Объект преступления

У межах кримінально-правового  вчення про потерпілого від злочину ще й досі залишаються дискусійними питання про кримінальну відповідальність при «згоді» потерпілого на заподіяння йому шкоди, провокації потерпілим злочину, неповідомленні потерпілим про факт вчинення злочинного посягання тощо. Усе це повинно мобілізувати на більш глибинне дослідження різноманітних аспектів даної проблеми.

ВИДИ ОБ’ЄКТІВ ЗЛОЧИНУ

КЛАСИФІКАЦІЯ ОБ’ЄКТІВ ЗЛОЧИНУ «ПО ВЕРТИКАЛІ»

У науці кримінального  права найпоширенішою є триступенева класифікація об'єктів "за вертикаллю". Розрізняють загальний об'єкт, родовий (іноді його називають груповим¹² або спеціальним¹³) та безпосередній¹⁴. У деяких джерелах простежується ідея виділення в класифікаційному ряді ще й видового об'єкта. Вона детально обґрунтована у докторській дисертації М.И. Коржанського і в низці його публікацій¹⁵.

На думку Л.Д. Гаухмана, серед  об'єктів злочину потрібно виділяти також і типовий об'єкт, або, як він його ще називає, — підзагальний та надродовий. Під типовим об'єктом він розуміє групу однотипних, суспільних відносин, на які посягають злочини і відповідальність за які передбачена статтями, вміщеними в один і той же розділ Особливої частини КК. Розмежовуючи загальний і типовий об'єкти, він вказує на те, що загальний об'єкт — це всі суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом, а типовий — суспільні відносини, які забезпечують усі блага особи чи суспільні відносини, які забезпечують економіку¹⁶.

Об'єкти по вертикалі доцільно класифікувати саме на загальний, родовий та безпосередній. Вперше у літературі радянського періоду така класифікація була запропонована А.А. Піонтковським¹⁷.

У деяких джерелах також є виділення у межах тричленної класифікації, поряд із родовим, підгрупового (видового) об'єкта, коли в середині великої групи однорідних суспільних відносин розрізняються більш вузькі групи відносин, що відображають один і той же інтерес учасників 
цих відносин чи таких, що виражають деякі тісно взаємопов'язані інтереси одного і того ж об'єкта¹⁸. Щодо доцільності такої класифікації В.Я. Тацій вказав, що вона має практичне значення і може бути використана у побудові глави про господарські злочини шляхом виділення в межах однієї глави окремих груп злочинів¹⁹.

Поділ на загальний, родовий і безпосередній  об'єкти, як справедливо зазначає Г. А. Кригер та інші вчені, передбачає уточнення питання — проти яких саме суспільних відносин безпосередньо і, передусім, спрямоване те чи інше злочинне посягання і, відповідно, яким саме суспільним відносинам воно заподіює або може заподіяти шкоду²⁰.

У радянському кримінальному праві донедавна рахувалася загальновизнаної тричленна класифікація об'єктів злочину (загальний, родовий, безпосередній), запропонована В. Д. Меньшагіним у 1938 р.. Хоча в багатьох випадках різні правознавці визначали родовий і безпосередній об'єкти різноманітним чином, а іноді називали тільки два види об'єктів - загальний і родовий, вважаючи, що безпосередній зливається з родовим, ця класифікація не викликала заперечень і признавалася правильної.

Вперше вона була піддана критиці  Б.С. Нікіфоровим. Обгрунтовано   вказавши на плутанину, що припускається деякими авторами при визначенні родового і безпосереднього об'єктів, він приходив до висновку, що тричленна класифікація не є строго науковю й універсальною.

Критика існуючої класифікації об'єктів  цілком обгрунтована, тому що в багатьох випадках не всі види об'єктів були достатньо точно визначені і наповнені конкретним змістом. Таке положення на практиці призвело до того, що визначення безпосереднього об'єкта і встановлення його в конкретному діянні викликають значні затруднення і плутанину, наприклад, при визначенні безпосереднього об'єкта ряду особо небезпечних державних злочинів, злочинів проти порядку управління, господарських злочинів і деяких інших.

Вся сукупність існуючих у суспільстві  відносин може бути подана у вигляді конкретної системи (загальне). Різноманітні сфери громадського життя виступають у цій системі її елементами, складовими частинами, створюючи її структуру. Кожна така самостійна сфера являє собою визначене соціальне встановлення (особливе), окремі сторони якого складають обособлені суспільні відносини (окреме).

Але навіть ті автори, що визнають недосконалою тричленну класифікацію об'єктів злочину, не відхиляють її. Розподіл об'єктів на загальний, родовий  і безпосередній у навчальній і монографічній літературі існує і донині. Тому пропозиції про відмову від того або іншого виду тричленної класифікації об'єктів не можна визнати вичерпними. Так, наприклад, М.І. Федоров, заперечуючи проти традиційної тріади об'єктів (загальний, родовий, безпосередній), вважає, що загального об'єкта злочину не існує, що загальний об'єкт злочину - це тільки поняття, а не реальна дійсність, не реальні явища громадського життя. Тому, на думку М.І. Федорова, так названий загальний об'єкт ні для науки, ні для практики нічого не дає і від нього варто відмовитися.

