Статистический анализ туризма в Украине

  
Рис. 3.1. Класифікаційні ознаки туристичного ринку

Типологія як загальнонауковий підхід до узагальнення інформації про об'єкти дослідження та систематизації цих об'єктів має ґрунтовне значення в географічних дослідженнях. В географічному країнознавстві під типом країни розуміють «відносно стійкий комплекс умов та особливостей розвитку, Що об'єктивно склався і притаманний даній країні, і характеризує її роль та місце в світовому співтоваристві на даному етапі світової історії»  
 
Типологія в суспільно-географічних дослідженнях за сутністю є групуванням країн світу за комплексом ознак цивілізаційного поступу. В основі такого групування лежать міжнародні співставлення історичних особливостей формування та розвитку країн та їх макростатистичні показники, зокрема, такий універсальний показник як ВВП (ВНП), його структура, місце країни в системі міжнародних відносин. В сучасній суспільній географії переглядається усталена за радянські часи концепція типології країн залежно від пануючого суспільно ладу в бік об'єктивізації відображення соціально-економічних та геополітичних процесів. Типологія має не тільки методологічне, пізнавальне значення, а й практичне спрямування. Так, типологія, яку використовує ООН, виділяючи групу найменш розвинених країн світу, має значення для надання фінансової та гуманітарної допомоги.  
 
Типологія національних туристичних ринків ґрунтується на таких принципових положеннях:  
 
1) ринок туристичних послуг є похідною від соціально-економічного розвитку країни, оскільки індустрія туризму є складовою національної економіки і її розвиток прямо залежний від рівня розвитку всього господарства;  
2) інтенсивність діяльності на ринку туристичних послуг залежить від ступеня розвиненості ринкових структур, оскільки суб'єкти туристичного ринку представлені значною мірою малим та середнім бізнесом, який потребує ефективної підтримки шляхом правового та фінансового регулювання діяльності, наприклад, забезпечення вільного доступу до кредитів передбачає розвинену фінансово-кредитну систему, наявність в'ючерного капіталу, гнучкої системи оподаткування та розвиненої банківської інфраструктури;  
3) інтегрованість національного туристичного ринку в світовий туристичний простір залежить від ступеня розвитку туризму в певній країні, який ґрунтується на певному рівні та стилі життя населення як результаті сукупної дії глобалізаційних тенденцій та етно-культурних особливостей даної країни. Тому в основу типології туристичних ринків поскладена ти пологія країн світу за їх місцем в світовій економіці та міжнародних відносинах, яка включає означені принципи і є загальновизнаною [2; 4; 5].  
 
Використання як базової суспільно-географічної типології країн світу, яка враховує територіальність, заселення, мовно-культурну спорідненість, спільне історичне минуле та сучасні соціально-економічні та геополітичні реалії, робить типологію національних туристичних ринків співставною за характером впливу середовища ринкової діяльності. Типологізація передбачає також урахування сукупної дії глобалізаційних процесів в сфері послуг та чинників розвитку туризму, функціонування туризму в сфері міжнародної торгівлі послугами і підпорядкування дії загальних економічних законів світового ринку.  
 
Основною типологічною одиницею є національний туристичний ринок, оскільки держава є суверенним утворенням, суб'єктом міжнародного права з усіма відповідними ознаками і важелями управління.  
 
Типологічними ознаками національного туристичного ринку прийняті комплексно-пропорційний розвиток індустрії туризму, її орієнтованість на участь в міжнародних туристичних зв'язках і характер цих зв'язків, вплив глобалізаційних процесів і інтегрованість в світогосподарську систему.  
 
