Деякі випадки з судових практик видатних адвокатів

Зміст 

Вступ……………………………………………………………………………….2

1. Життєвий шлях видатних адвокатів

1.1. Основні події життя Плеваки Федора Никифоровича…………………...3-4

1.2. Основні події життя Коні Анатолія Федоровича......................................4-6

2. Деякі випадки з судових практик видатних адвокатів

2.1.Випадки з практики Плеваки Федора Никифоровича…………………..7-10

2.2.Випадки з практики Коні Анатолія Федоровича………………………10-11

Висновки……………………………………………………………………...12-13

Список використаної літератури………………………………………………..14 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Питання діяльності видатних юристів світу  та їх внеску у світову юридичну практику являється завжди актуальним, адже людство постійно має справу з людиною соціальною та її відносинами  з державою.

     Історичний  шлях виникнення та розвитку української  адвокатури доцільно простежити з того часу, коли вона була організаційно  оформлена й законодавчо закріплена як особливий правовий інститут. Ще у часи Київської Русі (ІХ-ХІІІ ст.) роль захисників у судах виконували рідні та приятелі сторін, «послухи» (свідки порядного життя обвинуваченого), “видоки” (свідки вчиненого або  спірного факту). Професійна адвокатура в Україні сформувала в період польсько-литовської доби (ХІV-ХVІ ст.), а вже як самостійний правовий інститут адвокатура в Україні була запроваджена після проведення на початку 60-х років ХІХ ст.. судової реформи, в результаті якої поряд із проголошенням  таких буржуазно-демократичних принципів, як відокремлення суду від адміністрації, загальний і рівний для всіх суд, гласність процесу тощо. Саме у  цей період в адвокатурі з'являються  такі видатні юристи як Урусов, Коні, Плевако та Спасович. Об'єднує їх те, що всі вони стали учасниками всіх змін, які відбувалися у ХІХ  столітті у судовій та правовій системі  українських земель. Всі вони стали  видатними постатями свого часу, які здійснили значний вклад  у розвиток законодавства, розуміння  права та практичного застосування закону. Всі ці особистості займалися  громадською діяльністю, яка була спрямована на удосконалення законодавства  та були щирими прихильниками своєї  професії, основною направленістю якої була встановлення істини та справедливості. Об'єднує їх також те, що кожен  з них довів, що навіть недосконале  законодавство у руках справжнього  майстра буде служити справедливості та людині. В даній роботі буде детальніше розглянуто життєвий та професійний  шлях видатного юриста, адвоката, дійсного статського радника та судового оратора  Плевако Федора Никифоровича, якого  звали «московський златоуст» і  цей епітет якнайкраще визначав Федора Никифоровича як судового оратора і як людину та  Коні Анатолія Федоровича, який був видатним юристом, судовим, прокурорським та державним діячем, публіцистом.

     Мета реферату: дослідити біографічні особливості життя Плеваки Ф.Н. та Коні А.Ф. й проаналізувати їх внесок у світову юридичну практику..

     Завдання: коротко окреслити основні біографічні дані юристів; проаналізувати діяльність Плеваки Ф.Н. та Коні А.Ф. в галузі права; узагальнити значення юридичної практики юристів для суспільства. 

1. Життєвий шлях  видатних адвокатів

1.1. Основні події  життя Плеваки  Федора Никифоровича

     Федір Плевако народився 13  квітня 1842 в місті Троїцьк Оренбурзької губернії .

     Батько - надвірний радник Василь Іванович Плевако, мати - кріпосна Катерина Степанова (уроджена «Ульмесек», з казахського  «невмируща»). Батьки не перебували в офіційному церковному шлюбі, тому двоє їхніх дітей - Федір і Дормидонт – вважалися незаконнонародженими . Усього в родині було четверо дітей, але двоє померли немовлятами. До Москви сім'я Плевако переселилася влітку 1851 року. Восени братів віддали в Комерційне училище на Остоженке . Брати вчилися добре, особливо Федір прославився математичними здібностями. До кінця першого року навчання, імена братів були занесені на «золоту дошку» училища. А ще через півроку Федора і Дормідонта виключили як незаконнонароджених. Восени 1853 року, завдяки довгим батьківським турботам, Федір і Дормидонт були прийняті в 1-шу Московську гімназію відразу в 3 клас 

     Закінчив  курс на юридичному факультеті Московського університету. Був в Москві кандидатом на судові посади. У 1870 Плевако вступив в стан присяжних повірених округу московської судової палати, що поліпшило його матеріальне становище. Незабаром він став відомий як один з кращих адвокатів Москви, часто не тільки допомагав бідним безкоштовно, але і оплачував непередбачені їхні витрати.