ЗАГАЛЬНИЙ ОБ’ЄКТ

Визначаючи загальний  об'єкт злочину, М.І. Бажанов зазначив, що ним називають усі суспільні відносини, які охороняються, захищаються нормами кримінального права²¹.

Фактично в це поняття  входять і відносини власності, і відносини господарювання, і  такі природні блага людини, як життя, здоров'я, інтереси миру та ін.

Загальний об'єкт злочину  безпосередньо пов'язаний із проблемами оптимального здійснення кримінальної політики в нашій державі - визначення достатнього кола суспільних відносин, благ та інтересів, які приймаються  під кримінально-правову охорону. Недавній історії відомі часи, коли саме невиправдано широке визначення загального об'єкта злочину призводило до зайвої криміналізації, яка є не чим іншим, як передумовою тоталітаризму. Процес створення нового Кримінального кодексу вирішив багато питань з визначенням саме загального об'єкта злочину. Так у КК України з'явились нові склади злочинів, що означало прийняття під кримінально-правову охорону нових суспільних відносин (наприклад, статті 236, 253, 362 КК України та ін.). Одночасно з кола кримінально-охоронюваних було виведено ряд суспільних відносин, кримінально-правова охорона яких на сучасному етапі розвитку держави була визнана як зайва (наприклад, статті 108-1, 155-5, 155-6, 206 ч. 1 КК України 1960 р. та ін.).

Звичайно, життя не стоїть на місці і загальний об'єкт злочину буде постійно змінюватись відповідно до розвитку суспільства та завдань, які стоять перед кримінальним законом. Практично 15-20 років тому ніхто не думав вводити в КК норми, які б охороняли інформаційне поле. Стрімкий розвиток комп'ютерних технологій, можливості вчинення за їх допомогою або відносно інформації, яка зберігається в них, злочинів, зумовив нагальну потребу прийняття під кримінально-правову охорону суспільних відносин у галузі використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж.

Однак не всі вчені  однозначно визнають існування загального об'єкта злочину.

Наприклад, П.С. Матишевський та Є.В. Фесенко зазначили, що практично вся сукупність суспільних відносин не може бути об'єктом складу злочину. По суті, це об'єкт кримінально-правової охорони, який не слід ототожнювати з поняттям об'єкта злочину. Отже, для введення так званого загального об'єкта у "вертикальну'' класифікацію об'єктів злочинів немає підстав. Ця класифікація, на їхню думку, вміщує лише два види об'єктів — родовий і безпосередній²². Така ж точка зору простежується й у працях М.І. Федорова²³.

Очевидно, що така категоричність щодо заперечення наявності підстав  для введення загального об'єкта у "вертикальну" класифікацію необгрунтована, оскільки такий об'єкт об'єднує вичерпне коло суспільних відносин, взятих під охорону кримінального закону. Якщо ж ті чи інші відносини не взяті під таку охорону, то заподіяння їм шкоди не є злочином. Загальний об'єкт дає змогу розкрити соціально-політичну сутність, суспільну небезпечність злочину. Він іноді допомагає відмежувати злочин від незлочинної поведінки.

За В.Я. Тацієм, відмова  від триступеневої класифікації небажана тому, що на ній побудована система Особливої частини кримінального законодавства. "Триступеневому поділу — Особлива частина — глава Особливої частини — склад злочину — відповідає і триступеневий поділ об'єкта кримінально-правової охорони: загальний об'єкт — родовий об'єкт — безпосередній об'єкт. Найголовніше ж полягає у тому, що запропонована система класифікації відповідає потребам практики, логічна, адже вона заснована на співвідношенні філософських категорій загального, особливого і окремого"²⁴.

Загальний об'єкт злочину  об'єднує всю систему окремих  суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом. Отже, виділення загального об'єкта має пізнавальне і практичне значення. Він показує суспільну небезпеку і спрямованість злочинного посягання на суспільні відносини. Відмова від загального об'єкта злочину призведе до затушовування і недооцінки суспільної небезпеки злочину і може завдати шкоду науці кримінального права і практику застосування кримінального законодавства. Д.Н. Розенберг справедливо думає, що не можна шукати спеціальний об'єкт, властивий окремій групі злочинів, не спираючись при цьому на правильне розуміння загального об'єкта.

Тричленна класифікація об'єктів злочину прийнятий і  в кримінальному праві іноземних  держав. Наприклад, Ф. Полячек розрізняє  загальний (основний, по термінології автора) об'єкт злочину, особливий і окремий (індивідуальний) і вважає, що це розходження виходить із співвідношення окремого, особливого і загального.

