Статус жінки в сучасній сім'ї: крізь призму фемінізму

Скорочення  кількості дітей у сім'ї зумовлено  не стільки матеріальними труднощами, як конфліктом цінностей у суспільстві, конкуренцією пріоритетів, де цінність сім'ї та дітей девальвується, а  перевагу отримують цілком інші інтереси, що роз'єднують сім'ю, руйнують сімейне "Ми" і збільшують "вартість" позасімейного "Я". Ослаблення почуття сімейного обов'язку в усіх членів сім'ї — у батьків перед дітьми, молодших перед старшими, у подружжя одне перед одним. Усе це постає у центрі сімейної дезорганізації і супроводжується ізоляцією кожного її члена. Зникають форми власне сімейного життя, його способу, замінюючись формами одиноко-комунального співіснування. Сім'я сприймається ‚ як зосередження безлічі справ, які вимагають сил, часу, нервів. Все частіше це призводить до її розпаду або формування неповної сім'ї з одним із батьків, адже у зазначених випадках мінімізуються затрати життєвої енергії індивідів. Неповна сім'я з 1—2 дітьми, але з постійною відсутністю батька, матері, дітей вдома у зв'язку з перебуванням батьків на роботі, а дітей у дитячих закладах стають формами особистої свободи. Наявність трьох і більше дітей у сім'ї спричиняють відчуження від самого себе. Орієнтованість індивідуальних систем цінностей на позасімейні сфери діяльності все частіше асоціюється з перешкодою до особистого успіху. У радянському суспільстві названі процеси відбувалися взагалі у дуже несприятливих для сім'ї умовах: авральні "соціалістична індустріалізація", "колективізація" сільського господарства, ліквідація приватної власності та різних дрібних господарств, урбанізація породжували або посилювали кризові явища в сім’ї що не могло не відбитися на сучасній українській сім'ї. Сучасні українські сім`ї дуже відрізняються від сімей початку минулого століття. За короткий час змінилося дуже багато: сімейні цінності, пріоритети. Багато сімей розпадається. Експерти та соціологи запевняють, що нині модель української сім`ї наближається до європейської та американської. Особливо це стосується шлюбного віку, який зростає. Молоді люди не поспішають одружуватись. Середній вік одруження чоловіків становить 30 років, жінок– 27. Стало "модно" не реєструвати шлюби, як кажуть у народі, жити на віру. Щоправда, така "мода" зовсім не відповідає українській традиції, але коли вже є таке, то головне знаходити спільну мову та любити один одного, тоді і добробут та щастя буде. Громадянський шлюб не зменшує ступінь переживань і болю від розлучення. Радше, збільшує. Оскільки людей, по суті, нічого не зв’язує, немає за що зачепитися. Людина почувається непотрібною. Стереотипне уявлення про повну сім’ю - мама, тато, син і дочка. Проте реальність сучасного світу інакша. Ще на початку 60-х років і протягом двадцяти років українська родина в середньому складалася з чотирьох чоловік — батько, мати, двоє дітей. У 90-х цей показник почав невблаганно падати і сучасні українські сім’ї дуже різні. Вже тільки перелік їхніх назв - "благополучна", "проблемна", "молода", "неповна", "багатодітна", "заможна", або "малозабезпечена", — яскраве тому підтвердження. Нині в Україні більшість сімей — неповні. Статистика каже, що понад два мільйони з них складається переважно з матері (їх понад 76,3 відсотка) і в таких сім’ях виховується 1,5 мільйона дітей. У надзвичайно складному становищі опинилися багатодітні й неповні сім’ї, а також сім’ї з дітьми або батьками-інвалідами. Отже‚ втративши національні сімейні традиції, сучасне українське подружжя намагається копіювати американський спосіб життя — з його прагматичними зв’язками, повною матеріальною незалежністю її членів тощо. Споконвіку в основі української сім’ї були взаємоповага, підтримка, взаєморозуміння. Шлюби укладалися один раз і на все життя. А нині щороку в Україні реєструється близько 400 тисяч шлюбів. А близько 200 тисяч пар – розлучається. Третина сімей розпадається протягом перших чотирьох років шлюбу, а ще через п’ять років розбігаються 30% сімей. І дуже рідко в основі цих розлучень – не вирішувані проблеми. Найчастіше це просто небажання зрозуміти та прийняти думку іншого, поступитися, неготовність взяти на себе відповідальність за майбутнє та будувати рівноправні відносини з обранцем, надто висока вимогливість (але чомусь не до себе, а до партнера по шлюбу), звичайні побутові суперечки. Саме об це розбивається сьогодні більшість шлюбів. І, звичайно, не лише в Україні, а в усьому світі.

