Поняття правоохоронного органу та правоохоронної діяльності

 

 

 

 

РЕФЕРАТ на тему:

Поняття правоохоронного органу та правоохоронної діяльності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поняття правоохоронного органу. Серед багатьох державних органів правоохоронні  мають певні юрисдикційні та організаційні  відмінності від інших органів  держави. Юрисдикція правоохоронних органів  полягає в повноваженнях, які  делеговано державою та які встановлюють обсяг їхньої компетенції, способи  розгляду й прийняття рішень, порядок  їхнього оскарження. Під правоохоронним органом розуміють державну установу (або державну юридичну особу), яка  діє в системі органів влади й виконує на основі закону державні функції (владні, організаційно-розпорядчі, контрольно-перевірочні тощо) в різних сферах внутрішньої та зовнішньої діяльності Української держави. В Законі України "Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів" подано перелік правоохоронних органів, до яких, зокрема, належать:

органи  прокуратури;

органи  внутрішніх справ;

органи  служби безпеки;

військової  служби правопорядку у Збройних Силах  України;

митні органи;

органи  охорони державного кордону;

органи  й установи виконання покарань;

органи  державної податкової служби;

органи  державної контрольно-ревізійної служби;

органи  рибоохорони;

органи  державної лісової охорони;

інші  органи, які здійснюють правозастосовні  або правоохоронні функції (ст. 2).

До  складу юрисдикції правоохоронних органів  входять взаємопов'язані елементи, а саме: охорона та захист права, відновлення порушеного права, припинення або розгляд порушення права, виявлення або розслідування  злочинів. За законом до правоохоронного  органу належить такий державний  орган, предмет діяльності якого  законодавче зафіксовано як його завдання або функції саме охоронного призначення, хоч у назві це може й не відбиватися. Правоохоронні  функції або завдання здебільшого  залежать від участі того чи іншого органу в охороні (підтриманні) правопорядку. Правопорядок - об'єктивна потреба  розвитку держави й суспільства. Його забезпечення має відбуватися  в межах законності. Підтримують  правопорядок щоденним додержанням, виконанням, використанням і застосуванням  норм права учасниками правових відносин. Участь у таких відносинах уповноваженого органу накладає на нього виключно важливу відповідальність. Для правоохоронного  органу правопорядок вже сам по собі становить вищий рівень необхідності. Притягнення ним правопорушника до відповідальності лише з міркувань  доцільності містить небезпеку. Для правоохоронного органу неприпустимо обґрунтовувати порушення правопорядку політичними, технократичними або іншими інтересами. Наприклад, дії відповідальних посадових осіб під час прокладання транспортних магістралей без додержання норм екологічної безпеки або організація публічних заходів без дотримання порядку їхнього проведення можуть зумовити негативні суспільні наслідки, в тому числі - вчинення злочинів.

Підтримання правопорядку та припинення правопорушень  покладено на компетентні державні органи (прокуратуру, органи внутрішніх справ, податкову міліцію, органи Служби безпеки України), для яких діяльність із підтримання правопорядку, запобігання  правопорушенням, дізнання й розслідування  злочинів є обов'язковою і полягає  в невідкладному й адекватному  реагуванні на факти невиконання  або неналежного виконання вимог  правових норм з боку юридичних або  фізичних осіб. Мотивацію правопорушень, зокрема незнання правових норм тощо, можуть враховувати в характері  реагування, але її не може бути визнано  підставою для невжиття відповідних заходів щодо припинення правопорушень. У процесі діяльності з припинення правопорушень здійснюють правомірний вплив (реагування на умови та причини правопорушень, роз'яснення процесуальних прав і обов'язків, інформування правопорушника та його мікросередовища про наслідки правопорушення тощо). Разом з тим неприпустимими є протиправні дії щодо правопорушників з боку працівників правоохоронних органів у вигляді погроз, залякувань, побоїв тощо.

Відновлення порушеного права - пріоритетне завдання у діях правоохоронних органів. Йдеться  про систему правомірних дій, до яких примушують фізичну або юридичну особу, що своїми діями зумовила збитки або будь-які інші негативні наслідки, щодо їх відшкодування. Для цього  передбачено процедури скасування незаконного рішення, прийнятого державним (або й правоохоронним) органом, встановлено  порядок відновлення порушених  правовідносин, відшкодування моральної  або матеріальної шкоди, закріплено компенсаційні виплати за неправомірні дії правоохоронних органів тощо.

