Законодавство України про інтелектуальну власність

 Проте перевагою ЦК  України є те, що Книга четверта  розміщена відразу за Книгою  третьою «Право власності та  інші речові права». Цим самим  законодавець прирівняв право  інтелектуальної власності до  права власності на речі.

 Книга четверта ЦК  України своїм регулюванням охоплює  в основному всі суспільні  відносини, що складаються у  сфері інтелектуальної діяльності. Важливим є те, що це не лише  майнові відносини, — частина  з них є моральними принципами, що дістали у ЦК України  правову охорону. Так, ЦК України  певною мірою обмежив свободу  творчості на користь суспільства.  Наприклад, п. 2 ст. 442 проголошує, що  твір не може бути опублікований,  якщо він порушує права людини  на таємницю її особистого  і сімейного життя, завдає шкоди  громадському порядку, здоров'ю  та моральності населення. ЦК  України встановив суспільно-правову  відповідальність за заподіяння  моральної шкоди суб'єкту права  інтелектуальної власності.

 Моральні засади ЦК  України полягають у тому, що  в ньому органічно поєднані  особисті немайнові права і  майнові права. Адже особисті  немайнові права за своєю суттю  є моральними принципами.

 Принципово новим і  доцільним є положення ЦК України,  за яким право на об'єкт інтелектуальної  власності, створений в порядку  виконання трудового договору, за  загальним правилом належить  творцеві і роботодавцю спільно.  Це ще один крок до зміцнення  правового статусу творця. Адже  за чинним законодавством України  про інтелектуальну власність  здебільшого вважають, що право  належить саме роботодавцеві  — ця явна помилка певною  мірою виправлена.

 Новий ЦК України  уточнив деякі поняття, визначення, вислови. Тобто вдалою є заміна  терміна «службовий об'єкт інтелектуальної  власності», що був не досить  чітким і тому викликав численні  суперечки, на термін «об'єкт,  створений у порядку виконання  трудового договору». Слід визнати  вдалим уточнення поняття «зазначення  походження товарів», яке, у свою  чергу, поділялось на досить  плутані види. Зараз воно називається  «Географічне зазначення».

 Доцільною є уніфікація  видів патентів на об'єкти промислової  власності. ЦК України відмовився  від різновидів патентів —  деклараційних.

 Певною мірою ЦК  України посилив захист права  інтелектуальної власності, ввівши  додаткові засоби.

 Новий ЦК України  містить лише принципові цивільно-правові  засади охорони права інтелектуальної  власності. Більш детальне регулювання  відносин буде здійснюватися  окремими законодавчими та іншими  нормативними актами.

 Регулювання відносин  у сфері інтелектуальної власності  здійснюється не лише нормами  Книги четвертої ЦК України.  Наприклад, ст. 90 ЦК України містить  норми про комерційне найменування, глава 15 визначає нематеріальні  блага, до яких належать результати  інтелектуальної творчої діяльності, глава 75 присвячена розпорядженню  майновими правами інтелектуальної  власності, а глава 76 — комерційній  концесії.

 Новий ЦК України  пом'якшив формальні вимоги до  оформлення договорів. Ліцензія  на використання об'єкта права  інтелектуальної власності, ліцензійний  договір, договір про створення  на замовлення і використання  об'єкта права інтелектуальної  власності та договір про передання  майнових прав інтелектуальної  власності не підлягають обов'язковій  державній реєстрації. їх державна  реєстрація здійснюється лише  на вимогу ліцензіара або ліцензіата  у порядку, встановленому законом.

 Книга четверта ЦК  України містить окремі й невдалі  норми. Не можна визнати вдалим  заміну терміна «знаки для  товарів і послуг» на «торговельну  марку». Помилковим, на нашу думку,  є визначення корисної моделі, що фактично не відрізняється  від поняття винаходу.

 Пропонований підручник  підготовлений на виконання Указу  Президента України від 27 квітня 2001 р. «Про заходи щодо охорони  інтелектуальної власності в  Україні» для запровадження у  вищих навчальних закладах курсу  з основ інтелектуальної власності.

