ЛФК при травмах опорно-рухового апарату

 
                                           План

Вступ

1. Клініко-фізіологічне обґрунтування використання ЛФК.
2. Загальні принципи застосування ЛФК при травмах опорно-рухового апарату.
3. Різновиди ЛФК та їх вплив на опорно-руховий аппарат.
1. Механотерапія. Застосування коліноопору.
2. Працетерапія.
3. Мануальна терапія.
4. Комплекс фізичних вправ.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

      Велика кількість людей, які ведуть пасивний спосіб життя, з часом приходять до єдиного правильного рішення - необхідності заняттями фізкультурою. Причиною цього часто служать: погіршення загального стану здоров'я, незадоволеність власним зовнішнім виглядом. Однією з найбільш розповсюджених проблем, які призводять до пасивного у фізичному плані способу життя, є різні захворювання хребта, пов'язані з ослабленням м'язового корсета спини або загострення вже наявних захворювань опорно-рухового апарату. Особливо зараз, в зв'язку з розвитком сфери транспортних послуг та збільшенням кількості особистого транспорту спосіб життя окремого індивідума стає все більш малорухливим. У результаті  людина проходить пішки невелику відстань від будинку до транспорту і від транспорту до робочого місця. Зрозуміло, цього недостатньо для підтримки опорно-рухового апарату в тонусі, тому найкращим методом для покращення стану та одужання опорно-рухового аппарату є лікувальна фізична культура (ЛФК). Головною особливістю, яка виділяє ЛФК від усіх інших методів лікування, є свідома і активна участь хворого у процесі лікування фізичними вправами. Хворий, який знає для чого потрібно застосовувати фізичні вправи (мету), свідомо виконує призначені рухи, інколи зусиллям волі змушує себе перебороти, просто лінощі чи неприємні відчуття, що можуть виникнути в процесі виконання вправ, особливо після операцій, травм, опіків. При застосуванні всіх інших методів лікування хворий є відносно пасивним, а укол, операція, фізіотерапевтичні процедури, массаж та інші лікувальні дії виконує медичний персонал. 
 
 
 
 
 
 

1. Клініко-фізіологічне обґрунтування використання ЛФК.

      Ушкодження опорно-рухового апарату нерідко супроводжується значними функціональними розладами, що призводять до тривалої втрати працездатності, а в деяких випадках – стійкої інвалідизації потерпілих. Причиною виникнення розладів після травматичних ушкоджень, крім анатомічних порушень, є тривала акінезія, пов’язана з іммобілізацією кінцівки, постільним режимом, розвитком вторинних змін у тканинах.

      Тривала іммобілізація ушкодженого сегмента опорно-рухового апарату спричинює низку специфічних місцевих змін, до яких належать м’язові атрофії, зморщування суглобової сумки, втрата її еластичності, розволокнення, фіброзні зміни суглобового хряща, остеопороз та ін.

      Серед різноманітних лікувальних заходів, застосовуваних для відновлення опорно-рухового апарату і всього організму в цілому, значне місце посідає ЛФК. Лікувальна дія фізичних вправ здійснюється за рахунок основних механізмів: тонізуючого впливу, трофічної дії, механізмів формування тимчасових і постійних компенсацій та нормалізації функцій. Спеціальні вправи і масаж розслаблюють м’язи, знімають болісність в ушкоджених сегментах опорно-рухового апарату. Під впливом фізичних вправ поліпшується кровообіг, збільшується кількість капілярів і анастомозів у зонах ушкодження; спостерігається підвищення біоелектричної активності м’язів і посилення окисно-відновних процесів у них, що покращує хімізм м’язового скорочення і скорочувальних властивостей м’язів; посилюється кровопостачання і живлення хрящової тканини, збільшується кількість синовіальної рідини, поліпшується еластичність сухожильно-капсульного апарату суглоба, що сприяє найшвидшому перебігу регенеративних процесів, загоєння, відновленню морфологічних структур ушкодженого сегмента опорно-рухового апарату.

При тяжкому  порушенні функцій ушкодженого органа (наприклад, при ампутації ноги) велике значення має формування компенсації: ходьба за допомогою милиць і на протезі. При відновному лікуванні травм також має значення механізм нормалізації функцій. Завдяки систематичному фізичному тренуванню і масажу вдається відновити функцію ураженого сегмента опорно-рухового апарату і загальну працездатність потерпілого.

2. Загальні принципи застосування ЛФК при травмах опорно-рухового апарату.