Розвиток індустрії туризму характеризується показником частки туризму в ВВП та обсягами прибутків у розрахунку на душу населення. Комплексно-пропорційний розвиток індустрії туризму є результатом збалансованості між внутрішнім та міжнародним туризмом та його складовими (показник - частка міжнародного туризму в загальних обсягах турдіяльності). Міру та характер участі країни в міжнародному туристичному процесі можна визначити за часткою в обсягах діяльності міжнародного туризму та характером експортно-імпортних зв'язків в міжнародному туризмі (показник - сальдо туристичних міграцій як різниця між обсягами іноземного та зарубіжного туризму). За цією ознакою виділяються країни-генератори туристичних потоків зі значними обсягами міжнародного туризму та переважанням від'ємного сальдо туристичного балансу (країни-імпортери туристичних послуг) та країни-рецепієнти з переважно позитивним сальдо туристичного балансу (країни-експортери послуг). Вплив глобалізаційних процесів позначається на транснаціоналізації туристичної діяльності (наприклад, поширення транснаціональних готельних та ресторанних мереж в країні, монополізація туристичної діяльності, яка проявляється в контролі туроператорів над ринком, доступі та використанні світових інформаційних мереж).  
 
На основі цього типологічними показниками обрані: рівень соціально-економічного розвитку, сформованість ринкових структур, рівень розвитку індустрії туризму, участь в світовому туристичному процесі, характер експортно-імпортних туристичних зв'язків.  
 
Відповідно до типологічних ознак типологія національних туристичних ринків світу виглядає наступним чином (+ наявність ознаки; - відсутність ознаки, -/+ - розвиток) - таблиця 3.1.

Таблиця 3.1.

Типологічні ознаки національних туристичних ринків

  

Тип національного туристичного ринку визначається залежно від виявлених за комбінацією показників тенденцій, наприклад, формула (І.І.+ + + -) означає ринок постіндустріальної країни з розвиненими ринковими структурами та індустрією туризму, зі стабільно високою участю в міжнародному туристичному обміні з переважною орієнтацією на експорт туристичних послуг (США, Німеччина та інші), а формула (ІІ.3. - -/+ - -) відповідає стану національного туристичного ринку України: туристичний ринок країни перехідної економіки з середнім рівнем соціально-економічного розвитку, що формує ринкові структури та індустрію туризму відповідно до регіональних (європейських) стандартів, з відносно незначною участю в світовому туристичному обміні і переважним експортом туристичних послуг.  
 
Узагальнивши типологічні характеристики можна виділити наступні типи (А, Б, В, Г) та підтипи (а, б, в) національних туристичних ринків:  
 
А. Високоінтенсивні:  
а) країн високого рівня економічного розвитку з переважанням міжнародного туризму імпортного спрямування, що є постачальниками туристів (наприклад, США, Німеччина, Велика Британія, Скандинавські країни);  
б) країн високого рівня економічного розвитку з переважанням міжнародного туризму експортного спрямування, що переважно приймають туристів (наприклад, Італія, Австрія, Ізраїль, ПАР);  
 
Б. Стабілізовані:  
а) країн середнього рівня економічного розвитку з переважанням міжнародного туризму експортного спрямування, які переважно приймають туристів (наприклад, Іспанія, Греція, Туреччина, Кіпр);  
б) нових індустріальних країн, орієнтованих на розвиток іноземного туризму (наприклад, Мексика, Аргентина, Чилі, Гонконг, Таїланд, Малайзія);  
в) країн перехідного типу економіки з розвиненою ринковою структурою, де переважає міжнародний туризм експортного спрямування і які переважно приймають туристів (наприклад, Польща, Угорщина, Чехія, Хорватія, Словаччина, Словенія);  
 
В. Реформовані:  
а) країн перехідного типу, що формують ринкові структури, де переважає міжнародний туризм експортного спрямування, які переважно приймають туристів (наприклад, Болгарія, Румунія);  
б) країн перехідного типу, що формують ринкові структури і де переважає міжнародний туризм імпортного спрямування, які переважно постачають туристів (наприклад, Росія, Україна, Казахстан, Закавказькі країни);  
в) країн централізовано керованої економіки з елементами ринкової, які орієнтовані на активізацію участі в міжнародному туризмі за рахунок нарощування експорту туристичних послуг (наприклад, Китай);  
 
Г. Акумулюючі:  
а) країн, що розвиваються з середніми можливостями економічного розвитку, орієнтованими на посилення участі в міжнародному туризмі за рахунок нарощування експорту послуг (наприклад, Індія, Єгипет, Туніс);  
б) країн, що розвиваються, з домінуванням іноземного туризму, які приймають туристів і де туризм є однією з провідних галузей економіки (наприклад, Танзанія, Барбадос);  
в) країн планової економіки, які підтримують туризм як традиційну галузь господарства не розширюючи практично участі в світовому туристичному процесі (наприклад, Куба);  
г) найменш розвинених країн, які практично не приймають участі в міжнародному туризмі, а експорт послуг пов'язаний з дією іноземного капіталу (наприклад, більшість країн Центральної Африки).  
 