2.2 Трансформація традиційної сім'ї

" …  патриархальная семья все еще

сохраняет большое значение, хотя

сомнительно, что так будет

продолжаться долго".

Б. Рассел

Сім'я –  це одна з найважливіших форм організації  життя людей, яка має фундаментальне значення як для індивіда, особистості, так і для суспільства.

Сім'я –  це історична форма організації  життя людей. Її форми і функції  змінюються із розвитком виробництва, техніки, технології, суспільних відносин, культури в цілому. Розвиток сім'ї  – одна із найважливіших складових  розвитку суспільства та його культури.

Сім’я –  це група людей, об’єднаних подружньо – родинними зв’язками, які спільно здійснюють відтворення населення, забезпечують спадкоємність поколінь, а також соціалізацію дітей, і підтримують один одного. [ 3‚ ст. 27]

Без сім’ї  неможливе відтворення населення, його соціалізація і, нарешті, неможливе  утворення всіх інших соціальних інституцій. Саме рівень розвитку сім’ї  разом з характером праці зумовлюють суспільний порядок, за яким живуть люди в різних державах, за різних історичних умов.

Починаючи з 1960-х років дослідники у багатьох країнах світу виражають стурбованість  кризовим станом сучасної сім’ї, ставлячи це явище в пряму залежність від  глобальних соціальних трансформацій. Між іншим інститут сім'ї – про що свідчить його багатовікова історія – виявився найбільш стабільною спільністю.

Впродовж  всього минулого століття в науковій літературі посилаються на одні і  ті ж соціальні чинники ‚ які  лежать на поверхні: збільшується число  самотніх чоловіків і жінок росте  кількість розлучень знижується рівень народжуваності стає більше "неповних" сімей наростає кількість "повторних" шлюбів інтенсифікувалися сексуальні відносини зовні інституту шлюбу  та інше. У справедливості цих тенденцій неможливо засумніватися:  на їхній стороні більш чим сторічна статистика . Та все ж статистичні дані, наскільки б значними вони не були фіксують лише даність не пояснених глибинних соціальних перетворень. Очевидно, звідси спираючись на тотожні показники наприклад, народжуваності або "послідовній полігамії", так назвав цей феномен американський соціолог П. Лендіс одні фахівці інтерпретують їх як криза моногамії [4‚ ст. 33]; інші – як її трансформацію у бік акцентування особової своєрідності кожного з членів цього союзу, тобто відстоюють ідею модернізації інституту сім'ї.

Пов'язуючи все це із зростаючими у суспільстві  тенденціями індивідуалізму і раціоналізму, учені стали говорити про другий демографічний перехід. В середині 1980-х р. про нього першими заговорили Дірк ван де Каа і Рон Лестіг, а декілька пізніше Каа стисло сформулював перелік характерних змін в стані сім'ї: від пари "дитина-король з батька"‚ до "пари королів з дитиною"; від контрацепції в цілях оберігання ‚ до контрацепції як самовираженню; від однорідного господарства ‚ до плюралістичних типів сім'ї і домашнього господарства

Причини згаданих змін продовжують обговорюватися ученими причому трактуються вони неоднаково. Мабуть має рацію А.Вишнєвський стверджуючи, що тільки економічна реформа, спад економіки і навіть криза не могли б обусловити демографічне положення, що склалося, яке виявилося також і в помітному зниженні народжуваності. Подібним же чином міркує і А. Романюк, який вважає, що коріння проблеми материнства - не у фінансовій сфері, а у зміні ціннісних орієнтацій [ 14‚ ст. 3].