Правоохоронні дії тісно пов'язані між собою. Вони утворюють цілісну правоохоронну  діяльність, у якій охорону правового  порядку здійснюють органи внутрішніх справ, захист національної безпеки - органи Служби безпеки України, розслідування  злочинів - органи досудового слідства, відновлення порушеного права - органи державної виконавчої служби. Діяльність правоохоронних органів є публічною, багатоплановою. Кожний із зазначених органів відповідає, в межах наділених  повноважень, за власний внесок у  вдосконалення його діяльності, щоденні  контакти з громадянами, допомогу їм у виконанні конституційних обов'язків.

Отже, правоохоронний орган - це юрисдикційний  орган, уповноважений державою виконувати в установленому законом порядку  функції або завдання з охорони  права, охорони правопорядку, розслідування  або запобігання порушень права, відновлення порушеного права, захист національної (державної) безпеки, підтримання  правопорядку, забезпечення стану законності.

Поняття правоохоронної діяльності. Потреба  у визначенні правоохоронної діяльності виникла внаслідок того, що в Конституції  України проголошено: Україна є "соціальна, правова" держава, серед органів  якої дедалі більше виникають паралельні, зовні ідентичні функції та завдання з контролю, захисту й охорони  прав людини, інтересів громадянського суспільства й самої держави (ст. 1). Вона взяла на себе обов'язок охороняти  людину й суспільство від негативних проявів, соціальних відхилень. Людину, її життя і здоров'я, честь і  гідність, недоторканність і безпеку  визнано найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Розв'язання проблеми життєзабезпечення  людини, її охорона та захист як найвищої соціальної цінності має багато складників, які належать до різних галузей права, до різних видів юридичної практики. Поняття правоохоронної діяльності широко використовують у правовій і  соціально-політичній літературі. Проте  воно не обґрунтовано, хоч законодавство  про статус правоохоронних органів, функції, завдання та конкретні напрями  їхньої діяльності, повноваження окремих  органів і службових осіб досить розвинені. В навчальній літературі нечітко визначено ознаки правоохоронної діяльності, не розмежовано поняття  правоохоронної діяльності та спеціальної  правоохоронної діяльності, іноді правоохоронну  діяльність не відрізняють від судової  та правозахисної.

За  кількістю суб'єктів і значущістю в державі правоохоронна діяльність посідає значне місце й постійно привертає увагу органів влади, політичних партій, засобів масової  інформації, громадськості. Правоохоронна  діяльність - багатоаспектна. Політичними, управлінськими та правовими засобами її спрямовано на блокування соціальних відхилень, локалізацію соціальної напруги або правових конфліктів. Складну систему правоохоронної діяльності реалізують у різних видах  правозастосовних дій, а саме: правовстановлюючих, правозабезпечувальних, правопримушувальних і правовідновлювальних.

Зазначені види правоохоронних дій уповноважені здійснювати, органи прокуратури, органи досудового слідства й дізнання, органи юстиції. Правовстановлюючі та правопримушувальні дії можуть здійснювати органи служби безпеки, податкової міліції та митні органи.

Структурно  до системи правоохоронної діяльності належать такі напрями:

а) діяльність із забезпечення охорони  учасників кримінального судочинства;

б) діяльність органів прокуратури;

в) діяльність із виявлення, запобігання  та розслідування злочинів;

г) діяльність із захисту державної (національної) безпеки, державного кордону й охорони  правопорядку.

Кожний  напрям правоохоронної діяльності має  суттєві особливості. Цим пояснюють  наявність так званих "силових  структур", субординацію всередині  правоохоронних органів, певних організаційних та інформаційних зв'язків між  ними, автономне, тобто незалежне  одне від одного, відомче регулювання  оперативної діяльності й управління.

В Україні за чинним законодавством можлива  лише державна правоохоронна діяльність. Недержавну правоохоронну діяльність не передбачено, хоч участь громадян у охороні правопорядку та державного кордону є досить розвиненою й  регламентованою.

Правоохоронній  діяльності притаманна взаємодія між  державними органами різних гілок влади - законодавчої, виконавчої та судової. Але незважаючи на множинність її суб'єктів, така діяльність має єдиний, цілісний характер. Цілісне виконання  правоохоронної функції в державі  утворено системними зусиллями вповноважених  органів із виявлення або розслідування  правопорушень, відновлення порушеного права, захисту правопорядку, нагляду  за додержанням законності, активною й цілеспрямованою взаємодією в  процесі цієї діяльності та координацією між уповноваженими органами.

