Спеціальні методи наукових досліджень

При моделюванні будується  ідеальний (уявний) або матеріальний об'єкт, який може замінити чи відобразити  об'єкт, який вивчається, при цьому дослідник отримує нову інформацію. У кримінологічних дослідженнях найчастіше застосовують графікові та математичні моделі.

Метод екстраполяції  актуалізує досвід організації боротьби зі злочинністю в минулому, беручи до уваги її сучасний стан і накладаючи ці показники на майбутній її розвиток.

Кожна наука має свій предмет та відповідні йому методи дослідження. За метою дослідження  методи юридичної психології поділяються  на чотири групи: 

а) методи наукового пізнання; 

б) методи вивчення особистості  в юридичній діяльності; 

в) методи психологічного впливу на особистість; 

г) методи судово-психологічної експертизи. 

Методи наукового пізнання за ступенем узагальнення поділяються  на: всезагальний метод — метод  діалектики (засвідчує принципову можливість відображення й пізнання всіх явищ та фактів навколишнього світу, їх взаємозв’язок і взаємообумовленість; є основою для всіх інших методів пізнання людини, суспільства, держави і права); загальнонаукові методи, які, у свою чергу, включають: чуттєво-раціональні методи — спостереження, описування, експеримент; методи формальної логіки — аналіз, синтез, індукція, дедукція, гіпотеза, аналогія, порівняння, конкретизація, узагальнення, моделювання; кібернетичні методи — комп’ютеризоване тестування, комп’ютеризоване опитування, комп’ютеризоване опрацювання результатів експериментів; спеціальні методи інших наук — статистичний, соціологічний, історичний. 

Практика правоохоронної діяльності має комплекс специфічних  особливостей у порівнянні з науковою діяльністю та теоретичним пізнанням в юридичній психології. Якщо наукові дослідження мають за мету отримання нових знань, то практичне пізнання за допомогою психологічних методів має на меті, як правило, забезпечення правоохоронної (судової) практики знанням психології особи правопорушника, злочинця, потерпілого, свідка, позивача, відповідача, слідчого тощо, знаннями психології правомірної або протиправної діяльності та ін. Від повноти та правильності цих психологічних даних залежить не лише тактика оперативних, слідчих чи судових (судово-слідчих) дій, а й встановлення істини у кримінальній справі в цілому, можливість виправлення та перевиховання злочинця, попередження правопорушень. 

З потребою вивчення конкретної особи юристи стикаються під час вирішення найрізноманітніших завдань. Це допомагає їм належно розуміти вчинки та дії людей, з’ясувати причини зміни їх поведінки, правильно будувати взаємовідносини, визначати шляхи і способи впливу на конкретну людину. У діяльності юриста важливо вивчати не лише окремі психічні процеси і стани під час вчинення дій конкретним правопорушником, але й більш глибокі психічні властивості особи, що, своєю чергою, мало б сприяти йому в прогнозуванні свого ставлення до процесу розслідування й правосуддя. Для того, щоб встановити контакт з допитуваною особою, або особою, яка в інших формах залучається до процесу, треба, передусім, вивчити її та знати всі її особливості. Вивчення підсудного в суді допомагає вирішенню тих самих питань, що й під час досудового розслідування. Але, крім цього, суду необхідно ще й вирішити питання і про вид та розмір покарання, про потребу в ізоляції підсудного від суспільства тощо. Суд звертається до вивчення особи підсудного і під час вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання, умовно-дострокового звільнення від покарання, заміну покарання тощо. 

Закон безпосередньо зобов’язує суд, слідчого, прокурора у кожній кримінальній справі встановлювати не лише склад злочину, осіб, які його вчинили, а також причини та умови, що сприяли цьому. Ці причини та умови ніколи не будуть повністю з’ясовані без урахування психічних особливостей суб’єкта, який вчинив злочин, без визначення умов формування його особистості. А щоб встановити зв’язок між умовами життя і вчиненим злочином, знову ж таки потрібне ретельне вивчення всіх якостей особи-злочинця.

Таке ж вивчення особи  засудженого проводиться і в  місцях позбавлення волі. Адміністрації  доводиться визначати шляхи перевиховання  засудженого, для чого у всіх деталях вивчається його особистість.

Вивчення особистості  повинно проводитись практичними  працівниками, що не можливе без  знання ними наступних спеціальних  методів. 

