Історія перепису населення в Україні

Зміст

 

Введення

 

Розділ 1: Дореволюційне населення України

Розділ 2: Передвоєнні роки. Репресований перепис 1937-го

Розділ 2: Результати перепису населення

 

                    Використана література

 

Введення

В даний час статистика (соціально-економічна статистика) - це суспільна наука, яка вивчає закономірності формування і зміни кількісних відносин суспільних явищ, що розглядаються у безпосередньому зв'язку з їх якісним змістом.

Об'єктом вивчення соціально-економічної статистики є суспільство в усьому різноманітті його форм і проявів. Це пов'язує соціально-економічну статистику з усіма іншими науками, що вивчають суспільство, що протікають у ньому процеси закономірності його розвитку, - з політичною економією, економікою промисловості, сільського господарства, соціологією та ін У цьому загальному для всіх суспільних наук об'єкті кожна з них знаходить свій специфічний аспект вивчення - які-небудь характерні істотні властивості, сторони, відносини явищ суспільного життя, певні сфери діяльності людей і т.п.

Соціально-економічна статистика виробила систему наукових понять, категорій і методів, за допомогою яких вона пізнає свій предмет. Найважливішу частину цієї системи складає система основних показників стану і розвитку економічної та соціального життя суспільства.

Розробка ефективної соціальної політики неможлива без глибоких знань про об'єкт, на який спрямована ця політика, а саме знань про населення.

Мета роботи - аналіз питань перепису населення, їх значення та методології.

Об'єкт дослідження - статистика населення.

Предмет дослідження - перепис населення, організація збору та обробки статистичної інформації про населення, джерела статистичної інформації, найважливіші класифікації та групування в статистиці населення.

Завдання дослідження випливають з поставленої мети:

виявити об'єкти спостереження і  джерела інформації про населення;

розглянути механічний рух населення;

проаналізувати підсумки Всеросійського перепису населення 2002 року.

 

Розділ 1: Дореволюційне населення України

 

 Учасні переписи населення мають багатовікову передісторію. У більш спрощеній формі обліки населення, під назвою цензи, проводилися в Давньому Римі. А в Китаї, за даними, які дійшли до нас, один із таких обліків провели 2238 року до нашої ери, тобто понад чотири тисячоліття тому. Тодішня їх мета була досить прагматична — передусім одержати дані, необхідні для стягування податків і визначення «армійських контингентів».

Росії попередниками нинішніх переписів населення протягом півтора століття були так звані ревізії. Загалом проведено десять ревізій, остання —1857—1860 рр., перед скасуванням кріпосного права.

Точні й надійні дані про  населення України в її нинішніх кордонах, і особливо до початку ХХ століття, на жаль, відтворити досить важко. По-перше, в адміністративно-територіальному аспекті велика (центральна та східна) частина сучасної України мала своїми «попередницями» губернії тодішньої Російської імперії. Їхній склад і кордони не були постійними, вони змінювалися, що ускладнює точні перерахування щодо сьогоднішньої території країни. Не слід переоцінювати й повноти зібраних даних, особливо в сільській місцевості, де тоді мешкало 80—90% населення. Про те, як Павлу Івановичу Чичикову вдалося на цьому погріти руки, розповідають «Мертві душі» М.Гоголя...

По-друге, західні регіони  сучасної України раніше входили  до складу інших держав — Австро-Угорщини, Польщі, Чехословаччини, Румунії. Одержати щодо них більш-менш надійні дані про чисельність населення, особливо у ХVIII—ХІХ століттях, ще складніше.

Проте можна знайти досить цікаві й у чомусь несподівані  факти про зміну чисельності  населення найбільших на той час  міст України, які входили до складу Російської імперії (табл. 1). Наводимо їх за книжкою А.Рашина «Население России за 100 лет (1811—1913 гг.)», виданою в Москві 1956 року.

У цій таблиці   міста зранжовані за темпами зростання населення в 1914 році до 1811-го. Найбільшим містом України у межах Російської імперії в середині ХІХ століття була Одеса. Її населення з середини до кінця позаминулого століття (між 1840 і 1897 рр.) перевищувало населення Києва. Одеса, не будучи навіть губернським центром (вона входила до складу Херсонської губернії), за чисельністю населення посідала третє місце в Російській імперії, поступаючись лише Москві й Петербургу. Можна додати, що, за останнім радянським переписом населення 1989 року, чисельність жителів Одеси становила 1115 тис. чол., але потім її населення стало досить відчутно зменшуватися і в перші місяці 2001-го воно вже становило менш як мільйон чоловік.

До 1914 року Київ випередив  Одесу за чисельністю населення  і став четвертим за кількістю  жителів містом Російської імперії, поступаючись Петербургу (2118 тис.), Москві (1763 тис.) і Ризі (558 тис.). Не можна не звернути увагу на те, що в цій таблиці немає даних про населення таких важливих міст, як Донецьк (до 1924 року Юзівка), Запоріжжя (до 1921 року Олександрівськ), Кривий Ріг, Луганськ. Ці міста почали розвиватися лише наприкінці ХІХ століття. Так, населення Юзівки 1870-го становило лише 164 чоловіки, 1884-го — 5,5 тис., а за переписом 1897-го — 23,1 тис. чол. В сучасних кордонах у першій половині ХІХ століття найбільшим містом України був Львів.

