Особливості діяльності Міністерства Внутрішніх Справ в системі органів виконавчої влади

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Державний вищій навчальний заклад

«Донецький інститут залізничного транспорту

Української державної академії залізничного транспорту»

КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ

 

Курсова РОБОТА

з дисципліни «Державне та регіональне управління»

на тему: «Особливості діяльності Міністерства Внутрішніх Справ в системі органів виконавчої влади»

 

Перевірив: Старший викладач

Зінченко О.А.

Підпис _____________

Дата _______________

Виконала: Студентка 2-МО

Денисюк А.О.

Підпис _____________

Дата _______________

 

 

Донецьк – 2012

 

ЗМІСТ

 

Вступ		3
1.	Теоретичні засади урядування	5
1.1	Поняття і система органів виконавчої влади	5
1.2	Система, порядок формування і основи діяльності центральних органів виконавчої влади. Міністерство як центральний орган виконавчої влади	9
1.3	Історія виникнення Міністерства Внутрішніх Справ (МВС) України	14
1.4	Нормативно-правові  акти з питань діяльності органів  внутрішніх справ України	17
2.	Діяльність  Міністерства Внутрішніх Справ (МВС) України  у системі виконавчої влади	21
2.1	Організація роботи МВС України	21
2.2	Роль  органів МВС у механізмі правової держави	28
2.3	Функції і структура органів внутрішніх справ	30
2.4	Служба  в органах внутрішніх справ	35
3.	Розвиток  взаємодії Міністерства Внутрішніх справ з громадськістю	38
3.1	Оцінка  сайту МВС	38
3.2	Розробка  рекомендації щодо вдосконалення взаємодії  з громадськістю	47
Висновки		48
Список  використаних джерел		50

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми даної курсової полягає у тому, що Міністерство Внутрішніх Справ України є соціальним інститутом, головними задачами якого виступають: охорона правопорядку, забезпечення безпеки людини та суспільства на території держави, виявлення і розкриття злочинів, забезпечення безпеки дорожнього руху. Діяльність МВС України здійснюється від імені держави. Держава, як і суспільство, зацікавлена в громадському спокої, впорядкованості внутрішніх державних відносин, в забезпеченні особистої безпеки громадян, захисті їх прав, свобод та законних інтересів.

«Безпека» означає відсутність  будь – яких загроз особі, суспільству  та державі. В механізмі забезпечення особистої безпеки громадян важлива  роль належить державі та її органам. І в цій системі важливе  значення мають органи внутрішніх справ.

Метою даної курсової обрано аналіз діяльності Міністерства Внутрішніх Справ (МВС) України у системі виконавчої влади та розробка рекомендацій щодо взаємодії з громадськістю. Завданням цієї роботи є: дослідити теоретичні засади урядування, проаналізувати організацію роботи, функції та структуру МВС України, розробити оцінку сайту Міністерства Внутрішніх Справ.

Науково-теоретичне підґрунтя для  виконання дослідження теми курсової склали праці вітчизняних і зарубіжних вчених в галузі теорії управління, адміністративного права та процесу, зокрема: В.Б. Авер’янова, М.І. Ануфрієва, В.Д. Бакуменка, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, Р.Ф. Васильєва, В.Р. Весніна, В.М. Гаращука, А.О. Дєгтяра, Є.В. Додіна, В.М. Князєва, А.Т. Комзюка, О.П. Коренєва, М.М. Мартиненка, В.І. Московця, Н.Р. Нижник, В.Г. Перепелюка, Ю.О. Тихомирова, О.Г. Фролової, Б. Гурне, Д. Марча, Х. Райфі, Г. Саймона, Ф. Хедоурі та інших.

Об’єктом дослідження є система правоохоронних органів. Предметом дослідження є діяльність органів внутрішніх справ у сфері забезпечення прав людини у системі правоохоронних органів.

Методи дослідження: логічний аналіз, як методологічний підхід до результатів пізнавальної діяльності Міністерства; дедукція, процес виведення висновку до наведеної теми; індукція, полягає у формулюванні роботи Міністерства; системний підхід, який дозволив окреслити проблемні питання правоохоронної праці слідчих органів внутрішніх справ; за допомогою історико-правового методу визначено основні закономірності розвитку діяльності МВС України в нашій державі.

Теоретико-науковим фундаментом даної  роботи слугували положення законів  України «Про міліцію» від 20. 12. 90 р., «Про внутрішні війська МВС України» від 31. 10. 95 р. і інші. Указу президента України «Про положення про Міністерство внутрішніх справ України» від 17.10.2000 р. та інші.

МВС України є головним (провідним) органом у системі центральних  органів виконавчої влади з питань формування і реалізації державної  політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства  і держави від протиправних посягань, ведення боротьби зі злочинністю, охорони  громадського порядку, забезпечення громадської  безпеки, безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки, охорони та оборони  особливо важливих державних об’єктів. МВС України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також Положенням про МВС України.

Курсова викладена у 51 сторінках. Має 4 таблиці та 3 рисунки. Список літератури складає 32 джерела.

  

1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УРЯДУВАННЯ

 

1. Поняття і система органів виконавчої влади

 

Виконавча влада — влада, що має  право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах  усієї країни є уряд. Назва уряду  встановлюється Конституцією і законодавством. Частіше за все уряд має офіційну назву — Ради або Кабінети міністрів. У Швейцарії, наприклад, — це Федеративна  Рада, в Італії — Рада Міністрів, у Японії — Кабінет. Очолює уряд його глава. Як правило, це прем'єр-міністр (наприклад, у Франції). Або — голова Ради Міністрів (Італія), канцлер (ФРН), державний міністр (Норвегія).