Значення загального об'єкта злочину полягає також  у тому, що завдяки йому визначається коло найбільш важливих суспільних відносин, благ та інтересів суспільства, які приймаються під кримінальноправову охорону.

РОДОВИЙ ОБ’ЄКТ

На думку П.С. Матишевського  та В.Є. Фесенка під родовим об'єктом  злочину слід розуміти соціальні  цінності, на які посягає певна  група злочинів²⁵. Існує визначення, запропоноване В.Я. Тацієм, згідно з яким родовий (груповий) об'єкт розуміється як об'єкт, що охоплює певне коло тотожних або однорідних за своєю соціально-політичною та економічною сутністю суспільних відносин, які тому й охороняються єдиним комплексом взаємопов'язаних кримінально-правових норм²⁶. Позицію В.Я. Тація підтримав М.І. Бажанов. Це єдиний об'єкт для певної (однорідної) групи злочинів. Він є критерієм класифікації всіх злочинів і кримінально-правових норм, які встановлюють відповідальність за їх вчинення. Саме ця його властивість і є основою побудови Особливої частини КК України.

Не можна беззаперечно стверджувати правомірність цього  погляду. Звичайно здебільшого основним критерієм класифікації злочинів і  розміщення їх у розділи є родовий об'єкт, проте не він один. Зокрема, якщо розглядати, скажімо, злочини проти встановленого порядку несення військової служби (так звані військові злочини), то тут, очевидно, при віднесенні даних складів злочинів до цього розділу, був причетний не об'єкт, а суб'єкт злочину. Тому стверджувати, що при поділі Особливої частини на розділи береться до уваги родовий об'єкт — не зовсім правильно.

Родовий (груповий, видовий) об'єкт злочину - це група однорідних, тотожних за своїми характеристиками об'єктів, які охороняються єдиною групою кримінально-правових норм і перебувають між собою у відповідному співпідпорядкуванні.

Його значення полягає  в тому, що він дає можливість диференціації, класифікації та структуризації злочинів у кримінальному законодавстві.

У процесі створення нового КК України було піддано докорінній ревізії саме родові об'єкти злочину - виділено нові родові об'єкти злочину (наприклад, «Злочини проти довкілля», «Злочини у сфері використання електронно-обчислюваних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж», «Злочини проти безпеки виробництва» та ін.); деякі раніше визначені родові об'єкти поділені (наприклад, «Злочини проти життя, здоров'я, волі і гідності особи» розділені на «Злочини проти життя та здоров'я особи», «Злочини проти волі, честі та гідності особи» та «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості»); деякі родові об'єкти визначені по-новому, виходячи із сучасного розуміння їх змісту (наприклад, «Посадові злочини» - «Злочини у сфері службової діяльності»).

Однак диференціація родових об'єктів здійснена в чинному кримінальному кодексі не до кінця. Приміром, злочини у сфері фінансової діяльності не були виділені за їх родовим об'єктом і залишились як складова у розділі VII КК - «Злочини у сфері господарської діяльності».

Під родовим об'єктом  злочину слід розуміти соціальні  цінності, на які посягає певна  група злочинів. Родовий об'єкт  відображає характер суспільної небезпечності  певної групи злочинів, внаслідок  чого використовується як критерій об'єднання  окремих складів злочинів у групи і подальшого розміщення таких груп у Особливій частині КК. За таким принципом побудована, по суті, вся система Особливої частини, за винятком двох глав: 7 - посадові злочини, і 11 - військові злочини, конструкція яких враховує, насамперед, суб'єкт злочину. Значення родового об'єкта полягає і в тому, що його встановлення сприяє в ряді випадків більш точному з'ясуванню змісту ознак складу конкретного злочину і, в кінцевому підсумку, правильній кваліфікації злочинного діяння. Так, у теорії кримінального права і судовій практиці не було єдиної думки щодо кваліфікації дій посадових осіб, винних у порушенні правил техніки безпеки, що призвели до смерті потерпілих, які були сторонніми по відношенню до підприємства, де стався такий випадок. Зокрема, ряд науковців і юристів-практиків вважали, що такі дії можна кваліфікувати за ст.135. Але це не зовсім правильно. Родовим об'єктом злочину, передбаченому ст.135, є трудові права громадян. Трудові права осіб, які постраждали внаслідок порушення на виробництві правил техніки безпеки, але не мали відношення до діяльності цієї організації, установи або підприємства, не порушуються. У цих випадках - інший об'єкт посягання - нормальна діяльність посадових осіб підприємств, організації, установ будь-якої форми власності. Злочинні дії таких осіб треба кваліфікувати як посадовий злочин, зокрема, за ст.167 (халатність). А потерпілими від злочину, передбаченого ст.135, можуть лише особи, діяльність яких постійно або хоча б тимчасово пов'язана з даним виробництвом.