Потерпілий в кримінальному процесі

Дуже рідко в судовому засіданні беруть участь представники потерпілого. Таке становище зумовлюється й відсутністю чіткої регламентації  в законі участі представника потерпілого, порядку оплати праці представника за рахунок засудженого тощо.

Рівність прав учасників  судового розгляду, закріплена ст. 261 КПК  України, насправді не забезпечується. Потерпілий не має змоги взяти  участі в усіх слідчих діях, не має  того ж обсягу прав, що є в обвинуваченого. Закон не передбачає навіть можливості для потерпілого висловити свої міркування в судовому засіданні  щодо доведеності вини, справедливого  покарання.

Після закінчення судового слідства суд переходить до судових  дебатів. Як зазначено в ст. 267 КПК  України, потерпілий має право брати  участь у дебатах у всіх справах. На відміну від попередньої редакції цієї статті потерпілий мав право  брати участь у судових дебатах  тільки в тих справах, в яких не виступає  прокурор чи громадський  обвинувач.                                              

Потерпілий має право  брати активну участь у судовому слідстві, з будь-яких підстав оскаржити  вирок, і за такого стану просто логічно  надати йому можливості викласти свою думку в промові перед судом.

У постанові про порушення  кримінальної справи має бути вказано, що особа визнається потерпілою і  що їй роз'яснено її права. На початку  судового розгляду потерпілому роз'яснюється  його право на примирення з підсудним. Про це робиться відмітка в протоколі  судового розгляду. Судове слідство починається  з оголошення заяви потерпілого. Деякі судді в і ц й стадії спочатку оголошують постанову про  порушення справи та віддання до суду. Це суперечить законові, але доцільно було б таку норму закріпити законодавче. Вважаю, що така форма судового провадження  правильна, тому що постанова містить  у собі фабулу обвинувачення і  в ній є попередня юридична оцінка правопорушення.

Судді не завжди роз'яснюють  вимоги закону про те, що примирення виключає можливість притягнення до кримінальної відповідальності за ту саму дію особи, на яку було подано скаргу. І тому потерпілі в апеляційному та касаційному порядку знову  просять притягнути до відповідальності осіб, відносно яких справу було закрито  за примиренням.

Вважаю, що було б правильним у випадках примирення потерпілого  з підсудним підтвердити їхню "угоду" підписами у протоколі  судового засідання. Це значно поліпшить  розгляд справ цієї категорії.

Існує ще одне цікаве питання, що може виникнути у справах приватного обвинувачення: яка ж доля справи в разі смерті потерпілого? Вважаю, що суд у таких випадках зобов'язаний повідомити прокурора, щоб той мав  можливість вступити в справу. Якщо прокурор у справу не вступить, право  підтримувати в суді обвинувачення  повинно надаватися близьким родичам  померлого потерпілого, тобто за аналогією з ч. 5 ст. 49 КПК: "У  спра-вах про злочини, внаслідок  яких сталася смерть потерпілого, права, передбачені цією статею, мають його близькі родичі"..

У роботі судів нерідко  трапляються випадки, коли особа, на яку подано скаргу, подає зустрічну  скаргу, звинувачуючи потерпілого у  вчиненні проти нього злочину. Найчастіше таке трапляється за побої. Закон  допускає можливість об'єднання зустрічних скарг приватного обвинувачення  в одне провадження (ч. З ст. 251 КПК  України). Розгляд таких справ  в одному провадженні сприяє більш  швидкому і правильному їх вирішенню. З поданням зустрічної скарги потерпілий за першою справою перетворюється на підсудного за другою, а підсудний  за першою - на потерпілого за другою справою.

Хоч би коли надійшла зустрічна  скарга, її належить прийняти й розглянути. У тих випадках, коли зустрічні  скарги надійшли одночасно, справи повинні  бути порушені двома постановами, а  потім об'єднані в одне провадження. Якщо зустрічна скарга надійшла до початку судового засідання і  суддя вважає за необхідне об'єднати обидві скарги в одне провадження, він  повинен порушити другу кримінальну  справу, після чого обидві справи теж  об'єднати. Об'єднання відбувається, коли суддя приймає спеціальну постанову.

Якщо зустрічна скарга приватного обвинувачення надійшла під час судового розгляду, суддя  вирішує питання про доцільність  об'єднання скарг. У разі позитивного  вирішення цього питання суддя  порушує справу і за зустрічною скаргою  віддає нового обвинуваченого до суду, об'єднує обидві справи в одне провадження  і надає новому підсудному не менше  трьох днів для підготовки до захисту. За негативного ж вирішення суд  продовжує слухання першої справи.

