Туристичний потенціал Києва

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.ОЗНАЙОМЛЕННЯ З ЗАГАЛЬНОЮ СТУКТУРОЮ НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ ІМЕНІ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО, НАЦІОНАЛЬНОЮ ПАРЛАМЕНТСЬКОЮ БІБЛІОТЕКОЮ УКРАЇНИ  ТА ДЕРЖАВНОЮ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЮ БІБЛІОТЕКОЮ

На даному етапі нашого дослідження перед нами стояло завдання ознайомитися із загальною структурою Національної бібліотеки імені В.І.Вернадського (Додаток Б), отже: 

Інститути:

–Науково-методичного забезпечення бібліотечно-інформаційної роботи

     ∙ Відділ бібліотекознавства

Рукопису:

–Відділ кодикології та кодикографії;

–Відділ джерелознавства;

–Відділ фондів рукописної спадщини;

–Відділ фонду юдаїки;

Архівознавства:

–Відділ архівознавства і документознавства

–Відділ археографії

–Відділ історії академічної науки

–Біографічних досліджень

Центри:

Центр формування бібліотечно-інформаційних ресурсів:

–Відділ комплектування;

–Відділ каталогізації;

–Відділ систематизації;

–Відділ наукової організації електронних інформаційних ресурсів;

–Відділ наукового формування національних реферативних ресурсів;

Центр науково-бібліографічної інформації:

–Відділ довідково-бібліографічного обслуговування;

–Відділ технологій дистантного обслуговування;

–Відділ міжбібліотечного абонемента;

Культурно-просвітницький центр:

Науково-видавничий центр:

–Відділ наукових видань;

–Відділ технологій комплексної репрографії;

Центр консервації і реставрації:

–Відділ наукових технологій збереження фондів;

–Відділ реставрації;

–Відділ оправи;

Відділи:

–Відділ програмно-технологічного забезпечення комп'ютерних мереж;

–Відділ комплексного бібліотечного обслуговування;

–Відділ обслуговування основними фондами;

–Відділ наукової організації основного фонду;

–Відділ міжнародної інформації та зарубіжних зв'язків;

–Відділ фонду ООН;

–Відділ національної бібліографії;

–Відділ стародруків та рідкісних видань;

–Відділ бібліотечних зібрань та історичних колекцій;

–Відділ газетних фондів;

–Відділ образотворчих мистецтв;

–Відділ формування музичного фонду;

–Відділ зарубіжної україніки;

–Відділ обмінно-резервних фондів;

–Відділ формування електронних баз науково-інформаційної та соціокультурної інформації;

–Відділ комплексного науково-інформаційного забезпечення наукових установ Академмістечка;

Фонд Президентів України:

–Відділ пошуку та обліку документів;

–Відділ організації та використання документального фонду;

–Інформаційно-аналітичний відділ;

Служба інформаційно-аналітичного забезпечення:

–Відділ політологічного аналізу;

–Відділ оперативної інформації;

–Відділ бібліометрії та наукометрії;

–Відділ програмно-комунікаційних технологій;

Національна юридична бібліотека:

–Аналітично-прогностичний відділ;

–Відділ обслуговування інформаційними ресурсами;

–Відділ довідково-консультаційної допомоги;

–Відділ технологій електронної обробки інформації;

–Відділ синтезу соціокультурних мережевих ресурсів;

–Відділ аналізу періодичної преси;

–Відділ баз даних правової інформації.[7]

У ході нашого дослідження ми також розглянули структуру Національної парламентської  бібліотекою України(Додаток):

Відділи:

–Відділ довідково-інформаційного обслуговування;

–Відділ документів іноземними мовами;

–Відділ електронної бібліотеки;

–Відділ зберігання документних ресурсів;

–Відділ інформаційного забезпечення Верховної Ради України;

–Відділ каталогізування;

–Відділ міжбібліотечного абонемента;

–Відділ наукової організації бібліотечних процесів;

–Відділ нових інформаційних технологій;

–Відділ обмінного і резервного фондів;

–Відділ обслуговування користувачів;

–Відділ рідкісних і цінних книг;

–Відділ соціокультурної діяльності;

–Відділ формування документних ресурсів;

–Відділ читальних залів;

–Інформаційний центр з питань культури та мистецтва;

–Науково-бібліографічний відділ;

–Науково-дослідний відділ;

–Науково-методичний відділ;

–Редакційно-видавничий відділ.[9]

Наступне завдання, яке перед нами стояло – це ознайомитися зі структурою Державної науково-технічної бібліотеки(Додаток Г).

ДНТБ України – одна з найбільших бібліотек країни з унікальним багатогалузевим фондом науково-технічної літератури і документації, що нараховує майже 21 мільйон примірників документальних джерел інформації.

