Морські рекреаційні ресурси

Пляжний відпочинок це те, про що мріє майже кожна людина. Відпочинок, як і люди мріють про нього, буває різний.  
Пляжний відпочинок в Туреччині, Єгипті, Тунісі буває по системі сьогодні захотів - завтра полетів.  
Пляжний відпочинок на Сардинії, Кіпрі, Криті або Сан Тропе, одні з найбільш респектабельних місць відпочинку в Європі, це денний усамітнення, змішане з розкішною нічним життям.  
Пляжний відпочинок на екзотичних островах - це відпочинок у таких місцях, де час зупиняється. Не треба нікуди поспішати, думати про те, як протягом терміну перебування відвідати десяток екскурсій і обійти сотню магазинів. Так що типова риса середньостатистичного російського туриста: чимось жертвуючи, неодмінно щось отримати натомість - бажано в документальному вигляді (листівки, фотографії) з елементами матеріальної атрибутики (сувеніри) - тут недоречна.  
Попит на пляжний відпочинок незмінний. Кожна людина отримує духовну насолоду: це незабутнє відчуття, яке виникає від розуміння того, що ти знаходишся в тисячі кілометрів від свого будинку, що всі проблеми залишилися там, а тут починається нова фаза життя. І найголовніше, нікуди не треба поспішати. Є час подумати, поміркувати: Є час жити!  
Метою даної курсової роботи стало узагальнення відомостей про найбільш популярних світових центрах пляжного відпочинку. Їх ресурсної бази, інфраструктури та ціновому діапазоні. Вступ

1. Поняття оздоровчого  туризму

Оздоровлення, сприяючи скороченню захворюваності і смертності, подовжує активне життя людини. Стан здоров'я  людини визначається частково спадковістю, частково умовами та способом життя  людини і суспільства. Протягом життя  відбувається погіршення здоров'я людини, чому можна зарадити заходами, що пов'язані  з охороною здоров'я. Таким чином, особливе значення набуває пошук  ефективного збереження резервів здоров'я  при обмежених людських, природних  і інших ресурсах.

Лікувально-оздоровчий туризм — один з найперспективніших видів  туризму України. Він розвивається за рахунок значних ресурсів: морського  узбережжя, гарячих, теплих і холодних мінеральних джерел, лікувальних  лиманових родовищ грязі, лісів  тощо, якими багата країна. Інтерес  до лікувально-оздоров-чого туризму  в Європі постійно зростає, що в значній  мірі обумовлено демографічними тенденціями.

Проте знака рівності між  лікуванням, оздоровленням у санаторно-курортних  і лікарняно-поліклінічних умовах не може бути, оскільки окремі компоненти (наприклад, використання в лікувально-профілактичних цілях бутильованої води) не можуть замінити всього комплексу лікувально-оздоровчої дії на людину курортної місцевості. Лікувально-оздоровчими властивостями  володіє вся сукупність чинників природного комплексу курортно-рекреаційної місцевості в їх взаємозв'язку і  взаємодоповненні, що включає як бальнеологічні, так і ландшафтно-кліматичні ресурси.

Санаторно-курортне лікування  для певної категорії людей у  сучасних умовах якоюсь мірою може стати лікувально-оздоровчим туризмом. Лікувальний туризм розглядає організацію  роботи рекреаційної галузі з погляду  технології подорожі та, окрім захоплюючих  маршрутів різної категорії складності, обов'язково повинен ураховувати  систему занять, зумовлену методами бальнео- і кліматолікування.

Однією з форм використання лікувально-оздоровчого потенціалу може бути організація лікувального туризму і створення лікувально-профілактичних установ на базі нових перспективних  лікувально-оздоровчих методів. У основі лікувального туризму повинна бути закладена лікувальна або оздоровча  технологія, яка поліпшує якість життя  шляхом повного задоволення потреби  у відпочинку і лікуванні під  час подорожі.

До лікування природними чинниками звертається останніми  роками дедалі більше пацієнтів.