     Адвокатська діяльність Плевако пройшла в Москві , що наклало на нього свій відбиток. І дзвін дзвонів в московських храмах, і релігійний настрій московського населення, і багате подіями минуле Москви, і нинішні її звичаї знаходили відгук у судових промовах Плевако. Вони рясніють текстами Святого Письма і посиланнями на вчення святих отців. Природа наділила Плевако чудесним даром слова.

     Понад 40 років працював адвокатом. Обдарований судовий оратор. Поступово, від процесу до процесу, він своїми промовами завоював широке визнання.Ретельно готувався до справи, глибоко знав всі його обставини, умів аналізувати докази і показати суду внутрішній зміст тих чи інших явищ. Речі його відрізнялися великою психологічною глибиною, життєвою мудрістю, простотою і дохідливістю. Складні людські відносини, нерозв'язні часом життєві комбінації освітлював він проникливо, в доступній для слухачів формі.

     Набув популярності як видатний адвокат і  судовий оратор, що не мав собі рівних в Росії. Саме прізвище Плевако стало  синонімом адвоката найвищого класу. Як захисник, цивільний позивач або  приватний обвинувач Плевако  брав участь в найгучніших кримінальних процесах останньої третини XIX - почала XX ст.ст. В 1900 узяв на себе захист звинуваченого  у фінансових зловживаннях С.И. Мамонтова  і виграв справу. Плевако виступав захисником і на політичних процесах: про биття м'ясниками Мисливського ряду учасників студентської маніфестації в Москві (1878), про опір властям  селян села Люторічи Тульської губернії (1880), у справі керівників Морозівського  страйку 1885 П.А. Моїсеєнко і В.С. Волкова (1886), князя В.П. Мещерського (1904) і  ін. Непоказний зовні, з "шепотіючим голосом", Плевако вражав слухачів своєю щирістю, емоційною потужністю, ораторською винахідливістю і виразністю слова, отримавши прізвисько "московський  златоуст". За свідченням А.Ф. Коні, Плевако  ідеально володів трояким покликанням  захисту: "переконати, зворушити, вмилостивити". Плевако ніколи наперед не писав  своїх промов, але нерідко записував  їх після суду на прохання друзів або  судових репортерів.. Будучи на свої переконання лібералом, вважав, що найбільш безболісно демократичні реформи в  Росії можливо провести "зверху". З 1907 був депутатом III держдуми від  партії октябристів.

     Федір Никифорович Плевако помер 23 грудня 1908 ( 5 січня 1909 ), на 67-му році життя, в Москві . 

     1.2.  Основні події  життя Коні Анатолія  Федоровича 

     Його  батько - Федір Олексійович Коні - відомий водевіліст і театральний  критик, редактор-видавець літературний газети, а потім журналу "Пантеон", в якому співпрацювали Некрасов, Григорович. Мати А. Ф. Коні - Ірина Семенівна Коні (Юр'єва), актриса і письменниця (свої літературні твори вона підписувала прізвищем Юр'єва), - виступала на сцені під прізвищем "Сандунова".

     У будинку батьків часто бували літератори і майстри сцени. Федір  Олексійович Коні був широко освічена людина, вільно говорив на п'яти іноземних  мовах. Мати користувалася великим  успіхом і повагою в театральному середовищі. Таке оточення сприяло  формуванню моральних ідеалів юного  А. Ф. Коні. Початкову освіту Анатолій Коні отримав у будинку батьків. І мати, і батько, виховуючи дітей, вимогливо ставилися до них, прищеплювали їм повагу до самостійної праці, повага до старших. Домашні заняття з дітьми проводилися під керівництвом вчителів в строго встановлені дні та години.