У юридичній діяльності для вивчення особистості використовуються наступні емпіричні методи: спостереження (планомірне і цілеспрямоване сприйняття суб’єкта, його діяльності), бесіда (емпіричний метод одержання інформації на основі вербальної словесної комунікації), біографічний метод (полягає у зборі та аналізі матеріалів, що характеризують життєвий шлях людини; сприяє прослідковуванню процесу формування конкретної людини, точніше зрозуміти її індивідуально-психологічні якості, риси характеру, нахили, здібності тощо), метод узагальнення незалежних характеристик (передбачає збирання відомостей про особу допитуваного шляхом запитів, з показань осіб та оперативним шляхом), метод вивчення процесу та результатів слідчої і судової діяльності (з аналізу матеріалів справи дозволяє одержати деякі дані про індивідуально-психологічні особливості особи учасника процесу), експериментальний метод (штучне відтворення явища чи події для вивчення їх зв’язків з іншими явищами, діяннями, процесами; за цього методу цілеспрямовано або планомірно спонукається зміна досліджуваних процесів, станів, явищ і з точністю враховуються умови їх перебігу), метод вивчення творів мистецтва (кращі зразки детективної літератури, твори таких класиків як Оноре де Бальзак, Ф. М. Достоєвський, Л. М. Толстой, Артур Ігнатіус Конан Дойл, Агата Мері Кларисса Крісті, Едґар Аллан По, які висвітлювали події кримінального характеру, дають багато для розширення загального та психологічного світогляду слідчого, прокурора, адвоката, судді). 

Однак найрезультативнішими методами цієї групи є психодіагностичні, що дозволяють діагностувати типи темпераменту, можливу реакцію особи на подразник, прогнозувати поведінку людини у певних ситуаціях. До них належать: метод заучування десяти слів, метод пошуку чисел за допомогою таблиць Щульте, метод виключення предметів, метод опосередкованого запам’ятовування Леонтьєва, метод порівняння понять, метод послідовності подій та ін. 

Метод заучування десяти слів полягає в тому, що особі  називають десять слів і пропонують відразу ж їх повторити у будь-якому  порядку. Дослід повторюється п’ять разів, а після закінчення однієї години — ще раз. Даний метод дозволяє з'ясувати особливості пам’яті людини, оскільки крива запам’ятовування на графіку вказує на послаблення активності уваги, виражену втому і т. п.

Для проведення методу відшукання чисел за допомогою таблиць Щульте беруть п'ять стандартних таблиць, на яких у різному порядку розташовані числа від 1 до 25. На кожній з п’яти таблиць вони розміщені по-різному. Особі пропонується відшукати і назвати вголос усі числа та зробити це якомога швидше (30—40 секунд на кожну таблицю). Аналізований метод покликаний з´ясувати особливості уваги людини. 

За допомогою методу виключення предметів встановлюється наявність уміння робити узагальнення, логічно та чітко формулювати  думку. 

Метод опосередкованого запам’ятовування Леонтьєва полягає в пред’явленні особі карток із зображенням предметів та пропозиції запам´ятати ряд відповідних їм слів. Кожного разу, коли психолог називає слово, особа вибирає одну з карток із зображенням, яке відповідає цьому слову. За допомогою цього методу з´ясовується ступінь встановлення особою змістового і смислового зв´язку між окремими явищами. 

Такі тести широко використовуються для визначення професійної  придатності та здібностей людини, для діагностики і прогнозування  її психологічної сумісності в колективі. З цією метою наказом міністра внутрішніх справ України затверджені інструкції «Про порядок поглибленого психологічного обстеження кандидатів на керівні посади органів внутрішніх справ України», «З порядку організації та здійснення психологічної експрес-діагностики працівників органів внутрішніх справ України», «Про подальший розвиток служби психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ України» від 28 липня 2004 р. 

Водночас, варто погодитись з В. О. Коноваловою, що застосування подібних тестів у режимі судочинства (крім судово-психологічної експертизи) з точки зору моральних критеріїв є недопустимим, оскільки обмежує, порушує права громадян, є свого роду експериментом над особою, що не відповідає ні демократичним принципам судочинства, ні його завданням [1]. 

Під методами психологічного впливу на особистість розуміють  способи впливу на психіку особи  з метою її виховання чи перевиховання, стимулювання до законослухняної поведінки, надання допомоги у відновленні  в пам´яті певної інформації, мотивування особи до відвертості та щирості при даванні показань, ефективного проведення експертного дослідження, адаптації особи до обставин нормального існування в умовах звичайного соціального середовища. 

Застосування правомірного психологічного впливу не лише допустимо, але й необхідно. В іншому випадку працівник правоохоронних органів виявиться беззахисним перед правопорушниками або недобросовісними свідками, а процес розкриття злочину — вихолощеним; працівник юридичної праці перетвориться на стенографіста, який просто фіксує те, що йому повідомлять або що він побачить сам, а протилежна сторона заздалегідь одержить можливість для протидії, фальсифікації, маскування. 