 

 

Розділ 2: Передвоєнні роки. Репресований перепис 1937-го

 

а тій частині території  нашої країни, яка свого часу входила  до складу Російської імперії, у дореволюційний період було проведено один перепис населення — 1897 року, три переписи в передвоєнні роки —1926-го, 1937-го та 1939-го, й чотири у повоєнний період —1959-го, 1970-го, 1979-го і 1989-го років. Повоєнні переписи охоплювали всю територію сучасної України. Нинішні західні області в передвоєнний період охоплювалися переписами населення Польщі, Чехословаччини й Румунії. У   сумній історії початку 30-х років не можна не зупинитися на переписі населення СРСР 1937 року. Між 1913-м і 1926-м, на які припадали роки Першої світової і громадянської воєн, населення України збільшилося на 2,3 млн. чол. За наступні шість років воно зросло ще на 2,4 млн. Прогноз Інституту демографії, яким керував учений зі світовим ім’ям академік М.В.Птуха, припускав, що ще за чотири роки, до початку 1937-го, населення зросте на 2,1 млн. і досягне 34,0 млн. чол. Цей прогноз складено ще до голодомору 1933-го.В одному з виступів Сталін сказав, що 1937 року чисельність населення СРСР становитиме 170 млн. Попередні результати перепису 1937 року (який був призначений на 1933-й, але тричі відкладався), повідомлені керівництву, дали в цілому по СРСР нижчу цифру — 162,0 млн. Вона відповідала чисельності населення Союзу 1932 року (161,9 млн. чол.). Виходило, що за п’ять років соціалістичної індустріалізації, колективізації, культурної революції й побудови основ соціалізму населення країни так і не збільшилося. Політична значимість отриманих цифр цілком зрозуміла, хоча в ті роки жодних нагадувань про голод в Україні, Казахстані, інших районах СРСР, звісно ж, не було. У вересні 1937 року постановою Раднаркому, підписаною Молотовим, організацію січневого перепису визнано незадовільною, а результати — «дефектними». Цією самою постановою наказувалося провести новий перепис населення в січні 1939-го.

У дусі тих часів керівників перепису оголосили ворогами народу й репресували. Приміром, у брошурі  А.Ваганова «Перепис населення — всенародна справа» давалася така оцінка перепису 1937 року: «Винуватцями зриву  перепису 1937 р. стали вороги народу, підлі троцькістсько-бухарінські агенти фашизму, котрі пробралися в той час у керівництво ЦУНГО (Центрального управління народногосподарського обліку, яке проводило перепис населення. — А.Р.). Вороги народу, які зірвали перепис, жорстоко поплатилися. Славні працівники НКВС розгромили зміїні гнізда шкідників, що засіли в   апараті радянської статистики».

Статистики, зокрема, звинувачувались  у тому, що по кілька разів враховували смертність! У березні 1937 року заарештовано й невдовзі розстріляно начальника Бюро перепису ЦУНГО О.Квіткіна — учасника трьох дореволюційних з’їздів РСДРП від більшовицької фракції. Було репресовано й інших керівників перепису. У Києві закрили створений ще 1919 року перший у світі Демографічний інститут, а його директор академік М.Птуха майже два роки просидів у Лук’янівській в’язниці. Вісімнадцять років провів у таборах ще один визначний український демограф — Ю.Корчак-Чепурковський.

Довгі роки вважалося, що всі дані перепису 1937 року знищено. І лише 1989-го частину їх вдалося відшукати в архівах і опублікувати. Виходило, що 1937 року чисельність населення СРСР становила 162,0 млн. чол. Ця цифра була на 3,7 млн. менша раніше опублікованої чисельності населення СРСР —165,7 млн. чол. на початок 1933-го. Хоча в ті роки нормальний середньорічний приріст населення СРСР мав становити, щонайменше, 3—3,5 млн. чоловік. Отримані під час перепису дані явно контрастували з цифрами, наведеними Сталіним у січні 1934 року на ХVII з’їзді партії про зростання населення СРСР зі 160,5 млн. чол. наприкінці 1930-го до 168 млн. наприкінці 1933-го, його доповіддю на ХVІ з’їзді ВКП(б) про те, що «щорічний приріст населення становить у нас понад 3 мільйони душ», і ще одним досить характерним за термінологією (поруч із терміном «гвинтики» щодо рядових громадян країни) виступом у грудні 1935 року перед передовиками-комбайнерами: «У нас тепер … населення стало розмножуватися швидше, ніж у давні часи… Нині у нас щороку чистого приросту населення виходить близько трьох мільйонів душ. Це означає, що щороку ми одержуємо приріст на цілу Фінляндію (загальний сміх)».

