Статистичне дослідження розміщення та структури населення на прикладі окремого регіону (на матеріалах Волинської області)

 

                                      

                                           (1.7)

де x₀ та h — відповідно нижня межа та ширина медіанного вікового інтервалу;

Sf_me-1 – кумулятивна чисельність населення передмедіанного інтервалу;                       f_me – чисельність населення в медіанному інтервалі.

 

Разом із середніми  показниками віку вивчається його варіація на основі абсолютних і відносних  показників варіації ( σ, V). Таким чином визначається ступінь типовості середнього віку для населення, що досліджується.

Співвідношення  окремих поколінь характеризують коефіці- 
єнти демографічного навантаження, які подаються в розрахунку на тисячу населення, тобто у проміле (‰) (табл. 1.3)

 

Таблиця  1.3

Коефіцієнт  демографічного          навантаження, ‰	Формула
Загальний
Дітьми
Особами старшого віку

 

При проведенні аналізу розподілу та складу населення за статтю та віком важливе місце належить графічним методам дослідження даних. Найбільш поширеними серед них є застосування гістограм (при зображенні конкретного населення), кривих розподілу (для теоретичного населення) та перетвореної гістограми - піраміди статево-вікової структури населення. Піраміда є суміщеною гістограмою, на якій дані щодо чоловіків та жінок подані окремо, але на одній віковій осі координат [18].

Статево-вікова піраміда (СВП) або, як її ще називають, вікова піраміда чи піраміда віку – це графічне зображення розподілу населення за віком і статтю. СВП являє собою двосторонню гістограму, на якій вікові інтервали в роках відкладені на вертикальній осі, а абсолютна кількість людей кожного певного віку та статі чи їх відносна частка в населенні відображені горизонтальними прямокутниками (або горизонтальними відрізками) з довжиною однакового масштабу

СВП будують або за абсолютними, або за відносними даними про чисельність  вікових груп. Абсолютні дані являють  собою просту арифметичну кількість людей у складі кожної вікової групи. Піраміди, побудовані за абсолютними даними, мають той серйозний недолік, що вони не порівнювані, якщо чисельності населення, які відбиваються цими пірамідами, суттєво відрізняються між собою. Оскільки в піраміді головне її конфігурація, а не розміри, найбільш переважною є побудова СВП за відносними даними [7].

З метою порівняння різних категорій населення та отримання інформації про їх вікову структуру, яку можна зіставити, частки окремих вікових груп розраховуються по відношенню до загальної чисельності населення, а не чисельності окремої статі.

Використання    методів    графічного    аналізу    обумовлюється    як    конкретними особливостями  наявних  даних,  їх  змістом  і  характером,  так  і  цілями  та завданнями статистичного дослідження.  При цьому графічні  зображення  виконуються, як правило, двомірними, рідше – тримірними. В даному розділі розглянуті стандартні види графіків, що можуть бути реалізовані засобами пакету Ехсеl: гістограма; лінійчата діаграма; графік; кругова (секторна) діаграма; діаграма з областями; кільцева; пелюсткова діаграма. Гістограма, лінійчата діаграма, графік та діаграма з областями в свою чергу можуть бути побудовані як звичайні відображення значень різних категорій, діаграми з накопиченням (вклад кожної категорії в загальну суму) та нормовані діаграми (частка у % кожної категорії в загальній сумі). Крім того, всі діаграми (крім кільцевої та пелюсткової) можуть бути побудовані в об'ємному варіанті.

Звичайна гістограма (або  лінійчата діаграма) відображує значення різних категорій, вона широко використовується для зображення рядів розподілу.

Одним з найпростіших та найпоширеніших видів діаграм, що застосовуються для графічного зображення номінальних  рядів розподілу, є стовпчикові  або стрічкові (смугові) діаграми. Вони бувають одностовпчиковими (при вертикальному розміщенні основного прямокутника), однострічковими чи односмуговими (при горизонтальному розміщенні), багатостовпчиковими та багатострічковими [11].