Методи психологічного впливу застосовують посадові особи, які  ведуть процес, рідше — експерти. Діапазон застосування цих методів обмежений рамками законодавства та етики. 

У літературі з юридичної  психології методи психологічного впливу класифікують за кількома критеріями: 

1) відповідно до букви  закону: правомірний, неправомірний (психічне насильство, погрози у застосуванні фізичного насильства, шантаж, введення в оману і т. п.); 

2) за способами здійснення: вербальний, невербальний; 

3) за стилем бесіди: спонукання, співробітництво, конфронтація; 

4) за ступенем конфліктності: конфліктний, безконфліктний; 

5) за завданнями, що  вирішуються: попередження, розкриття  злочинів; 

6) за психічним явищем, на яке спрямований вплив: вплив  на мотиваційну сферу особистості,  пізнавально-інтелектуальну сферу  особистості, емоційно-вольову сферу особистості; 

7) за тактикою впливу на особу:  переконання, навіювання, рефлексія,  пред´явлення доказів та ознайомлення  з фрагментами звукозапису іншої  допитаної особи, постановка й  зміна мислених завдань, роз´яснення,  використання психологічних особливостей особистості допитуваного, використання ефекту раптовості, «вільна розповідь», використання внутрішніх суперечностей у показаннях з метою викриття повідомлення неправдивої інформації, поєднання форсованого (прискореного) та уповільненого темпів допиту, прийоми надання допомоги особам, які повідомляють інформацію, для відновлення у їх пам’яті забутих подробиць і конкретних обставин події, та правильне відтворення сприйнятого; 

8) за інформаційно-пізнавальним  значенням: збудливий, стимулюючий, коригуючий.

До методів психологічного впливу на особистість належать: метод переконання, метод прикладу, метод навіювання, передачі (приховування) інформації, рефлексії, постановки та зміни мислених завдань. Дані методи засновані на знаннях  психології та тісно пов’язані з криміналістикою, кримінологією, кримінально-виконавчою педагогікою та іншими дисциплінами. 

Основною формою впливу в ході судочинства  є метод переконання. Переконати людину дати правдиві показання або  виконати необхідні дії - означає  довести їй безглуздість та помилковість іншої лінії поведінки. При цьому необхідно передбачити всі заперечення, бути готовим їх розглянути і спростувати. Зрозуміло, що переконання є найефективнішим при повній доведеності факту вчинення злочину, безсумнівності вини, за наявності системи обвинувальних доказів. Тут людина з логічних міркувань підтверджує очевидну для всіх істину.

Психологічний вплив у формі  позитивного прикладу за своїм характером наближається до переконання, однак  має не прямий, а опосередкований  характер. Так, прикладом для обвинуваченого, який дає завідомо неправдиві показання, може бути поведінка інших обвинувачених, що розкаялись у вчиненні злочину у цій же або в іншій справі, та заслужили на пом´якшення їх покарання. Прикладом може бути і сам слідчий, проявляючи об´єктивність, уважність щодо прав і законних інтересів учасників процесу. 

Прикладом застосування методу навіювання може бути ситуація, коли свідок або  потерпілий, попереджені про кримінальну  відповідальність за давання завідомо неправдивих показань, дають про одну й ту ж обставину різні показання і у такий спосіб викриваються в неправді. У такому разі нагадування їм про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань набуває характеру навіювання, яке цілком допустиме. Характер навіювання може мати і пропозиція свідкам, які не досягли 16-річного віку, говорити тільки правду. 

Зрозуміло, що навіювання допускається тільки у тих випадках, коли його метою є законне попередження або заклик до належної поведінки, дотримання передбачених законом правил. Однак навіювання не допускається, якщо його безпосередньою метою є одержання певних показань або примус до давання таких показань.

Метод передачі інформації полягає  у цілеспрямованій передачі відомостей про події, факти з метою збагатити іншу людину знаннями. Цей метод надає допомогу у пригадуванні забутого. 

Однак у слідчій практиці використовують й протилежний метод — метод  приховування інформації. Наприклад, допитуваний  тимчасово не володіє відомостями  про мету допиту та обставини, що насправді цікавлять слідчого, в результаті чого він не боїться розповісти правду про факти, які заінтересованій особі було вигідно приховати, і він самостійно намагається внести ясність, розвіяти удавану оману слідчого. У даному випадку слідчий не говорить неправду, не зловживає довірою, а замовчування, заяви, що допускають багатозначне тлумачення, не можуть кваліфікуватись як фальсифікація, оскільки є лише засобами обрання прийнятної для слідчого лінії поведінки особи.