Принципи правового регулювання праці

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

29 березня 2012 року № 384

 

Форма № Н-6.01

Міністерство освіти і науки України

Центральна спілка споживчих товариств України

 

Житомирський кооперативний коледж бізнесу і права

(повне найменування вищого навчального  закладу)

 

Циклова комісія правознавчих дисциплін

(повна назва циклової комісії)

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з дисципліни «Трудове право»

 

на тему:  

«Принципи правового регулювання праці»

 

 

Студента 2 курсу групи П-9/11-31

 

Спеціальності 5.03040101 Правознавство

 

Козлова Євгена Валерійовича

 

Керівник: Власюк Наталія Миколаївна

 

 

Національна шкала   _______________________

 

Члени комісії: _________ _______________

                                                    (підпис)                        (прізвище, ініціали)

                         _________ _______________

                                                    (підпис)                        (прізвище, ініціали)

                         _________ _______________

                                                    (підпис)                        (прізвище, ініціали)

 

 

м. Житомир

 

Зміст

ВСТУП…………………………………………………………………3-5 
РОЗДІЛ 1. Поняття державної служби………………………………6-15 
1.1 Соціальна природа державної служби…………………………...6-9 
1.2 Визначення державної служби та державних службовців…...…9-12 
1.3 Цілі, принципи та завдання державної служби………………….13-15 
РОЗДІЛ 2. Правова основа діяльності та класифікація державної служби в Україні………………………………………………………………….15-23 
2.1 Види державної служби…………………………………………...16-18 
2.2 Законодавчі засади державної служби…………………………...18-23 
РОЗДІЛ 3. Стан та перспективи системи державної служби: реформування в контексті адміністративної реформи…………………………………24-34 
ВИСНОВКИ……………………………………………………………35-38 
Список використаних джерел…………………………………………39-41

ДОДАТОК А. Складові механізму організаційних перетворень у системі державної служби………………………………………………………42

 

ВСТУП

Сучасну державу неможливо уявити без такої важливої складової як державна служба. Багато в чому завдяки саме цьому важливому політичному, правовому та організаційному інститутові держава має змогу фактично втілювати в життя завдання, що перед нею стоять. Від якісної організації державної служби, компетентності державних службовців залежить те, наскільки держава буде відповідати уявленням людей про державу та їхнім потребам . 
Державна служба є одним із різновидів служби у суспільстві, яка виникла у II половині ХVII століття в Німеччині та Франції. В Україні інститут державної служби започатковано з прийняттям Закону України «Про державну службу», який набрав чинності 1 січня 1994 року. Закон регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави по створенню правових, організаційних, економічних та соціальних умов для реалізації громадянами України права на державну службу. Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті . 
Державну службу традиційно розглядають у трьох аспектах – соціальному, політичному і правовому. Характеризуючи коротко кожний із аспектів державної служби, слід підкреслити, що перший полягає у здійсненні завдань і функцій держави в житті суспільства; другий пов’язаний з формуванням державної влади, її здійсненням відповідними органами (законодавчими, виконавчими, судовими), їх вищим керівництвом, а також Президентом України від імені народу; третій обумовлений державно-правовою природою держаної служби, спрямуванням на практичне виконання функцій і завдань конкретних органів апаратом цих органів (державними службовцями) відповідно до статусу конкретного працівника, порядку проходження служби та ін., що завжди вимагає правового регулювання і реалізується за допомогою правових норм . 
