Объект преступления

Але поширенішою є теорія тричленного змісту сіспільних відносин, які складають об’єкт злочину.

З урахуванням викладеного можна зазначити, що всі елементи суспільних відносин перебувають у нерозривному зв'язку між собою. При заподіянні шкоди хоча б одному з елементів суспільних відносин руйнуються, спотворюються всі інші. Механізм спричинення шкоди суспільним відносинам полягає в тому, що злочин, посягаючи хоча б на один із його елементів, руйнує їх у цілому.

Таким чином, кримінальне  право об'єктом злочину визнає суспільні відносини: об'єкт злочину - це охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди або створюючи загрозу завдання такої шкоди.

Правильне встановлення об'єкта злочину має важливе теоретичне та практичне значення. Саме об'єкт суттєво сприяє визначенню поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних ознак злочинів, є провідним критерієм для класифікації злочинів, а також для побудови системи Особливої частини КК. Завдяки об'єктові з'ясовується характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, вирішується питання про правильну кваліфікацію діяння, а також про його відмежування від суміжних суспільно небезпечних посягань. Усе це дозволяє дійти висновку, що вчення про об'єкт злочину є одним із ключових у кримінально-правовій науці.

ОБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ ТА ЗЗОВНІ СХОЖІ ПОНЯТТЯ

В науці кримінального  права існують ззовні схожі поняття: предмет злочину, предмет охорнюваних суспільних відносин, предмет злочинного впливу тощо. Їх слід відрізняти від об’єкта злочину.

ПРЕДМЕТ ЗЛОЧИНУ

Від об’єкта злочину  слід відрізняти предмет злочину⁸. Якщо об’єкт виступає завжди у якості суспільних відносин, завжди є обов’язковим, необхідним елементом кожного складу злочину, то предмет злочину – це факультативна ознака складу злочину, який виявляється не у всіх злочинах.

Наприклад, при крадіжці об’єктом злочину є відносини  власності, а предметом – майно, речі, цінності. При незаконному  носінні зброї – об’єктом злочину є відносини громадської безпеки, а предметом – зброя. Однак предмет злочину відсутній у таких, наприклад, злочинах, як умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК), розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК), ухилення від призову за мобілізацією (ст. 336 КК).

Предмет злочину – це будь-які речі матеріального світу, з приводу яких чи у зв’язку з якими вчиняється злочин – це визначення з точки зору механізму (процесу) вчинення злочину⁹.

Предмет злочину – це  будь-які речі матеріального світу, з певними властивостями яких закон про кримінальну відповідальність пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину – це визначення з точки зору законодавчої конструкції складу злочину¹⁰.

Законодавець по-різному  описує ознаки предмета злочину в  законі про кримінальну відповідальність. Вибір того чи іншого способу (прийому) при законодавчому визначенні предмета злочину багато в чому залежить від характеру злочину, а також від індивідуальних властивостей його предмета.  
Так, у багатьох випадках у самому законі йдеться лише про певний вид предметів, і через те будь-який з предметів даного виду має однакове значення для кримінальної відповідальності. Нарешті, у деяких випадках просто неможливо дати такий вичерпний перелік ознак предмета злочину, наприклад, коли практична діяльність людей викликає появу нових і нових предметів.

Іноді законодавець безпосередньо  в статті КК дає приблизний або  вичерпний перелік предметів  злочину, прагне максимально визначити  їх у диспозиції кримінально-правової норми. Так, у ч. 1 ст. 204 КК дається приблизний перелік предметів злочину: в самому законі є вказівка на те, що ним можуть бути алкогольні напої, тютюнові вироби або інші підакцизні товари.

Аналіз зазначених у  чинному законодавстві предметів  злочину свідчить про те, що ті чи інші речі, а також цінності законодавець найчастіше вирізняє як предмет з урахуванням особливого правового режиму, викликаного їх корисними чи шкідливими властивостями, а також з урахуванням їх економічного призначення. Саме ці ознаки (властивості) предметів і є тими обставинами, з приводу яких чи шляхом впливу на які вчинюється злочин. До таких предметів необхідно віднести податки і збори (ст. 212), порнографічні предмети (ст. 301), вогнепальну зброю, бойові припаси, вибухові речовини (ст. 263) та ін. З приводу корисних властивостей речей вчиняється більшість корисливих злочинів, і тому саме вони виокремлюються законодавцем як предмети відповідних злочинів (гроші, дорогоцінні метали, твори мистецтва та інші товари). Ці і деякі інші властивості тієї чи іншої речі, у свою чергу, викликають необхідність надання їй певної правової значущості в конкретному складі злочину, що і визначає її нерозривний зв'язок з самим суспільне небезпечним діянням.