Сучасна курортологія і фізіотерапія — це, насамперед, фізична реабілітація за допомогою кінезотерапії —  «лікування рухом». Останніми роками на курортах України відроджуються  традиційні теренкури, чудові паркові  зони, гірські маршрути, стежки ближнього  і дальнього лікувального туризму  та інші способи, що в світовій курортній  практиці позначаються терміном recreation facility (оздоровчі послуги).

Лікувальна дія ландшафтотерапії обумовлена безперервним чередуванням садів і лісів, полів тощо, що сприяє постійній зміні вражень, поліпшує настрій і діяльність всього організму. Прекрасний ландшафт і повітря різноманітної  української природи, в поєднанні  з ходьбою, справляють потужний оздоровчий ефект.

Однією з найбільш серйозних  небезпек для життєдіяльності туристів у рекреаційно-оздоровчому туризмі  є небезпеки при відпочинку на водоймищах[5, c. 53-54].

2. Основні етапи  становлення та розвитку лікувально-оздоровчого  туризму в Україні

Лікувально-оздоровчий туризм має дуже глибокі коріння. Ще з  давніх давен люди використовували  природні лікувальні ресурси, в пошуках  яких здійснювали близькі й далекі подорожі. Процес становлення та розвитку лікувально-оздоровчого туризму  в Україні йшов паралельно з європейським. Він був послідовним, хоча й не рівномірним за часом. Виділяють  чотири етапи розвитку рекреації  і в тому числі лікувально-оздоровчого  туризму [10].

Перший етап починається  від зародження великих цивілізацій  Давнього світу і триває до початку XIX ст. З терапевтичними цілями природні лікувальні ресурси використовувалися  ще з античних часів. Відомо, що єгиптяни прибували до ріки Ніл і після  спаду повені застосовували мул  для лікування низки захворювань. Гряззю та водами лікувалися давні  римляни та греки. Є історичні  відомості про те, що римські цезарі на знак вдячності богам будували храми біля тих грязьових джерел, де вони або члени їх родини вилікувалися. Дуже популярним серед римської знаті  був аквамасаж. Вважається, що назву  модного нині оздоровчого напрямку SPA надала абревіатура відомої фрази  імператора Нерона, який був великим  прихильником римських терм. Побачивши  одного разу надзвичайні басейни  з фонтанами, він вигукнув: «Sanitas par aquas!», що означає "здоров'я через  воду".

Пізніше, у XVІІ ст., лікуватися грязями та водами стали у Франції, а потім і в Німеччині. Часто  згадується невелике бельгійське містечко Спа в Арденнах, яке надало світу  перший бренд питної води і прославилося ще у середньовіччя своїми гарячими джерелами, в яких, за переказами, поновлювали  сили та лікували поранення солдати  численних війн. Вважається, що саме з цим містечком було пов'язане  виникнення на початку XVII ст. традиції їздити на води з метою поправки здоров'я, яка пізніше охопила  майже всю Європу.

На жаль, відомостей про  розвиток лікувального туризму на території  України у давні часи та середньовіччя  існує дуже мало. Про лікувальні властивості природних ресурсів місцевому населенню було відомо ще здавна. Однак, перші документальні  згадки про це знаходимо у документах, які датовані XVI-XVIII ст. Зокрема, у  цей час згадуються лікувальні мінеральні сірководневі джерела Великого Любеня (XVI ст.), Немирова (XVI ст.), Збручанські  мінеральні води (XVII ст.), Слов'янські солоні озера (XVII ст.), кримські грязі та солоні озера Півдня (XV-XVI ст.) та багато інших.

Дужеважливим,на думку дослідників  Д. В. та Т. В. Миколаєнків, є те, що цей  період був «епохою циркуляції легенд відносно цілющих властивостей природних  ресурсів». Ці легенди стали вагомим  чинником реального становлення  лікувально-оздоровчого туризму  в українських землях: люди з різних соціальних станів після дивовижних оповідей і переказів вирушали в  мандри, шукали цілющої води, вмившися якою старий стає молодим, хворий - здоровим тощо.

