Правова і правомірна поведінка

— підконтрольність поведінки державі — держава контролює діяльність суб'єктів суспільного життя залежно від соціальної значимості вчинків. Держава через свої структури гарантує діяльність суб'єктів, створюючи відповідні умови, застосовуючи у необхідних випадках засоби примусу чи заохочення, тощо;[14,c.68]

— здатність правової поведінки  породжувати юридичні наслідки. Поведінка  суб'єктів надзвичайно різноманітна. Вона має різні форми вияву, мотиви та наслідки. Норми права можуть дозволяти (уповноважуючі норми), забороняти (забороняючі норми) чи зобов'язувати (зобов'язуючі норми) суб'єктів до певної поведінки. Поведінка, яка не заборонена нормою права, є правовою. Деякі вчинки не заборонені нормою права, але не тягнуть юридичних наслідків, оскільки є юридично нейтральними (заняття спортом, музикою тощо).[20,c.423]

Правова поведінка як відмітив Скакун має соціальну та юридичну сторону, що дає можливість виділити її види.

Види правової поведінки:

1) правомірна поведінка;

2) правопорушення;

3) зловживання правом;

4) об'єктивно протиправне діяння.[21,c.45]

Окрім зазначених видів правової поведінки, О. Скакун за формою зовнішнього прояву виділяє: фізичну поведінку (діяльність); усну (вербальну) та письмову (документальну).[22,c.97]

Ряд авторів зазначають, що правова  поведінка характеризується внутрішньою  структурою, елементним складом, якої є правові вчинки. Під правовим вчинком вони розуміють діяння, складовими елементами якого є суб'єкт (фізична чи юридична особа, наділена правоздатністю, дієздатністю та деліктоздатністю), суб'єктивна сторона (передбачає внутрішнє ставлення суб'єкта до свого діяння та включає цілі, мотиви, правові установки тощо), об'єкт (явища навколишнього середовища, на які спрямовані діяння — суспільні відносини, соціальні цінності) та об'єктивна сторона.

 

                                                 РОЗДІЛ 2

ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ І ВИДИ

 