Предмет злочину в  окремих випадках може збігатися  з предметом суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом. Такий збіг має місце, коли ті чи інші предмети, які входять до структури об'єкта злочину, законодавець наділяє додатково і функціями предмета суспільного відношення, тобто надає йому ще додатково й інше правове значення.  
Так, збігаються предмет злочину і предмети суспільних відносин у таких злочинах, як крадіжка, грабіж, шахрайство, й інших злочинах проти власності.

У зв'язку з викладеним виникає питання про місце  предмета в складі конкретного злочину. Вважається, що предмет злочину не може претендувати на роль самостійної ознаки складу злочину. Таке рішення викликане тим, що склад злочину являє собою сукупність його Обов'язкових елементів (об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єктивної сторони і суб'єкта злочину). Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає склад злочину і, отже, кримінальну відповідальність. Предмет же злочину, як уже зазначалося, є не обов'язковим, а факультативним стосовно загального поняття складу злочину. Отже, його можна називати лише ознакою, а не елементом складу злочину.

Слід мати на увазі, що предмет злочину як самостійна ознака злочину завжди існує поряд з  об'єктом. Саме об'єкт і предмет  у сукупності утворюють самостійний  елемент складу злочину. Однак, якщо об'єкт злочину є обов'язковою ознакою складу злочину, то предмет - факультативною. Предмет відрізняється від об'єкта ще й тим, що йому не завжди завдають шкоди. Якщо шкода, завдана об'єкту, завжди має соціальний характер, то предмету злочину внаслідок суспільне небезпечного посягання насамперед завдається фізичної шкоди, яка викликає певні негативні соціальні зміни в об'єкті. Шкода предмету як матеріальній речі завдається, коли злочин здійснюється шляхом його знищення, пошкодження чи змінення. Наприклад, при продажу в торговельних підприємствах фальсифікованих товарів злочинець погіршує якість товарів, хоча і зберігає при цьому зовнішній вигляд (розведення сметани кефіром, спиртних напоїв водою, додавання до вершкової олії маргарину) (ст. 225). Страждає предмет і при вчиненні таких злочинів, як знищення або пошкодження майна (ст. 194); незаконне полювання (ст. 248); незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249) та ін.

Разом з тим при  вчиненні цілого ряду злочинів предмет  не зазнає шкоди. Це має місце тоді, коли злочин вчиняється шляхом створення (виготовлення) заборонених до виробництва предметів або шляхом безпосереднього посягання на інший елемент охоронюваних законом суспільних відносин.

ПРЕДМЕТ ЗЛОЧИННОГО ВПЛИВУ

Поряд із предметом суспільних відносин і предметом злочину правомірним є виокремлення і такого поняття, як предмет злочинного впливу, потерпілий від злочину.

Під предметом злочинного впливу слід розуміти той елемент суспільних відносин, які охороняються законом про кримінальну відповідальність, який піддається безпосередньому злочинному впливу і якому, отже, в першу чергу завдається шкоди. Тому таким предметом може бути суб'єкт, сам соціальний зв'язок, а також предмет суспільних відносин. Встановлення предмета злочинного впливу в кожному конкретному злочині полегшує з'ясування "механізму" завдання шкоди самому об'єкту, а також сприяє встановленню розміру і характеру наслідків суспільно небезпечного діяння.  
Отже, щодо потреб кримінального права предмет має потрійне значення:

1. предмет охоронюваних суспільних відносин;
2. предмет злочину;
3. предмет злочинного впливу.

Кримінально-правове  значення предмета злочину проявляється у таких аспектах:

1) включення предмета  злочину в комплекс ознак конкретного  складу злочину забезпечує повноту його конструювання, що сприяє успішному вирішенню завдань кваліфікації;

2) предмет злочину  може виступати критерієм розмежування  суміжних злочинних діянь. Наприклад,  предметом шахрайства (ст. 190 КК) є  майно, яке на момент вчинення  злочину перебувало у власності держави, колективу або приватних осіб, а предметом заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК) є майно, яке лише повинно було перейти у цю власність від інших суб'єктів;

3) предмет посягання  може бути також одним із критеріїв розмежування злочинного та незлочинного діянь. Наприклад, за предметом розрізняють кримінально карану контрабанду (ст. 201 КК) і контрабанду як адміністративне правопорушення;

4) ті чи інші ознаки  предмета посягання можуть бути  пом'якшуючими або обтяжуючими обставинами злочину (наприклад, викрадення офіційного документа утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК, а викрадення особливо важливих документів кваліфікується за ч. 2 ст. 357 КК) тощо.