Об'єднання зустрічних скарг в одне провадження - право, а не обов'язок судді. Вирішується  це питання в кожному випадку  окремо, з урахуванням конкретних обставин справи. А взагалі справи з зустрічними скаргами можуть бути об'єднані в одне провадження лише в тих випадках, коли це стосується тих самих осіб, або ж одного факту чи різних фактів, але за умови  їх безпосереднього взаємозв'язку.

Розгляд зустрічних скарг  в одному процесі забезпечує дотримання процесуальних гарантій підсудних, які одночасно є й потерпілими, а також сприяє справедливому  розв'язанню конфлікту, що виник. Кожна  зі сторін у такому процесі користується правами як потерпілого, так і  підсудного, а тому їх варто називати "потерпілі-підсудні". Розгляд  таких скарг проводиться за загальними правилами як єдиний процес, у якому  одночасно досліджуються обставини  з обох скарг. Порядок судового слідства встановлюється постановою судді.

Останнім часом на практиці судді почали застосовувати вказані  норми закону та проводити з метою  забезпечення безпеки потерпілих і  свідків обвинувачення закриті  судові засідання 

Як показує практика, більшість із них відчуває страх  від спілкування зі злочинцем  як на попередньому слідстві, так і  в суді. І ці переживання не безпідставні: адже деякі обвинувачені як на очних  ставках, так і під час допиту в суді поводяться агресивно щодо осіб, які викривають їх у вчиненні злочину.

4. Права потерпілого під час розгляду кримінальних справ в апеляційному та касаційному порядках

Важлива роль у забезпеченні законності та охороні прав потерпілих належить судам вищого рівня, які  згідно з кримінально-процесуальним  законом проводять перевірку  прав осудності судових рішень у  апеляційному та касаційному порядку. Нові умови, що склалися внаслідок демократичних  перебудов, неминуче вимагають оновлення  та вдосконалення розширення правового  статусу осіб, які беруть участь у судових засіданнях, прояву додаткової турботи про захист їхніх прав і законних інтересів, а тому вважаю за необхідне висвітлити низку проблем, пов'язаних із посиленням гарантій прав потерпілого під час перегляду  справ у апеляційній та касаційній інстанціях.

Неабияка роль у реалізації завдань кримінального судочинства  відводиться діяльності судів другої інстанції із забезпечення набрання чинності законним та обґрунтованим  вироком, коли не лише правильно вирішено кримінальну справу, а й дотримано  прав усіх учасників кримінального  процесу, в тому числі й потерпілого, під час проведення попереднього розслідування і судового розгляду. Суворе дотримання законодавства, що регламентує  участь потерпілого у кримінальному  судочинстві, - невід'ємна умова виконання  завдань правосуддя.

Практично завжди порушення  процесуальних норм може бути оцінене  як таке, що перешкоджає досягненню якоїсь мети, чи як таке, що порушує  якийсь принцип чи загальне положення, у кримінальному судочинстві  та, принаймні, як таке, що суперечить засаді законності у кримінально-процесуальній  діяльності.

Тому правильним є те, що в разі незгоди потерпілого  чи його представника з винесеним  вироком, постановою або ухвалою  суду першої інстанції їм надається  право оскаржити судове рішення  в апеляційному порядку (ст. 347 КПК  України). Вони також можуть оскаржити  вирок і в тій його частині, що стосується цивільного позову.

Апеляційна скарга складається  в будь-якій формі, але в ній  обов'язково зазначається, з чим  і чому потерпілий не погоджується.  Після внесення змін у кримінально-процесуальний  кодекс з’явилась нова стаття 365 –  межі розгляду. Попередня редакція передбачала, що апеляційний суд  перевіряє законність і обґрунтованість  вироку в повному обсязі щодо всіх засуджених, в тому числі тих, від  яких скарги не надійшли і щодо яких не принесено касаційного подання. Чинна ж редакція передбачає, що вирок, ухвала, постанова суду першої інстанції перевіряється апеляційним  судом в межах апеляції. Висновки суду щодо фактичних обставин справи, які не оспорювалися і стосовно яких у відповідності до ч.1 ст.229, та ст.301 докази не досліджувалися, не перевіряються. 

Про принесення апеляційного подання (протесту) прокурором або скарги іншими учасниками судового розгляду суд повинен повідомити потерпілого. Потерпілий має право ознайомитися з такими документами і подати на них свої заперечення чи зауваження.

Законом належно врегульовано права потерпілого щодо подання  ним до суду вищого рівня нових  доказів у справі, коли той розглядає  її в апеляційному порядку (ст. 363 КПК  України). Суд нові матеріали (докази) потерпілого, як і інших учасників  процесу, бере до уваги, оцінює їх і  враховує під час вирішення справи по суті, як це передбачено ст. 366 КПК  України.