На підставі групувань обчислюють частку кожної вікової, статевої, соціальної групи в загальній сукупності. Для померлих: частка немовлят; осіб працездатного, допрацездатного та післяпрацездатного віку; жінок дітородного віку; частка померлих з окремих причин, тощо. Визначаються співвідношення статей та вікових груп для сукупностей померлих, матерів різного віку. Особливе значення мають співвідношення протилежних явищ, а саме: чисельності народжених та померлих. Наприклад, коефіцієнт життєвості (Покровського):

 

                                           (1.8)

де N – чисельність народжених за період (рік);

    М – чисельність померлих за той самий період.

 

Він показує, яке  число народжених припадає на 100 випадків смертей.

Для узагальнення тривалості перебування в певному демографічному стані визначаються середні. Для померлих – обчислюється середній, модальний та медіанний вік (за даними інтервального ряду) для населення в цілому та окремо для кожної статі по країні та її регіонах.

Для народжених – обчислюється середній, модальний та медіанний вік матерів у цілому та окремо для кожної черговості (першої та наступної дитини).

Інтенсивний аналіз здійснюється на підставі відповідних  коефіцієнтів (смертності, народжуваності) та коефіцієнта природного приросту, які визначаються в розрахунку на 1000 населення (‰) [4].

Залежно від  того, відносно якої сукупності населення  виявляється інтенсивність демографічного процесу, розрізняють такі коефіцієнти інтенсивності: загальні (відносно всього населення регіону або виду поселення), спеціальні (відносно сукупності населення, яка продукує процес), часткові (відносно окремої вікової групи чи вікового контингенту), сумарні.

Кожний із зазначених коефіцієнтів має своє призначення  та сутність залежно від демографічного процесу, силу якого вони характеризують. Тому доцільно їх розглядати окремо для кожного демографічного процесу.

Інтенсивний аналіз смертності містить такі показники. Загальний коефіцієнт смертності - показує, скільки в середньому померлих припадає на 1000 осіб середнього населення за період, що розглядається. Як правило, це однорічний період, тому враховується середньорічне населення:

 

                                                                             (1.9)

де М – число померлих за рік;

     – середньорічна чисельність населення.

 

Поряд із загальним коефіцієнтом смертності визначають спеціальні, обчислені окремо для кожної статі:

 

(1.10)

де M^f, M^m – відповідно коефіцієнти смертності жінок та чоловіків.

 

На їх підставі можна обчислити загальний коефіцієнт смертності як середньоарифметичну зважену на частку чоловіків та жінок в усьому населенні.

Спеціальні  коефіцієнти теж не є «чистими»  показниками смертності населення кожної статі, оскільки вони залежать від вікової структури (переважання молодих чи старих вікових груп).

Рівень вікової  смертності оцінюють часткові коефіцієнти  смертності

 

             (1.11)

де Mx – число померлих за рік у x-віковій групі;

    – середньорічна чисельність населення х-вікової групи.

 

Окремо обчислюється показник смертності немовлят — смертність дітей віком до одного року. Виключність  цього показника полягає в тому, що інтенсивність смертності немовлят значно вища, ніж у наступних вікових групах через непристосованість немовлят до зовнішніх умов, вплив генетичних факторів тощо. Коефіцієнт смертності немовлят має також особливості розрахунку. Це пов’язано з тим, що частина немовлят, померлих у поточному році, народилась у попередньому календарному році. Тому формула коефіцієнта смертності немовлят набирає вигляду:

 

                                                                          (1.12)

де M₀ – чисельність померлих дітей до 1 року в році спостереження;

   N, N_-1 – число народжених живими відповідно в поточному та попередньому календарному році;

   α, β – частка померлих дітей серед народжених відповідно в кожному році.

 

Інтенсивний аналіз народжуваності передбачає визначення загального коефіцієнта  народжуваності, спеціального, часткових (вікових) та сумарного коефіцієнтів плідності [6].

Загальний коефіцієнт народжуваності обчислюється в розрахунку на 1000 осіб усього населення регіону:

 

                                              

,                                                      (1.3)

. Коефіцієнт, що обчислюється в розрахунку на 1000 жінок дітородного віку, називається спеціальним коефіцієнтом народжуваності, або частіше – коефіцієнтом плідності (F15-49).