 Право інтелектуальної  власності в об'єктивному значенні  цього поняття — це сукупність  правових норм, що регулюють суспільні  відносини у сфері інтелектуальної  діяльності та інтелектуальної  власності. Цим поняттям охоплюється  широке коло правових відносин  — державно-правових, цивільно-правових  і адміністративно-правових. Проте  основу всієї сукупності зазначених  правовідносин складають саме  цивільно-правові відносини. Тому  в цьому підручнику розглядаються  лише цивільно-правові відносини,  що виникають у сфері інтелектуальної  діяльності та інтелектуальної  власності. Саме у цьому значенні  вживається термін «право інтелектуальної  власності». Отже, у цьому значенні  право інтелектуальної власності  є вужчим від поняття «право  інтелектуальної власності», що  об'єднує державно-правові та  адміністративно-правові норми.  В останньому значенні це поняття  більш широке.

 Право інтелектуальної  власності у цивільно-правовому  значенні не є галуззю права,  його слід вважати підгалуззю  цивільного права, оскільки воно  містить у собі багато окремих  цивільно-правових інститутів, що  регулюють окремі види відносин  інтелектуальної

 власності.

 Отже, суспільні відносини,  що складаються у сфері інтелектуальної  діяльності та інтелектуальної  власності, за своєю юридичною  природою є цивільно-правовими  і характеризуються такими загальними  ознаками: вони є товарно-грошовими  і мають вартісний характер; характеризуються  самостійністю та автономністю  учасників зазначених відносин, юридичною рівністю сторін як  самостійних суб'єктів цивільного  обігу.

 Товарно-грошовий, вартісний  характер цивільних відносин  у сфері інтелектуальної діяльності  та інтелектуальної власності  відображає їх спрямованість  на забезпечення потреб суспільства,  в якому панує товарно-грошове  виробництво. Результати інтелектуальної  діяльності виражаються в нематеріальних  благах, проте вони мають свою  вартість.

 Суб'єкти цивільних  відносин незалежні один*від одного, вони не підпорядковані один  одному і є автономними. їх  воля на вчинення певної правової  дії набуває чинності лише  за умови, що воля однієї  сторони збігається з волею  іншої сторони. Тобто незалежність, автономність сторін у цивільних  відносинах виражається і в  тому, що мета, поставлена ними, може  бути досягнута лише за їх  взаємною волею та взаємним  бажанням, тобто за їх консенсусом.

 Суб'єкти цивільних  відносин є юридично рівними  між собою. Це означає, що  вони мають юридично рівні  можливості вчиняти будь-які правові  дії у межах закону. Суб'єкти  цивільного права однаковою мірою  вільні щодо вступу у майнові  відносини, вибору способу поведінки1.

 Наведені ознаки характерні  для будь-яких цивільно-правових  відносин. Вони безперечно властиві  й відносинам, що складаються  у сфері інтелектуальної діяльності  та інтелектуальної власності.  Проте зазначені відносини характеризуються  й спеціальними ознаками. Вони  складаються лише у сфері інтелектуальної  власності. Об5ектами зазначених  відносин можуть бути лише  результати інтелектуальної, творчої  діяльності. Але ще й цього  мало. Зазначені результати дістають  правову охорону лише за умови,  що вони відповідають вимогам  закону. Не будь-який результат  творчої діяльності стає об'єктом  інтелектуально-правових відносин, а лише той, що визнаний законом.

 Об'єкти інтелектуально-правових  відносин не мають матеріальної  субстанції, вони не матеріальні.  Проте вони можуть стати об'єктом  правової охорони лише за умови,  що зазначені об'єкти можуть  бути втілені у певний матеріальний  об'єкт. Наприклад, твір може  бути опублікований у формі  книги, винахід втілений у промисловий  виріб тощо.

 Зазначена специфічна  особливість об'єктів інтелектуальної  власності уможливлює їх тиражування  в необхідній кількості, що  зумовлює особливості їх використання, — один і той самий об'єкт  може використовуватися різними  користувачами в необмеженій  кількості, але з дозволу суб'єкта  права інтелектуальної власності.

