Державний контроль і нагляд за станом охорони праці в Україні

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ  ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

 

 

 

 

 

 

 

 

Державний контроль і нагляд за станом охорони праці в Україні

(доповідь)

 

 

 

Виконала:

студентка 503 групи

Слотвінська А. Б.

 

 

 

 

 

Чернівці 2013

 

Вступ

Державний нагляд за додержанням законів та інших  нормативно-правових актів про охорону  праці здійснюють:

спеціально  уповноважений центральний орган  виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

спеціально  уповноважений державний орган  з питань радіаційної безпеки;

спеціально  уповноважений державний орган  з питань пожежної безпеки;

спеціально  уповноважений державний орган  з питань гігієни праці.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, суб'єктів підприємництва, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів  місцевого самоврядування, їм не підзвітні  і не підконтрольні.

Діяльність  органів державного нагляду за охороною праці регулюється цим Законом, законами України "Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку", "Про пожежну безпеку", "Про забезпечення санітарного  та епідемічного благополуччя населення", іншими нормативно-правовими актами та положеннями про ці органи, що затверджуються Президентом України  або Кабінетом Міністрів України. 

  

 

Розділ 1 Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Спеціально  уповноважений центральний орган  виконавчої влади з нагляду за охороною праці (зараз цим органом  є Державний департамент промислової  безпеки, охорони праці та гірничого  нагляду (Держпромгірнагляд МНС України):

— здійснює комплексне управління охороною праці  на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі та здійснює контроль за виконанням функцій державного управління охороною праці міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого  самоврядування;

— розробляє  за участю міністерств, інших центральних  органів виконавчої влади, Фонду  соціального страхування від  нещасних випадків, всеукраїнських об'єднань роботодавців та профспілок загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого  середовища і контролює її виконання;

— здійснює нормотворчу діяльність, розробляє  і затверджує правила, норми, положення, інструкції та інші нормативно-правові  акти з охорони праці або зміни  до них;

— координує  роботу міністерств, інших центральних  органів виконавчої влади, Ради міністрів  Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів  місцевого самоврядування, підприємств, інших суб'єктів підприємницької  діяльності в галузі безпеки, гігієни  праці та виробничого середовища;

— одержує  безоплатно від міністерств, інших  центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів статистики, підприємств, інших  суб'єктів підприємницької діяльності відомості та інформацію, необхідні  для виконання покладених на нього  завдань;

 

— бере участь у міжнародному співробітництві  та в організації виконання міжнародних  договорів, згода на обов'язковість  яких надана Верховною Радою України, з питань безпеки, гігієни праці  та виробничого середовища, вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід з цих питань, опрацьовує та подає  у встановленому порядку пропозиції щодо вдосконалення і поступового  наближення чинного законодавства  про охорону праці до відповідних  міжнародних та європейських норм.

Рішення, прийняті спеціально уповноваженим центральним  органом виконавчої влади з нагляду  за охороною праці в межах його компетенції, є обов'язковими для  виконання усіма міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого  самоврядування, юридичними та фізичними  особами, які відповідно до законодавства  використовують найману працю.

Державні  заходи повинні передбачати:

— створення  і здійснення державної політики з охорони праці;

— забезпечення реалізації Національної, галузевих  і регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці  та виробничого середовища шляхом упровадження системи багатоканального фінансування;

— створення  нормативно-правової бази про охорону  праці, яка відображала б реформування економічних відносин і забезпечувала  економічну доцільність виконання  робіт без порушень вимог законодавства  про охорону праці;

— удосконалення  дозвільної системи та системи ліцензування певних видів діяльності для забезпечення контролю за розробленням та впровадженням  безпечних технологій, засобів захисту  працюючих;

— розроблення  і впровадження ефективного механізму  взаємодії органів державного управління охороною праці та Фонду соціального  страхування від нещасних випадків на виробництві;

 

— створення  системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з охорони праці, забезпечення належного  рівня навчання працівників з  питань охорони праці;

— вжиття заходів, що сприяють зацікавленості роботодавця  у створенні на підприємстві здорових і нешкідливих умов шляхом заснування соціальної номінації в конкурсі "Кращий роботодавець року", оприлюднення через ЗМІ позитивного досвіду  роботи кращих підприємств, створення  районних і міських "Дощок пошани";

— формування свідомого ставлення дітей, населення  та працівників до питань охорони  праці шляхом поліпшення інформаційно-роз'яснювальної  роботи через ЗМІ, виховання почуття  обережності;

— налагодження інформаційного забезпечення в галузі охорони праці на основі інформаційних  комп'ютерних мереж;

— підвищення рівня компетентності у правових, соціально-економічних, організаційно-технічних  та медично-профілактичних питаннях працівників  органів управління охороною праці  регіонального та галузевого рівнів, а також сторін соціального партнерства, які формують обов'язки в розділі "Охорона праці" колективного договору, регіональних і галузевих  угод;

— активізацію  участі профспілок у формуванні та реалізації систем управління охороною праці на регіональному, галузевому рівнях та на рівні підприємства;

— забезпечення належного громадського контролю за додержанням законодавства про  охорону праці з боку професійних  спілок в особі своїх виборних органів і представників та уповноважених  найманими працівниками осіб на підприємстві.