Отже, Структурні підрозділи бібліотеки:

• Адміністрація;
• Відділ наукового комплектування фондів;
• Відділ наукового опрацювання книг, періодики та організації каталогів;
• Відділ науково-технічної літератури;
• Відділ зберігання основного та депозитарного фондів;
• Відділ патентної документації;
• Відділ нормативно-технічних документів;
• Відділ промислових документів;
• Відділ депонування наукових робіт та фонду неопублікованих документів;
• Інформаційно-бібліографічний відділ;
• Відділ міжбібліотечного абонементу;
• Інформаційно-аналітичний відділ;
• Науково-методичний відділ;
• Відділ автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів;
• Відділ організаційної роботи та зв'язків з громадськістю;
• Загальний відділ;
• Відділ господарсько-матеріального забезпечення;
• Відділ інженерно-технічного забезпечення.[8]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. КОМПЕТЕНТІСНИЙ ПІДХІД  ДО ВИЗНАЧЕННЯ ЯКОСТІ ПІДГОТОВКИ  ФАХІВЦІВ У ВНЗ

Розглядаючи компетентісний підхід, будемо виходити з таких положень:

–підготовленийфахівешь володіє професійною компетентністю;

–професійна компетентність складається з певних компетентностей і є результатом опанування відповідними компетенціями;

–компетентність – це поняття, яке стосується людини, розкриває  аспекти її поведінки і забезпечує професійно якісне виконання роботи;

–компетенція – це поняття, яке стосується роботи і характеризує сферу професійної діяотності;

–інтегративні утворення, що складаються із знань, умінь, особистісних якостей, у т.ч. ставлення до роботи, досвіду, об’єктивно  необхідних для ефективної діяльності в заданій предметній області, продукують відповідні компетенції. Опановані працівником компетенції, набувають статусу його професійної компетентності.

–компетентність людини має вектор розвитку, що постійно розширюється, оскільки людина є суб’єктом спілкування, пізнання, праці й проявляє себе у системі ставлення до себе, до інших людей, до суспільства, до праці.

Для впровадження компетентнісного підходу у навчальний процес ВНЗ необхідно: побудувати компетентнісну модель випускника (якщо навчання триває 1

рік).Прикладом може бути модель керівника вищого навчального закладу (УНЗ)

або науково-педагогічних працівників (Додаток Д).

Розкриваючи кожну групу компетентностей, можна зазначити наступне:

1) Базові компетентності  визначаються такими компетенціями:

Фахова компетенція ґрунтується на здатності науково-педагогічного

працівника здобувати знання, опановувати професійні уміння, виконувати певні

функції в межах професійної діяльності (наприклад, мотиваційні, проектувальні,

організаційні, конструктивні, дослідницькі, контрольно-аналітичні, рефлексивні

тощо).

Соціальна компетенція передбачає здатність науково-педагогічного

працівника до соціальної взаємодії та роботі в команді.

Загальнокультурна компетенція вимагає здатності дотримувати загальнокультурні норми поведінки, проявляти творчу ініціативу щодо розвитку

культури соціуму.

Здоров’язберігаюча компетенція потребує готовності до здорового способу життя, збереження власного здоров’я та здоров’я оточуючих людей, дбале ставлення до природних ресурсів тощо.

Громадянська компетенція передбачає прояв здатності орієнтуватися в проблемах сучасного суспільно-політичного життя в Україні, а також захищати власні права і свободи, виконувати громадянські обов’язки.

Інформаційна компетенція вимагає прояву умінь використовувати інформаційно-комунікаційні технології для виконання професійних обов’язків із застосуванням комп’ютерної техніки. Загально-фахові та спеціально-фахові компетенції моделюються на основі державних стандартів конкретних спеціальностей. Проте в кожній групі компетенцій розкриваються когнітивні, функціональні та особистісні складові здатності фахівця виконувати професійні функції.

2) Загально-фахові компетентності  визначаються такими компетенціями.

Когнітивні компетенції:

–базові (здатність до спостереження, структурування, систематизації, класифікації інформаційного матеріалу, встановлення аналогій, зіставлення й протиставлення фактів і явищ, використання прийомів мислення: індукції, дедукції, абстрагування, конкретизації, аналізу, синтезу тощо);

–методологічні (спроможність визначення об’єкту та виокремлення предмету вивчення інформаційного масиву, виявлення загальних закономірностей, причин і наслідків, установлення кількісного та якісного боків явища, визначення й усунення протиріч, характеристика конкретного на тлі загального, об’єктивно-реалістичний погляд на дійсність, розглядання явища з урахуванням умов його існування, визначення суттєвого тощо).

 

 

Функціональні компетенції:

–проектувальна (здатність до: розроблення моделі, освітньо-кваліфікаційної характеристики випускника; визначення змісту освіти за певними напрямом підготовки або спеціальністю та освітньо-кваліфікаційним рівнем; визначення змісту навчання за певними напрямом підготовки або спеціальністю і освітньо-кваліфікаційним рівнем; проектування структурно-логічної схеми підготовки; проектування змісту навчання за дисципліною; проектування навчального плану; розроблення дидактичної задачі; конструювання предметних педагогічних тестів досягнень; формування дидактичної системи; самостійне визначення цілей та задач особистої діяльності);

–організаційна (спроможність до забезпечення сприятливого психологічного клімату в педагогічному колективі; організації особистої діяльності як складової колективної діяльності; забезпечення фахової дієздатності педагогічного колективу та осіб, які навчаються; організації дій щодо забезпечення захисту персоналу навчального закладу з метою попередження або зменшення рівня вірогідного пошкодження; організації забезпечення умов ефективної та безпечної праці на робочих місцях; контролю за дотриманням вимог безпеки праці);

–управлінська (готовність до планування й організації спільної навчальної діяльності зі студентами: формулювання мети, складання плану й добір відповідних способів, засобів і методів її досягнення, цілеорієнтована реалізація відповідних дій, здійснення самоконтролю, самокоригування, як зі свого боку, так і з боку студентів; мотивування й активізація готовності студентів до здобування, накопичення й систематизації знання, визначення й реалізації невикористаних резервів, формулювання висновків щодо власного стану володіння компетенціями тощо);