Види тоталітарних режимів ХХ ст

Тоталітаризм лівого толку більш радикальний і ставить метою докорінне перетворення соціально-економічної структури суспільства. Відомо, що після приходу до влади в Росії більшовиків здійснюється націоналізація підприємств великих власників і капіталістів. Одержавлення і великого і середнього, і дрібного промислового, і сільськогосподарського виробництва - стає ідеальною ситуацією в умовах тоталітаризму. Специфіка і конкретні історичні обставини різних країн змушують в умовах тоталітарного режиму вдаватися до тимчасових відступів тощо (допущення приватного сектора в усуспільненій економіці і вкладення іноземного капіталу в різноманітні галузі господарства). В 20-х роках в СРСР введено нову економічну політику, що допускає приватну власність та іноземний капітал, в сучасних умовах економічні реформи Ден Сяо Піна в Китаї. В країнах з тоталітарним режимом лівого толку перерозподілом благ між заможними і біднотою досягається забезпечення соціальної рівності між громадянами суспільства. Встановлення комуністичних режимів, що поступово переросли в тоталітарні, сталося якраз не в передових індустріально-розвинених країнах, як вважав Карл Маркс, а в країнах з перехідною економікою і середнім або невисоким рівнем розвитку індустрії. Схильними до тоталітарного режиму виявляються країни, де є незадоволення недемократичною владою тощо. Кінець XX ст. охарактеризувався крахом тоталітарних політичних систем і переходом суспільств до демократичного устрою або принаймні, авторитаризму [4].

2.1.  Особливості  економічного життя.

Неминучість економічної катастрофи, породженої тенденцією до згасання економічного.

Державно організоване економічне життя в суспільстві на грунті панівної державної власності па засоби виробництва. Держава-монополіст у спрямуванні й визначенні меж економічного життя. Економічна експлуатація меж економічного життя. Економічна експлуатація з боку держави шляхом постійної недоплати зарплати, що зменшує активність економічного життя.

Обмеження активності економічного життя людини шляхом відчуження від власності. Економічне зубожіння, збідніння мас призводить до вузькості форм економічного життя, його примітивності.

Ігнорування законів економічного життя. Прагнення до вирішення проблем економічного життя командними методами примусу. Ігнорування світових досягнень економічного знання, науково-технічного прогресу. Відсутність розвинених економічних зв'язків по горизонталі.

Відсутність достовірної інформації у сфері вітчизняного і світового економічного життя, певпиcаність у світовий економічний порядок.

Відсутність соціальних груп власників, зацікавлених у розвитку економічного і полі пічного життя. Mілітаризація економічного життя.

Недовговічність тоталітарного режиму політичного функціонування. Монополізація державою політичного життя, його злиття з партійним життям па ґрунті панування єдиної форми державної власності. Монополія па владу номенклатурної бюрократії. Злиття партійного і державного життя.

Політичне гноблення як привласнення волі державно залежної людини, що не дає простору для активного політичного життя. Пасивність політичного життя па основі відчуження людини від політичної влади, власності і від самої себе. У результаті державної залежності людини в економіці формуються політична пасивність, невіра в активний зміст політики. Незнання і неврахування законів політичного життя. Примус і насильство – основні методи політичного життя. Правовий нігілізм [4] .

Несприйняття світових досягнень політичної і правової науки. Приховування політичної інформації, утаювання ознайомлення з нею. Обман, неправда - засоби політичного життя. Міфологія у сфері політичної ідеології. Відсутність зрілих політичних сил, здатних широко активізувати політичне життя па основі усвідомленого громадянського миру, злагоди. Розповсюдження охлократичних ідей, стихія у підході до політичного життя. Створення особливих форм бюрократичного життя, пірамідальної, вертикальної структур політичного управління, не контрольованого знизу. Наповнення політичного життя мілітаристськими устремліннями.

Поступове згортання економічного життя в умовах падіння ефективності економіки. Відсутність відкритих ефективних форм самоорганізації, самоуправління економічного життя в трудових колективах па ґрунті розвиненої виробничої демократії. Активність «тіньового» економічного життя.

2.2.  Риси соціального  життя 

Соціально-уніфіковане життя суспільства па основі нівелювання різноманітності соціальних інтересів, зведення їх до інтересів однієї або кількох соціальних груп. Національна уніфікація життя народів різних національностей.

Подолання відмінностей між людьми індустріальної й сільськогосподарської, розумової і фізичної праці як форм соціального життя, що історично склались.

Обезлюднення великих територій шляхом згортання різних форм соціального життя, переселення, знесення поселень тощо. Розвал сталих, що історично склалися, соціальних відносин в результаті революційних потрясінь, фізичного винищення великої кількості населення, насильницьких засобів переселення, згубності демографічної політики.