Законом закріплено право  потерпілого безпосередньо або  через свого представника брати  участь у засіданні суду вищого рівня  під час розгляду справи в апеляційному порядку. Суд, що постановив вирок, зобов'язаний повідомити потерпілого, який подав  апеляційну скаргу або заперечення, про дату розгляду справи в суді вищого рівня. Неявка потерпілого до суду, якщо його було своєчасно повідомлено  про день розгляду справи, не перешкоджає  її розглядові. У апеляційній інстанції  потерпілий може висловити судові свою думку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, що не з'явилися. Потерпілий також має право знати  склад суду, прізвище прокурора, перекладача, заявляти їм відводи. Тому головуючий зобов'язаний оголосити склад суду, прізвище прокурора, перекладача, запитати потерпілого та інших осіб, що з'явилися, чи нема в них заяв про відводи.

У судовому засіданні апеляційної  інстанції потерпілий може заявляти різні клопотання. Клопотання учасників  судового розгляду повинні стосуватися  частини вироку, яка оскаржена  в апеляційному порядку. Стосовно них  суд виносить ухвалу. Потерпілий має  право в апеляційній інстанції  давати пояснення, викласти свої доводи або заперечення також в межах  розгляду спрви апеляційним судом. (ст. 362 КПК України).

Потерпілий може також  давати усні й письмові пояснення  щодо додаткових матеріалів, поданих  до апеляційної інстанції іншими учасниками кримінального процесу, якщо вони принесені не в його інтересах.

Судовій практиці відомі випадки подання апеляційної  скарги особою, що не була визнана у  справі потерпілою, але якій злочином заподіяно шкоду, причому майнову. В літературі є думки про те, що такі особи не можуть бути допущені до участі в розгляді справи судом  у апеляційній інстанції. Якщо ж  апеляційній інстанції надати право  визнавати осіб потерпілими, то цим  самі потерпілі будуть позбавлені певних процесуальних прав. Крім того, не будуть забезпечені права й інших  учасників процесу.

Заслуговує на підтримку  пропозиція ряду авторів про те, що в таких ситуаціях суд другої інстанції може прийняти цивільний  позов потерпілого, якщо буде встановлено  судом, що саме цій особі заподіяно  майнову шкоду.

Особам, які вправі подати касаційну скаргу (а туди відноситься  і потерпілий і його представник) надається можливість ознайомитися в суді  з матеріалами справи для вирішення питання  про  внесення касаційної скарги.

При подачі касаційної скарги чи подання додається стільки  її копій,  щоб їх можна було вчручити всі учасникам судового процесу, інтересів яких вона стосується. Враховуючи ч.4 ст.389 КПК, де сказано, що про призначення  розгляду касаційний суд повідомляє прокурора та осіб, перелічених у  ст.384 КПК, тобто повідомлення осіб про  розгляд - це обов’язок суду. Також  про зміну дати розгляду суд зобов’язаний повідомити заінтересованих осіб .

Касаційний суд від  потерпілого на ствердження або  спростування доводів, викладених в  карзі може прийняти нові докумети яких не було в справі.  Але потерпілий має вказати яким шляхом вони були отримані та яке значення вони мають  для вирішення справи.

Необхідно сказати також  про новеллу, яку внесли нещодавні  зміни. Обсяг перевірки справи касаційним судом значно звужено. За попередньою  редакцією касаційний суд мав  перевіряти справу в повному обсязі. А чинна редакція, зокрема ст.395, зазначає: “касаційний суд перевіряє  законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі і  додатково повними матеріалами  в тій частині, в якій воно було оскаржене. Але ще зазначено, що суд  вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище  виправданого.

Слід зазначити, що чинне  законодавство про перевірку  законності та обгрунтованості судових  рішень у кримінальних справах поряд  із позитивними моментами вирізняється істотними хибами, що шкодять як інтересам учасників процесу, так  і правосуддю в цілому.

Висновок

Слід зазначити, що кримінально-процесуальне законодавство України спрямоване головно на те, щоб забезпечити  розслідування вчинених злочинів та притягнення до відповідальності винних осіб. Це, своєю чергою, зумовило детальне регулювання прав підозрюваного, обвинуваченого (підсудного), що є виправданим.

Передовсім слід відзначити явну недосконалість правового статусу  інституту потерпілого, що чинить негативний вплив на його участь у процесі, ставить  у нерівне становище з обвинуваченим. Це виявляється в диспропорції обсягу прав потерпілого та обвинуваченого (у першого він значно вужчий), в регламентації процесуальної  процедури щодо потерпілого (інколи вона не є чітко визначеною), у  проблемі відшкодування потерпілому  шкоди, заподіяної злочином, загальному характері, що призводить до меншої гарантованості реалізації потерпілим своїх прав. В КПК закріплено принцип здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом, а в  ст. 21 кодексу чомусь лише відносно підозрюваного, обвинуваченого та підсудного закріплено принцип забезпечення права  на захист. Потерпілому ж чомусь право на захист Кримінально-процесуальним  кодексом не гарантується!