В країнах перших двох типів розвиток ринку міжнародного туризму сполучається з розвиненим ринком внутрішнього туризму, в країнах третього типу переважає ринок міжнародного туризму, але спостерігається відновлення ринку внутрішнього туризму. В країнах останнього типу ринок міжнародного туризму переважає, оскільки туризм сприймається населенням здебільшого як вид економічної діяльності, а не як складова стилю життя.

 

4. Сегментація і територіальна організація ринку туристичних послуг

 

Сегментація споживчого ринку туристичних послуг - це своєрідне

мистецтво маркетолога, оскільки універсальної методики цієї справи не

існує. Підхід до сегментації залежить від масштабів дослідження і

визначається ступенем деталізації вимог. Потреби загальної оцінки,

динаміки змін, порівняльного аналізу ринку будь-якого таксономічного

рівня базуються на узагальнюючому підході до сегментації шляхом

укрупнення сегментів на основі виділення основних характерних ознак.

Оцінка споживчого ринку з позицій виробника туристичних послуг потребує

деталізованого підходу з виділенням вузьких сегментів і є елементом

конкретного маркетингового аналізу, що прислуговує розробці відповідних

міроприємств з виробництва та просування продукту на ринок.

 

Сегментація ринку туристичного попиту або його структурування за

комплексом ознак відповідно до потреб аналізу ґрунтується переважно на

чотирьох основних принципах - географічному, демографічному,

психографічному та поведінковому. Поділ за географічним принципом

передбачає: а) групування споживачів за місцем проживання (регіон,

країна, місцевість, тип населеного пункту, його величина та функції);

визначення транспортно-географічного положення поселення у системах

розселення різного порядку, що дає змогу встановити туристичну

доступність для споживача пропонованого турпродукту за мірою зв'язності

місця проживання з основними центрами концентрації пропозиції.

Обов'язково також слід враховувати природні особливості постійного місця

проживання споживача (клімат, ландшафти). Географічна приналежність

великою мірою впливає на формування потреб та мотивацію до подорожей,

навіть на вибір конкретних ознак турпродукту, оскільки оточення, в тому

числі й природне, формує людську свідомість, сприйняття, смаки та

уподобання, що позначається на поведінці споживача. Значну роль відіграє

тип населеного місця (міське чи сільське це поселення), його людність.

Відома залежність між рухомістю населення і рівнем урбанізації:

рухомість населення, в тому числі й туристична, тим більша, чим вищий

рівень урбанізації даної місцевості, чим складніші форми розселення.

Розселення - розміщення населення по території і його концентрація в

поселеннях різної величини і типу - є результатом заселення, освоєння

певної території і формується історично під впливом природних,

соціально-економічних та оборонних чинників. Поселенням є певні

територіальні спільності, в межах яких консолідується людська

діяльність. Саме суспільний поділ праці лежить в основі типології

поселень. Тип поселення (міське чи сільське) визначається за

співвідношенням основних занять його населення.

 

Сільськогосподарська діяльність, використання лісових ресурсів творять

сільські населені пункти, розвиток видобувної промисловості - селищ,

індустріальне виробництво (переважання обробної промисловості), розвиток

торгових, управлінських, наукових та інших видів невиробничої діяльності

- міст різної величини. Чим більше функцій виконує місто, тим більше

воно за розмірами. Функції, яке виконує місто в системі розселення

країни, поділяють на господарські (промислові, транспортні),

соціально-культурні (розвиток освіти, науки, культури, обслуговування

населення, інформаційної діяльності тощо), адміністративно-політичні

(столичні по управлінню державою, крайові по управлінню регіоном,

комунальні - окремим поселенням). Рекреаційні функції виконують

поселення різного типу та величини (дачне приміське селище,

місто-курорт). Значення рекреаційної функції посилюється іншими

географічними та культурно-історичними чинниками, в результаті

формуються такі форми територіального зосередження

рекреаційно-туристських функцій як курортно-рекреаційна зона,

місцевість, туристсько-рекреаційний район, вузол, ; центр, пункт.