Служба в державних органах, державних і громадських організаціях є одним із видів соціальної діяльності людей. Служба державі нерозривно зв’язана з самою державою, її роллю в житті суспільства. Це одна з сторін діяльності держави по організації і правовому регулюванні особового складу державних органів, інших державних організацій. Державна служба – це насамперед служіння державі, тобто виконання за її дорученням за плату від неї визначеної діяльності по реалізації задач і функцій держави в державних органах і установах, яке грунтується на принципах гуманізму і соціальної справедливості, демократизму і законності в інтересах народу України. Таке визначення державної служби дозволяє відмежувати державно-управлінську діяльність від діяльності фахівців у народному господарстві, у соціально-культурній сфері, а також відмежувати державну службу й інші види служби. 
Державна політика у сфері державної служби визначається Верховною Радою України. Її основними напрямками є вивчення цілей, завдань та принципів функціонування інституту державної служби, забезпечення ефективності роботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції. 
Державна служба – комплексний правовий інститут, який регулює організацію та діяльність всіх державних службовців і складається з правових норм різних галузей права. Складність інституту державної служби полягає в тому, що, по-перше, він поєднує в собі правові норми інших галузей права; по-друге, складається з окремих підінститутів, наприклад, проходження служби, принципів державної служби. 
Актуальність теми курсової роботи зумовлена тим, що саме державний механізм є основною ланкою в структурі влади. Державні службовці – основні суб’єкти нормотворчості, які покликані виконувати та забезпечувати виконання положень Конституції України, її законів та інших нормативних актів. 
Об’єктом даної роботи є суспільні відносини, які виникають в сфері державної служби. 
Предметом виступають правові основи та особливості функціонування державної служби в Україні. 
При написанні роботи були використані теоретичні методи: аналіз та синтез, класифікація, систематизація, узгодження, а також діалектичний, формально-логічний та історико-порівняльний методи. 
Метою написання даної курсової роботи є всебічний аналіз поняття “державна служба” в Україні як правового інституту. 
Для реалізації мети було поставлено наступні завдання: 
1. Розглянути теоретичні аспекти інституту державної служби в Україні 
2. Проаналізувати поняття, цілі, принципи та завдання державної служби 
3. З’ясувати види державної служби та законодавчі засади її існування 
4. Показати роль адміністративних реформ щодо вдосконалення    інституту державної служби.  
Теоретичні аспекти державно-службових відносин, визначення системи принципів організації та функціонування державної служби розглядалися в працях вчених-адміністративістів, теоретиків права у процесі дослідження окремих проблем державної служби – С.С. Алексєєва, Г.В. Атаманчука, Д.М. Бахраха, К.С. Бєльського, В.В. Волошиної, А.А. Воробйова, О.О. Лукашової, Г.В. Мальцева, Ю.М. Старілова, К.А. Титова, Ю.О. Тихомирова, Г.Б. Шишко, В.А. Юсупова, В.А. Яковлєва та ін. В Україні дослідженню загальних аспектів цієї проблеми приділяли увагу В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурка, В.С. Венедиктов, С.В. Ківалов, В.К. Колпаков, Н.Р. Нижник, В.Ф. Погорілко, М.М. Тищенко, Ю.М. Тодика, О.Ф. Фрицький, Ю.С. Шемшученко та ін.