 

     ,                                   (1.14)

де  – середньорічна чисельність жінок у віці 15-49 років.

 

Поряд з ним обчислюють часткові (вікові) коефіцієнти плідності, які показують, скільки народжених припадає на 1000 жінок кожної х-вікової групи:

 

                                           

                                         (1.15)

 

Окрім того, вікові коефіцієнти плідності використовуються при обчисленні сумарного коефіцієнта  плідності Fsum, який показує, скільки дітей може народити в середньому одна жінка за існуючого режиму плідності, якщо вона проживе весь дітородний період. Сумарний коефіцієнт обчислюється як сума вікових коефіцієнтів плідності. Оскільки останні розраховуються в промілле, то для обчислення плідності в середньому на одну жінку сума коефіцієнтів ділиться на 1000. Якщо Fx обчислюються за 5-річними віковими інтервалами, то їх сума помножується на 5. Отже,

 

                                     

                                              (1.16)

де h — величина вікового інтервалу .

 

Показники інтенсивності, що належать до розглянутої системи, порівнюють один з одним у часі та просторі, незалежно від того, який демографічний процес вони характеризують. Порівняння здійснюється також відомим методом індексного аналізу. А саме, обчислюють індекси середніх показників смертності, плідності. Розраховують багатофакторні індексні моделі загальних коефіцієнтів інтенсивності для кожного демографічного процесу [2].

Прикладом багатофакторної  моделі може бути індекс народжуваності, розкладений за чотирма факторами: повікова плідність жінок Fx, частка жінок x-вікової групи в дітородному контингенті жінок dx; частка жінок дітородного віку в їх загальній чисельності d15-49; частка жінок у загальній чисельності населення . Тоді багатофакторний індекс народжуваності набуває вигляду:

 

                                    In =

                                              (1.17)

 

Порівняльний  індексний аналіз виконується не лише в часі, а й за територіями чи об’єктами. Наприклад, порівняння інтенсивності смертності чоловічого та жіночого населення. У чоловіків інтенсивність смертності здебільшого вища, ніж у жінок. Це явище перебільшення рівнів смертності чоловіків має назву надсмертності чоловіків, а відносна величина порівняння – індекс надсмертності (чоловіків):

 

                                             

                                           (1.18)

де m^m, m^F – коефіцієнти смертності відповідно чоловіків та жінок.

 

Відтворення населення досліджується  з двох боків: щодо всього населення  і щодо тієї його частини, яка продукує нове покоління, а саме жіночого населення.

Відтворення всього населення  характеризують абсолютні та відносні показники природного приросту і :

 

                                                  ke = n – m.                                                    (1.19)

На підставі ke визначається напрям відтворення  населення, а саме: відтворення може бути розширеним, якщо ke > 0, простим, якщо ke = 0; звуженим, якщо ke < 0.

Відтворення жіночого покоління  характеризують такі показники: сумарної плідності, чистий сумарний коефіцієнт плідності, брутто-коефіцієнт і нетто-коефіцієнт відтворення. Усі ці показники визначаються за методом умовного покоління [5].

Брутто-коефіцієнт відтворення R показує середнє число дівчаток, що їх може народити одна жінка, проживши весь дітородний період:

 

                                                     (1.20)

 

Можна зазначити, що викладеним вище не обмежується  можливий перелік демографічних  показників. Кожен з них може бути представлений певними формулами, виходячи з потреб і задач конкретного  дослідження. Тут окреслені лише основні положення відображення інформації щодо чисельності та складу населення [17].

Аналіз причинно-наслідкових  зв’язків передбачає використання усіх можливих методів статистики як графічний, групування, визначення критеріїв пропорційного  розвитку економіки (коефіцієнт локалізації, коефіцієнт концентрації), аналіз взаємозв’язків соціально-економічних явищ, а саме оцінка щільності та істотності стохастичного зв’язку, рангова кореляція. Для визначення зв’язку між показниками також використовують багатофакторні моделі, будують лінію регресії. Його можна використовувати для показників наявності, середнього віку населення, демографічного навантаження і інших.