Краєзнавча характеристика смт.Красне Буського району

Вступ

           Львів - це місто багатовікової історії, розмаїтої культури, високого мистецтва, розвинутої науки, освіти, спорту, промисловості, а головне - щедрих, щирих і працьовитих людей. Архітектурні пам'ятки і археологічні знахідки, музеї і галереї, театри і концертні зали, національні традиції і обряди, ділова активність і зручні шляхи сполучення - все це робить Львів містом туризму. Місто з унікальними пам’ятками, розташоване в регіоні рідкісних екологічно чистих природно-кліматичних умов, претендує на набуття статусу туристичного центру світового значення. Туризм у Львові - це незрівняна мережа можливостей. Місце Львова у світовому туристичному процесі визначається культурно-пізнавальним, діловим, релігійним, сентиментальним, науковим, спортивно-рекреаційним та іншими видами туризму (додаток 1….).

Львівська область має кількість визначних міст, що багаті на історико-культурну спадщину зокрема: Львів, Олесько, Золочів, Жовква, та ін. Велика частина історико-культурної спадщини Буського району є  не популяризована, зокрема смт.Красне.

Саме любов до рідного селища Красного спонукала мене написати цю курсову роботу. Історію ХХ століття значно доповнили спогади старожилів селища ( особливо Василя Ласки, Ольги Падковської ( з дому Тиктор ), Григорія Цибульського, Андрія Ласки, Романа Міляновського, Володимира Козловського та Володимира Миляновського) про події, які вони пережили разом зі своїми односельчанами, священиків о. Ярослава Ступінського та о. Мирона Палчинського.

Назва селища походить від слова «красний», тобто красивий, гарний. Історія Красного сягає сивої давнини. Влітку і восени 1993 року археологічна експедиція Львівського історичного музею виявила на його території п’ять стародавніх поселень.

На даний час у нас є змога користуватися багатьма видами інформації в різних місцях. Цим можна гордитися, бо завітавши до Інтернету не лише ми, а й весь світ прочитає певні пункти історії села.

Актуальність теми курсової роботи  визначається тим, що на даному етапі розвитку селища Красного його туристичний потенціал ще не повністю досліджений та популяризований.

Метою курсової роботи є дослідження історико-краєзнавчого потенціалу смт.Красне та можливостей залучення об’єктів туристичної привабливості до туристичної індустрії.

Завдання курсової роботи полягає у створенні інноваційного туристичного продукту на базі туристично-рекреаційного потенціалу смт.Красне.

Об’єктом дослідження виступають природні та історико-культурні ресурси на території селища міського типу Красне Буського району

Для написання курсової роботи були використані літературні джерела та ресурси мережі Інтернет. Питання пов’язані з темою роботи найкраще висвітлені у працях краєзнавців Ярослава Стецишина та Василя Ласки.

        Курсова робота складається з трьох розділів. Перший розділ – теоретичний, в якому подано краєзнавчу характеристику досліджуваної території, а саме смт.Красне Буського району та прилеглих до неї населених пунктів. Другий розділ – практичний, де описано основні етапи розробки інноваційного туристичного продукту із залученням рекреаційно-туристичного потенціалу смт. Красне. Третій розділ – рекомендаційний, який висвітлює основні проблеми та перспективи розвитку туризму на туриторії Бузеччини.

Розділ 1. Краєзнавча характеристика смт.Красне Буського району.  

Буський район розміщений в північно-східній  частині Львівської області, де адміністративним  і культурним центром є м. Буськ, яке розташоване на відстані 50км. від обласного центру і за 7км. від вузлової залізничної станції Красне.[додаток 2…] 

Кліматичні умови району є такими, що характерні для всієї Львівської області. Знаходиться район у східній частині Львівської області в межах Буго-Стрийської рівнини. Надра багаті на пісок, вапняки, мінеральні води. Переважають чорноземи. Мінеральні води без специфічних компонентів і властивостей поширені на території району і використовуються заводами для розливу. Найвідомішими в районі є родовища, розташовані в селищі Олесько (запаси 220 м3/добу), селах Балучин (І58 м3/добу) та Новий Милятин (І38 м3/добу).    Значні площі вкриті лісом, які займають 20,6 тис. га (24% території району).

 Перша письмова  згадка про Буськ, яку знаходимо  у найдавнішому українському  літописі, відомому під назвою  «Повісті временних літ», датується 1097 роком.[додаток 3 …герб Буська]

Природно-заповідний фонд району складає парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва ім. Івана Франка в м. Буську (ХІХ ст.). На території району знаходиться 49 ставків та озер, які займають площу 453 га.