Американська  дослідниця Арлі Хохшілд відома своїми відкриттями нових соціальних фактів і феноменів, що впливають на глибинні емоційні зв'язки між людьми. У своїх книгах вона показує, що в сучасному суспільстві, що украй раціоналізовано, пронизаному ідеологією ринку, сім'я і будинок витісняються на периферію, стають маргінальним утворенням. Люди приділяють їм менше часу і сил, оскільки стрижнем їх життя стає робота, що вимагає все більше часу і постійній концентрації зусиль. "Час для емоцій" стає розкішшю, доступною небагатьом, а отже, сім'я починає сприйматися як тягар. Постійний брак часу і сил для виконання сімейних обов'язків викликає постійне відчуття провини (особливо властиве жінкам), роздратування, що веде до зростання конфліктів.

А. Хохшілд стверджує, що пресинг сучасного життя все глибше "заштовхує" чоловіків і жінок "в роботу" і "в супермаркет". У повсякденній реальності сім'я і близькі нам люди ‚ все менш здатні залишатися центром життєвого світу, проте для більшості людей вони тим самим набувають вищої цінності, чим раніше. "Ми оберігаємо і леліємо в глибині душі ідею заповітної сім'ї, і ми відокремлюємо цей ідеал від практики. Ми не зв'язуємо те, про що ми думаємо, з тим, що ми робимо", - пояснює цей парадокс А. Хохшілд. [ 12. ]

Якщо "традиційна сім'я" (батько-годувальник і мати-домогосподарка, що прожили в шлюбі з юності до старості і виростили декілька дітей) визначала долю людини, то сучасна  сім'я є одним з проектів, які  людина здійснює протягом життя. На думку  відомого англійського соціолога Ентоні Гідденса, це зв'язано із зміною ролі традиції в житті сучасної людини, а у сфері інтимного життя виражається зміною ідеалу любові. "Романтичний" ідеал, що припускав збереження подружніх відносин впродовж всього життя і економічну залежність жінки від чоловіка, поступово змінявся ідеалом "чистих відносин". У них на перше місце виходить цінність інтимності, яка припускає емоційну відвертість один одному і рівний "обмін" емоціями. "Чисті відносини" на відміну від романтичних, в принципі, не будуються з метою шлюбу або навіть співжиття. Засноване на таких відносинах сумісне життя продовжується лише до тих пір, поки зберігається взаємне, емоційне задоволення, відвертість і довіра один одному. .[5‚ ст. 66]

Більшість дослідників  сходяться на думці, що сьогодні немає  єдиної, нормативної моделі сім'ї. В останні півтора-два десятиліття більш менш єдину для всіх верств населення сімейну модель ("працююча мати") змінив вибір сімейних моделей. Люди, особливо молоді, більше готові до експериментування в особистому житті. З'явилися і навіть набувають популярності гостьові і екстериторіальні союзи (їх ще називають "шлюбами вихідного дня"). Подружжя проживає в різних квартирах (іноді по сусідству), бачиться раз-два в тиждень, найчастіше на вихідних. Вважається, що такі союзи укладають зайняті роботою, матеріально забезпечені люди, які особливо цінують особисту незалежність, автономію і бояться рутини повсякденності. Подібні союзи можуть тривати декілька років і навіть десятиліть, а можуть або швидко закінчитися розривом, або перетворитися на звичайний шлюб. Ще рідкісніші і екзотичні форми відносин - "відкриті" шлюби, коли кожний з подружжя користується повною сексуальною свободою, а також групові шлюби - приналежність молодіжної культури. У них об'єднуються декілька пар, які живуть "комуною" протягом двох-трьох років. У такі союзи частіше вступають люди, що тимчасово живуть і працюють у великих містах.

Для сучасної сім'ї характерна невизначеність гендерних  і батьківсько-дитячих відносин. Центральний пункт суперечностей  в ній - наявність сильних відцентрових тенденцій. Кожний з членів сім'ї  прагне задовольняти свої індивідуальні  прагнення, при цьому стають все  розмитішими скріплюючи відносини норми, які були чітко прописані в традиційній сім'ї. Такі норми визначали, що економічний внесок чоловіка-батька - основа його сімейного верховенства і обов'язок жінки-матері - вести домашнє господарство і доглядати за дітьми. У сучасній сім'ї, навпаки, все є об'єктом обговорення - батьківство, сексуальність, розподіл домашньої роботи, фінанси. Це робить відносини крихкішими і конфліктними. У міру того як чоловіки, жінки і діти перестають орієнтуватися на патріархальну субординацію, на перший план висуваються їх емоційні потреби і індивідуальні прагнення.

