  і  участі  усього  населення,  у тому числі груп і осіб, що знаходяться в несприятливому положенні, уразливих груп і осіб". Одним з найважливіших завдань соціальної інтеграції є забезпечення захисту і повної  інтеграції  знедолених  і уразливих груп  і окремих осіб  в економічне життя і життя суспільства,  у тому числі  на основі  загального  і  рівного  доступу  до освіти, інформації, технологій і "ноу-хау". У руслі цього підходу знаходиться політика вирівнювання можливостей для людей з  інвалідністю,  ООН, що відстоюється, і  іншими  міжнародними  організаціями. Розвиток нового підходу до поняття інвалідності на основі прав людини. У основі  інтеграції  інвалідів  в  суспільство  лежить  цілісний  підхід,  суть  якого  в розширенні прав усіх, а не тільки інвалідів. Це відкриває шлях до набору матеріальних благ, якими людина може користуватися в суспільстві завдяки реалізації своїх прав і можливостей. На основі права "людина може придбавати одні і відмовлятися від інших  можливостей". У  підходах  на основі  прав  людини  аналізуються обставини,  при  яких  суспільство  зараховує  інвалідів  в  маргінальну  групу,  і пропонуються  шляхи  зміни  соціального  оточення  і  перетворення  його  у  більше інклюзивне  середовище,  не  допускається  відторгнення  інвалідів  або  їх  ізоляції  в спеціальних  установах.

Таким чином,  акцент  зміщується  з  адаптації  інваліда  до "нормальних" громадському життю на зміну самого соціуму.

 Основним  принципом  цілісного   підходу  є  принцип  доступності,  який був проголошений в резолюції  52/82 Генеральних Асамблеї від 12 грудня 1997 року в якості пріоритетного завдання сприяння забезпеченню рівних можливостей для інвалідів.  Доступність середовища -  поняття загальне.

Приділення  цьому  чиннику першочергової  уваги  є  відображенням  перенесення  акценту  з  медичних аспектів  інвалідності,  з  відходу  за  інвалідами,  їх  захисту  і  надання  їм  допомозі  в адаптації  до "нормальних"  соціальних  структур  на  застосування  соціально-економічних  моделей,  що передбачають  розширення  прав  і  можливостей інвалідів, їх участь в життя суспільства і зміну середовища для сприяння забезпеченню рівних  можливостей  для  усіх.

Доступність -  це  не  турбота  про  окрему  соціальну групу, а найважливіша передумова для поліпшення положення усіх. Доступ - це не акт  і не  стан,  а  свобода  вибору,  що дає  можливість  увійти  до  якогось  середовища, переміщатися  в  ній,  спілкуватися  з  нею  або  користуватися  ситуацією.

 

Уразливість. Традиційне  віднесення інвалідів до уразливих груп населення відбиває  модель  інвалідності  з  включенням  інвалідів  в  категорію  меншин.

Проте дані вказують на те, що інвалідність є нормальним аспектом життя; інвалідом  з  тієї  або  іншої  причини  може  стати  будь-яка  людина  на  будь-якому  етапі життєвого  циклу. 

Звідси  виникає  завдання  перегляду  поняття  уразливості  як  соціального показника,  що зачіпає  усіх : "жодна  соціальна  група  по  своїй  істоті  не є  уразливою.

В той же час  усі  групи  в  тому  або  іншому  відношенні  уразливі, образом  в силу існування  економічних,  соціальних  і  культурних бар'єрів,  які  обмежують  можливості  соціальної  інтеграції  і  участі  в

життя  суспільства  членів  цих  груп або ж перешкоджають цьому" [1; 1] .

Одним  з  найважливіших  джерел  і  проявів  уразливості  виступає  відсутність твердих доходів, бідність,  включаючи відсутність доступу до  того, що приносить доход зайняттю. Дуже  часто це пов'язано з існуванням соціально-культурних упереджень,  дискримінаційного відношення і практики.

Виділяють  три  сфери,  в яких  проявляються  перешкоди на  шляху інтеграції інвалідів в суспільство:

 а)  адаптація  до  стану   інвалідності  і  максимальне  використання функціональної здатності

 б) взаємодія з общиною  і суспільством 

в)  отримання  доступу  до  участі в соціальній  і економічній діяльності, що визначає сенс і зміст життя.

