Цивільний позов у кримінальному процесі країни

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

У клопотанні цивільного позивача, слідчого, прокурора про арешт майна  підозрюваного, обвинуваченого, іншої особи для забезпечення цивільного позову повинно бути зазначено:

1. розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;
2. докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди [17, с.299].

Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співрозмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Якщо особа, що подала клопотання про арешт майна, не доведе необхідність такого арешту, слідчий суддя, суд відмовляють у його задоволенні. У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу.

Розділ 3. Кримінально-процесуальні засоби забезпечення цивільного позову

Заходи забезпечення цивільного позову – це здійснювані відповідно до передбачених у законі підстав і  в визначеній процесуальній формі  дії органів дізнання, слідчого, прокурора і суду по відшуканню і вилученню цінностей та накладенню арешту на майно з метою відшкодування завданої потерпілому та цивільному позивачу матеріальної і моральної шкоди. Для забезпечення цивільного позову в кримінальному процесі можуть бути вжиті такі заходи:

• вилучення цінностей, незаконно відібраних у власника;
• вилучення майна, нажитого злочинним шляхом;
• вилучення інших матеріальних цінностей, які належать обвинувачуваному;
• накладення арешту на майно обвинуваченого;
• накладення арешту на вклади обвинувачуваного.

Відшкодуванню матеріальної шкоди  може сприяти і застосування особливого запобіжного заходу – застави, яка  в деяких випадках (наприклад, якщо внесена обвинуваченим) може бути використана  за рішенням суду для відшкодування шкоди потерпілому [23, с.248].

Вилучення предметів посягання, цінностей, нажитих злочинним шляхом, та іншого майна обвинуваченого може здійснюватися  в процесі обшуку, виїмки, отримання  витребуваних предметів та документів або під час добровільної видачі таких учасниками процесу.

Накладення арешту на вклади. Для  з'ясування наявності вкладів обвинуваченого в банківських установах слідчий  має право запросити від керівника  банківської установи відомості  про це.

Відповідно до ст. 62 Закону України  "Про банки і банківську діяльність" інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмову вимогу суду або за рішенням суду, а також органам прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки. Державної податкової служби України на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи – суб'єкта підприємницької діяльності.

При цьому встановлюється таке правило. Вимога на отримання інформації, яка  містить банківську таємницю, повинна: бути викладена на бланку державного органу встановленої форми; бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріплена гербовою печаткою; містити посилання на підстави та норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації. Безумовно, таке правило слушне щодо органу дізнання, але неузгоджене зі статусом процесуальної самостійності слідчого чи незалежності суду. Постанови слідчого мають юридичну силу з моменту їх прийняття слідчим і затвердженню керівниками міліції не підлягають. Цей принцип має бути не тільки збережений, а й зміцнений. Думати інакше – значить допускати контроль за діяльністю слідчого з боку чиновників адміністративної чи оперативної юрисдикції (начальник міліції тощо). Інформація про вклади має негайно і беззаперечно надаватись по першій вимозі слідчого, вимоги якого набувають юридичної сили з моменту підписання її самим слідчим.

Важливим документом, що регламентує  на міжнародно-правовому рівні питання  розшуку, арешту і забезпечення конфіскації  майна, отриманого злочинним шляхом, є розроблена Радою Європи Конвенція  про відмивання, виявлення, вилучення і конфіскацію доходів від злочинної діяльності. Відповідно до Конвенції для здійснення конфіскації мають здійснюватися дії, необхідні для виявлення і розшуку майна, а також для запобігання операцій з таким майном (ст. 3 і 4).

До загальних принципів міжнародного співробітництва Конвенція відносить: неприпустимість невмотивованого  відмовлення в правовій допомозі, обов'язковість уживання заходів  із забезпечення конфіскації (ст. 11-17); неприпустимість посилання на банківську таємницю як підставу для відмовлення в наданні правової допомоги (ст. 4, 18).

Останнє положення дуже цікаве порівняно  з останніми змінами в законодавстві  України.

Як зазначалось, відповідно до ст. 62 Закону України "Про банки і  банківську діяльність" інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмову вимогу суду, а також органам прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, Державної податкової служби України на письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи – суб'єкта підприємницької діяльності.