Другий етап охоплює все XIX ст. і початок XX ст. У великих  масштабах з лікувальною метою  європейські курорти виникли  з початку XIX ст. (першими були Німеччина - з 1801 p., Франція - з 1818 p., Австрія - з 1832 р. тощо). Масове поширення лікувального туризму в Російській імперії, до складу якої входили тогочасні українські землі, йшло майже паралельно з європейським.

З середини XIX ст. починається  формування в Україні туристичних  регіонів. І цілком є природним, що першим таким регіоном був Крим. У 1783 р. півострів став складовою  частиною Російської імперії. Політика уряду була спрямована на прискорене господарське освоєння краю. За короткий час набули розвитку і поширення  багато галузей сільського господарства і промисловості, що створювало певні  передумови для курортного освоєння Криму. Вважається, що історія рекреаційного  освоєння Криму починається саме завдяки розвитку на цих територіях лікувального туризму. Початок курортного будівництва припав на 70-і pp. XIX ст. За ініціативою земств, лікарських та інших громадських організацій, приватних осіб, практично без  фінансової допомоги уряду почали відкриватися санаторії уздовж усього узбережжя.

Аристократія і велика буржуазія обрали для палаців  і дач головним чином Південний  берег Криму. Готелі та пансіонати, що перебували у приватному володінні, експлуатувалися переважно у  літній сезон. Невелике селище Ялта, яке  в 1802 р. налічувало лише 13 рибальських  будиночків, поступово стало центром  усього узбережжя, чому сприяло будівництво  в 1832-37 pp. гравійної дороги Алушта - Сімферополь, яку в 1847 р. продовжили до Севастополя. А 17 вересня 1837 р. імператор Микола І  надав Ялті статус міста.

З 1890 р. кримські території  з грязями активно використовуються з лікувальними цілями. В Євпаторії  були побудовані дві грязелікарні, готель літнього типу на 70 номерів, парк з двома ставками. У 1912 р. був відкритий  Цандерівський інститут, який готував  лікарів-бальнеологів. Завдяки ініціативі окремих підприємців у 1905 р. було введено в дію першу приватну здравницю «Приморський санаторій», а через чотири роки - два приватних  медичних пляжі. З 1893 р. розпочалося  інтенсивне дачне будівництво.

Хворі на сухоти віддавали  перевагу Старому Криму, де особливу славу мали квіткові ванни. їх готували на квітах і травах, що збирали в  околицях міста.

Судак приваблював двокілометровим  піщаним пляжем, відсутністю туманів, різноманіттям температури морської води, великою кількістю виноградників  Однак до послуг гостей міста у 1890-х pp. тут був тільки один готель. У  Севастополі у ці часи їх налічувалося 14 (пансіонати, грязелікарні та купальні).

Щоб підвищити вартість землі, князі Трубецькі проклали дорогу, що сполучала Севастополь із Сімеїзом - найтеплішим безвітряним містечком  на ПБК. І хоча курортом він став ще у першій половині XIX ст., проте  як буржуазно-аристократичне місце  відпочинку став відомим на початку XX ст., коли виник Новий Сімеїз. У  старому Сімеїзі квадратний сажень землі оцінювався в 60 крб., а на горі - у 40 крб. Стає цілком зрозумілим, що у  дореволюційний період привабливий  відпочинок і лікування на кримських  курортах були доступними лише для  заможних верст населення[6, c. 16-19].

Хоча у кінці XVIII - на початку XX ст. Крим був найпопулярнішим і  найвідомішим курортом Російської імперії, санаторно-курортна діяльність у цей  час розвивалася і в інших  українських землях. Так, у 1833 р. перший лікувальний заклад для відпускання "теплих ванн" відкрили на березі Куяльницького лиману. У 1843 р. перша  лікарня з'явилася й на Хаджибейському лимані, трохи пізніше (1853 р.) — на Сухому. Це були відносно примітивні лікувальні заклади, обладнані у дерев'яних літніх тимчасових будівлях.