У дев'яності роки XX століття посилилося економічне значення сім'ї, а сімейні відносини  або відносини за типом сімейних в ще більшому ступені, ніж за радянських часів, стали сприйматися ‚ як єдиний захист в нестабільному і  ворожому зовнішньому світі. Сім'я  перетворилася на головну гарантію виживання не тільки для "традиційних" і "нових" бідних, але і для  забезпечених громадян. [ 20. ]

У пострадянську  епоху сім'я - свого роду буфер, пом'якшуючий соціальну напругу в суспільстві. Вона стала резервом для неоплаченого і економічно неврахованої праці, компенсуючої провали в економіці. Разом з тим, гендерні відносини усередині домашніх господарств, в основному, будуються за схемою "чоловік - здобувач сім'ї", а жінки вважаються працівниками "другорядної значущості". У них обмежені можливості добитися кар'єрного зростання, і вони як і раніше несуть подвійний тягар професійної зайнятості і домашніх обов'язків.

В пострадянському  суспільстві існують два фундаментальні обмеження, що служать для більшості  чоловіків і жінок простором  особистого вибору. По-перше, це ризик  бідності - результат обвального соціального  розшарування, що почалося в 90-і роки. По-друге, невирішений конфлікт традиційних  і модерністських цінностей - результат  того, що не дивлячись на пережитий  в ХХ столітті досвід радянського  рівноправ'я, зростання освіченості  серед жінок, їх конкурентоспроможність в професії, суспільство багато в  чому залишається патріархальним. Про  це свідчать суперечливі норми, які  регулюють гендерні відносини в  більшості російських сімей. [ 2‚  ст. 5]

Більшість чоловіків  і жінок впевнено у тому, що верховенство в сім'ї не залежить від економічного внеску подружжя, і, як правило, саме жінка  розпоряджається грошима. Дружина  може мати не тільки власні професійні інтереси, але і прагнути до кар'єри, але материнські обов'язки вважаються безумовним пріоритетом для жінки-матері, яка винна на невизначений час  залишити роботу і навіть думки про  кар'єру. Сімейні обов'язки розглядаються  як центр життя жінки, але не чоловіка, у якого інше призначення. Проте  побутові обов'язки дружини повинні  ділити порівну, оскільки признається, що ведення домашнього господарства - важка робота, а брак повинен  ґрунтуватися на взаємній пошані подружжя, довірі і підтримці.

У пострадянській російській сім'ї вважається нормою, що діти не бояться батька, що батьки пояснюють їм свої рішення, що дитина розвивається вільно, а не так, як йому наказують батьки: вони контролюють  круг спілкування дитини, а він, у  свою чергу, погоджує з батьками, як, наприклад, витрачати зароблені  гроші. Батьки повинні допомагати своїм  дорослим дітям, а ті, збираючись одружуватися, повинні дістати схвалення батьків.

Багато вітчизняних  досліджень показують, що жінки виступають за збереження основ рівноправної сім'ї  радянського типу, додаючи до цього  вимогу, що заробляти зобов'язаний чоловік. Жінка в такій сім'ї може працювати і навіть робити кар'єру, хоча основна відповідальність за сім'ю і дітей теж лежить на ній. Створюється враження, що жінки хотіли б зняти з себе відповідальність за економічну сторону сімейного життя, але при цьому не готові прийняти роль хатньої господарки і хочуть зберегти контроль над чоловіком і дітьми усередині сім'ї.

Чоловіки, перш за все молоді, мислять себе не інакше, як в ролі розділу сім'ї, і хотіли б побудувати подружні відносини  по традиційному зразку, а батьківський-дитячі - по модернізованому, ослабивши батьківський контроль і опіку. Проте більшість  чоловіків все-таки визнають, що кар'єра  дружини так само важлива, як і  кар'єра чоловіка, і подружжя повинне  ділити між собою обов'язки по будинку. [ 12. ]