                       2.1  Поняття правомірної поведінки

З точки зору науки, поведінка є перетворенням внутрішнього стану людини в дії щодо соціально значущих об'єктів. Поведінка дістає вияв у зовнішніх діях людей. [38,c.54] Зовнішня поведінка дістає вияв:1) у практичних (фізичних) діях людей або є 2) вербальною (словесною). До цих форм зводиться все розмаїття зовнішньої людської активності. Ними (цими формами) охоплюються як дії, так і бездіяльність, щодо якої міг би виникнути сумнів, оскільки в цьому разі поведінка людини, здавалось би, нічим не виражена ззовні. Проте, як справедливо зауважує В.Н. Кудрявцев: « будь-яка конкретна бездіяльність визначається тільки через ознаки кореспондуючої їй дії». При злочинній бездіяльності, наприклад, поведінка особи полягає в тому, що вона не вчиняє суспільно необхідних, обов'язкових дій, що випливають з її професіональних обов'язків, прямих вказівок закону тощо. Право не регулює бездіяльність, воно приписує або забороняє ті чи інші дії. При цьому, природно, воно розглядає бездіяльність як вчинок, але досить специфічний: як відсутність поведінки, передбаченої законом.   Правомірна поведінка — це завжди свідома поведінка4, тобто поведінка, образ якої та оцінка як діяння, що узгоджується з правовими приписами, проходить через свідомість людини. Цією властивістю правомірна поведінка відрізняється від діянь, які подібні до них лише за зовнішніми ознаками, які випадково збігаються, що не охоплюються повною мірою свідомістю. Наприклад, поведінка психічно хворої неосудної людини не є ланцюгом суцільних правопорушень. [25,c.68] Правомірною чи неправомірною  може бути лише поведінка, якій можна дати юридичну оцінку, оцінити її з позицій відповідності нормам права. Не будь-яку, що не суперечить праву, більше того, корисну поведінку є підстави відносити до правомірної. З тієї простої причини, що вона взагалі лежить за площиною (сферою) правового регулювання, або, інакше кажучи, з причини відсутності норми права, яка служила б еталоном її юридичної кваліфікації, більше того — з причини відсутності потреби в такій нормі.[26,c.123]  Це нейтральна щодо права поведінка. Водночас не кожна шкідлива чи небажана поведінка, що заслуговує негативної оцінки, або просто несхвалення, має розглядатись як протиправна. Отже, з правової точки зору вона також може характеризуватись як нейтральна. Скажімо, неучасть у виборах народних депутатів України в разі, якіцсьвона мала масовий характер, може призвести до визнання виборів такими, що не відбулись, а отже до повторних виборів, що спричиняє значні витрати державного бюджету. Проте така поведінка (неучасть) не може вважатися протиправною, оскільки не виходить за межі дозволеного законом про вибори. Ця поведінка правомірна, оскільки використати чи не використати своє право — справа самого суб'єкта (громадянина). Якщо ж він не взяв участі у виборах з незалежних від нього причин, то тим більше немає підстав дорікати йому за неправомірну поведінку.  Правомірна поведінка являє собою загальну форму реалізації суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.  Виходячи з цього  в літературі дають таке визначення: правомірним є лише таке суспільно корисне діяння, яке являє собою: 1) або використання (чи  невикористання, коли це допускається законом) юридичного права, або 2) виконання (чи невиконання, коли це допускається законом) юридичного обов'язку. [27,c.87] Особливим різновидом поведінки є спеціально заохочувана правом і державою соціально корисна поведінка. Це поведінка, яка є правомірною або межує з правомірною, а тому навіть не будучи використанням права чи виконанням обов'язку заохочується правом і державою.  Держава не індиферентна до правомірної поведінки. Під кутом зору цього критерію правомірну поведінку можна поділити на: 1) просто правомірну поведінку;  2) спеціально заохочувану  правомірну поведінку, яка значною  мірою є проявом соціально-правової активності.  Варто зауважити, що  межі між названими видами  поведінки умовні. Соціально-правова активність, що передбачає високий ступінь свідомості та ініціативи, може збігатись з правомірною поведінкою, що виражається у виконанні юридичних обов'язків, а отже, також заслуговує всілякого заохочення.[29,c.308]    Держава використовує досить різноманітні заохочувально-стимулюючі заходи, впливаючи на відповідні мотиваційні механізми правомірної поведінки. Особливе місце серед них посідають заходи правового характеру.[30,c.38].

2.2 Ознаки і види правомірної  поведінки

 

У науковій літературі правомірна поведінка  характеризується певними ознаками які головні в юридичній сфері.

 Ознаки правомірної поведінки:

• є суспільне корисною (необхідною і бажаною) соціальною поведінкою — забезпечує організованість і гармонійність громадського життя, стійкий правопорядок; служить найважливішим чинником вирішення завдань і функцій держави і суспільства; задоволення інтересів суб'єктів права. Необхідність правомірної поведінки міститься у зобов'язуючих та забороняючих нормах права, а бажаність для суспільства даної поведінки, залежить від волі уповноваженої особи, є її правом, а не обов'язком та знаходить своє закріплення у диспозитивних нормах;[23,c.504]
• не суперечить нормам і принципам права, будь яка суспільне корисна поведінка є правомірною, тобто не лише відповідає нормативним приписам законів, але і не суперечить загальнолюдським цінностям, оскільки право присутнє в нормативних договорах, правових звичаях, судових прецедентах, нарешті, у природних правах людини, правосвідомості, правовідносинах. Тому правильно говорити про правомірну поведінку як про таку, котра не суперечить нормам і принципам права, не порушує заборон, встановлених у суспільстві;[22,c.231]
• має свідомо вольовий характер, виражається в усвідомленій мотивації правомірних вчинків для досягнення поставлених цілей;[21,c.32]
• зовні виражається у вигляді дії чи бездіяльності, здійснюється у формах реалізації права — дотриманні, виконанні, використанні (громадянами), правозастосуванні (посадовими особами);[27,c.409]
• спричиняє юридичні наслідки, оскільки виявляється в юридичних фактах (правовстановлюючих, правозмінюючих, правоприпиняючих), що є передумовою правовідносин. Слід врахувати, що правова поведінка не завжди викликає правовідносини;[32,c.876]
• охороняється державою за допомогою дозвільних, зобов'язуючих і охоронних норм, стимулюється за допомогою рекомендаційних і заохочувальних норм. [34,c.843]
• Правомірна поведінка включає в себи два важливих  аспекти:
• інформаційний — поінформованість громадянина про свої права і обов'язки. Важливою є не тільки наявність розвинутого юридичного механізму захисту права на доступ до правової інформації, а й активне практичне використання його громадянами;
• поведінковий — уявлення про законні способи здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.[41,c.532]