Отже, правоохоронним органам нашої  держави відомості про вклади можуть надаватись тільки стосовно суб'єкта підприємницької діяльності Що це –  піклування законодавців про свої інтереси чи інтереси пересічного громадянина? А як бути з вкладами інших осіб: представників тіньової економіки та наркобізнесу, бандитів, рекетирів тощо. Невже банк має відмовляти слідчим нашої чи іншої держави в наданні інформації по вкладам цих осіб і з яких мотивів? А може це замаскована спроба перетворити Україну в офшорну зону? [23, с.249]

Однак банки України мають надати інформацію про вклади будь-якої особи  по запиту правоохоронних органів іншої  держави, адже згідно зі ст. 4, 18 Конвенції про відмивання, виявлення, вилучення і конфіскацію доходів від злочинної діяльності неприпустиме посилання на банківську таємницю як підставу для відмовлення в наданні правової допомоги. Невже юрисдикція правоохоронних органів іноземної держави на території України має бути більшою ніж правоохоронних органів самої України? Поставлені питання вже самі вказують на хибність аналізованих положень Закону України "Про банки і банківську діяльність".

У даному законі встановлюється і  таке правило. Вимога на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна: бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріплена гербовою печаткою; містити посилання на підстави та норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації. Безумовно, таке правило слушне щодо органу дізнання, але не узгоджене зі статусом процесуальної самостійності слідчого чи незалежності суду. Постанови слідчого мають юридичну силу з моменту їх прийняття слідчим і затвердженню керівниками міліції не підлягають. Думати інакше – значить допускати контроль за діяльністю слідчого з боку чиновників адміністративної чи оперативної юрисдикції (начальник міліції тощо).

"Про взаємну правову допомогу  по кримінальних справах".

В договорі "Про взаємну правову допомогу по кримінальних справах", що підписаний між США і Україною встановлено таке правило: держава, на збереженні якої знаходяться прибутки або знаряддя злочинів, розпоряджається ними відповідно до свого законодавства. Кожна Договірна Держава може передавати власнику все або частину такого майна або засоби від їхнього продажу в межах, дозволених законодавством Сторони, що передає, і на умовах, що вона вважає прийнятними.

Останнє положення договору не завжди може забезпечувати інтереси України і її громадян, які потерпіли від злочинів. Потік валютних цінностей, нажитих злочинним шляхом, спрямований нині здебільшого саме з України за кордон, і в значній мірі в США. Потерпілими, як правило, є обкрадені громадяни нашої держави. Варто було б установити правило реституції, згідно з яким все викрадене майно та інші цінності беззастережно повертаються власникам.

Згідно зі ст. 59 Закону України "Про  банки і банківську діяльність" арешт на кошти та інші цінності фізичних чи юридичних осіб, що знаходяться в банку, накладається виключно за санкціонованою прокурором постановою слідчого або за рішенням суду чи державного виконавця. Це положення закону підлягає виконанню. Воно узгоджується з нормами Конституції України і деталізуючи доповнює норми процесуального законодавства, встановлює накладення арешту на вклади з санкції прокурора. Тепер накладення арешту на вклади на досудових стадіях кримінального процесу може бути здійснено тільки за мотивованою постановою слідчого, санкціонованою прокурором. Така постанова слідчого обов'язкова до виконання.

В необхідних випадках слідчий може скласти протокол попередження про  кримінальну відповідальність за розтрату майна, на яке накладено арешт.

Відповідно до ч.1 ст. 170 КПК арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Відповідно до ч.2 ст. 170 КПК слідчий суддя або суд під час судового провадження накладає арешт на майно у вигляді речей, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодексу. Крім того, у випадку задоволення цивільного позову суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про накладення арешту на майно для забезпечення цивільного позову до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права  інтелектуальної власності, гроші  у будь-якій валюті готівкою або  у безготівковому вигляді, цінні  папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, i перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову.

Заборона на використання майна, а  також заборона розпоряджатися таким  майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Заборона використання житлового  приміщення, в якому на законних підставах проживають будь-які особи, не допускається.

За ст. 171 КПК з клопотанням  про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову – також цивільний позивач.

У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено:

1. підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна;
2. перелік і види майна, що належить арештувати;
3. документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати [2].

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

У клопотанні цивільного позивача, слідчого, прокурора про арешт майна  підозрюваного, обвинуваченого, іншої  особи для забезпечення цивільного позову повинно бути зазначено:

1. розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;
2. докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співрозмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Клопотання слідчого, прокурора  про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше  наступного робочого дня після вилучення  майна, інакше майно має бути негайно  повернуто особі, у якої його було вилучено.

Згідно ст. 172 КПК клопотання про  арешт майна розглядається слідчим  суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності – також захисника, законного представника. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання [2].

Клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке  не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільному позивачу для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.

Під час розгляду клопотання про  арешт майна слідчий суддя  має право за клопотанням учасників розгляду або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про арешт майна.

Відповідно до ст. 173 КПК слідчий  суддя, суд відмовляють у задоволенні  клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.

При вирішенні питання про арешт  майна слідчий суддя, суд повинен  враховувати:

1. правову підставу для арешту майна;
2. достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення;
3. розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову;
4. наслідки арешту майна для інших осіб;
5. розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження [2].