 Через територію району  проходить основна туристична  автомагістраль Київ-Чоп, на шляху  якої розташовані АЗС, станції  технічного обслуговування, 5 ФАПів, 5 відділів зв’язку, Буська центральна районна лікарня, Олеська лікарня. До послуг туристів в районі 3 готелі та 37 закладів харчування. На відстані 6 км від районного центру знаходиться важлива вузлова залізнична станція Красне. Зараз, відомо 30 пам’яток археології що знаходяться на території району. Починаючи з І983 року, м. Буськ досліджували декілька археологічних експедицій, зокрема інституту суспільних наук АН УРСР. З 2000 р. інститут археології Львівського національного університету ім. Івана Франка проводив розкопки на вул. Воляни та поблизу Буської гімназії ім. Петрушевича. Археологічні розкопки дали цікавий речовий матеріал – фрагменти керамічного посуду Х-ХІІ ст., вироби із заліза, скла, ювелірні прикраси, предмети озброєння. 

Неоціненним скарбом і гордістю бужан є 22 пам’ятки архітектури національного значення та 54 місцевого.   Серед них в м. Буську: церква Св. Параскеви (1708р.), церква св. Онуфрія (1680р.), палац графа Бадені (ХІХ століття), костел Святого Станіслава (1780), синагога (ХVІІІ), найдревніший в центральній і Східній Європі єврейський цвинтар, ансамбль пам’ятки архітектури початку ХХ століття – церква Св. Миколая за проектом одного з найвидатніших зодчих церковного будівництва Євгена Нагірного, ансамбль житлових будинків на площі Ринок. В Буському районі: монастир капуцинів з келіями 1739р. (селище Олесько), церкви Св. Михайла 1697 р. та Собор Пресвятої Богородиці 1750 р. (с. Кути), церква Вознесіння 1680р. (Волиця-Деревлянська) та багато інших. На основі збережених архітектурних пам’яток через Олесько пролягає туристичний маршрут “Золота підкова”. Музей-заповідник “Олеський замок” – відділ Львівської галереї мистецтв, історико-культурна пам’ятка ХІV-ХVІІ ст., у фондосховищі якої зібрано І2І27 експонатів, з них експонується лише 459 одиниць.

Основними історичними та культурними центрами району є м. Буськ, смт. Олесько, с. Куткір, с. Н. Милятин, с. Ожидів, с. Задвір’я, с. Новосілки, а також смт. Красне [8].

Селище Красне розташоване у південній частині Буського району Львівської області за 6 км від районного і за 44 км від обласного центрів. Воно розкинулося вздовж обох берегів річки Гологірки (басейн Західного Бугу), яка перетинає селище у напрямку з південного сходу на північний захід, на Красненсько-Вільшанецькій рівнині, що входить до зони Малого Полісся. Географічні координати Красного: 49о. 55’ пн.ш. і 24о. 38’ сх.д. Віддаль до найближчого Чорного моря становить близько 600 км (у районі м.Одеси). Вигідність географічного положення Красного пояснюється тим, що через селище проходить головна електрифікована залізнична магістраль, що з’єднує Львів з великими містами України і з сусідніми державами (Росією, Білоруссю, країнами Балтії, Польщею. Словаччиною та Угорщиною). Клімат місцевості помірно-континентальний, з теплим вологим літом і м’якою хмарною зимою з частими відлигами. Середня температура січня становить   -4,1о. С, а липня +18,2о. С. при середній кількості опадів близько 600 мм. Ґрунти: дерево-підзолисті, сірі лісові, чорноземні, лучні та торфово-болотні .

Промисловість селища представлена підприємствами з виробництва меблів, хлібобулочних виробів, безалкогольних напоїв, лісопромисловим комплексом Буського держлісгоспу. Землі околиць Красного, що належать різним аграрним господарствам, щороку засівають пшеницею, житом, цукровими буряками, кормовими культурами. Розвинуте м’ясо-молочне тваринництво, свинарство. На території селища розташовані дві середні школи, лікарня, дошкільні навчальні заклади, поліклініка, заклади відпочинку, торгівлі, зв’язку, банківської сфери тощо[7].

До адміністративного складу селища входить власне Красне та поселення колишнього цукрового заводу і відділення ЛОРТПЦ. Красне стало селищем міського типу в 1953 році, було районним центром у 1940 – 1941 р. і в 1944 – 1959 рр. Густота населення 1170, 3 осіб /км². На 1 січня 2011 року у ньому проживало 6,3 тисячі жителів[11].

Найдавніше із стародавніх поселень на території сучасного смт. Красне виявила археологічна експедиція Львівського історичного музею під керівництвом наукового працівника І.Михальчишина влітку 1993 біля північної околиці селища на плато лівого високого берега річки Західний Буг, напроти села Сторонибаби (урочище Бузьке). Тут люди поселились ще в новому кам’яному віці – неоліті (6 тисяч років тому). Саме на цьому етапі населення, що жило на території Бузеччини, почало займатися примітивним землеробством і розведенням домашньої худоби. Поява скотарства і землеробства, а також ремісництва (саме тоді започатковано виготовлення глиняного посуду) висунула на перший план чоловічу працю як більш продуктивну в родових общинах.