 

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ 

 

1.1 Соціальна природа державної служби

Державна служба являє собою складне соціальне явище. Вона вбирає в себе ряд аспектів, включаючи економічний, політичний, правовий, соціальний, організаційний, кадровий. Усі вони відображають багатогранність державної служби як сфери професійної діяльності державних службовців із забезпечення виконання повноважень державних органів. 
Соціальна природа, сенс і призначення державної служби обумовлюють й відповідний характер її функціонування. 
У демократичному суспільстві функціонування державної служби постає за своїм характером як процес служіння народу, тій політичній системі, котра народом створена. Важливо при цьому те, щоб ця політична система, перш за все, в обличчі держави, мала дійсно народний характер, жила інтересами й сподіваннями народу 
З історичного досвіду відомо, що спільність інтересів держави й народу становлять соціальне джерело могутності політичної системи країни. Але в історії було чимало держав, які виражали інтереси саме вузької соціальної групи населення й нехтували інтересами більшості. Правителі таких держав вважали, що їх сила полягала в здібності маніпулювати масами, переводити їх енергію на ті способи діяльності, котрі служать егоїстичним інтересам меншості. 
В нових історичних умовах докорінно змінюється уява про силу держави. Держава міцна тоді, коли відбиває інтереси народу, принаймні його більшості, коли здійснюється координація діяльності державних органів з інститутами громадянського суспільства. Завдяки такій координації створюється формальна й неформальна система вироблення й здійснення політики держави. 
В той же час, існуючі в суспільстві суперечності можуть призвести до певного або різкого протистояння частини народу й державних структур, що спостерігається в сучасній Україні. Значна частина населення незадоволена соціальною оцінкою економічних і політичних реформ, що здійснюються в країні. За цих умов державна служба опинилася майже в кризовому стані. Криза призвела до знецінення діяльності державних службовців в очах значної частини народу, не кажучи вже про ту частку населення, яка опинилася на грані виживання. Криза державної служби – це частина загальносистемної кризи, яку переживає тепер українське суспільство. Вихід з кризового стану стане можливим тоді, коли держава буде проводити соціально орієнтовану політику, яка одержить широку народну підтримку. 
На думку Битяка Ю. соціальний аспект полягає в тому, що держава повинна турбуватися про підготовку для виконання її функції відповідних категорій осіб, які на професійній основі зможуть вирішувати комплекс питань, що постають перед державою і суспільством. Соціальний аспект просліджується і в можливостях громадян займатися державною службою та службою в недержавних органах і організаціях. Це право, крім громадянства, не повинно пов’язуватися з іншими факторами – походженням, статтю, соціальним і майновим станом, національністю чи расовою приналежністю тощо. Але при зарахуванні на державну службу освіта, професійна підготовка, у деяких випадках стан здоров’я, дієздатність, судимість та інші фактори повинні обов’язково враховуватися [3]. 
Оболенський О. вважає, що соціальна природа державної служби визначається соціально-класовим складом державних службовців. Будь-яка держава прагне створити державну службу як надійний інструмент здійснення своєї політики. Надійність державної служби в класовому суспільстві визначається соціальним складом чиновників, їх належністю до владного класу або тих соціальних шарів суспільства, які цей клас підтримують, поділяють з ним відповідальність за загальний стан справ. Звичайно в цьому випадку використовується становий принцип комплектування апарату управління, державних структур [4]. 
Соціальний характер інституту державної служби офіційно визнаний шляхом закріплення основ організації і здійснення державної служби в конституціях сучасних демократичних держав. Цьому сприяла та обставина, що право на державну службу було віднесене Загальною декларацією прав людини 1948 р. до природних і невід’ємних прав людини. Стаття 21 Загальної декларації проголошує: кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників; кожна людина має право рівного доступу до державної служби у своїй країні. Принцип рівного доступу громадян до державної служби закріплений і у ст. 38 Конституції України, Законі України «Про державну службу». 
Державна служба є видом суспільно корисної діяльності. Соціальний характер державної служби правової, демократичної держави визначається її природою, метою, функціями і принципами організації. Тобто державна служба в сучасному вузькому розумінні розглядається не як служіння державі, а як професійна діяльність щодо забезпечення виконання функцій і повноважень держави. 
Виступаючи елементом суспільної структури, державна служба має ряд особливостей, притаманних їй як соціальному інституту. 
По-перше, вона становить властиву тільки їй сферу професійної діяльності. Всім своїм змістом, формами і методами ця діяльність спрямована на забезпечення виконання повноважень державних органів. 
По-друге, як зв’язуюча ланка між державою і громадянином, державна служба покликана захищати права й свободи громадян. Конституційне положення про те, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (ст. З Конституції України), виступає визначальним стрижнем в діяльності державних службовців, незалежно від їх службового статусу. 
По-третє, державна служба як суспільна явище – своєрідна форма відображення суспільних зв’язків і відносин, показник ступеня гуманності, людяності, існуючих в суспільстві порядків [5, 110]. 
Таким чином, витоками державної служби є соціальні умови її формування і розвитку. Її соціальна природа повністю визначається характером політичного устрою суспільства, особливостями держави, складом державних службовців як найбільш послідовних виразників і провідників державної волі.