      Лікувальна фізична культура — метод лікування, що використовує засоби і принципи фізичної культури для лікування захворювань і ушкоджень, попередження їх загострень і ускладнень, відновлення здоров'я і працездатності хворих та інвалідів.

      ЛФК - обов'язковий компонент комплексного лікування, так як сприяє відновленню функцій опорно-рухового апарату, сприятливо впливає на різні системи організму за принципом моторно-вісцеральних рефлексів.  
      Протипоказання до призначення ЛФК: шок, велика крововтрата, небезпека кровотечі або поява його при рухах, стійкий больовий синдром.  
      При травмах опорно-рухового аппарату застосовують дихальні статичні та динамічні, загальнорозвиваючі та спеціальні вправи.

До спеціальних вправ при травмах опорно-рухового аппарату належать:

    - вправи для вільних від іммобілізації суглобів іммобілізованої кінцівки і для симетричної кінцівки, що сприяють поліпшенню кровообігу, активізації репаративних процесів у зоні ушкодження, профілактиці ригідності суглобів;

    - ізометричні напруження м’язів із метою профілактики м’язових атрофій, підвищення сили і витривалості м’язів, кращої компресії кісткових відламків, відновленню м’язово-суглобового відчуття й інших показників нервово-м’язового апарату; ізометричні напруження м’язів використовують у вигляді ритмічних (виконання напружень у ритмі 30-50 за 1 хв.) і тривалих (напруження утримується протягом 2 с. і більше) напружень;

    - ідеомоторні рухи, що запобігають порушення координаційних розладів м’язів-антагоністів та іншим рефлекторним змінам, зокрема м’язового гіпертонусу, що є першою стадією розвитку контрактур.

При переломах нижніх кінцівок до спеціальних вправ, крім зазначених вище, належать: статичне утримання неушкодженої, ушкодженої та іммобілізованої гіпсовою пов’язкою ноги, дозований опір у спробі відведення і приведення ушкодженої кінцівки, яка знаходиться на витягненні; вправи, спрямовані на відновлення опорної функції неушкодженої кінцівки(осьовий тиск на підступник, імітація ходьби тощо).

      Вибираючи загальнорозвиваючі вправи, слід враховувати характер і локалізацію ушкодження, ступінь активності, простоту або складність рухів, використання гімнастичних предметів, можливість полегшеного виконання вправ, загальний фізіологічний вплив і розвиток життєво необхідних навичок. Такі вправи дозволяють реалізувати більшість загальних завдань.

      Рухи у суміжних із травмованим сегментом кінцівки суглобах потрібно виконувати у горизонтальній площині, тобто у полегшених умовах Це пов’язано з тим, що при виконанні рухів у вертикальній площині створюється зусилля важіля дистального сегмента на ділянку перелому, що може призвести до зміщення відламків.

      Перелічені фізичні вправи застосовують комплексно у формі процедури лікувальної гімнастики (2-3 рази на день), ранкової гігієнічної  гімнастики і самостійних занять.