Виконання поселенням рекреаційної функції позначається й на інших його

функціях: зростає соціальна, транспортна інфраструктура, таке поселення

«зтягує» до себе транспортну мережу тощо. Концентрація функцій веде до

збільшення чисельності населення, зростання поселення.

А. Тойнбі визначив сім сучасних (на середину XX ст.) цивілізацій, які

сформувалися на основі відповідних релігійних Доктрин і успадкованого

культурного комплексу, розвиваючі характерні матеріальні і духовні

здобутки - західна християнська, православна християнська,

християнсько-іудаїська, ісламська, індуїська, буддиська, далекосхідна.

Ці цивілізації мають континуальний характер і формують цивілізаційні

макрорегіони світу. Таким чином, цивілізаційні відміни можна розглядати

як макрочинники формування туристичних потоків, а ціннісну мотивацію -

як їх формотворчу основу. Стабільність попиту забезпечена георозмаїттям

рекреаційної складової індустрії туризму. Георозмаїття є об'єктивною

основою територіальної диференціації і відповідного районування

туристичних ресурсів, що становлять мотиваційну цінність і сприяють

формування споживчих туристичних потоків. На глобальному рівні ознаками

георозмаїття є природно-географічні та цивілізаційні відміни; на рівні

макрорегіонального аналізу -ландшафтні, етно-релігійні особливості,

розвиток та особливості урбанізації; на мезорівні - структура та

характер природокористування, закріплений в культурних ландшафтах та

особливостях традиційної етнічної культури. Саме георозмаїття,

цивілізаційні відміни та унікальність об'єктів культурно-історичної і

природної спадщини обумовлюють обсяги та географію туристичних потоків.

Стійкість уподобань є ознакою цінності продукту в очах споживача. Про

цінність туристичного продукту може свідчити наявність певною мірою

стабільних потоків, обсяг яких коливається лише в залежності від

форс-мажорних обставин природного (стихійні лиха) або суспільного

походження (загострення віськово-політичної ситуації), що дозволяє

стверджувати про непересічну цінність певних ресурсів для

туристів-споживачів і є основою попиту в туризмі. Попит в міжнародному

 

туризмі виражається обсягами, напрямком та стабільністю туристичних

потоків. Таким чином, за стійкістю потоку, динамікою його обсягів можна

робити висновок про цінність певних ресурсів і територій, де вони

сконцентровані, для розвитку туризму і формування на даній території

пропозиції, яка ґрунтується на використанні ціннісних ознак продукту.

Просторово-часовий аналіз механізму формування туристичних потоків

дозволяє зробити висновок про наявність прямо-пропорційної залежності

між величиною туристичного потоку та структурованістю пропозиції. Тут

можна виділити ресурсний та діяльнісний аспекти: 1) наявність абсолютних

туристичних переваг створює стабільний масовий попит на світовому і

макрорегіональному ринках, який забезпечується стандартною масовою

пропозицією. В результаті формується стабільний «туристичний коридор», в

якому величина туристичного потоку коливається в залежності від

сезонності попиту і функціонування якого забезпечене розвиненою

інфраструктурою індустрії туризму. Така ситуація спостерігається навіть

за наявності унікального моноресурсу; наявне георозмаїття території

становить потенційну й реальну цінність як туристичний ресурс, який може

бути використаний для створення і масового, і нестандартного

турпродукту. У такому разі туристичний потік також матиме виражений

характер, але буде менш концентрованим і більш розосередженим по

території, що стимулює розвиток всієї національної індустрії туризму;

пропозиція за характером туристичних ресурсів достатньо одноманітна, але

компенсується різноманіттям порівняльних переваг, створених розвиненою

індустрією туризму, переважно в сфері розваг. Формування туристичного

потоку обумовлене маркетинговими зусиллями суб'єктів ринку виробника