Про цілющі властивості озера  Солоний лиман на Дніпропетровщині було відомо ще з давніх часів. Мешкали  у цій місцевості вільнолюбиві спадкоємці запорозьких козаків. Місцеві селяни використовували грязі озера  для лікування ревматизму, подагри, радикуліту та інших захворювань. За свідченнями архівних матеріалів, наукове  вивчення регіону розпочалося в 1882 р., а у 1928 р. було вирішено створити на березі озера лікувальний пункт. Це поклало початок освоєнню Солоного лиману.

Перші згадки про курорти  Карпатського регіону датуються XVI ст., але тільки на початку XIX ст. розпочалося  масове будівництво лікарень і ці курорти стали широко відомими. Зокрема, у 1820 р. при бурінні нафтової свердловини  поблизу Трускавця випадково  виявили сірчане мінеральне джерело, а в 1827 р. було споруджено невелику водолікарню  на вісім кабін. З цього часу Трускавець став офіційно іменуватися курортом. Розбудова курортної інфраструктури в Карпатському регіоні, територія  якого входила до Австро-Угорщини, відбувалася на основі приватного підприємництва. Щоб залучити сюди якомога більше приїжджих для лікування та відпочинку, приватні підприємці стали вести  пошуки мінеральних вод. Так, у 1833 р. було відкрите соляно-гірке джерело "Марія" (нині джерело № 1), а  дещо пізніше - джерела "Нафтуся", "Софія" (тепер джерело № 2) та ін. У кінці XIX ст. у Моршині організується  клімато- і водолікування, відкривають  лікарню на зразок німецьких та швейцарських курортів, які на той час вже  були модними. Одночасно поблизу  від Моршина було знайдено торфову  грязь. Воду мінеральних джерел розпочали  використовувати для лікувальних  ванн, а торфову грязь - для грязьових  ванн та аплікацій. Моршин став бальнеологічним  курортом. Оскільки порівняно з австрійськими, французькими та іншими курортами лікування  на західноукраїнських курортах було дешевшим, сюди приїздили на лікування  туристи з Чехії, Польщі та інших  країн.

Третій етап охоплює період розвитку курортно-оздоровчого туризму  в Україні за панування радянської влади. Стрижнем її політики у галузі туризму було створення державних  органів та установ управління туризмом. Курорти та санаторії підпорядковувалися державним органам охорони здоров'я. У реконструкції та благоустрої  курортів, у будівництві нових  санаторіїв та пансіонатів відпочинку, крім Народного комісаріату охорони  здоров'я, профспілок, брали участь товариство Червоного Хреста, кооперативні організації тощо. Для вивчення природних  лікувальних факторів (мінеральних  вод, лікувальних грязей, клімату) та наукового обґрунтування їх використання були відкриті два спеціалізованих  НДІ - Ялтинський державний туберкульозний інститут (1922 р.) та Всеукраїнський бальнеологічний  інститут в Одесі (1928 р.).

У довоєнні часи мережа санаторіїв та закладів оздоровчого відпочинку була значно розширена. Під час Другої світової війни всі санаторії  на звільненій території були перепрофільовані у госпіталі, в яких лікували поранених  та хворих військових.

Санаторно-курортне лікування  зазнало значного розвитку у післявоєнний період. Санаторії та пансіонати відпочинку відійшли у підпорядкування профспілок. Лише з 1981 до 1985 pp. в УРСР на будівництво  санаторіїв та закладів оздоровчого  відпочинку профспілки витратили близько 210 млн. крб., за рахунок чого було збудовано  та введено в дію понад 8,5 тис. санаторних ліжок. На багатьох курортах було влаштовано загальнокурортні лікувально-діагностичні та спеціалізовані відділення, кімнати  та лабораторії, здійснено спеціалізацію  санаторіїв, удосконалено систему медичного  відбору хворих на санаторно-курортне лікування. Здійснення вказаних заходів  значно підвищило ефективність курортного лікування.