      У травматологічній практиці виділяють 3 періоди, відповідно з якими призначають ЛФК: перший -  іммобілізаційний, другий -  постіммобілізаціонний і третій - відновний.  
I період (іммобілізаційний).  
У I періоді настає зрощення уламків (утворення первинної кісткової мозолі) через 60-90 днів. Спеціальні завдання ЛФК: покращити трофіку в області травми, прискорити консолідацію перелому, сприятиме профілактиці атрофії м'язів, рухливості суглобів, виробленню необхідних тимчасових компенсацій.  
Для вирішення цих завдань застосовують вправи для симетричної кінцівки, для суглобів, вільних від іммобілізації, ідеомоторні вправи і статичні напруги м'язів (ізометричні), вправи для іммобілізованої кінцівки. У процес руху включають всі неушкоджені сегменти і суглоби неіммобілізовані на травмованій кінцівці.   Статичні напруги м'язів в області пошкодження і руху в іммобілізованих суглобах (під гіпсовою пов'язкою) застосовують при хорошому стані уламків і повної фіксації їх. Небезпека зсуву менша при з'єднанні уламків металевими конструкціями, кістковими штифтами, пластинами; при лікуванні переломів за допомогою апаратів Ілізарова, Волкова-Оганесяна і інших можна в більш ранні терміни включати активні скорочення м'язів і рухи в суміжних суглобах.  
Вирішення спільних завдань сприяють загально-розвиваючі вправи, дихальні вправи статичного і динамічного характеру, вправи на координацію, рівновагу, з опором і обтяженням. Використовують спочатку полегшені ІП, вправи на ковзних площинах. Вправи не повинні викликати біль або підсилювати її. При відкритих переломах вправи підбирають з урахуванням ступеня загоєння рани.  
Масаж при діафізарних переломах у хворих з гіпсовою пов'язкою призначають з 2-го тижня. Починають зі здорової кінцівки, а потім впливають на сегменти пошкодженої кінцівки, вільні від іммобілізації, починаючи вплив вище місця травми. У хворих, що знаходяться на скелетному витягненні,масаж здорової кінцівки і позаосередкового на пошкодженій починають з 2-3-го дня. Застосовують всі прийоми масажу і особливо - сприяють розслабленню м'язів на ураженій стороні.  
II період (постіммобілізаціонний).  
II період починається після зняття гіпсової пов'язки або витягнення. У хворих утворилася звична кісткова мозоль, але в більшості випадків знижена сила м'язів, обмежена амплітуда руху в суглобах. У цьому періоді ЛФК спрямована на подальшу нормалізацію трофіки в області травми для остаточного формування кісткової мозолі, ліквідації атрофії м'язів і досягнення нормального обсягу рухів у суглобах, ліквідації тимчасових компенсацій, відновлення постави. При застосуванні фізичних вправ слід враховувати, що первинна кісткова мозоль ще недостатньо міцна. У цьому періоді збільшують дозування загальнозміцнюючих вправ, застосовують різноманітні ІП; готують до уставання (для тих, хто був на постільному режимі), тренують вестибулярний апарат, навчають пересуванню на: милицях, тренують спортивну функцію здорової ноги (при травмі ноги), відновлюють нормальну поставу.  
Для ураженої кінцівки застосовують активні гімнастичні вправи в полегшених, ІП, які чергують з вправами на розслаблення для м'язів з підвищеним тонусом. Для відновлення сили м'язів використовують вправи з опором, предметами, біля гімнастичної стінки.  
Масаж призначають при слабкості м'язів, їх гіпертонусі і проводять за методикою, починаючи вище місця травми. Прийоми масажу чергують з елементарними гімнастичними вправами.  
III період (відновлювальний).  
У III періоді ЛФК спрямована на відновлення повної амплітуди руху в суглобах, подальше зміцнення м'язів. Загальнорозвинуті гімнастичні вправи застосовують з більшим навантаженням, доповнюють їх ходьбою, плаванням, фізичними вправами у воді, механотерапією. 

3. Різновиди ЛФК та їх вплив на опорно-рухову систему.

До видів ЛФК  відносяться: лікувальна гімнастика (ЛГ), ранкова гігієнічна гімнастика, тренувально-оздоровчі заходи, самостійні заняття фізичними вправами по завданню, механотерапія із застосуванням коліноопору, гімнастика у воді (гідрокінезотерапія), лікувальна дозована хода, виробнича гімнастика, працетерапія, елементи спорту.

1. Механотерапія. Застосування коліноопору.

      Це метод лікування фізичними вправами, які виконуються за допомогою спеціальних апаратів або тренажерів в залах ЛФК. Точно спрямовані та суворо дозовані рухи, метою яких є відновлення рухливості у суглобах і зміцнення сили м'язів, діють локально на тканини, підсилюють лімфо- і кровообіг, збільшують еластичність м'язів і зв'язок, повертають суглобам властиву функцію. Використовують різні типи механотерапевтичних апаратів, принцип дії яких базується на біомеханічних особливостях рухів у суглобах, а саме:

      - апарати типу маятника (Крукенберга, Каро - Степанова) засновані на принципі балансуючого маятника, за рахунок сили інерції якого забезпечуються коливальні рухи у суглобах, що й призводить до збільшення амплітуди рухів у них;

      - апарати блокового типу (Тіло) основані на принципі блоку з вантажами, за допомогою яких збільшується сила м'язів. У випадках суттєвого зниження сили м'язів можна полегшити рухи при умові врівноваження ваги кінцівки точно підібраним вантажем. Змінюючи вихідні положення хворого можна диференційовано зміцнювати визначені м'язові групи.

      - апарати, що діють за принципом важеля (Цандера), використовують для  окремих м'язових груп. Змінюючи довжину важеля можна підсилювати або зменшувати опірність, що утруднює або полегшує виконання рухів, відновлює силу м'язів і рухливості у суглобах.