А виступаючи на ХVIII з’їзді ВКП(б) (з’їзді боротьби за перемогу комунізму) у березні 1939 року, Сталін, як це бувало не раз, на виправдання зменшення   чисельності населення в СРСР змушений був змінювати аргументацію й шукати інше пояснення, інших винуватців. Щорічний тримільйонний приріст населення, про який він сам нещодавно говорив, був оголошений фантазією фахівців Держплану: «Вони вважали, приміром, що протягом другої п’ятирічки (1933—1937 рр. — А.Р.) щорічний приріст населення в СРСР мав становити три-чотири мільйони чоловік або навіть більше цього. Це також була фантастика, якщо не гірше». Не чекаючи попередніх результатів нового перепису, Сталін у цій самій доповіді назвав цифру чисельності населення СРСР — 170 млн.

Досі популярні серед  частини наших громадян думки, нібито Сталін нічого не знав про голод, репресії тих часів і тим більше не був до них причетний, далекі від істини. Уїнстон Черчілль у четвертому томі своєї книги «Друга світова війна» пише, що у відвертій розмові на запитання англійського прем’єра про кількість жертв колективізації в СРСР Сталін назвав цифру 10 млн. засланих і померлих від голоду селян. Навряд чи можна думати, що «це все вигадав Черчілль у вісімнадцятому році», так само, як і те, що Сталін перебільшував такі невигідні для нього цифри.

Новий перепис населення  в січні 1939 року дозволив трохи приглушити демографічні наслідки голоду та репресій. По СРСР він дав цифру чисельності населення 170,5 млн. чол., що на 8,5 млн. більше, ніж невідомі на тоді цифри 1937-го. Можливість 4,25 млн. середньорічного природного приросту населення за ці два роки викликає серйозні сумніви. Швидше за все, результати перепису 1939-го орієнтувалися та «прив’язувалися» до 170-мільйонної цифри, названої Сталіним за три місяці до того на з’їзді партії.

За відомими тепер даними, справжня чисельність населення  СРСР за переписом 1939 року була на 2,4 млн. чоловік менша, ніж вказували  офіційно опубліковані цифри, і становила 168,1 млн. чол. Її довелося підтягувати до сталінських цифр. Швидше за все,   найбільші поправки у бік збільшення припали на Казахстан і Україну. При прирості населення Радянського Союзу між переписами 1926 і 1939 років на 15,9%, з одинадцяти союзних республік, які входили на початку 1939 року до складу СРСР, найменше зросло населення Казахстану й України — двох республік, у яких найдужче лютував голодомор. У Казахстані населення збільшилося лише на 1,2% (у сусідній Киргизії — на 45,7%), а в Україні — лише на 6,6% (у сусідній Білорусії — на 11,7%).

В Україні, за лише нещодавно  оприлюдненими результатами січневого  перепису 1937 року, було 28,4 млн. чол., що на 1,1 млн. менше, ніж за 12 років до того за грудневим переписом 1926-го, на 3,5 млн. менше, ніж вказували офіційно опубліковані цифри на початку 1933 року, та на 5,6 млн. (або на одну п’яту!) менше, ніж прогнозував академік М.Птуха...

овоєнний період

 ожна було очікувати,  що невдовзі після війни буде проведено новий перепис населення. Але він показав би реальні втрати населення СРСР за роки війни. А вони в кілька разів занижувалися та протягом десятиліть офіційно визначалися цифрою 6 млн. чол.

У книжці члена тодішнього політбюро М.Вознесенського, яка  вийшла 1947 року й відзначена Сталінською  премією (через років два її автора тихенько розстріляли за ленінградською справою), докладно наводяться дані про  втрати всіх видів худоби: коней — на 30%, порівняно з довоєнним рівнем, великої рогатої худоби — на 43%, свиней — на 11% і навіть овець та кіз — на 26%, але ніде не згадуються людські втрати в роки війни.

Перший повоєнний перепис  населення СРСР проведено лише 1959 року, тобто через чотирнадцять років  після закінчення війни. Тоді як у всіх європейських країнах вони відбулися через один-три роки після війни. У сусідній Польщі за цей період провели три переписи населення —   у лютому 1946-го (через дев’ять місяців після закінчення війни), у грудні 1959-го та у грудні 1960-го.

Перепис 1959-го проводився в  період хрущовської відлиги, і, порівняно  з наступними — 1970 і 1979 рр., — отримані дані було подано найповніше. Про кожну союзну республіку видали окремий том, де наводилася вікова структура населення та, що слід особливо підкреслити, єдиний раз були опубліковані дані про чисельність військовослужбовців («у рядах Радянської Армії — 801,1 тис. чол.»). В умовах зростання таємності брежнєвських часів дані наступних переписів 1970 і 1979 рр. у відкритих публікаціях були дуже мізерними. Приміром, і по СРСР, і по союзних республіках не наводилася вікова структура населення. Певне, вважали (в дусі військових концепцій XIX століття), що наші тодішні стратегічні противники по НАТО зуміють здогадатися, скільки мільйонів солдатів ми зможемо поставити під рушницю на випадок нового воєнного протистояння. Але й без цих даних Муррей Фешбах у Бюро переписів США видав тими роками кілька дуже точних розрахунків вікової структури населення СРСР.