Сутність спелеотуризму. Різні підходи до визначення

2.           Лише близько 50-60 печерних місцезнаходжень мають охоронний статус, у тому числі половина з них – без визначення спеціального статусу самих печер, а друга частина виключно як геологічні пам’ятки природи. За існуючою в Україні концепцією охорони біологічного різноманіття печери розглядаються лише як частина гірських комплексів. Концепція розвитку національної екомережі також не включає печер. Жодна з печер не має статусу об’єкту вищого рівня охорони.

3.           Печери є місцем оселення унікальної фауни, однією з особливостей якої є дуже низька щільність популяцій, надзвичайно тонка структура угруповань. Ці комплекси суттєво залежать від стану наземних угруповань, з одного боку, та від рівня рекреаційного тиску і біологічного забруднення, з іншого боку , що визначає їх надвисокий ступінь вразливості. Ризик втрати різноманіття спелеобіоти є на кілька порядків вищим за ризик руйнування наземних угруповань. Жодний спелеобіотний вид не має  в Україні охоронного статусу, хоча рівень ендемізму у цій частині фауни є найвищим.

4.           Печери стали об’єктом інтенсивного рекреаційного та туристичного навантаження, продовжується фактична приватизація ділянок суходолу, на яких розташовані печери, йде інтенсивне біологічне забруднення печер та руйнація наземних комплексів, що живлять підземні порожнини як органікою, так і водою і повітрям. Формальне заповідання низки підземель у кращому випадку веде до припинення потоку відвідувачів, проте часто і до перекриття основних входів у печери та шляхів надходження органіки, що веде до порушення фізіології печер.

5.           Існує конфлікт між органнами охорони природи на місцях та спелеологічними товариствами: перші формально охороняють підземелля та ставлять перепони усім можливим відвідувачам і дослідникам, другі – шукають, досліджують і картують порожнини, ставлять на них ґрати, проте змушені тримати таку інформацію в секреті. Третя (сама тіньова) сторона конфлікту – бізнесмени, що організують спелеотури спелеоекскурсії, спелеоресторації, спелеотерапії та інші форми комерційної діяльності. Приводячи печерні комплекси до не відновлюваного стану.       

 Вразливість печер  є незаперечливим фактором. Необхідність  контролювати їх збереження повстала  вже давно. Печери охороняються  як геологічні пам’ятки природи  та як комплексні. Найголовніша  мета в охороні печер – захистити  підземелля від несанкціонованих  відвідувачів та від впливу  антропогенного фактора взагалі  (руйнування, забруднення, порушення  мікроклімату, турбування). Оскільки  в більшості випадків цілодобовий  нагляд за печерою неможливий, використовуют спеціальне обладнання  для її входу, яке обмежує  доступ людей, проте не впливає  на мікроклімат печери та її  мешканців, їх природну динаміку  та життєздатність.       

   

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

 

РОЗДІЛ 3.  НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СПЕЛЕОТУРИЗМУ НА ЗАКАРПАТТІ    

 Для подальшого успішного  розвитку спелеотуризму в Закарпатті  й усунення наявних недоліків  (неблагополуччя з культурою спелеотуризму  й охороною печер, посилення  й останні роки захопленості  спелеологів сугубо спортивними  інтересами й ослаблення уваги  їх до науково-дослідницькому  підходу при пошуках і вивченні  печер, та ін.) треба здійснити  ряд заходів організаційного,  наукового й прикладного характеру.     

 Як організаційні заходи, варто вказати на необхідність  підвищення рівня і якості  роботи самих спелеосекцій і  обласної комісії по спелеотуризму,  а також налагодження роботи  координаційно-методичної ради по  спелеологічним дослідженнях і  охороні печер у Криму за  участю в ньому вчених і  спелеологів. Для відвідування  печер повинні готуватися не  тільки спелеотуристи, але й  гіди. Також необхідно розглянути  питання щодо видання спелеологічної  літератури на Закарпатті.     

 Для подальшого розвитку  спелеотуризму в Україні пропонується:

- провести необхідну організаційну  роботу щодо налагодження тісної  співпраці з Українською спелеологічною  асоціацією та напрацювання спільної  програми розвиту спелеологічного  руху в Україні;

- провести роз`яснювальну  роботу з метою залучення спелеотуристського  активу України до організації  та проведення походів в печери  у відповідності до діючих  Правил, затверджених ФСТУ (Федерація  Спортивного Туризму України);

- розширити коло учасників  всеукраїнських змагань з техніки  спелеотуризму, впровадити практику  проведення регіональних змагань  у відповідності до діючих  правил;

- ініціювати проведення  навчальних заходів по підготовці  та підвищенню кваліфікації громадського  туристського активу.     

 У рішенні названих  актуальних завдань необхідне  об’єднання зусиль учених і  спелеологів.       

