Види трудових договорів

 

Разом з тим слід визнати, що формулювання у ст. 23 КЗпП випадків, коли

може укладатися строковий трудовий договір, є незадовільним. Воно досить

розпливчасте і не конкретне, що спричиняє у свою чергу неприпустимо

широке тлумачення таких випадків. Зокрема, посилання на задоволення

«інтересів працівника» дозволяє власникові, як пріоритетній стороні

трудового договору в умовах широкого безробіття, нав’язувати строковий

характер договору працівникові.

 

Пленум Верховного Суду України  в постанові №9 від 6 листопада 1992 р.

(із змін. і доп.) роз’яснив судам, що при укладенні трудового договору

на певний строк цей строк  встановлюється угодою сторін і може

визначатися не тільки конкретним періодом, але також і настанням певної

події, наприклад, повернення на роботу робітниці з відпустки по

вагітності, пологах і догляду  за дитиною; працівника, який звільнився з

роботи в зв’язку із призовом на строкову військову або альтернативну

(невійськову) службу; обранням  народним депутатом або на  виборну посаду.

 

 

Строковий трудовий договір може укладатися для заміни тимчасово

відсутнього працівника. Верховний  Суд України висловив свою позицію  щодо

укладення строкових трудових договорів  з працівниками орендних

підприємств. Включення працівника, прийнятого на роботу на певний строк,

в склад орендного колективу (ланки), який діє на підставі строкового

договору орендного підряду, не означає, що цей працівник почав  працювати

за строковим трудовим договором, якщо це питання не було узгоджено

угодою сторін. Договір колективного орендного підряду є формою

організації та оплати праці й не замінює собою укладеного з працівником

трудового договору (Правові позиції  Верховного Суду України щодо

розгляду судами окремих категорій  цивільних справ // Бюлетень

законодавства і юридичної практики України. - №8. - С. 212).

 

Трудовий договір на час виконання  певної роботи є різновидом строкового

трудового договору, однак його припинення пов’язане із закінченням

ння пов’язане із закінченням

обумовленої договором роботи. Не треба плутати даний вигляд трудового

договору з цивільно-правовим договором, пов’язаним із застосуванням

праці (відмінності були вказані  вище).

 

Строкові трудові договори отримали широке розповсюдження у країнах  з

ринковою економікою і значно підірвали  стабільність зайнятості мільйонів

працівників. У багатьох країнах  прийняті спеціальні законодавчі акти

щодо регулювання трудових договорів  на строк. Зокрема, Французький

ордонанс від 5 лютого 1982 р. встановив, що договори на строк можуть

укладатися обов’язково у письмовій  формі й лише у визначених законом

випадках, а саме: тимчасової відсутності  працівника, що замінюється;

несподіваного і тимчасового розширення виробничої діяльності; виконання

випадкової роботи, точно визначеної і нетривалої; коли такий договір

укладається на виконання законодавства  або урядової постанови,

направленої на те, щоб сприяти  прийому на роботу певних категорій

працівників; коли підприємець зобов’язаний забезпечити завершення

професійного навчання працівника; для виконання сезонних робіт.

Максимальний строк для таких  договорів - 1 рік. У такий договір  може

бути включена умова про те, що він буде продовжений. У такому разі його

продовження обов’язкове, але не більше ніж на один строк. Випробувальний

строк може бути встановлений на строк  не більше 2 тижнів.

 

Шведський закон «Про забезпечення зайнятості» від 24 лютого 1982 р.

передбачив, що договір на строк  може бути укладений у таких випадках:

для виконання тимчасових сезонних робіт, робіт, пов’язаних з навчанням,

стажуванням працівника, в зв’язку  з необхідністю тимчасово розширити

виробництво, на строк, що передує  виконанню обов’язку працівника щодо

несення військової служби, з особами  похилого віку після виходу їх на

пенсію за віком або після  досягнення ними 65 років (див. Киселев Й.Я.

Цит. раб. - С. 65-66). Видається доцільним закріпити у законодавстві не

тільки чітко визначений перелік  випадків, при яких може укладатися

строковий трудовий договір, але й  випадки посад, робіт і галузей

суспільного виробництва, де строкові договори повинні укладатися в

обов’язковому порядку - радіо, телебачення, освіта, громадські роботи

тощо.