Держгірпромнагляд очолює Голова, який призначається на посаду і звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.

Для виконання  покладених на Держгірпромнагляд завдань утворюються за погодженням з Мінпраці територіальні державні інспекції праці.

Згідно з  Законом України «Про охорону  праці» роботодавцем для організації  виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних  і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням  і аваріям у процесі праці, створюється служба охорони праці.

На основі Типового положення про службу охорони  праці з урахуванням специфіки  виробництва та видів діяльності, чисельності працівників, умов праці  та інших факторів, роботодавець розробляє  і затверджує Положення про службу охорони праці відповідного підприємства, визначає структуру служби охорони  праці, її чисельність, основні завдання, функції та права її працівників, відповідно до законодавства.

Служба охорони  праці підпорядковується безпосередньо  роботодавцю.

Служба охорони  праці створюється на підприємствах  з кількістю працівників 50 і більше осіб. На підприємстві з кількістю  працівників менше 50 осіб функції  служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва (суміщення) особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працівників  менше 20 осіб для виконання функцій  служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають виробничий стаж роботи не менше трьох років і  пройшли навчання з охорони праці.

Служба охорони  праці взаємодіє з іншими структурними підрозділами, службами, фахівцями  підприємства та представниками профспілки, а за її відсутності - з уповноваженими найманими працівниками особами  з питань охорони праці.

Також згідно з Типовим положенням про громадського інспектора з охорони праці в  Україні діють громадські інспектори з охорони праці, які здійснюють громадський контроль за додержанням  законів, інших нормативно-правових актів з охорони праці, виконанням роботодавцем і уповноваженими ним  посадовими особами заходів щодо запобігання нещасним випадкам на виробництві  та професійним захворюванням. Головними  завданнями громадського інспектора є  захист прав та інтересів членів профспілки в сфері охорони праці, визначених законодавством, сприяння створенню  для кожного працівника здорових і безпечних умов праці відповідно до встановлених нормативів.

У структурних  підрозділах великих підприємств, де в установленому порядку окремо обирається профспілковий орган, створюється  Комісія з охорони праці цього  органу. Кількісний і персональний склад Комісії визначається і  затверджується виборчим профспілковим  органом підприємства (структурного підрозділу) залежно від кількості  працівників і специфіки виробництва. Головними завданнями Комісії є  здійснення громадського контролю за додержанням роботодавцем вимог  законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці, захист прав та інтересів членів профспілки У цій сфері.

Державний нагляд за охороною праці здійснюється шляхом планових та позапланових перевірок.

Планові та позапланові перевірки, залежно  від їх мети та завдань, поділяються  на оперативні, цільові, комплексні.

Розглядати  справи про відповідні правопорушення від імені органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці  мають право посадові особи, перелічені у цій статті.

Посадова  особа, яка здійснює державний нагляд за охороною праці під час перевірки  повинна мати при собі посвідчення, а при перевірці режимних об'єктів - додатково допуск, оформлений у  встановленому порядку, згідно з  законодавством.

У разі створення  перешкод проведенню перевірки посадова особа Держнагляд-охоронпраці України звертається до правоохоронного органу.

 

Розділ 2 Спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки.

Державна  інспекція ядерного регулювання  України (Держатомрегулювання України) є центральним органом виконавчої влади, який є головним у системі центральних органів виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у сфері безпеки використання ядерної енергії.

Держатомрегулювання України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

Основними завданнями Держатомрегулювання України є:

1) формування  та реалізація державної політики  у сфері безпеки використання  ядерної енергії;

2) здійснення  в межах своїх повноважень  державного регулювання безпеки  використання ядерної енергії;

3) здійснення  повноважень компетентного органу  з фізичного захисту ядерного  матеріалу та ядерних установок  відповідно до Конвенції про  фізичний захист ядерного матеріалу  та ядерних установок; з питань  безпечного перевезення радіоактивних  матеріалів відповідно до правил  ядерної та радіаційної безпеки  при перевезенні радіоактивних  матеріалів; з питань аварійного  оповіщення та інформування згідно  з Конвенцією про оперативне  оповіщення про ядерні аварії.

Держатомрегулювання України відповідно до покладених на неї завдань:

1) узагальнює  практику застосування законодавства  з питань, що належать до її  компетенції, розробляє пропозиції  щодо його вдосконалення, готує  проекти законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України;

2) погоджує  проекти законів, інших актів  законодавства, які надходять  для погодження від міністерств  та інших центральних органів  виконавчої влади;

3) готує  загальнодержавні та інші програми  з безпеки використання ядерної  енергії;

4) координує  діяльність центральних та місцевих  органів виконавчої влади, що  згідно із законодавством відповідають  за забезпечення ядерної та  радіаційної безпеки;

5) організовує  і проводить наукові та науково-технічні  дослідження у сфері безпеки  використання ядерної енергії;