Правоохоронна функція держави полягає в  забезпеченні конституційного порядку, національної безпеки; вона зумовлює стан законності, актуалізує охорону конституційних прав людини й громадянина та відновлення  неправомірно порушених цих прав. Ознаки правоохоронної діяльності. Правоохоронна  діяльність є різновидом застосування права за часом, простором і колом  осіб. У законі встановлено порядок  застосування норм, стадії, процедури, наслідки його невиконання.

Основна ознака правоохоронної діяльності полягає  в її властивості охороняти права  фізичної або юридичної особи  публічно встановленими процедурами (публічний характер діяльності).

Соціальна цінність такої діяльності полягає  в позитивному впливі на правову  поведінку людини (груп людей) за допомогою  використання дозволів, приписів, заборон  або реалізації юридичної відповідальності. Отже, вона є своєрідним охоронним  інструментом держави.

Діяльність  уповноважених органів здатна позитивно  впливати на людину, мотивувати її правомірний  спосіб поведінки, застосовуючи до правопорушників  правомірний примус.

Тому  протидія правоохоронній діяльності є  небажаною, а в певних випадках, передбачених законом, неприпустимою. Осіб, які перешкоджають  правомірній правоохоронній діяльності, може бути притягнуто до відповідальності.

Сутність  правоохорони полягає в тому, що вона є способом діяльності вповноваженого органу, якого позбавлено права діяти інакше ніж на основі закону або виходити за межі наданих повноважень. У процесі правоохоронної діяльності може бути використано лише офіційні (офіційна інформація) й правомірні (правомірним шляхом встановлені факти тощо) засоби впливу на юридичну або фізичну особу стосовно рухомого або нерухомого майна чи немайнових прав, які їм належать.

Інструментарій  правоохоронної діяльності використовують під час розв'язання різних питань державного життя. Разом з тим  у діяльності державних органів  і їх посадових осіб правоохоронні  дії, які вони мають виконувати, можуть бути не основним, а похідним (допоміжним) завданням. Наприклад, переважна частина  дій і завдань, які виконують  посадові особи, що мають право складати протоколи про адміністративні  правопорушення (органи санітарно-технічного контролю, пробірного нагляду, гірничого  нагляду, нагляду за охороною праці  тощо), є управлінськими або організаційними, а не правоохоронними. Водночас правоохоронні  органи зобов'язані виконувати дії, що мають упорядкувальне, консультативне, а не охоронне призначення. Наприклад, на органи податкової служби, які виконують певні правоохоронні дії, за Законом України "Про державну податкову службу України" покладено завдання формувати й вести Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів - і Єдиний банк даних про платників податків (юридичних осіб), а також роз'яснювати законодавство з питань оподаткування серед платників податків (ст. 2 Закону).

Таким чином, позитивний вплив на фізичні  або юридичні особи є іманентною ознакою, публічним способом взаємодії  між владою та людиною, що проголошено  Конституцією й законами України.

Другою  ознакою правоохоронної діяльності є процедурний характер діяльності (процесуальна ознака).

Вона  вказує на те, що способи здійснення правоохоронної діяльності складаються  зі спеціально встановлених юридичних  процедур, таких як подання позову, подання заяви про правопорушення або про злочин, подання звернення, опитування, допит тощо. Порушення  посадовими особами правоохоронних органів встановлених процедур визнають істотним порушенням процесуального законодавства. Здебільшого це тягне за собою  визнання дії правоохоронного органу неправомірною. Про важливість додержання процедури правоохоронних дій свідчить також і те, що під час масових  репресій 30-х років порушення  законності відбувалося саме у вигляді  спрощення процедур і появи надзвичайних правоохоронних органів.

Усі процедури правоохоронного призначення  є формально визначеними. Наприклад, процедури звернення громадян до державних установ з питань захисту  власного права, з питань притягнення  до кримінальної відповідальності, з  розв'язання трудових спорів, доставлення порушника для складання протоколу про адміністративне правопорушення тощо докладно описано у відповідних законах, настановах, інструкціях. Характерною ознакою правоохоронних процедур є те, що вони мають протокольну форму. Це означає, що будь-яка процесуальна дія (порушення кримінальної справи, допит, обшук, затримання підозрілого, пред'явлення обвинувачення тощо) має протоколюватися, при цьому вимоги до складання акту чи протоколу є однаковими для всіх учасників кримінального, цивільного судочинства або з провадження адміністративних правопорушень.