Дану правомірну поведінку в науці, можна класифікувати.

За різними критеріями:

1. Залежно від суб'єктів права

• поведінка індивідуальних суб'єктів (громадянина, посадової особи);
• поведінка колективних суб'єктів (діяльність трудових колективів, державних органів).[41,c.461]

2. Залежно від об'єктивної сторони

• активна поведінка — дія (своєчасне подання декларації про доходи);
• пасивна поведінка — бездіяльність (відмова обвинувачуваного давати показання).[90,c.410]

3. Залежно від ступеня суспільної значущості

• необхідна (належна) поведінка(захист батьківщини, виконання трудових обов'язків, додержання правил дорожнього руху та ін.);
• можлива (соціально допустима):
• бажана (участь у виборах, оскарження неправомірних дій посадових осіб, вступ до шлюбу);
• небажана (розлучення, страйк та ін.).[40,c.340]

4. Залежно від психологічних ознак

• добровільна поведінка(спирається на ціннісні і прагматичні мотиви у відповідності з правами та законними інтересами суб’єктів);
• вимушена поведінка(визначається змістом її мотивів, суб’єктивною стороною вчинку).[36,c.501]

5. Залежно від причин вияву

• поведінка, зумовлена внутрішніми причинами і потребами;
• поведінка, зумовлена зовнішніми обставинами.[21,c.67]

6. Залежно від способу формування в текстах правових документів

• прямо й однозначно сформульована поведінка;
• опосередковано передбачена поведінка.[32,c.901]

7. Залежно від форм реалізації норм права

• дотримання;
• виконання;
• використання;
• застосування норм права.[67,c.601]

8. Залежно від юридичних наслідків, які бажає досягти суб'єкт реалізації

• індивідуальні юридичні акти;
• юридичні вчинки.[56,c.132]

9. Залежно від юридичного факту

• правоутворююча поведінка;
• правозмінююча поведінка;
• правоприпиняюча поведінка.[14,c.62]

10. Залежно від суб'єктивної сторони

• соціально активна поведінка, яка характеризується високим ступенем активності суб'єктів, цілеспрямованістю їх діяльності у процесі реалізації своїх прав, обов'язків, у межах правових норм;
• законослухняна поведінка — це свідоме дотримання законів, які виконуються добровільно на основі високої правосвідомості суб'єктів;
• конформістська поведінка — це поведінка, яка характеризується низьким ступенем соціальної активності суб'єктів, їх пристосованістю, вона не відрізняється від поведінки інших суб'єктів, основним принципом даної поведінки є «роби як всі»;
• маргінальна поведінка, яка перебуває на межі між правомірною та неправомірною, переступити яку не дозволяє страх перед юридичною відповідальністю;
• звична поведінка, яка є різновидом діяльності суб'єктів, ввійшла у звичку в силу багаторазового повторення, не потребує додаткових затрат.[38,c.231]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

ПРАВОПОРУШЕННЯ: ПОНЯТТЯ  ТА СКЛАД  ЙОГО ЕЛЕМЕНТИ      ТА ХАРАКТЕРИСТИКА

3.1 Поняття правопорушення

Правопорушення - це свідомий, вольовий акт суспільно небезпечної протиправної поведінки. [15,C.456]                                      