ЗНАРЯДДЯ І  ЗАСОБИ ЗДІЙСНЕННЯ ЗЛОЧИННОГО ДІЯННЯ

Предмет злочину необхідно  відрізняти від знарядь і засобів здійснення злочинного діяння як ознаки об'єктивної сторони злочину. Предмет - це те що піддається злочинній дії для нанесення шкоди об'єкту посягання; знаряддя і засоби - за допомогою (за допомогою) чого злочин скоюється. Знаряддя і засоби - суть інструментарій, який використовує винен для скоєння злочину, для дії на предмет посягання (наприклад, ніж при здійсненні вбивства, "фомка" при здійсненні квартирної крадіжки, розмножувальна техніка при виготовленні фальшивих грошей і так далі).

Одна і та ж річ  може в одних випадках виступати  як предмет злочину, в інших - як знаряддя або засіб скоєння злочину. Так, наприклад, автомобіль буде предметом  злочину при його угоні і засобом  скоєння злочину при вивозі на нім викраденого майна; зброя буде предметом злочину при його розкраданні і знаряддям скоєння злочину при нанесенні ним поранення і тому подібне.

ПОТЕРПІЛИЙ  ВІД ЗЛОЧИНУ

Проблема потерпілого від злочину в кримінальному праві є ще недостатньо розробленою. Вона має комплексний і міжгалузевий характер. За загальним правилом, потерпілим визнається фізична особа, якій злочином безпосередньо заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Потерпілими вважаються тільки окремі індивіди (учасники суспільних відносин), а отже, юридичні особи за чинним законодавством не можуть виступати потерпілими. Згідно з КПК (ст. 49) потерпілий є учасником кримінального процесу (при цьому має бути винесена відповідна постанова особи, яка проводить дізнання, слідчого, судді або ухвала суду), він має певні процесуальні права та обов'язки. Щодо кримінологічного аспекту, то в межах віктимології (вчення про жертву злочину) вивчаються всі потерпілі - жертви злочинних посягань: живі та загиблі, засуджені та недієздатні, у відокремленні та у своїй сукупності.¹¹

Кримінально-правове  розуміння поняття «потерпілий» має певні особливості. КК пропонує декілька варіантів позначення потерпілого  від злочину: «потерпілий» (ст. 116), «потерпіла» (ч. 2 ст. 134), «потерпіла особа» (ч. 1 ст. 152), «потерпіла (потерпілий)» (ч. 2 ст. 154) тощо. Структура особи потерпілого включає три основних компоненти (так звані підсистеми):

1. соціально-демографічні якості (стать, вік, освіта, сімейний стан тощо);
2. соціальні ролі особи, включаючи сукупність видів її діяльності в системі суспільних відносин як громадянина чи члена трудового колективу, сім'янина;
3. морально-психологічна характеристика, що відображає ставлення особи до соціальних цінностей і соціальних функцій, які вона виконує.

У своїй сукупності потерпілий від злочину та його поведінка мають важливе кримінально-правове значення, оскільки враховуються при кваліфікації злочинів і призначенні покарання.

Сама ж кримінально-правова  оцінка поведінки потерпілого та її вплив на кримінальну відповідальність залежить, по-перше, від ролі цієї поведінки у вчиненні злочину і, по-друге, від його соціальної, моральної та правової характеристики. Наприклад, у статтях 116, 118, 123, 124 КК передбачено значне пом'якшення кримінальної відповідальності у зв'язку з неправомірною поведінкою потерпілого, що викликала стан сильного душевного хвилювання, перевищення меж необхідної оборони або перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Навпаки, у ст. 350 КК встановлюється більш сувора відповідальність за погрозу вбивством, умисне нанесення побоїв, заподіяння легкого, середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням потерпілим свого службового або громадського обов'язку. Перелічені обставини також визнаються такими, що пом'якшують або обтяжують покарання (наприклад, п. 7 ч. 1 ст. 66, п. 4 ч. 1 ст. 67 КК).

Залежно від певних вихідних критеріїв, усіх потерпілих від злочинів можна класифікувати на декілька груп: 1) за об'єктом злочинного посягання (потерпілий від вбивства; потерпілий від зґвалтування; потерпілий від крадіжки тощо); 2) за типом поведінки потерпілого від злочину (потерпілий з правомірною поведінкою; потерпілий з неправомірною поведінкою; потерпілий з нейтральною поведінкою); 3) за формою вини злочинного посягання (потерпілий від навмисного злочину; потерпілий від необережного злочину) тощо. Існують й інші класифікації потерпілих, наприклад, залежно від їх статі, віку, специфіки виконуваної діяльності, соціального статусу, рівня освіти тощо.