1.2  Визначення державної служби та державних службовців

Розглядаючи поняття державної служби як професійну діяльність соціального прошарку суспільства, треба дати визначення служби в загальному розумінні.  
Під службою розуміють вид діяльності людини, систему установ, певний соціально-правовий інститут, створення духовних цінностей тощо. Таким чином, служба полягає в управлінні, забезпеченні та здійсненні самого управління, соціально-культурному обслуговуванні людей.  
В адміністративно-правовій літературі служба за своїм внутрішнім змістом іноді аналізується з двох боків – як організація, налагодження служби, що передує практичному її здійсненню, і як сама службова діяльність [6, 9]. Проте, якщо проаналізувати статути державних і недержавних організацій, положення про державні органи, затверджені на різних рівнях, то стає очевидним, яке важливе значення приділяється побудові та врегулюванню взаємовідносин між внутрішніми структурними підрозділами органів, між посадовими особами, розподілу між ними повноважень. Тому доповнення змісту служби таким елементом, як організація та правове регулювання внутрішньоорганізаційних відносин, необхідне для правильного розуміння поняття державної служби. 
Вперше на законодавчому рівні визначення поняття «державна служба» закріплене у ст. 1 Закону України «Про державну службу», згідно з яким вона являє собою професійну діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їхньому апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів [2]. 
При аналізі державної служби необхідно звернути увагу на поняття державно-службових відносин. Традиційно в теорії адміністративного права державно-службові відносини поділяються на дві основні групи.  
1. Відносини, які виникають в процесі організації державної служби, а саме у зв’язку з підготовкою, добором і розстановкою кадрів; встановленням статусу державної ради, в зв’язку із заміщенням посад, проведенням оцінки праці і просуванням по службі. Такі відносини носять адміністративно-правовий характер і відбивають сутність державної служби.  
2. Відносини, які складаються в ході реалізації державної служби, тобто в процесі діяльності робітника всередині державного органу; в процесі організації робочого часу та часу відпочинку; щодо дисципліни й оплати праці; в процесі функціонування кадрів управління поза межами цих органів. Відповідно цю групу відносин можна віднести до галузі трудового права [5, 106]. 
Державна служба – один з важливих видів суспільно корисної діяльності, зміст якої полягає у виконанні завдань і функцій держави відповідно до обсягу компетенції відповідного органу державної влади. Державна служба є організаційно-правовим явищем зі своїм характерним змістом та особливостями. 
В усіх випадках службова діяльність пов’язана з трьома елементами: 
1) запровадженням служби (встановлення посад, їх кількості), правовим врегулюванням порядку проходження тощо; 
2) організацією виконання повноважень, здійсненням управління відповідними об’єктами; 
3) вирішенням внутрішньоорганізаційних питань службової діяльності в певному органі чи організації (взаємовідносини між структурними підрозділами та службовцями відповідного органу) [7, 308]. 
Державна служба вживається в трьох значеннях:  
1. Як галузь науки державна служба вивчає й досліджує проблеми становлення та розвитку системи державної служби. Як галузь наукового знання державна служба може сприяти розв’язанню не лише конкретних державно-службових проблем, а й удосконаленню всієї системи державного управління. Слід зауважити, що наукові дослідження у сфері державної служби мають міждисциплінарний комплексний характер. 
2. Як галузь законодавства державна служба – це система нормативних актів, в яких урегульовані державно-службові відносини. У перспективі можна передбачити, що ця система поступово перетвориться в окрему комплексну галузь – право державної служби, в якій за цільовою та предметною ознаками об’єднується різний правовий матеріал, пов’язаний з організацією та функціонуванням усіх інститутів державної служби. 
3. Як галузь права державна служба являє собою систему правових норм, що регламентують державно-службові відносини. Ця галузь права вивчає державно-службове законодавство, тобто законодавство про державну службу та службу в органах місцевого самоврядування. 
Розглянемо визначення «державних службовців». Загальноприйнято вважати, що службовці – це особи, які проходять якийсь певний вид служби (державної, громадської чи комунальної). 
На жаль, чинний Закон «Про державну службу» не містить визначення поняття «державні службовці» (що є безумовним його недоліком), але пропонує опосередкований підхід до його визначення. Частиною першою ст. 1 визначено державну службу через «професійну діяльність осіб», які займають посади в державних органах та їх апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави, за яку вони одержують заробітну плату, а частиною другою тієї самої статті зазначено, що «ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження». 
Враховуючу законодавчу невизначеність терміна «державний службовець» та дискусії щодо визначення поняття «державна служба», доводиться констатувати, що до цього часу єдиного підходу до розуміння поняття «державні службовці» в Україні не вироблено. Тому доречно застосовувати два основних підходи до визначення терміна: 
державний службовець в широкому розумінні – працівник, який здійснює на професійній основі у будь-якій державній установі, закладі, організації, підприємстві суспільно корисну діяльність та одержує за таку працю заробітну плату (таке визначення грунтується на широкому розумінні поняття «державна служба»); 
державний службовець у вузькому розумінні – особа, яка перебуває на службі у держави на посаді, віднесеній до державної служби в державному органі або його апараті, з метою здійснення специфічного виду публічної суспільно корисної діяльності – професійного державного управління та (або) регулювання (державного адміністрування), за що одержує винагороду з коштів державного бюджету (таке визначення ґрунтується на вузькому розумінні поняття «державна служба») [8, 282]. 
Отже, державна служба відрізняється від усіх інших видів служби своєю публічністю (загальнодержавний інтерес, а не приватний), професійністю (як професія), постійністю (не на тимчасовій основі, а на постійній) та функціонуванням у сфері державного управління (регулювання). 
Слід наголосити, що державним службовцем людина стає тільки в тому випадку, коли вона працює на посаді державного службовця. Державний службовець повинен: 
-  сумлінно виконувати свої службові обов’язки; 
- шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників,  
дотримуватися високої культури спілкування; 
- не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