Порушення соціальної «екології» історично сталого природного житія соціальних груп па основі їхнього руйнування або навіть фізичного знищення. Привнесення штучно утворених форм життя. Знеособлювання соціального життя.

Замкнутість політичного життя, майже відсутність зв'язків соціальних спільнот з іншими країнами.

Розвиток тенденцій розпаду політичного життя, звуження його впливу на економічну та інші сфери життя суспільства, крах політичної системи суспільства як не здатної до активної життєдіяльності. Включення широких мас у пошук нових форм політичного життя. Пошук нових форм політичного життя па противагу реально існуючим - тоталітарним. Низька політична культура політичного життя призводить до стихійних форм поведінки, примітивних форм політичного життя.

2.3.  Риси політичного  життя.

Політична уніфікація життя на основі єдиного політичного інтересу. Політичне спрямування всіх видів життєдіяльності суспільства па сприяння злиттю націй.

Міське і сільське, робітниче й селянське політичне життя стягувалось в один вузол встановленням державної монополії на владу, власність, ідеологію і культуру.

Згортання політичного життя на великих територіях країни, навіть повне припинення його в окремих місцях у зв'язку з демографічними змінами. Виникнення нестабільних, випадкових, тимчасових, слабких політичних структур, не здатних забезпечити нормальне політичне функціонування суспільства. Повний розвал політичного життя, що історично склалося, і привнесення насильницьких, історично не перевірених політичних форм.

Погляд на людину як на політичний «гвинтик», вмонтований до політичного механізму. Відчуження особи від влади і від себе. Знеособлення політичної діяльності мас. Встановлення «залізної завіси”, що політично забороняла будь-які соціально-політичні зв'язки, вільні міжнародні недержавні форми життєдіяльності соціальних спільнот, окремих осіб.

Розділ 3.  Порівняння тоталітарних режимів.

Сьогодні в науковій літературі більшість авторів підтримує тезу, згідно з якою в політичній системі тоталітарного типу виділяють фашистський і націонал-соціалістичний режими в Італії і Німеччині, на правому фланзі ідейно-політичного спектру й більшовицький в СРСР, на його лівому фланзі. При цьому необхідно відзначити, що тоталітаризм не є деяким монолітом, між його окремими режимами були істотні відмінності.

Такі відмінності простежуються як між лівим і правим флангами, так і усередині останнього. Так, фашистський режим в Італії використовував теорію верховенства держави, а націонал соціалістичний – теорію верховенства нації або нації-держави. На відміну від нацистського, фашистський режим в Італії відрізнявся прагненням зберегти традиційні структури, що підтверджують так звані Латеранські угоди (1929) між Муссоліні й Ватиканом, які регулювали відносини між католицькою церквою і фашистським режимом. Для режиму Муссоліні були характерні менша концентрація і абсолютизація влади. Поряд з фашистською партією значний вплив у країні мали військові, аристократія, церква, державна бюрократія; формально продовжував функціонувати сенат. Італія залишалась монархією і Муссоліні час від часу відправляв звіти королю Віктору Еммануїлу III. Італійський фашизм відрізнявся також меншими за масштабами, ніж в Німеччині, терором і репресіями.

Стосовно режимів в СРСР та Німеччині, то вже в 20-ті – 30-ті роки дослідники відзначали деяку їх подібність в методах політичної боротьби, захоплення і реалізації влади, хоч і ці режими мають суттєві відмінності.

При традиційній типологізації фашизм і марксизм-ленінізм знаходяться на крайніх полюсах ідейно-політичного спектру, вони вели між собою боротьбу не на життя, а на смерть, внаслідок початкової несумісності їх ідеологій. Достатньо згадати такі протилежні поняття, як інтернаціоналізм і націоналізм, теорія класової боротьби і національно-расова ідея, матеріалізм і ідеалізм, які й означають протистояння марксизму-ленінізму і фашизму. Якщо в ленінізмі в якості головного теоретичного і аналітичного інструменту трактування світової історії був клас, то в фашизмі – нація. Фашисти і націонал-соціалісти, як в теорії, так і на практиці, надаючи вирішальну роль політиці та ідеології, зберегли приватну власність на засоби виробництва і ринкові механізми функціонування економіки.

Більшовики ж, які в теорії основну роль відводили базису або економіці, пішли шляхом повного усуспільнення засобів виробництва. Тобто, якщо більшовики знищили ринок, то націонал-соціалісти його приручили. Націонал-соціалізм повністю заперечував саму ідею демократії й лібералізму, а радянський режим декларував наміри втілити в життя демократичні принципи, хоча й він розумів їх по-своєму.