 Коло суспільних відносин, що регулюються правом інтелектуальної  власності, досить широке. Воно  не обмежується лише цивільно-правовими.  Проте й цивільно-правові відносини  у сфері інтелектуальної діяльності  та інтелектуальної власності  досить різноманітні за своїм  змістом і характером. Передусім  вони поділяються на особисті  немайнові та майнові. Особисті  немайнові відносини тісно пов'язані  з творцем об'єкта інтелектуальної  власності. Права, що виникають  із особистих немайнових відносин, невідчужувані від творця об'єкта  цих відносин. Зазначені права  належать лише йому.

 Майнові відносини,  об'єктом яких є результат інтелектуальної  діяльності, можуть виникати між  творцем цих результатів і  будь-якою іншою особою. Вони не  обмежують коло своїх суб'єктів.  Суб'єктами зазначених відносин  можуть бути не лише творці  результатів інтелектуальної власності,  а й інші особи, яким творець  передав свої права на цей  результат.

 Характер майнових  відносин у сфері інтелектуальної  діяльності та інтелектуальної  власності зумовлює їх абсолютний  характер. Праву суб'єкта інтелектуальної  власності кореспондує відповідний  обов'язок будь-яких третіх осіб, — вони зобов'язані не порушувати  право суб'єкта інтелектуальної  власності, дотримуватися його  і поважати. Отже, порушником права  інтелектуальної власності може  бути будь-яка третя особа,  яка й буде відповідачем за  позовом про порушення цього  права.

 Майнові відносини  у сфері інтелектуальної власності  є виключними. Виключний характер  цих відносин зумовлюється абсолютними  правами суб'єкта інтелектуальної  власності. Це означає, що будь-яка  третя особа може використати  об'єкт права інтелектуальної  власності лише за дозволом  суб'єкта цього права (за винятком  випадків, встановлених чинним законодавством). Право на використання об'єкта  інтелектуальної власності належить  виключно володільцю цього права  (за чинним законодавством України  про інтелектуальну власність  — власнику правоохоронного документа).

 Характер і зміст  цивільно-правових відносин у  сфері інтелектуальної діяльності  та інтелектуальної власності  визначається видом цієї діяльності  і власності. Конвенція про  заснування Всесвітньої організації  інтелектуальної власності (ВО1В)  визначає такі види об'єктів  права інтелектуальної власності:

 — літературні, художні  і наукові праці;

 — виконавську діяльність  артистів, звукозаписи, радіо- і  телевізійні передачі;

 — винаходи в усіх  галузях людської діяльності;

 — наукові відкриття;

 — промислові зразки;

 — товарні знаки,  знаки обслуговування, фірмові найменування  і комерційні позначення;

 — захист проти  недобросовісної конкуренції;

 — а також усі  інші види інтелектуальної діяльності  у виробничій, науковій, літературній  і художній галузях.

 Чинне законодавство  України про інтелектуальну власність  містить дещо інший перелік  об'єктів інтелектуальної власності.  Воно включає до числа об'єктів  правової охорони нові сорти  рослин, компонування інтегральних  мікросхем. Хоча законодавство  України поки що не містить  у цьому переліку наукові відкриття  та захист проти недобросовісної  конкуренції, проте вживаються  заходи для приведення чинного  законодавства України до міжнародних  стандартів.

 Отже, предметом інтелектуально-правового  регулювання є майнові і особисті  немайнові відносини, що складаються  у сфері інтелектуальної діяльності  й інтелектуальної власності,  на цивільно-правових засадах.

 У наведеному визначенні  об'єднані дві групи інтелектуально-правових  відносин: 1) відносини, що складаються  у процесі інтелектуальної діяльності, 2) відносини, що складаються у  процесі правової охорони інтелектуальної  власності.

 Першу групу відносин  складають ті, що виникають між  замовником створення об'єкта  інтелектуальної власності і  творцем цього об'єкта, між роботодавцем  і працівником, що створює зазначені  об'єкти інтелектуальної власності  тощо.

 Другу групу складають  відносини, що виникають у процесі  здійснення охорони права інтелектуальної  власності. У першому випадку  йдеться лише про діяльність  щодо створення будь-якого об'єкта  інтелектуальної власності, тобто  про відносини, коли ще немає  самого об'єкта інтелектуальної  власності, його лише створюють.  У другому випадку йдеться  про охорону вже готового результату  інтелектуальної діяльності, який  визнано в установленому порядку  об'єктом інтелектуальної власності.