У президентських республіках (США), де ця посада відсутня, главою уряду є  безпосередньо президент. Разом  із главою уряду до його складу входять  заступник (віце-прем'єр), міністри, що очолюють окремі міністерства [3, с.10].

Уряд забезпечує виконання законів  та інших актів законодавчої влади, є відповідальним перед нею, підзвітним і підконтрольним їй. Проте виконавча  влада не вичерпується одним лише «виконанням законів». Вона покликана  відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядничу діяльність. У цих цілях з усіх питань своєї компетенції уряд видає нормативно-правові акти (укази, розпорядження та ін.), що мають підзаконний характер.

Таким чином, призначення органів  виконавчої влади — управління, що охоплює:

• виконавчу діяльність — здійснення тих рішень, що прийняті органами законодавчої влади;
• розпорядчу діяльність — здійснення управління шляхом видання підзаконних актів і виконання організаційних дій [5].

Виконавча влада діє безупинно  і скрізь на території держави (на відміну від законодавчої і судової), спирається на людські, матеріальні  та інші ресурси, здійснюється чиновниками, армією, адміністрацією тощо. Це створює  основу для можливої узурпації всієї повноти державної влади саме виконавчими органами. Тут важливі діючі механізми «стримувань і противаг» як із боку законодавчої (через розвинуте законодавство і контроль), так і з боку судової влади (через судовий контроль і конституційний нагляд) [7, с.24].

На сучасному етапі розбудови  Української держави існують: державне управління, успадковане від колишнього СРСР, і виконавча влада, проголошена  Конституцією України.

Виконавча влада і державне управління є "статикою" і "динамікою" управлінської  сфери діяльності держави.

Ефективність діяльності державної  влади залежить від узгодженості її складових. Тому державне управління в Україні має бути реформованим, вивільненим від адміністративно-командних  методів минулого, а виконавча  влада — не лише декларованою, а  й побудованою відповідно до Конституції  України.

Розподіл влад, як відомо, сприяє вдосконаленню  механізму реалізації влади, забезпечує реальний, а не формальний розподіл функцій по керівництву суспільством. Фундаментальне значення в управлінні мають такі складові: рішення, його реалізація (виконання), контроль (нагляд) за здійсненням рішення (включаючи, в першу чергу, охоронну функцію). Закладена у цій схемі логіка досить очевидна. Очевидним є й  те, що єдина державна влада здійснюється у законодавчій, виконавчій і судовій  формах. Однак не є очевидним те, що кожна з цих форм, як доводить теорія розподілу влад, повинна бути незалежною. Звичайно, абсолютна незалежність гілок влади неможлива. Йдеться  лише про їх відносну самостійність, оскільки багато питань вони вирішують  разом [8].

У найбільш тісному зв'язку перебувають  законодавча і виконавча влада. Аналіз Конституції України дає  можливість зробити висновок, що представницька влада може втручатися у сферу  діяльності виконавчої, а остання  — впливати на роботу Верховної  Ради.

Очевидно оптимальне співвідношення цих влад слід шукати у співвідношенні основних форм їх діяльності. Представницька влада приймає закони, а виконавча  виконує їх, тобто основні форми  діяльності цих органів — законодавча  і виконавча. Крім того, кожна з гілок влади має й інші видові форми: установча і контрольна діяльність притаманні законодавчій владі, контрольна і правоохоронна форма роботи властиві владі виконавчій [12, с.78].

Що стосується місця виконавчої влади в системі єдиної державної  влади, то воно визначається перш за все  метою діяльності виконавчої влади  — забезпечення реалізації прав і  свобод людини і громадянина.

Суб'єктами виконавчої влади в Україні, які здійснюють перелічені функції, є: органи загальної компетенції  — вищі органи у системі органів  виконавчої влади; органи спеціальної  компетенції — центральні органи державної виконавчої влади; місцеві  органи державної виконавчої влади. У своїй сукупності суб'єкти виконавчої влади утворюють єдину систему  органів (рис. 1.1).

 

Рис.1.1 – Організація виконавчої влади в Україні

 

Система органів виконавчої влади  включає структурні ланки трьох  організаційно-правових рівнів:

1. Вищий рівень - Кабінет Міністрів України.
2. Центральний рівень - міністерства, державні комітети, ЦОВВ прирівняні до державних комітетів, та ЦОВВ за спеціальним статусом.
3. Місцевий, або територіальний рівень, на якому діють:

• органи виконавчої влади загальної компетенції - Рада Міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві держадміністрації;

• органи спеціальної - галузевої та функціональної компетенції, які можуть бути як прямого, так і подвійного підпорядкування.

 Оскільки органи виконавчої  влади здійснюють управлінську  за своїм змістом діяльність, іноді використовується визначення  системи цих органів як "апарату державного управління"[15].

Компетенція органів виконавчої влади  визначається окремо для кожної ланки  системи органів виконавчої влади.

Загальні основи компетенції та функції Кабінету Міністрів України  визначені у ст. 116 Конституції  України, а в повному обсязі —  в Законі України "Про Кабінет  Міністрів України" [17, с. 5].

Повноваження міністерств, інших  центральних органів виконавчої влади сформульовані у відповідних  Положеннях про ці органи.

Компетенція місцевих державних адміністрацій  визначена у ст. 119 Конституції  України та Законі України "Про  місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р.

У межах своєї компетенції вищі органи виконавчої влади організують  реалізацію внутрішньої і зовнішньої політики Української держави; здійснюють керівництво і регулюють соціально-економічну сферу; забезпечують єдність системи  виконавчої влади; спрямовують і  контролюють діяльність підлеглих  органів виконавчої влади; здійснюють управління власністю незалежно  від її форм; розробляють і реалізують загальнодержавні програми [19].