 

Трудовий договір про сезонну  роботу

 

Правове регулювання сезонних робіт  довгий час здійснювалося Указом

Президії Верховної Ради СРСР від 24 вересня 1974 р. 7 квітня 1998 р.

постановою Кабінету Міністрів  України затверджено Положення  про порядок

організації сезонних робіт (Урядовій кур’єр. - 1998. - №85-86). Список

сезонних робіт і сезонних галузей  затверджений постановою Кабінету

Міністрів України від 28 березня 1998 р. №278 (Праця і зарплата. - 1997.

- №7). Сезонними вважаються роботи, які з природних і кліматичних  умов

виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не

більше 6 місяців. З працівником, що виконує сезонні роботи, укладається

трудовий договір. Оплата праці  здійснюється за фактично виконану роботу

згідно з нормами, розцінками, тарифними  ставками, які діють на

ь на

підприємстві, і не може бути нижчою мінімальної заробітної плати при

умові виконання норм праці.

 

Державна служба зайнятості здійснює направлення на сезонні роботи

громадян, які звернулися в службу за сприянням у працевлаштуванні.

Переважне право на участь в сезонних роботах мають громадяни,

зареєстровані як безробітні. Після  закінчення трудового договору такі

громадяни мають право на перереєстрацію в службі зайнятості.

 

5.3. Трудовий договір з трудящим-мігрантом

 

У зв’язку з активними міграційними процесами, діяльністю спільних

підприємств досить значне поширення  отримала практика укладення трудових

договорів з іноземними громадянами.

 

При працевлаштуванні іноземних громадян потрібно мати на увазі наступне.

Згідно із ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців» іноземці

мають такі ж права і свободи  і несуть ті ж обов’язки, що і  громадяни

України, якщо інше не передбачено  Конституцією та іншими законами

України, а також міжнародними договорами України.

 

Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на

працевлаштування в Україні, затверджений постановою Кабінету Міністрів

України від 1 листопада 1999 р. №2028 (Урядовий кур’єр. - 1999. - №230.

- 8 грудня), передбачає, що дозвіл  на працевлаштування оформляється

іноземному громадянинові або  особі без громадянства, які мають  намір

займатися в Україні трудовою діяльністю, за умови, що в країні (регіоні)

відсутні працівники, які можуть виконувати цей вид роботи, або  є

достатні обґрунтування доцільності  використання праці іноземних

фахівців, якщо інше не передбачено  міжнародними договорами України.

Дозвіл видається Державним  центром зайнятості Міністерства праці  і

соціальної політики України або, за його дорученням, обласними центрами

зайнятості.

 

Це положення розповсюджується також на іноземних громадян, які  будуть

проходити професійне навчання або  підвищувати кваліфікацію із залученням

їх до роботи (стажування), направлених  закордонними роботодавцями в

Україну для виконання певного  об’єму робіт або послуг на основі

контрактів, укладених між українськими й іноземними суб’єктами

господарської діяльності. Дозвіл на працевлаштування є основою для

видачі іноземному громадянинові  візи на в’їзд в Україну.

 

Дозвіл на працевлаштування не потрібний  іноземним громадянам, які

постійно проживають в Україні, та іншим іноземцям у випадках,

передбачених законами та Міжнародними договорами України.

 

Дозвіл, як правило, видається на один рік. Він може бути продовжений,

але максимальний термін безперервного  перебування іноземця в Україні  на

підставі дозволів на працевлаштування не може перевищувати 4 роки. Після

перерви не менше 6 місяців процедура  може бути повторена.

 

Роботодавець протягом 3 днів з  моменту початку та припинення роботи

іноземцем зобов’язаний письмово повідомити про це в Республіканський

центр зайнятості.

 

 

ВисновкИ

 

Аналіз правових норм, що регулюють  порядок укладання трудових договорів

дозволяє зробити наступні висновки.

 

Трудовий договір у сучасній системі трудового права України  займає

а України займає

провідне місце, і його доцільно розглядати у декількох аспектах:

 

як угоду про працю між  працівником та роботодавцем;

 

як юридичний факт, що є однією із головних підстав виникнення трудового

правовідношення;

 

як форму існування трудового  правовідношення у часі та передумову

виникнення та існування інших  правовідносин, тісно пов’язаних з

трудовими;

 

як елемент трудового правовідношення, який розкриває свій зміст у

взаємних суб’єктивних правах та обов’язках його сторін;

 

як один із центральних правових інститутів трудового права.