      Механотерапію у системі фізичної реабілітації застосовують як самостійний засіб, так і включають у комплекси з ЛГ, в основну її частину. У першому випадку перед початком рухів на апараті обов'язково виконують вправи для всіх суглобів пошкодженої (травмованої) кінцівки або масаж. Взагалі, механотерапію, ЛГ і масаж можна застосовувати без інтервалу між процедурами.

      Також, для ефективного впливу на опорно-руховий аппарат застосовується такий ортопедичний пристрій, який називається коліноопір, що забезпечує опір колін та таза та використовується з метою встановлення ретроградної пози у людей з вираженим обмеженням рухів у нижніх кінцівках, які користуються додатковими засобами пересування – візками, колясками, ортезами тощо. Основними показаннями для проведення ефективних занять за допомогою пристрою з забезпеченням опори для колін та таза є:

• виражені порушення рухової функції в нижніх кінцівках із переважно м’язовою спастичність 1 – 3 ступеню;
• атрофічні зміни в м’язах нижніх кінцівок;
• виражені контрактури в крупних суглобах нижніх кінцівок і з порушенням функції 3 – 4 ступеню;
• виражені дегенеративно – дистрофічні зміни на грудному та поперековому рівні хребта із вираженим обмеженням рухів вниз, назад, в сторони.
2. Працетерапія.

     Працетерапія проводиться в перервах між практичними заняттями, на вихідні дні з метою корекції фізичного стану хворих працею з подальшим відновленням порушених функцій і працездатності. Працетерапія концентрує в собі досягнення медичної і соціальної реабілітації, у тому числі ЛФК, масажу, фізіотерапії і механотерапії.

      Засобом працетерапії є трудові рухи і  різноманітні трудові процеси, а  не рухи і вправи взагалі. Рекомендують їх з урахуванням робітничої професії і побутових дій. Вони мають бути відомі людині, природні та звичайні для нього і повинні втягувати у роботу м'язи, пошкоджені внаслідок захворювання або послаблені за час тривалого постільного режиму. Результатом працетерапії є цілеспрямоване виконання робочого завдання. Працетерапія стимулює фізіологічні процеси, відновлює або збільшує рухливість у суглобах і силу м'язів, покращує координацію рухів, а у випадках залишкових функцій пристосовує і тренує людини для використання їх з максимально можливим ефектом. Працетерапія справляє потужну психотерапевтичну дію. Вона мобілізує волю, зосереджує увагу під час роботи, відвертає хворого від неприємних відчуттів і думок про хворобу, вселяє надію на одужання. Праця збуджує психічну активність, направляє її на цілеспрямовану, усвідомлену, результативну діяльність, що приносить користь людині і суспільству. членом У працетерапії використовуються, насамперед, рухи трудових процесів, що забезпечують самообслуговування, побутову і щоденну діяльність, користування пристроями і протезами. Застосовуються переважно роботи з граблями, лопатою, мітлою, віником та щіткою. 

3. Мануальна терапія

      Мануальна терапія - лікувальні дії, що використовують прийоми у фізіологічному діапазоні рухів суглобів з метою підтримки нормальної структури і функції рухового апарату.  
      Основними завданнями мануальної терапії є корекція патологічних установок опорно-рухового апарату, поліпшення рухливості в суглобах, нормалізація тонусу м'язів, формування компенсаторних реакцій з боку окремих м'язових груп, опорних і антигравітаційних реакцій, тренування механізмів підтримки раціональної стато-динамічної рівноваги, позитивний вплив на психоемоційний статус, гравітаційне розвантаження хребта, неспецифічна стимуляція імунітету.  
Основні лікувальні прийоми мануальної терапії:  
•    мобілізація - прийоми, що виконуються в межах фізіологічного діапазону рухів в суглобах;  
•    маніпуляція - прийоми, що виконуються в межах анатомічного об'єму рухів в суглобах; 
•    нейром'язова терапія - комплекс лікувальних мобілізаційних прийомів, при використанні яких м'язове скорочення і викликані ним нейром'язові рефлекторні механізми служать розслабленню і розтягуванню м'язів, зняттю міогіпертонуса.  
До функціональних рухових порушень, показаних для мануальних лікувальних дій, відносять: функціональний блок (оборотне обмеження рухливості хребетного сегменту або суглоба при зміні взаєморозташування внутрішньосуглобних сполучно-тканинних елементів, що реалізовується через рефлекторну навколосуглобову міофіксацію): гіпермобільність (підвищення рухливості суглоба); м'язовий дисбаланс (порушення міотонуса у вигляді поєднання гіпогіпертонії); порушення рухового стереотипу (звичних стато-динамічних дій і навантажень).