     З 1855 по 1858 роки А. Коні вчився в німецькій  школі при церкві Святої Анни, а  потім перейшов в 4-ий клас (згодом Олександрівської) гімназії, на Казанської вулиці. З 1858 по 1861 роки за рішенням Ради гімназії Коні були вручені 7 похвальних свідоцтв. У травні 1861 року Коні зважилися вийти з шостого класу гімназії прямо до Університету. За підсумками іспитів Анатолій Федорович Коні був зарахований студентом на математичний факультет.  . У грудні 1861 Петербурзький університет був закритий на невизначений час внаслідок студентських заворушень. І коли влітку 1862 Міністерством народної освіти було оголошено, що Петербурзький університет не буде відкритий. У серпні 1862 року А. Ф. Коні записався до числа студентів другого курсу юридичного факультету Московського університету. У 1865 році Анатолій Федорович Коні закінчив Юридичний факультет Московського університету зі ступенем кандидата прав.

     Після закінчення Московського університету А. Ф. Коні повернувся до Петербурга і  вступив на службу в перетворений тоді державний контроль, звідки незабаром  перейшов для особливих робіт  по юридичній частині в розпорядження  військового міністра Мілютіна.

     На  початку 1867 року він знову переїздить до Москви, отримавши призначення  на посаду секретаря прокурора судової  палати, а через кілька місяців  Коні був призначений одним з  трьох товаришів прокурора спочатку сумського, а потім харківського окружного суду. Тут він пробув три роки, встиг придбати славу.

     У 1871 році Коні перейшов на посаду прокурора  окружного суду в Петербурзі і  займав її протягом п'яти років. У  цьому ж році був проведений в  чин колезького асесора. Виступаючи особисто у голосних справах, в яких його супротивниками були кращі представники столичної адвокатури, Коні швидко набув популярності талановитого обвинувача і судового видатного діяча. Незабаром  він став головою петербурзького окружного суду.

     У 1878 році А.Ф. Коні головував у судовому засіданні у справі Віри Засулич, яка здійснила 24 січня терористичний  акт, спрямований проти генерала Трепова, одного з чільних діячів царської поліції. Після справи про  замах на Трепова ім'я його прозвучало на весь світ. Воно коштувало йому вимушеної  перерви в улюбленій роботі в  кримінальному суді: він був переведений  в цивільний департамент судової  палати.

     У 1884 році міністр юстиції Набоков  запропонував Анатолію Федоровичу місце  обер-прокурора кримінального касаційного  департаменту Сенату, і тільки в 1885 році призначення відбулося.

     У 1900 році Коні залишив судову діяльність і указом Миколи II був переведений  в загальні збори Першого департаменту Сенату в якості присутнього сенатора.

     У липні 1906 року Столипін робить пропозицію Коні увійти до складу уряду, утвореного ним після розпуску Думи, як міністр  юстиції. Три дні Анатолія Федоровича вмовляли зайняти цей пост, але  він, пославшись на недугу, категорично  відмовився.

     З 1907 року А. Ф. Коні є членом Державної  Ради. З перетворенням Державної  Ради, відповідно до нових основних законів, Коні остаточно вступив  на законодавче терені. Особливо охоче  він виступав з питань, від вирішення  яких залежала правильна постановка правосуддя. 1 січня 1910 Коні було присвоєно  чин дійсного таємного радника.

     У 1912 - 1913 роках Коні кілька разів виступав у Державній Раді з важливих законопроектів, що стосуються спадкових прав жінок, і рішуче відхиляв заперечення проти  прийняття цих законопроектів.

     У роки війни (1914 - 1917 рр..) А. Ф. Коні очолював низку комітетів Державної Ради про жертви війни і докладав чимало зусиль для надання допомоги особам, які стали інвалідами, а також  брав активну участь у роботі різних комісій: про кошти, про організації  допомоги біженцям та ін Все це робилося за вкрай поганий стан здоров'я.

     Після лютневої революції 1917 року діяльність Державної Ради практично припинилася. 5 травня цього ж року за указом Тимчасового  уряду А. Ф. Коні призначається первопрісутствующім (головуючим) в кримінально-касаційному  департаменті Сенату. 30 травня він був  призначений також первопрісутствующім  у загальних зборах касаційних департаментів Сенату. З 1876 по 1889 роки він читав лекції в Царському училищі правознавства, а з 1901 по 1912 роки - в Олександрівському ліцеї з кримінального судочинства, з особливою розробкою питань судової етики. У листопаді 1918 року О. Ф. Коні переступає до читання лекцій в Петроградському університеті. Обсяг педагогічної діяльності зростав. За 1917 - 1920 роки А. Ф. Коні прочитав близько тисячі публічних лекцій в різних петербурзьких навчальних закладах.