1.3 Цілі, принципи та завдання державної служби

Діяльність держави, функціонування її управлінського апарату здійснюються через державну службу, яка є особливим інститутом сучасної держави [9, 219]. 
Основними напрямами державної політики у сфері державної служби є визначення основних цілей, завдань та принципів функціонування інституту державної служби, забезпечення ефективної роботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції. 
Головні цілі та завдання державної служби визначають процес її функціонування в цілому. Доцільно виділити такі цілі: 
забезпечення досягнення цілей та виконання завдань і функцій держави; 
забезпечення стабільності в політичній, економічній і соціальній сферах, що передбачає запровадження політики та механізмів політичного і соціального партнерства; 
підготовка проектів та виконання політичних рішень, що прийматимуться Президентом України, парламентом, вищим органом виконавчої влади; 
забезпечення суспільного добробуту [4, 109]. 
Державна служба ставить перед собою наступні завдання: 
- охорона конституційного ладу України, створення умов для розвитку громадянського суспільства, виробництва, забезпечення вільної життєдіяльності особистості, захист прав, свобод і законних інтересів громадян; 
- формування суспільно-політичних і державно-правових умов для практичного здійснення функцій державних органів; 
- забезпечення ефективної роботи державних органів у відповідності до їхньої компетенції; 
- удосконалення умов державної служби і професійної діяльності державних службовців; 
- створення і забезпечення належного функціонування системи підготовки і підвищення кваліфікації державних службовців; 
- забезпечення принципу гласності в діяльності державних службовців і державних органів, дотримання законності, викорінення бюрократизму, корупції та інших негативних явищ у системі державної служби [10, 10]. 
Принципи державної служби – це основоположні, ідеї, настанови, які визначають основні напрямки реалізації завдань, цілей і функцій державної служби, її організацію і функціонування, правовий статус державних службовців. 
Відповідно до статті 3 Закону державна служба ґрунтується на таких основних принципах, як: 
- служіння народові України; 
- демократизм і законність; 
- гуманізм і соціальна справедливість; 
- пріоритет прав людини і громадянина; 
- професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі; 
- персональна відповідальність за виконання службових обов’язків і дисципліни; 
- дотримання прав та законних інтересів органів місцевого самоврядування; 
- дотримання прав підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян [11, 97]. 
В юридичній науці прийнято класифікувати принципи державної служби на два види: конституційні (інколи їх називають «основні») і організаційно-правові («організаційно-функціональні»). 
До конституційних принципів належать: служіння народові України; демократизм і законність; рівність доступу до державної служби; пріоритет прав людини і громадянина, політична і релігійна нейтральність, гласність і прозорість та ін. 
Організаційно-правовими принципами державної служби є: професіоналізм і компетентність; ініціативність; чесність і відданість справі; персональна відповідальність за виконання службових обов’язків і дисципліни; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян та ін. [10, 15]. 
Дещо іншої точки зору стосовно організаційно-правових (організаційно-функціональних) принципів дотримується Малиновський В.Я., який відносить до них: єдність системи державної служби; політичну нейтральність державної служби; рівність доступу до державної служби; ієрархічність системи державної служби; уніфікованість державної служби; стабільність інституту державної служби; ефективність державної служби; систему заслуг [12, 24]. 
Отже, основними цілями і завданнями державної служби в Україні є сприяння незмінності конституційного ладу, створення умов для відкритого громадянського суспільства, захист прав і свобод людини і громадянина, а також забезпечення результативної та стабільної діяльності органів державної влади, відповідно до їх завдань, повноважень і компетенції.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВА ОСНОВА ДІЯЛЬНОСТІ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ

2.1 Види державної  служби

Розмежування видів державної служби можливе з різних підстав. Необхідно відмітити, що на законодавчому рівні питання про види державної служби не знайшло свого вирішення. 
Більше прихильників мають точка зору, згідно з якою державна служба поділяється тільки на два види: цивільну і мілітаризовану. Так, Старилов Ю.М. зазначає, що «...загальновизнано розподіляти державну службу на два види: цивільну (наприклад, служба в державних органах та її суб’єктів, в адміністрації області) та мілітаризовану (наприклад, військова служба, служба в органах внутрішніх справ, податкової міліції і т. д.) ... цивільна служба і мілітаризована можуть включати в себе різні підвиди цих служб, що об’єктивно необхідні державі і створені нею для реалізації спеціальних функцій та особливої внутрішньогалузевої компетенції» [13, 159]. 
Ноздрачьов О.П. виділяє такі три види державної служби: національна державна служба; державна служба суб’єктів і спеціалізована державна служба [14, 45]. 
Дещо іншою є точка зору Битяка Ю.П. та Петришина О.В., які пропонують класифікувати державну службу відповідно до конституційного принципу розподілу державної влади на: а) державну службу в органах законодавчої влади; б) державну службу в органах виконавчої влади; в) державну службу в органах судової влади [15]. 
Також заслуговує на увагу класифікація, запропонована в Концепції реформи адміністративного права, згідно з якою слід законодавчо закріпити такі види: 
а) професійна державна служба, яка складається з: 
адміністративної державної служби (служба в державних органах, їхньому апараті, органах місцевого самоврядування); 
спеціалізованої державної служби (судові органи, органи прокуратури, внутрішніх справ, державної безпеки, митні, дипломатичні тощо); 
цивільної державної служби (медичні, наукові, навчальні та інші державні установи); 
б) позапрофесійна державна служба включає в себе наступні посади: 
державні політичні посади (Президент, міністри, народні депутати та ін.); 
посади патронатної служби (керівники прес-служби, радники, помічники, консультанти); 
допоміжні (обслуговуючі) посади (референти, секретарі та ін.). 
Аналіз різних точок зору щодо видів державної служби дає можливість стверджувати, що, оскільки саму державну службу в юридичній науці прийнято розуміти у широкому і вузькому аспектах, то і класифікувати її також можна виходячи з різних аспектів її розуміння. Види державної служби в широкому розумінні відповідають тій класифікації, яка запропонована Концепцією реформи адміністративного права. У вузькому розумінні державної служби можна виділити наступні її види (деякі вчені називають їх типами державної служби): 
а) цивільна державна служба (державні службовці державних органів та їхнього апарату); 
б) мілітаризована державна служба (державні службовці збройних державних формувань, які мають військові або спеціальні звання); 
в) спеціалізована державна служба (державні службовці органів виконавчої влади зі спеціальним статусом). 
Якщо проаналізувати названі види державної служби, то в їхній структурі можна виділити підвиди, а саме: 
а) у цивілізованій державній службі: служба в Адміністрації Президента України та апараті органів, створюваних при Президентові України; служба в Апараті Верховної Ради України та секретаріатах комітетів Верховної Ради; служба в Секретаріаті Кабінету Міністрів України та в апаратах урядових органів; служба в патронатних службах державних органів; служба в апаратах Національного банку України, його обласних (та прирівняних до них) відділеннях; служба в апаратах міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; служба в апаратах місцевих органів виконавчої влади; цивільна служба в апаратах органів прокуратури; цивільна служба в апаратах органів внутрішніх справ; цивільна служба в апаратах (штабах) військових формувань; несуддівська служба в апаратах судових органів; служба державних нотаріусів; служба державних судових виконавців; деякі інші види служб, визначені законом; 
б) у спеціалізованій державній службі: державна дипломатична служба; державна санітарно-епідеміологічна служба; державна пожежна служба; державна контрольно-ревізійна служба; державна служба прокурорів; державна служба судів; державна митна служба; державна податкова служба; служба державних судово-медичних експертів; державна фельд’єгерська служба; деякі інші види служб, визначені законом; 
в) у мілітаризованій службі: військова служба у Збройних Силах України (служба в усіх видах Збройних Сил України); служба в Прикордонних військах України; служба у Внутрішніх військах МВС України; служба в СБУ; служба в Державній службі охорони України; служба в органах виконання покарань; служба атестованих працівників органів внутрішніх справ; служба атестованих працівників військ центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій; деякі інші види служб, визначені законом [10, 25].