 Для збереження природного  режиму печери необхідно здійснювати  певні профілактичні заходи. Пішохідні  стежки повинні бути об лаштовані  бортиками та регулярно оброблятись  дезинфікуючим розчином. Необхідний  постійний контроль за станом  доступу повітря через штучний  вхід, що зазвичай облаштовують  в екскурсійній печері; визначення  оптимального екскурсійного навантаження. Систематичні спостереження за  впливом потужності освітлювальних  приладів на нагрівання печерних  утворень та стін.       

 Контроль за кількістю  екскурсантів є необхідним для  запобігання накопичення вуглекислого  газу. При роботі з приладами,  що містять ртуть, обов’язковим  є дотримання техніки безпеки,  щоб не допустити техногенного  забруднення печерного середовища  парами ртуті. Рекомендовано також  штучно вентилювати печеру та  змінювати розташування світильників.       

 Для розв’язання існуючих  проблем зі збереженням спелефонду  необхідно провести ряд певних  дій. Досвід роботи з цими  проблемами в Україні та досвід  інших країн (зокрема, Франції  та Польщі) свідчать про три  незаперечні факти, що повинні  стати основою подальших дій:

1.      Печери – унікальні природні системи, що вимагають першочергового заповідання. Україна багата на печер, і це багатство повинно бути щонайменше законсервоване в системі природно- заповідного фонду загально – державного значення та включене в Екомережу. Необхідна розробка систем захисту печер (насамперед, їхніх входів) від несанкціонованих відвідувань та антропогенного фактора.

2.      Печери є надзвичайно вразливими природними екосистемами, і відновлення печер неможливе. Їхнє благополуччя залежить від рівня «внутрішнього» навантаження, стану суміжних наземних комплексів та рівня забруднення місцевості (біологічного, хімічного, вібраційно-шумового, врешті світлового).

3.      Успіх в охороні печер можливий лише за у мовами співпраці МЕР з УСА та НАНУ (спелеобіологами, гідрологами, археологами), а також регіональними науковими центрами. Необхідна розробка державної програми, яка б врахувати інтереси природо охоронців, дослідників і спелеотуристів.

Необхідно відзначити високу активність самих спелеологів щодо проблем збереження підземель. Варто  згадати і Етичний кодекс спелеолога і перевірену світовою практикою  ідею опікунства над печерами. Ця активність помітно контрастує з активністю державних управлінь Мінекології, які переважно полюють за координатами печер та спелеологами з метою  отримання платежів за користування печерами.    

 Щодо системи першочергових  заходів, то стратегія охорони  підземель полягає у підвищенні  охоронного статусу самих печер  та їхньої біоти, заповіданні  усього комплексу суміжних з  печерами наземних екосистем,  захисту входів у підземелля, розробки державної програми  обліку, охорони і моніторингу  підземель за активної участі  УСА у цій програмі.

1.      Необхідно створити кадастр ключових підземних порожнин, що є місцями мешкання унікальних спелеобіотних фаун, в першу чергу великих порожнин. Визнати необхідним надання охоронного статусу, першочергово – видам з числа ендеміків України.

2.      З метою розвитку Національної екомережі і включення в цю мережу спелеообєктів і провести першочергове  (протягом 2-3 років) збільшення числа підземних порожнин, що мають охоронний статус.

3.      Визнати невідкладною необхідність підвищення охоронних категорій печер та печерних систем до рівня заповідних об’єктів загальнодержавного значення та визначення підземних порожнин як комплесних ПЗО, а не лише як геологічних памяток природи.

4.      Створити основну робочу групу з питань моніторингу та охорони підземель у складі фахівців від НАН України, УСА і доручити цій групі координувати програми вивчення, моніторингу, охорони підземель. В усіх можливих випадках визначити відповідальних на місцях за стан і експлуатацію підземель. У місцях активного розвику спелеотуризму створити локальні групи для запобігання руйнування печерних угруповань, їх охорони, які б підпорядковувались основній робочій групі та звітувалися б про свою діяльність. Саме таку групу можна створити і на Закарпатті.

5.      Заборонити будь-які форми ресурсного використання біотичного компоненту природних підземель, включаючи нераціональний збір біологічного матеріалу з науковою метою, приватизацію печер, тощо.

6.      Заборонити всі форми експлуатації природних ресурсів. Земельні роботи та капітальне будівництво у місцях розташування печер та провести заповідання поверхневих (розташованих над печерами) природних комплексів.

7.      Визнати необхідною ідею поєднання і прив’язки наземних і підземних природних об’єктів, навіть за умови бідності наземних комплексів. У всі ключові документи і положення щодо охорони біорізноманіття та охорони печер ввести обов’язкову тезу про необхідність охорони печер разом із суміжними наземними комплексами.