Перша історична згадка про Красне датується 1476 роком: Павло Ясінський орендував королівське село Красне. У 1643 р. війтом у Красному був Стефан Мньовскі. У  1649 році орендар с. Красного Я. Карпінський склав свідчення про спустошення, вчинені литовськими і хмельницькими козаками і татарами. У середині XVII ст. в Красному проживало більше 100 чоловік. Воно входило до складу королівських володінь. Тут був королівський фільварок з пивоварнею і винницею, в якому мешкав підстароста.[додаток 4 герб Красного…]

До 1772 року Красне входило до Буського повіту Белзького воєводства. Після першого поділу Польщі воно стало власністю польських магнатів. В1788 році, в обмін на інші володіння, село перейшло до рук княгині Вікторії Яблонської, а згодом переходило з рук в руки.

28 жовтня 1989 року ініціативна  група у складі Івана Кравчука, Василя Ласки і Василя Трача  виступила з пропозицією, щоб  у Красному у 175 річницю з дня  народження Т.Г. Шевченка побудувати  пам’ятник Кобзареві. 2 листопада 1989 виконком і сесія Красненської селищної Ради прийняли відповідне рішення[10].

Іван Тиктор – син Микити і Наталії, жителів села Красного Золочівського повіту, - народився 6 липня 1896 року.[додаток 5..] Там він здобув початкову освіту. Потім навчався в гімназіях Львова і Рогатина. Ще будучи гімназистом, підтримував тісні зв’язки з читальнею «Просвіти» і філією «Сокола» в Красному, а під час канікул активно включався в роботу цих товариств у рідному селі. Коли на початку Першої світової війни почав формуватись легіон Українських Січових Стрільців, Іван Тиктор разом з іншими гімназистами влився в його ряди. З 1 листопада 1918 року брав участь в українсько-польській війні  в лавах Української Галицької Армії. Після відступу УГА за Збруч перебував у так званому “Чотирикутнику смерті”, пережив тиф і в складі решток УГА повернувся у Галичину, де був інтернований поляками в концтабір у Тухолі.

У 1921 році прибув у рідне село. З його ініціативи у Красному відремонтували церковний дім, в якому розмістилися читальня «Просвіти» та кооператива «Сила», а при них – «Українська каса», «Сільський господар».

У 1934 році Тиктор організував у своєму дворі в Красному фабрику ячмінної кави «Золота кава», яку радо замовляли Повітові Союзи та кооперативи.

Помер Іван Тиктор 26 серпня 1982 року в Оттаві й похований у сімейному гробівці поруч з дружиною Марією у Торонто.

Василь Кук – народився у селищі Красне 11 січня 1913 року, головнокомандувач УПА. Саме в Красному він провів своє раннє дитинство, що припало на важкі часи Першої світової війни. У 1921 році Василь Кук пішов до школи. У Красному була 4-класна школа, в якій навчали дітей читати, писати, друкувати. [додаток 6…]

У 1940-1941 рр. Василь Кук брав активну участь у праці Військового штабу, проходив військові старшинські вишколи і сам викладав на них методику партизанської боротьби.

Навесні 1941 року він організував і очолив Центральний штаб похідних груп для висилання у східні області України членів ОУН і симпатиків з метою організації державного апарату на звільненій від більшовиків території та створення мережі ОУН.

У травні 2003 року Василь Кук приїжджав у Красне на похорон брата Филимона. Походив селище, побував у селищній раді біля  герба і прапора Красного, побачився з односельчанами , зробив на згадку декілька світлин.

Помер Василь Кук 9 вересня 2007 року, похований в Красному, так заповідав покійний.  12 вересня 2010 в Красному був відкритий пам’ятник Василю Куку[9].

Найстарішою пам’яткою селища є церква в бойківському стилі ( св. Пророка Іллі). Пам’ятник архітектури збудовано в 1750 році з соснових брусів. [додаток 7…] Розташована в центрі селища на правому березі ріки Гологірки. Датується за написом на одвірку захристії. В 1923 р. розширена, до бабинця прибудовано присінок, до вівтаря – ризниця і захристія (сюди перенесено двері від бабинця). Церква є дерев’яна, тризрубна, триверха. Складається з прямокутного центрального зрубу (5.77 на 6.60 м.), квадратного бабинця (3.78 на 4.45 м.), до якого прилягає присінок, рівної ширини і вдвічі довший від бабинця, та гранчастого пятистінного вівтаря (3.73 на 4.65 м.), соснові зруби поставлені на дубові підвалини. Зруби, значної висоти, завершуються високими восьмериками, які увінчані куполами з витонченими маківками. Споруда оточена піддашшям, яке опирається на випусти вінців і приставні кронштейни. Компактно згруповані об’єми створюють виразну, динамічну композицію, в якій домінує центральний верх у всіх розмірах (висота – 18.25 м.). Всі об’єми перекриті зімкнутими зрубними склепіннями, відкритими до зеніту. Бабинець, з вузькими хорами вздовж західної стіни, з’єднаний з центральним зрубом невисокою лучковою аркою. 
Іконостас ХІХ ст.. дерев’яний, чотириярусний, різьблений, золочений. Намісний ряд та де Ісус відносяться до XVII ст. Храмова ікона датується 1765 р. Пам’ятка відноситься до яскравих творів галицької школи[16].