 

Роль та значення трудового договору в сучасних умовах господарювання

зумовлюється насамперед його економіко-правовим, господарським

значенням.

 

На цей час в науці виділились декілька тенденцій розвитку інституту

трудового договору. Одна із тенденцій - обмеження сфери застосування

строкових трудових договорів (контрактів) та подальша розробка дієвого

механізму застосування таких договорів  на практиці з метою забезпечення

неухильного додержання роботодавцем законних прав та інтересів найманого

працівника, гарантій його правового  та соціального захисту.

 

Наступний напрям наукового пошуку та законодавчого опрацювання

стосується проблем підвищення рівня, посилення правових та соціальних

гарантій у випадку перетворення строкового трудового договору у  договір

на невизначений строк. Ця трансформація  є важливою гарантією

стабільності трудових відносин, забезпечення права працівників на

постійну зайнятість. Слід зазначити, що ст.39-1 КЗпП не охоплює усіх

випадків трансформації строкового трудового договору, а тому ця ситуація

потребує подальшого законодавчого  доопрацювання.

 

Ще одна тенденція - це диверсифікація (розширення) видів трудового

договору за суб’єктним складом, специфікою змісту трудової функції (виду

трудової діяльності), правового  статусу працівника.

 

Воля сторін є вирішальною при  укладенні трудового договору і  залишається

такою ж і при припиненні правовідносин. Якщо звернутися до ст. 36 КЗпП

України, то можна дійти висновку, що за деякими винятками критеріями

класифікації підстав припинення трудового договору є воля сторін, яка

знаходить відображення у різних формах: погодженні, вимозі, ініціативі,

згоді, відмові тощо.

 

На практиці спостерігається тенденція  підміни інституту трудового

договору інститутом контракту. По суті контракт, як особлива форма

строкового трудового договору, трансформувався в правовий інститут, що

об'єднав елементи цивільного і  господарського права, залишивши найманого

працівника без захисту, гарантованого  трудовим законодавством.

 

Усунення зазначених негативних тенденцій  в правовому регулюванні і

порушенні трудових прав працівників  можливе на основі посилення контролю

і нагляду за дотриманням законодавства  про працю з боку правоохоронних

органів. Міністерства праці і соціальної політики, в тому числі їх

структурних підрозділів у регіонах, притягнення до суворої

відповідальності роботодавців, що ігнорують порядок застосування

трудового договору.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ТУРИ

 

Баранюк Ю. Особливості змісту трудових контрактів // Право України. -

1998. -№ 4. - с. 77

 

Виправно-трудовий кодекс // Кодекси  України. - К.-.1997. - № З

 

Гаврилюк О. Особливості припинення дії трудового контракту // Право

України. -1999.-№ 8.-с. 19

 

Гулиджанян А. Гадание на демографических картах // Иностранец. - 1999. -

№2

 

Закон України  від 20 березня 1991 року   “Про внесення змін і доповнень

у

 

Закон України «Про адвокатуру»  від 19 грудня 1992 року // Закони

України. - т. 4.-К.,1997.-с.318

 

Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» 12 грудня 1991

року // Закони України. - т. 2. - К., 1997. - с. 435

 

Закон України «Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів  про

працю України» від 24 грудня 1999 року // Праця і зарплата. - 2000. - №

3 (199)

 

Карпенко Д. О. Новое в законодательстве Украины о труде // Серия

«Гражданин и закон».-К.: 1991.-№8.-с. 16

 

Киселев И.Я.Трудовой договор при капитализме: проблемы найма и

увольнения. - М.: Наука, 1989. - с. 180

 

Кодекс    законів  про   працю  Української РСР   при  переході  до

ринкової Економіки” // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 23.

- ст. 546

 

Кодекс   законів  про   працю   України // Законодавство   України  про

працю // Упоряд. І.В.Зуб. - К.-.1999. - с.5

 

Кодекс законів про працю  України з постатейними матеріалами. - К.:

Юрінком інтер., 1999.

 

Кодекс торгівельного мореплавства України // Закони України. - т. 8. -