Суспільна небезпека, шкідливість  правопорушень характеризує їх як негативні  соціальні явища. Негативної оцінки заслуговує й особа, що зробила правопорушення. Усяке правопорушення - це діяння, тобто дія чи бездіяльність. Дія - акт активного поводження (крадіжка, бійка, хабар, пияцтво в робочий час і т.п.). Воно може складатися в проголошенні визначених слів (наклеп, образа, заклик до насильницьких антигромадських діянь, пропаганда національної ворожнечі і т.п.). Бездіяльність визнається діянням, якщо по службовому обов‘язку чи по ситуації потрібно було щось зробити, але зроблено не було (прогул, недбалість посадової особи, ) 
Правопорушення є винним діянням. [18,c.120]

Провина - це психічне відношення особи до власного поводження і його результатів, у якому виражене негативне чи легковажне відношення до права, до інтересів суспільства і держави, до прав і свобод інших осіб. Оскільки право регулює вольове поводження людей, про правопорушення можна говорити тільки тоді, коли від волі людини залежало - діяти правомірно чи неправомірно, і обраний другий варіант на шкоду першому. Відповідно не є правопорушеннями, хоча б і суперечні праву, діяння малолітніх, а також осіб, визнаних несамовитими (тих, хто під час здійснення діяння не могли усвідомлювати свої дії чи керувати ними внаслідок душевної хвороби чи іншого хворобливого стану). Без свідомості і волі немає діяння ні протиправного, ні правомірного. [10,c.307] 
Правопорушення можна класифікувати на певні ознаки:

а) Адміністративна правова поведінка;

б) правопорушення як вид закону.

  Адміністративно-правова норма — це обов'язкове правило поведінки, яке встановлене і охороняється державою, метою якого є регулювання суспільних відносин, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління.  [13,c.25]

Злочин, як вид правопорушення, слід відрізняти не лише від малозначних діянь, а й від інших правопорушень, а як прояв суспільно небезпечної поведінки особи - слід відрізняти від інших видів людської поведінки.

Під правопорушенням розуміється  антисоціальне протиправне і,як правило, винне діяння (дія або  бездіяльність) деліктоздатної особи, яке тягне юридичну відповідальність. Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції  України виключно законами України  визначаються засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є  злочинами, адміністративними або  дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. Із цих  конституційних положень однозначно випливає, що злочини, адміністративні, дисциплінарні  правопорушення і цивільно-правові  делікти є різними видами правопорушень. У теорії права виділяються й  інші види правопорушень - господарсько-правові, фінансові,конституційні, трудові, корупційні, податкові, екологічні, земельні, сімейні  правопорушення, порушення міжнародного права тощо.[21,c.12]

Правильне вирішення питання про  розмежування злочинів та інших правопорушень має важливе значення для дотримання як загальних, так і галузевих принципів кримінального права.

Критеріями відмежування злочинів від інших правопорушень є:

1) суспільна небезпека; 2) суб'єкт  правопорушення; 3) винність; 4) кримінальна  протиправність; 5) кримінальна караність. [18,c.56]

 

   Правопорушення - визначене, не тільки чисто зовнішнє, але і внутрішнє - психічне, а саме негативне відношення порушника до правового припису й охоронюваного ним інтересу і, отже, суб'єктивне винне поводження. Протиправність, об'єктивна в тім змісті, що означає порушення норм об'єктивного права. Категорія протиправності суб'єктивна, оскільки застосовна лише до свідомих, вольових вчинків людини. Вона має об'єктивно-суб'єктивний характер, як і деякі інші соціальні категорії. [11,c.155]

 
Шкода - неодмінна ознака кожного правопорушення, Характер шкоди може розрізнятися по об'єкту, розміру й іншим ознакам, але правопорушення завжди має соціальна шкода. Та чи інша характеристика шкоди залежить від видів порушених інтересів, суб'єктивних прав, об'єкта правопорушення. Шкода може мати матеріальний чи моральний характер, бути вимірним чи невимірним, відновлюваним чи ні, більш-менш значним, що відчувається окремими громадянами, колективами і суспільством у цілому.[15,c.164]