Фашизм і марксизм-ленінізм виступили в якості альтернативи як по відношенню одне до одного, так і до реформістського шляху політико-філософських конструкцій. Важливим з’єднуючим ці альтернативи початком було те, що вони утверджували мету реалізації соціалістичних принципів, звичайно у власному розумінні: інтернаціональному і націоналістичному. Спільні риси фашистських і комуністичних режимів: ці режими об’єднував цілий ряд ідей і принципів: відданість єдиній всеохоплюючій меті; панування однієї-єдиної революційної партії нового типу; моноідеологія, яка заперечує всі інші ідеології; однакові засоби і методи досягнення поставлених цілей; злиття в єдине ціле партії, держави і суспільства; політизація і ідеологізація всіх без винятку сфер життя; фізичний і моральний терор.

Більшовицький режим в СРСР і нацистський рейх в Німеччині базувалися на національно-історичних традиціях двох країн і являли собою продовження їх історій в нових умовах. Ідеологи обох варіантів тоталітаризму видавали себе за справжніх спадкоємців й продовжувачів справи найбільш достойних, на їх погляд, предків і діячів національної культури, величі і традицій. Гітлер і його поплічники любили виставляти свої ідеї і плани як повернення до історії, як відновлення перерваного ланцюга часів. Що стосується керівників більшовизму, то вони претендували на реалізацію всього найкращого і прогресивного в історичній спадщині не тільки народів Росії, але й всього людства. Та при цьому загальновідомо, що обидва варіанти тоталітаризму, у всякому випадку в ідеології та пропаганді, відстоювали претензії на зруйнування старого світу і побудову на його уламках нового, відповідно зі своїми штучно сконструйованими моделями. З даної точки зору вони являли собою антиісторичні явища.

Важливою характеристикою тоталітарної системи є орієнтація на тотальну єдність всіх без винятку сфер життя суспільства. Це проявилося в запереченні тоталітаризмом найважливішого, навіть центрального елементу сучасної західної цивілізації – громадянського суспільства та його інститутів, включаючи фундаментальні аспекти людського буття.

Громадянське суспільство є осередком конкуруючих між собою центрів і джерел влади та впливу й забезпечує свободу реалізації можливостей кожного окремого індивіда, перш за все свободу економічного вибору. Отже, держава домінує над суспільством. Більш того, має місце поглинення і суспільства, і держави однією-єдиною пануючою партією, яка перетворюється у центральний інститут державної системи. Партія в свою чергу ототожнювалась з її фюрером або вождем. В 1935 р. Гітлер декларував: “Партія є моєю часткою, а я – частина партії”. Або: “Ми  говоримо  Ленін,  розуміємо ― партія,  ми  говоримо  партія,  розуміємо ― Ленін”.

Інакше кажучи, в обох варіантах тоталітаризму спостерігається апофеоз держави.

Для всіх форм тоталітаризму було характерним панування традиції, звичаю, сама влада ґрунтувалась на традиції. Люди, займаючи трохи не рабське становище по відношенню до влади, все ж знаходили опору в родині, родинних зв’язках. Тому однією з цілей тоталітаризму була анігіляція традиції. В СРСР це проявлялося в перейменуванні стародавніх назв міст, вулиць, музеїв, обмеженні доступу до означених видів історичної та критичної літератури, відмові від деяких традицій в галузі архітектури, живопису, скульптури, театру, від традицій народного життя, свят. З цієї точки зору тоталітаризм відрізняє своєрідна амнезія історичної пам’яті.

Як відомо однією з традиційних опор, на яких базується особистість є нація. Симптоматично, що правий і лівий варіанти тоталітаризму, підійшовши до цієї проблеми, здавалося б з прямо протилежних боків, змогли використати її кожний по-своєму для утвердження тотального панування держави.

Базуючись на одному з основних марксистських постулатів, В. І. Ленін та його прибічники були впевнені в тому, що зі зникненням капіталізму в процесі соціалістичного будівництва соціально-економічні і національно-культурні відмінності між регіонами, країнами і народами будуть подолані, що призведе до перемоги інтернаціоналізму над національним початком. Тому не дивно, що прийнята більшовиками на озброєння програма національної політики в Радянському Союзі мала своєю метою по суті примусову систематичну зміну самої природи етносу. Підсумком реалізації цієї політики стало те, що в 70-х роках радянських людей були оголошено членами парадоксального утворення – інтернаціонального народу. Сама ідея інтернаціоналізму була поставлені на службу державним інтересам і стала виконувати функції, аналогічні тим, які націоналізм грав в ідеології німецького нацизму.