З  переглядом  поняття  уразливості  пов'язаний  новий  підхід  до  визначення інвалідності  на основі  критеріїв  доступності  основних  сфер життя  для  забезпечення рівних  можливостей. Доступність -  це,  у тому числі,  наявність  вибору  і  можливість самостійно зробити вибір. Фокус уваги переміщається на наявність можливостей в суспільстві. Як показано в таблиці нижче, одиницями аналізу стають людина, сім'я, суспільство і середовище. Це  враховує  динаміку  зміни життєвого циклу,  на відміну від статичного аналізу, який закладений в Міжнародну класифікацію ВОЗ.

 

Таблиця 1. 

Еволюція у  визначенні інвалідності від аналізу  здібностей до аналізу доступу до життєвих ситуацій

 

Категорія функцій	Визначення здібностей людини	Доступ до життєвих ситуацій
Орієнтація	Отримувати і реагувати   на навколишні сигнали	Обмін інформацією
Фізична незалежність	Підтримувати існування   без використання пристосувань або  сторонньої допомоги	Вибір
Мобільність	Пересуватися самостійно в навколишньому оточенні	Поїздки
Зайняття	Звичайне проведення часу	Фактичне використання часу
Соціальна інтеграція	Участь в звичайному соціальному спілкуванні	Фактичне спілкування
Фінансова самозабезпеченість	Займатися соціально-економічною  діяльністю	Контроль над фінансовими ресурсами
Перехід		Готовність до змін в житті

 

Цілісний  підхід  і  його  найважливіший  принцип  доступності  підкреслюють необхідність зміни суспільства в цілому. Рамки реалізації цієї політики задані "Стандартними  правилами  забезпечення  рівних  можливостей  для  інвалідів" (Стандартні Правила).

 

Нові підходи до забезпечення зайнятості інвалідів 

Оскільки  відсутність  можливості  отримати  оплачувану  роботу  виступає

одним  з  основних  джерел  соціальної  уразливості,  усунення  бар'єрів  на шляху до зайнятості  є  пріоритетним  напрямом  політики  соціальної  інтеграції інвалідів.  Експерти  виділяють  три  головні  причини  високого  рівня  незанятості серед інвалідів, а саме:

-  соціальне  упередження   про    нижчу  продуктивність  інвалідів, що призводить до небажання працедавців наймати інвалідів;

-  фізична  недоступність   і  технічна  непристосованість   для інвалідів більшості робочих  місць на відкритому ринку праці;

-    нижчий  рівень  загальної  освіти  і  відсутність   або  недолік професійної   підготовки  інвалідів  по  працедавцях, що вимагаються   спеціальностям.

При цьому можливості зайнятості і ефективність пошуку роботи залежить від таких чинників,  як  вік  інваліда  і  вік,  в  якому  настала  інвалідність,  вид

інвалідності(очевидні і  неочевидні порушення, характер обмежень - порушення слуху, зору, психічні захворювання і ін.), рівень освіти, наявні навички  спеціальні  знання  і  здатність  до  перенавчання,  можливість  сім'ї  по  підтримці інваліда та ін.

1.2. Сутність, зміст та особливості професійної підготовки молодих інвалідів.

Стабілізація роботи української економіки створює  умови для істотного підвищення добробуту людей, подолання спаду їх життєвого рівня внаслідок тривалої та глибокої економічної кризи. З таких умов одним із найважливіших завдань соціальної політики в Україні є створення сприятливих і безпечних умов праці на виробництві, запобігання травматизму в побуті, підвищення якості медичного обслуговування населення з метою попередження інвалідності.

У науковій літературі людей  з вадами фізичного та розумового розвитку, хронічно хворих дітей та дітей з патологічними станами  визначають як «аномальних», «неповноцінних», «неповно справних», «дітей-інвалідів», «людей з особливими потребами», «людей зі спеціальними потребами», «дітей із труднощами у навчанні», «дітей з обмеженнями», «дітей з обмеженими розумовими та фізичними можливостями», «дітей з обмеженими психофізичними можливостями», «людей з функціональними обмеженнями», «дітей, які знаходяться в особливо складних і надзвичайних умовах», «дітей з особливими потребами в розвитку», «мало мобільні групи населення». Таке неоднозначне визначення характеризує різні аспекти і підходи до вирішення професійної підготовки, навчання, лікування, соціального захисту і реабілітації людей не тільки в Україні, але й в усьому світі.